Українські й ізраїльські автори провели поетичний вечір на підтримку України

10-го березня відбувся білінгвальний вечір поезії «Голоси України»,  на якому сучасні українські поети читали свої твори, а ізраїльські митці — переклади, виконані Олександром і Ґалі-Даною Зінґер. Організував подію український поет Олександр Авербух.

Повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну стало точкою єднання чи не всього світу, і водночас — трагічним приводом нарешті роздивитися українську культуру на місці аморфної сліпої плями російсько-пострадянського простору. По всьому світу відбулися та продовжують відбуватися різноманітні акції на підтримку України, державні й культурні споруди прикрашають кольорами українського прапора, а в операх і філармоніях на знак солідарності виконують гімн України.

Безпрецедентні акції підтримки відбулися й в Ізраїлі: когось з Україною пов’язує коріння, хтось — розділяє біль і спротив шовіністичній агресії.

Попри це ще нещодавно, за словами перекладачки й учасниці вечора Анни Хромової, в Ізраїлі багато хто не підозрював про існування української мови — годі казати про літературу, тим паче сучасну поезію — за межами двох прославлених Тарасів. Значна частина уявлень про Україну ґрунтувалася на стереотипах, історичних травмах, іншуванні та радянському дискурсі. Заразом є щонайменше десятки людей, що активно працюють над побудовою україно-ізраїльського діалогу, наприклад, перекладач Антон Паперний. Перекладацька та літературна діяльність Олександра Авербуха також значною мірою спрямована на деколонізацію й опроявлення української культури, а організований ним вечір — важливий крок для діалогу двох культур.

Вечір розпочався зі вступу організатора, який наголосив на важливості промоції та відкритті української літератури світом, підкреслив її багатогранність та осібність, вказав на її невидимість у зв’язку з побутуванням російсько-радянського колоніального дискурсу. За словами Авербуха, «пострадянська Україна постійно визначає себе через літературу в наративах війни, постколоніалізму та вигнання». Отже, сучасна українська література — й поезія зокрема — є чудовим медіумом для відкриття та осмислення сучасної України — її історії, травм, ідентичності та суспільства».

Вечір відбувався у формі діалогу на розмовному й мовному рівнях. Українські поети зачитували свої вірші, а ізраїльські перекладачі, поети й митці зачитували переклади івритом.

У події взяли участь та були представлені українські поети кількох шкіл і генерацій. Зокрема, звучали вірші двох лавреаток премії ім. Тараса Шевченка: Оксани Луцишиної та Маріанни Кіяновської (остання здобула нагороду за збірку «Бабин Яр. Голосами»). Творчість деяких учасників — як Василя Махна — пов’язана з історією українсько-єврейських взаємин, а поезія натхненна модерною ізраїльською поезію. Захід — як і явище сучасної української поезії — був би неможливим без віршів Олега Лишеги та Василя Голобородька (останній народився на Луганщині, а на час початку вторгнення проживав у місті Ірпінь).

До участі в заході були запрошені Юлія Мусаковська, Остап Сливинський, Галина Крук, Юрій Тарнавський, Олена Гусейнова, Оксана Луцишина, Мирослав Лаюк, Василь Махно, Ана Грувер, Дарина Гладун, Олег Коцарев, Лесик Панасюк та інші.

Переклади читали Нуріт Зархі, Ефрат Мішорі, Галі-Дана Зінгер, Олександр Авербух, Шимон Адаф, Надав Лініаль, Альмог Бегар, Шай Дотан, Валері Михайловська, Аня Флейтман-Хромова, Надія-Адіна Роз і Петя Птах.

