Від топів до особистих смаків: як видавці обирають книжки для перекладу

10.11.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Переклад — це вікно у світ іншого. Тому важливо й цікаво розуміти, які сенси йдуть з України через наші твори — і водночас те, які ідеї потрапляють на український ринок і впливають на українське читацтво та українських авторів. Читомо поговорило з українськими видавцями і дізналося, як вони формують портфелі іноземних видань, і як це впливає на видавничі тренди в Україні.

Хто обирає іноземні книжки

Проблематика, яку сьогодні обговорюють на міжнародному рівні, зосереджена на тім, що 2 з 3 перекладів на ринку — це переклади з англійської мови. Натомість англомовні ринки є вкрай закритими — у США рівень перекладної літератури ніколи не перевищував 3 %, у Великій Британії тільки у 2018 наблизився до 6 %. «Проблему трьох відсотків» озвучили PEN World Voices у 2005-му, що й спровокувало дискусію: чи можна говорити про «світову літературу», якщо вона значною мірою складається з текстів, написаних англійською мовою?

На жаль, інституція, відповідальна за книжкову статистику в Україні «Книжкова палата України імені Івана Федорова» не розмежовує оригінально українські видання від перекладів з іноземних мов. Тому відправною точкою у розумінні трендів у перекладній літературі на українському ринку є дослідження Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, де зазначено: «Більшість українських видавців спеціалізуються на виданні перекладної літератури. Для 48 % опитаних частка перекладної літератури у видавничому портфелі становить понад 50 %. Тим часом як для 24-х респондентів (з 65 опитаних) частка становить навіть понад 75 %». 

 

Українські видавці найчастіше перекладають з англійської, французької, німецької та польської. Обираючи книжку, видавці зважають на тематику, статус бестселера та кількість перекладів іншими мовами.

 

Переважно книжки відбирають головні редактори видавництв спільно з командою. Менші та нішеві видавництва зазвичай мають дуже чітке спрямування: скажімо, «Вавилонська бібліотека» зосереджена винятково на перекладній класиці: «У нашому виборі ми спираємося на чіткі, хоч і досить широкі орієнтири, які ми для себе обрали — це інтелектуальна проза ХХ або ХХІ сторіччя, написана іноземною мовою. Наш головний орієнтир — це світовий літературний канон. Більшість наших авторів — це імена, щодо яких немає сумніву, чи залишаться вони в історії літератури», — розповідає директор видавництва Роман Малиновський.

 

Українські видавці, що працюють невеликими командами, залучають до вибору експертів, серед яких — перекладачі й фахівці з різних мовних ринків. Таким підходом поділилися Анетта Антоненко і Тарас Малкович. «До відбору ширшого кола книжок ми залучаємо з десяток осіб: від експертів, літературних критиків і письменників — до «просунутих» книголюбів різного віку. А вже вужчий відбір здійснює безпосередньо головний редактор», — говорить Тарас Малкович, менеджер з міжнародних зв’язків видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

 

Головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка говорить, що для того, щоб перекладна книжка мала успіх в Україні, у її потенціал повинна повірити вся команда. Тому ВСЛ має традицію обговорювати пропозиції до друку на спільних нарадах, де присутні і відповідальні редактори, і представники відділів прав, промоції і маркетингу, продажу. Подібний підхід використовує видавництво «Рідна Мова», де презентації ідей нових проєктів відбуваються на загальних нарадах керівників відділів.

 Де шукають ідеї

«За натхненням» найкраще їздити на міжнародні книжкові ярмарки, і завдяки роботі Українського інституту книги, який представляє національні стенди на більшості ключових міжнародних книжкових ярмарків, це стало можливим та доступним і максимально здешевило участь видавців у таких подіях. Для видавців це можливість концентровано побачити міжнародний ринок — імена, ілюстрації, дизайн, — і одразу познайомитися з можливими партнерами.

Утім, пандемія внесла свої корективи, і тепер не так просто приїхати до Франкфурта й потиснути руку агентові автора, про якого мрієш. Головними джерелами ідей є ярмарки та іноземні професійні медіа, проте переважно українські видавці наголошують, що заздалегідь добре знають, що б хотіли видати. Ярмарки радше є місцем, де можна відчути тренди і моду, але мало хто приймає швидкі рішення саме там.

 

Анетта Антоненко ділиться: «Загалом в кожній країні я шукаю собі подібних видавців, і тоді легше розібратись. Достатньо порівняти видавничий портфель: якщо є однакові автори, то можна рухатися далі. Відбір літератури потребує спокою. Адже в мене не виходить «акакаяразница» — все підряд, тож це не більш ніж 20 нових проектів в рік».

 

Читайте також: Секрети видавців: хто і як обирає дитячі книжки на переклад

 

Партнерка видавництва #Книголав Світлана Павелецька говорить, що дуже важливо бути в контексті, але не втрачати уваги до потреб саме українського читача: «Ми моніторимо світові та українські медіа, ця інформація дає нам зрозуміти, що цікавить людей. Часом українська аудиторія має інші потреби, ніж, наприклад, американська. Відвідуємо книжкові ярмарки, стежимо за найбільшими світовими видавництвами, а також рейтингами та літературними конкурсами. Часто нам щось рекомендують наші редактори, перекладачі чи партнери».

 

Головним іноземним медіа про книжки називають Publishing Perspectives, головним джерелом читацьких відгуків — платформу Goodreads — читацький щоденник, у якому можна побачити відгуки на книжку від читачів з усього світу та швидко перевірити, які іноземні видання уже є і чи викликали вони інтерес у читацтва.

