Воля народам, воля людині: іконічні бандерівці й українська символіка у гравюрах Хасевича

Чим можна бути корисним для своєї країни у час війни? Це питання, очевидно, ставлять собі ті, хто не має бойового досвіду, фізично чи морально не готові зі зброєю в руках воювати з ворогом. У схожій ситуації опинився під час російської окупації 1940-х років у західній Україні графік Ніл Хасевич, який через дитячу травму не міг воювати у лавах УПА. У березні ми відзначали 70-ту річницю від дня смерті митця, а отже його роботи наступного року стануть суспільним надбанням. 

Ніл ріс на Рівненщині в умовах окупації українських земель поляками. Отримав добру мистецьку освіту у Варшаві, обрав основною мистецькою технікою дереворит і успішно брав участь у виставках гравюр та графіки. Дослідники вважають, що на його техніку різьби вплинув польських графік Владислав Скочиляс, але стиль робіт Хасевича довоєнного періоду доволі різний – від експресіонізму та авангарду до реалізму. 

Після навчання, він повертається в Україну, де займається гравюрою та оформленням друкованої продукції. Він створює ілюстрації, обкладинки для книжок, шрифти, логотипи для газет та часописів.

Можливо, в інший історичний період Ніл Хасевич міг би прожити спокійне і забезпечене життя європейського митця, але він народився у буремний час. Українці ще пам’ятали роки визвольних змагань і підпільно готувалися до боротьби за незалежність. У 1935-му році художник долучається до політичного руху українських націоналістів, де починає допомагати з оформленням агітаційних матеріалів. Тут знадобилася його техніка вирізання гравюри по дереву – в умовах глибокого підпілля та без нормальних друкарських засобів Хасевич мав можливість створювати агітаційні матеріали для ОУН-УПА, і саме через них ми і знаємо про спадщину митця найбільше. Вони ж сформували у нас уявлення про повстанську естетику того часу. 

Спочатку це були листівки не військової тематики, а релігійної.

З початком збройної боротьби, графіка стає все більш політизованою. У роботах Хасевича з’являються воїни та гасла. Це був час, коли усталеної символіки Україна ще не мала, а історію в школі не вивчали, тому тематика творів Ніла, їхня реалізація також формували й уявлення про націоналі символи на майбутнє. 

Наприклад, одна з найвідоміших робіт Хасевича – воїн УПА з тріумфально піднятою лівою рукою, який крокує вперед по прапорах Радянського Союзу і нацистської Німеччини. Згори видно тризуб УНР – між постатями воїнів Русі та козаків. Ця тяглість від Русі через козаків й до сучасності – одна із характерних складових нашої теперішньої символіки, яку активно до того піарив і Михайло Грушевський. Цікаво, якби Хасевич експлуатував образ рідного його Рівненщині Костянтина Острозького та лицарів у складі Великого князівства Литовського та Руського – чи мали б ми сьогодні на 5 гривнях князя Острозького, а на звороті розгром московитів при Орші?

Нижче на плакаті можна побачити згадки про бій під Крутами та під Базаром. По цих деталях помітно, що Ніл та його соратники орієнтувалися на УНР, а не ЗУНР, і очевидно вважали УПА правонаступницею саме армії УНР. Про це ж свідчить і плакат до дня Соборності України 22 січня. Лише уявіть собі, наскільки ідея Соборної України (зі столицею в Києві) була фантастичною у 1945-му році для повстанців у карпатському бункері. Але саме така Україна стала реальністю завдяки їхній вірі і боротьбі.

Плакати цікаві і як твори графічного мистецтва. Композиція центральна і симетрична, а розподіл на горизонтальні яруси нагадує ікони Страстей Христових з XVI століття.

На плакаті «За Українську Самостійну Соборну Державу» ми бачимо повстанців у різному одязі – від традиційного до сучасного. У лівому куті димить трубами індустріальний пейзаж і хати, що візуально формують цільову аудиторію – мешканці сіл і міст, пролетарі та інтелігенція. Важливо відзначити жінку з гвинтівкою. Це свідчить про визнання жінок як рівних у цій боротьбі. Доволі прогресивні погляди, якщо порівняти з німецьким Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква — усталений німецькомовний вислів, що описує основні історичні уявлення про соціальну роль жінок в консервативній німецькій системі цінностей).