І тепер лишилося тільки переназвати предмети
все що було ти мусить стати я
кухоль кави це я крем для очей це я джинси це я кожна дрібниця мого ранку це я
слова які витікають мов вода із зіпсутого крана це я
вдих і видих це я
ціле це тіло начинене тривогою це я
хмари довкола мого тіла
це я це я
кожен зв‘язок і кожне волоконце
кожний порух у всесвіті
кожний безлюдний острів цієї нової планети
кожен промінь її невидимого інфрачервоного сонця

я беру великі ножиці достоту як Мойра
Мойра Антропос
достоту як Мойра стара жінка
я беру великі ножиці й обрізаю полотно
обрізаю суворі нитки
які в’яжуть мене до всього чим я не є

обрізаю нитки я, Мойра, стара жінка

וְעַכְשָׁו כָּל מָה שֶׁנּוֹתַר הוּא רַק לְשַׁנּוֹת אֶת שְׁמָם שֶׁל הַחֲפָצִים
כָּל מָה שֶׁהָיָה אַתָּה יַהֲפֹךְ לָאֲנִי
סֵפֶל קָפֶה הוּא אֲנִי קְרֵם עֵינַיִם הוּא אֲנִי גִ’ינְס הוּא אֲנִי כָּל פְּרִיט קָטָן מֵהַבֹּקֶר שֶׁלִּי הוּא אֲנִי
הַמִּלִּים שֶׁזּוֹרְמוֹת כְּמוֹ מַיִם מִבֶּרֶז שָׁבוּר הֵן אֲנִי
נְשִׁימָה וּנְשִׁיפָה הֵן אֲנִי
כָּל הַגּוּף הַזֶּה שֶׁמָּלֵא בַּחֲרָדוֹת הוּא אֲנִי
עֲנָנִים סְבִיב גּוּפִי
זוֹ אֲנִי זוֹ אֲנִי
כָּל קֶשֶׁר וְכָל סִיב
כָּל תְּנוּעָה בַּיְּקוּם
כָּל אִי בּוֹדֵד עַל כּוֹכַב הַלֶּכֶת הֶחָדָשׁ הַזֶּה
כָּל קֶרֶן שֶׁמֶשׁ אִינְפְרָא אֲדֻמָּה בִּלְתִּי נִרְאֵית שֶׁלּוֹ

אֲנִי לוֹקַחַת מִסְפָּרַיִם גְּדוֹלִים בְּדִיּוּק כְּמוֹ מוֹירָה
מוֹירָה אַנְתְּרוֹפּוֹס
בְּדִיּוּק כְּמוֹ מוֹירָה אִשָּׁה זְקֵנָה
אֲנִי לוֹקַחַת מִסְפָּרַיִם גְּדוֹלִים וְחוֹתֶכֶת אֶת הַבַּד
חוֹתֶכֶת חוּטִים גַּסִּים
שֶׁקּוֹשְׁרִים אוֹתִי לְכָל מָה שֶׁאֲנִי לֹא

חוֹתֶכֶת חוּטִים, אֲנִי – מוֹירָה, אִשָּׁה זְקֵנָה

Вірш Оксани Луцишиної в перекладі Олександра Авербуха.

Кілька перекладів виконала й зачитала ізраїльська поетка й перекладачка Ґалі-Дана Зінґер. Ґалі-Дана також — співредакторка культового для пострадянської ізраїльської інтелігенції літературного журналу «Двокрапка» («Двоеточие»). Для неї, перекладачки з російської та російською, вторгнення Росії стало приводом уперше вдатися до перекладу з української. В івритському журналі «Некудатаїм», співредакторкою якого вона є разом із Некодом Зінгером, щоденно виходять переклади українських поетів.

Олександр Авербух — український поет, перекладач, літературознавець, викладач в Альбертському університеті в Канаді. Народився у Новоайдарі Луганської області. У січні у видавництві «Дух і Літера» за підтримки організації Українсько-єврейська зустріч вийшла його поетична збірка «Жидівський король». Збірка є інтимним, щемким самоотожненням і самоосмисленням через текстуальність і поетику листів, спогадів, травм і рефлексій.

Раніше повідомлялося, що міжнародна онлайн платформа Poetizer оголосила опен-кол віршів про війну в Україні.

Читайте також: Мій бог формує всю ніч батальйони: нова поезія про війну