«Війна старого» Джона Скалці: любов і смерть у міжзоряному просторі

Джон Скалці. Війна старого / пер. з англ. Алекса Антомонова. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2021. — 248 с.

Опритомніти після страшного падіння йому допоміг біль — як виявиться згодом, він зламав шість ребер, попрощався з вухом і частиною щоки, втратив ногу і мав велику внутрішню кровотечу. Коли ж Джон таки розплющив очі, то побачив добре знайоме обличчя — це була його дружина Кеті. «Я плачу. Я знаю, що я помер. Я не проти», — промайнуло в його голові. Річ у тім, що він вже багато років як поховав кохану жінку.

«Війна старого» — роман американського письменника-фантаста Джона Скалці, перша частина серії, до якої з часом увійшли ще п’ять книжок. Текст був опублікований у 2005 році, у 2006 номінований на Г’юґо, а торік вперше з’явився в українському перекладі завдяки роботі видавництва «Навчальна книга — Богдан».

Чому б не підкинути монету

Наукова фантастика і детективи — це те, чим Скалці зачитувався з підліткового віку. Коли ж він задумав і сам написати роман, то вирішив звернутися до жанру, який добре знає і любить як читач. Аби спростити вибір, він підкинув монету — орел чи решка? Випадок обрав фантастику, і письменник не став із ним сперечатися. (Якщо ви не вірите, що це правда, почитайте інтерв’ю виданню Dayton Daily News).

Свій перший роман, «Зірковий агент» (також перекладений українською у «Навчальній книзі — Богдан»), Скалці написав у 1997 році — це історія про молодого голлівудського кіноагента, якого винаймають інопланетяни, аби розкрити людству факт свого існування. Письменник не мав на цей текст комерційних планів, лише хотів перевірити, чи здужає реалізувати подібний задум. У 1999 році він виклав завершений роман у вільний доступ у своєму блозі — із проханням про донати від задоволених читачів. Так за п’ять років він отримав близько чотирьох тисяч доларів. 

«Війна старого» — другий роман автора, який писався вже безпосередньо «під продаж». В іншому інтерв’ю, що вийшло на майданчику Strange Horizons в 2005 році, Скалці пригадує, як прийшов до книжкової крамниці у роздумах, якою ж має бути комерційно успішна книжка, і посеред стелажів із сайфаєм побачив купу воєнної прози. Гаразд, подумав він, чому б не спробувати.

Воєнна фантастика

У день свого сімдесятип’ятиріччя Джон Перрі зробив дві речі — відвідав могилу дружини і записався до армії. Людство нарешті вийшло у дальній космос і конкурує там із чужинськими расами за придатний для життя простір. Саме тому Земля постачає солдатів до Колоніальних Сил Оборони (КСО), але молоді там не потрібні — тільки ті, хто має за плечима десятиліття життєвого досвіду. 

Якщо виживеш на передовій — отримаєш ділянку для проживання на одній із планет-колоній. Проте найбільше рекрутів приваблюють досягнення колоніальної медицини й потенційні модифікації їхніх тіл: це тільки чутки, але кожен мріє про омолодження. Саме тому Джон погоджується, хоча й не знає, що на нього насправді чекає.

Скалці завершив «Війну старого» наприкінці 2001 року, але через власну лінь — принаймні так він говорить — ніде її не прилаштував, тож у грудні 2002 також виклав роман у блог. Там текст помітив і прочитав головний редактор видавництва Tor, й у 2003 вони домовилися про публікацію.

Кінематографічність і метаіронія

Перш ніж стати письменником Скалці близько десяти років писав нон-фікшн, авторські колонки, рецензії на кінофільми і багато чого іншого. Оскільки він працював із темою кіно, не дивує, що «Війна старого» є напрочуд кінематографічним текстом. (До речі, він ще й автор путівника по науково-фантастичних фільмах — від «Метрополіса» до «Зоряних воєн»). У 2017 році з’явилася новина, що Netflix купив права на екранізацію роману, хоча стрічка й досі не вийшла на екрани. Уявляється вона як бадьорий воєнно-фантастичний бойовик на кшталт «Зоряного десанту» Верговена з фрагментами армійського життя у дусі «Цілісно-металевої оболонки» Кубрика і діалогами як у популярному ситкомі. 

