Українська ідея проти російської ідеології у новій книжці Володимира В’ятровича

Володимир В’ятрович. Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну – Ранок, Фабула, 2023 – 256 с.

У своїх «коротких нарисах про довгу війну» історик Володимир В’ятрович подає погляд на події сьогодення крізь призму українського минулого.

На думку автора, «уся українська історія – це попередження: війни не можна було уникнути, вона, на жаль, не могла бути іншою». Тож для кращого розуміння всього, що відбувається з нами від 24 лютого 2022 року, того, як «назрівали колосальні зміни в суспільстві», Володимир В’ятрович пропонує прочитати 45 розділів його видання, кожен з яких порушує те чи інше важливе питання.

Публікуємо фрагмент книжки історика, наданий видавництвом «Ранок».

Чому український націоналізм потрібний Україні та світу?

Нинішня війна з Росією – не так за території, як за ідеї, світогляд, що пануватиме на цих територіях. В основі російської агресії лежить ідеологія рашизму – химерне поєднання фашизму, комунізму та російського імперіалізму. Саме відновлення імперії – у формі чи то СССР, чи то ще добільшовицької Російської імперії – стратегічна ціль Кремля. Реалізації цієї мети протистоять українці, що спираються на власну відвагу та завзятість і на військову допомогу Заходу.

В ідейній війні важливо, щоб російській ідеології протистояла не менш сильна українська ідея, яка мобілізуватиме українців на боротьбу, залучатиме підтримку союзників, визначатиме наше бачення світу після перемоги. І ця ідея – український націоналізм, що віддавна є надійним засобом збереження української ідентичності.

Це словосполучення досі лякає людей, не здатних подолати совєтські міфи і стереотипи. До нього насторожено ставляться й люди прозахідних ліберальних поглядів, хибно асоціюючи його з нацизмом чи шовінізмом.

Тож почнемо з визначення, що таке український націоналізм. Якщо коротко – це світогляд, який передбачає існування української держави, що зберігає унікальну українську культуру в міжнародній системі інших національних держав, кожна з яких має власну культурну унікальність. Його суть найкраще виражена в гаслі ОУН, яке вперше прозвучало в 1940 році: «Свобода народам! Свобода людині!». У цьому гаслі йдеться не лише про світовий лад націй-держав. Тут звучить ще один важливий момент – поєднання боротьби за національну свободу з відстоюванням персональної свободи людини. Саме цей заклик у 1991-му забезпечив перемогу українського націоналізму, вписавши його в загальноєвропейський «Вітер змін».

Особливість українського націоналізму – його демократичний характер. Він найкраще відповідає одній з базових ментальних рис українців – свободолюбності.

Звісно, український націоналізм протягом своєї історії зазнавав змін, поєднуючись з елементами інших ідеологій: ліберальних, соціалістичних, авторитарних, була навіть спроба комбінації з комунізмом. Та головне, що він зберіг українську ідентичність протягом бурхливого ХХ століття. Адже це було непросто. Бо передусім українців намагалися знищити два найпотужніші імперські проєкти того часу: совєтський та нацистський. Зрештою, саме український націоналізм разом з національними рухами інших поневолених совєтами народів призвів до краху СССР.

Український націоналізм не втратив своєї актуальності й після 1991 року. Хоча, здавалося б, головна його мета, сформульована в іншому відомому декалозі ОУН: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї», – уже досягнута.

Цієї актуальності, на жаль, не розуміли тодішні керівники країни, у якій зберігалася совєтська нехіть до націоналістичного світогляду. Хоча саме націоналізм міг посприяти подоланню важливих проблем у період становлення України. Навіть таких, як корупція.

Американський дослідник Френсіс Фукуяма писав: «Якість державного управління, тобто ефективність державних послуг та низький рівень корупції, залежать від того, чи ставлять чиновники громадське благо вище особистого… Якщо люди не пишатимуться своєю країною, вони не працюватимуть на її благо. Сильне почуття національної ідентичності в Японії, Південній Кореї та Китаї породило еліти, які були зосереджені на економічному розвитку своїх країн, а не на особистому збагаченні».