 

Для усіх важливими є каталоги іноземних видавців — це спосіб швидко прикинути, яка книжка є цікавою та що нового з’явилося у давніх партнерів.

Тренди, актуальність

«Актуальність перекладу — це коли ти обігнав росіян. Так, це важливо. Особливо якщо зважити на той факт, що російськомовні версії так легко заходять до нас на ринок», — говорить Мар’яна Савка. І це легко побачити у книгарнях, де поруч із українським виданням часто стоятиме російське. Книжка може грати культурну, політичну чи історичну роль, тому вчасний переклад є дуже важливим.

Однозначно побільшало книжок, які виходять поруч із прем’єрами кінострічок, ігор. Марія Шагурі та Катерина Молочко, редакторки видавництва «Рідна мова», розповідають, що вони прагнуть встигати публікувати комікси чи фантастику водночас з виходом фільму чи серіалу.

 

Швидка публікація перекладу дає відчуття комунікації зі світом: тут прикладом може бути анонс видавництвом «Човен» нового перекладу книжки Тімоті Снайдера Our Malady. Lessons in Liberty from a hospital diary, яка на початку осені вийшла у США — а наприкінці осені буде опублікована українською. Такий результат можливий за умови добре вибудуваних стосунків із правовласниками.

Премії, відзнаки

Літературні премії є ознакою певної якості твору — це дискутивне твердження, і в цьому його найбільша користь. Останніми роками побільшало «швидких» перекладів лауреатів Букерівської, Гонкурівської премій (Ніколя Матьє, Арундаті Рой, Маргарет Етвуд, Річард Фленеган). Премії — це майданчики для дискусії, бо міжнародні нагороди завжди мають певну політику, а вибір переможця — певний компроміс. Ця література важлива для обговорення — що зараз на часі, що звучить у суспільстві? Це корисно як для авторів, так і для читачів — бо дає відчуття спільного контексту та поля дискусії. 

Водночас наявність у автора певної премії не є самоціллю для українських видавців, про що розповідає Олексій Жупанський: «Звертаємо увагу лише на Нобелівську, та й то лише через те, що вже давно видаємо серію лауреатів цієї відзнаки».

 

«В інших випадках на премії не особливо зважаємо, радше на цінність та актуальність книжки, її резонанс у суспільстві, місце у світовій літературі та культурі. Ніколи особливо не женемося за новоспеченими лауреатами».

 

До того ж відзнаки часто не є орієнтирами для українських читачів та мають значення перш за все для професійної спільноти. Мар’яна Савка говорить про те, що вибір іноземної книжки завжди є компромісом: «Раніше ми більшою мірою звертали увагу на різні важливі премії, однак далеко не завжди видання лауреатів міжнародних престижних премій дає потрібний результат у продажах. Тому ми мусимо тримати баланс між тим, що важливо прочитати, і тим, що куплять і прочитають».

Мова перекладу

Головними амбасадорами іноземної літератури завжди є її перекладачі. Вони найбільше вірять у текст, вони знають культуру, яку бажають перекласти на власну мову. Норвезьку літературу відкриває для нас великою мірою Наталя Іваничук, сербську — Алла Татаренко, польську — Остап Сливинський. Цей перелік — маленький фрагмент із десятків амбасадорів іноземних культур в Україні.

Ландшафти перекладної літератури формуються медіаторами — носіями мов. За словами опитаних видавців, на українському ринку загалом немає нестачі перекладачів. Анетта Антоненко розповідає, що перекладач є для неї відправною точкою в кожному проєкті: «Я не звертаю уваги на мову. Але коли починаю «думати» про видання книжки, то завжди спершу домовляюся з перекладачем, а вже потім купую права. Між тим, така тенденція є й у світових агентів та видавництв — мене все частіше запитують, хто буде перекладати, і просять CV перекладача для затвердження».

 

Важливою для перекладу є специфіка самого тексту: для деяких творів потрібні не просто перекладачі, а й дослідники перекладуваних авторів, наукові редактори.

 

Олексій Жупанський пояснює, що це за тексти: «Це такі складні, багатошарові твори з купою алюзій, історичних та культурних відсилок тощо, на кшталт «Улісса» Джойса чи, скажімо, «Веселки гравітації«Пінчона — тоді потрібно залучати ще й відповідних фахівців, дослідників творчості цих письменників, літературознавців, бажано кількох редакторів, а це вже геть не просто — знайти всіх відповідних людей для успішної реалізації такого проєкту. Загалом ми працюємо з гарними перекладачами, наразі нашому видавництву, схоже, майже не бракує перекладацького ресурсу, чого не сказати про редакторів — тут нам якраз не вистачає фахових високопрофесійних людей». 

 

Читайте також: Писати чи не писати: програми підтримки перекладів в Україні

 

Подібну ситуацію описує директор видавництва «Комубук» Павло Швед: «вже кілька років шукаю людину, яка б переклала мені одну працю Бадью. Однак поки нікого не знайшов, бо більшість хороших перекладачів у нас спеціалізується на художній літературі й легкому нонфікшні, відтак братися за складні філософські твори вони не готові. А ті, що готові братися за все, переважно не можуть перекласти таку складну книжку якісно. Тобто проблема у нас, звісно, є і вона системна, бо на заході виданням такої літератури переважно опікуються університети, а перекладачами виступають професори, які добре розуміють те, що саме вони перекладають».

Матеріал створено у співпраці з партнерами