Порівняння з «Зоряним десантом» не випадкове: Скалці великий шанувальник Гайнлайна і завжди надихався його текстами. Водночас у випадку з «Десантом» книга й екранізація це вкрай різні речі: якщо роман виправдано звинувачували у мілітаризмі, то стрічка — це тонка сатира (нехай спершу критики і глядачі сприйняли її негативно, звинувативши Верговена у пропаганді насилля і війни). 

До якого з «Десантів» ближче Скалці? Найкраща відповідь — до жодного. Хоча письменник поважає Гайнлайна і ставиться до нього прихильно, роман останнього є для нього лише структурним референсом. Що ж до теми війни, то позиція Скалці скоріше метаіронічна: він багато глузує і тяжіє до абсурдизації ситуацій.

Я мав на увазі людський дуалізм, сер

На Землі Тадеуш Бендер два терміни поспіль був сенатором демократичної партії від штату Массачусетс і послом (у різні роки) у Франції, Японії та ООН. На додачу він був письменником і професором, проте Земля лишилася в минулому, і для КСО він — звичайний солдат, який має виконувати накази. 

Підрозділу Бендера дали завдання провести операцію на планеті раси вхайдів, щоб відкинути їхні плани з колонізації на кілька десятиліть назад. Колишній сенатор не погодився з доречністю такого плану — мовляв, ми не маємо їх кришити на вінегрет тільки тому, що вони стоять на нашому шляху. Натомість нам варто поставитися до їхньої культури з повагою і використати мистецтво дипломатії, аби досягти взаємних домовленостей.

Коли ж Бендер скористався нагодою, щоб виголосити промову перед чужинцями, вони не зачекали й хвилини перш ніж перетворили його тіло на хмаринку туману — одразу після слів «друзі мої».

Це вдалий момент, аби пожартувати про дзвінки Макрона Путіну, але ж дипломатія не завжди приречена на поразку. Врешті цей епізод — доречна ілюстрація метаіронічності Скалці. Завершити її можна хіба фрагментом діалогу з «Цілісно-металевої оболонки»:

— Пишеш на касці «народжений убивати» і носиш значок миру на грудях? Це ідіотський жарт?

— Ні, сер. 

— Тоді що це означає?

— Не знаю, сер.

— Ти не багато знаєш.

— Так, сер.

— Відповідай на запитання, інакше відповідатимеш перед своїм командиром.

— Я мав на увазі людський дуалізм, сер.

Читайте також: Війна старого Джона Перрі: Космос, колонізація й відсутність шляху назад

It’s too bad she won’t live. But then again, who does?

Після невдалого десантування на планету Корал увесь підрозділ Джона, окрім нього самого, загинув. Він же отримав жахливі поранення і марив, аж доки його не витягла бригада спецпризначенців. Коли його врешті знайшли, він упізнав серед рятівників свою дружину. Тут читач може вигадати декілька пояснень (хоча Скалці запропонує і власне):

— Це були галюцинації.

— На думку Алана, фізика і побратима Джона, — і це дозволяється квантовою фізикою  — під час кожного міжгалактичного стрибка військові КСО потрапляють до іншого Всесвіту, де можуть зустріти інші версії знайомих їм людей.

— Якесь інше наукове пояснення.

— Якесь інше ненаукове пояснення.

Хай там як, Джон ніжно любив Кеті й важко переживав її втрату. Тема стосунків із дружиною лишається наскрізною протягом усього роману, і Скалці не заперечує, що це почасти автобіографічно. (Якщо ви ще не звернули увагу, то й автор, і головний герой — два Джони, а їхні дружини мають однакову першу літеру імені — Кеті та Крістіна, хоча Скалці говорить, що це наслідок письменницьких лінощів, а не таємничі підтексти).

Кінець роману показово романтичний — як історія Декарта і Рейчел із «Того, що біжить по лезу» Рідлі Скотта: стерильна реплікантка і земний чоловік, що нарешті прямують до свого дому. Тільки у виконанні Скалці це виглядає радше іронічно — як затертий штамп, ще один солодкий фінал голлівудського касового фільму.

Купити книжку.