З цими тезами згодна інша американська експертка Енн Еплбаум: «Лише люди, які відчувають певну відданість своїм суспільствам, люди, які шанують свою національну мову, літературу, історію, люди, які співають національних пісень і з покоління в покоління переказують національні легенди, працюватимуть на благо суспільства».

Актуальність українського націоналізму стала ще очевиднішою після початку війни з Росією. З історії відомо про безліч незламних борців, які воювали в безнадійних умовах, і ця сама історія надихає нинішніх героїв на подвиги, якими захоплюється весь світ. Ось чому націоналістичні символи та пісні такі популярні сьогодні серед українських військових та цивільних громадян.

Але важливість українського націоналізму не обмежується тим, що його історія – це джерело натхнення. В основі російської агресії лежить теза, що українці та росіяни – один народ. Український націоналізм, навпаки, підкреслює різницю між нашими народами в мові, культурі та поглядах на минуле. Він перетворює цю різницю на інструмент мобілізації до боротьби проти російських зазіхань. Збереження цієї різниці – нашої унікальності – і є головною метою боротьби.

Сильна національна ідентичність, яка базується на усвідомленні, що «ми не такі, як росіяни», стала основою для єднання українців у розбудові армії в 2014 році, а ще більше – у боротьбі проти російської агресії. Ми бачимо, що рівень спротиву прямо пропорційний рівневі національної свідомості.

Росіянам вдається тимчасово утримувати окупацію на тих теренах сходу та півдня, де до війни рівень національного самоусвідомлення був не надто високий. Хоча й тут вони стикаються з відчайдушним спротивом місцевого населення, який опирається на прагнення й далі жити в незалежній Україні. І саме російська агресія стала чинником пробудження національних почуттів.

Ще до початку повномасштабної агресії Віталій Портников писав: «Ми з вами отримали у спадщину державу, яка проголошена незалежною в кордонах колишньої УССР. Але для того, щоб ця колишня Українська ССР насправді стала незалежною Україною, нам потрібно, щоб українська ідентичність розповсюдилася від Ужгорода до Харкова. Бо якщо нам не вдасться її розповсюдити від Ужгорода й до Харкова, то ці території залишаться поза українською ідентичністю, а отже, під впливом іншої ідентичності – російської. Вони рано чи пізно не будуть українськими і з політичного погляду».

Тому нині маємо говорити про військове звільнення територій і цілеспрямовану державну політику зміцнення національної ідентичності на деокупованих територіях. Тим паче, що жорстока російська окупація для багатьох мешканців України стала моментом істини – часом виявлення їхнього національного самоусвідомлення. Вони не хочуть бути такими, як росіяни, не хочуть мати з ними нічого спільного.

Армія і культура – це два однаково важливі оборонні вали від російської агресії.

Чому нині український націоналізм потрібен світові? Як нагадування, що саме почуття гордості від належності до національної спільноти може об’єднати громадян країни для її захисту. А це єднання, своєю чергою, може стати вирішальним чинником у протистоянні з силою, яка має значно більше інших ресурсів: технічних, фінансових, людських. Саме націоналізм однієї нації може зламати глобальні імперські плани, що загрожують іншим націям.

Бо засадничо націоналізм – антиімперська ідея. Його бачення світу – це нації, оформлені в незалежні держави, які співпрацюють чи змагаються між собою. На противагу йому імперіалізм – це світ домінування однієї нації над іншими, знищення різноманітності через накидання єдиної універсальної культури.

Саме націоналізм, що поступово утверджувався в суспільно-політичному житті спочатку як культурний, а відтак політичний рух, поклав край існуванню імперій, які домінували у світовому порядку до ХХ століття.

Саме він має покласти край спробам відновлення у ХХІ столітті російського імперіалізму, який нині загрожує не лише Україні, а й усьому вільному світу. Саме він має запустити зміни в Росії та побудову на її руїнах незалежних демократичних держав, поки що поневолених Кремлем народів.

Тому що «Свобода народам! Свобода людині!» – це про вільний світ і вільних людей у вільних національних державах.

Купити книжку