Плакат «20 років боротьби ОУН» композиційно перекликається з іконами святих, що містять мальовані історії з їхнього життя навколо центрального образу. За прапором проглядає мапа України, яку намагаються роздерти руки поляків, росіян та румунів. Нижня частина мапи закрита прапором, тож ми не дізнаємося, як Ніл відповідав на питання: «Чия Кубань?»

Цікавий дереворит «Воля народам, воля людині» 1949-го року, на якому разом з воїном УПА крокують грузини та інші нації СРСР. В ньому помітна ідея, яку ми розуміємо чітко зараз: саме українці зруйнують цю в’язницю і визволять народи імперії. Це той обов’язковий іспит, який ми у 1940-х не склали, а тепер маємо скласти. Здається, що там на плакаті навіть присутній бородатий росіянин, тож таким чином УПА пропонувало ще й визволить їх – від самих себе. До речі, УПА реалізовувала цю концепцію не словом, а ділом, і завжди докладала зусилля до створення інтернаціональних бригад, активно спілкувалася з балтійськими Лісними братами та білорусами.

Як часто буває, гравюри існують у різних варіантах. Наприклад, у 1948-му році українці ще самі ламають в’язницю, а у 1949-му вже у компанії інших народів. Припускаю, що за рік ситуація змінилася не в кращий для УПА бік.

Пропаганда створюється для широкої аудиторії і має комунікувати простою мовою. Тому у Хасевича багато робіт карикатурних, а інколи і геть трешових. Стилістично ці роботи найрізноманітніші. Давалося взнаки те, що працювати над вирізанням гравюри доводилося у підпіллі, в бункерах.

Також відомо, що у художника були учні, роботи яких можуть приписувати Нілу Хасевичу. Наприклад, про карикатуру «Героїня соціалістичної праці» 1947-го року художник писав, що це була навчальне завдання його учнів.

Ніл Хасевич випустив кілька журналів «Український Перець» з сатирою на окупантів. Тут цікавий вибір назви, яка копіювала відповідний радянський журнал «Червоний перець». Внаслідок сталінських репресій проти української інтелігенції у 1930-х роках, він перестав виходити й відновився лише 1941-го року в Києві. 

Читайте також: Столітня зброя «червоного Перцю»

Перше число його націоналістичного аналогу «Українського Перця», з карикатурами Хасевича, вийшло 1943-го року, а друге – у 1944-му.

Цікава робота диптих з потягом, що вивозить з України до росії продукти та багатства України – людей, хліб, цукор, вугілля, залізо і сало. А на другому зображенні – потяг зі серпом і молотом, що тягне вагони кагановичів, катів, коросту і сифіліс, кайдани, нужду, накази. Важливо зауважити, що автор критикує не радянську владу, а саме росію, яка грабує Україну і несе зло.

Талановитий художник долучився і до створення грошей повстанської армії – бофонів (скорочення від «Бойовий Фонд»). Саме він створював макет до відомої «Волинської серії» — емісії командування ОУН у 1945-1946 роках номіналів 5, 10, 20, 50, 100, 300, 500 і 1000 карбованців.

Однією з перших робіт став бофон на 20 карбованців 1943 року. Тут помітно, що у авторів ще немає уявлення про них, як про гроші, адже бофони не схожі на них по композиції. Вони більше нагадують плакат з віршиком, який тобі дають за благодійний внесок на справу боротьби. Навіть сума винесена за межі композиції. Також тут дуже специфічний сюжет, який, можливо, розкриває стан справ у 1943-му році. Повстанці ніби з минулого, на конях в уніформі УНР, а позаду сучасна техніка німців. Загалом тут ніби зображена мрія, що колись і у нас будуть танки, ну а поки ми воюємо дідовими шаблями. Хоча сюжет може й просто пробивав на жалість для більшої підтримки УПА.

На купюрах 1944-45 років уже бачимо, що банкноти стали схожі на гроші. Вони більш формальні, з виділеним місцем для суму купюри.

Також бофони 1944-45 років отримали інші сюжети через ймовірно інше світосприйняття як повстанців, так і українського населення. Уже ніяких сльозливих віршиків чи козачків на кониках. Зображені динамічні битви українців з окупантами. В сюжетах уже зустрічаються танки з тризубами та літаками. І тепер це були не мрії, а реальні успіхи УПА, які зуміли захопити техніку у противника. Шкода, що про повстанські танки чи літаки нам у школі не розповідали.

Також можна звернути увагу на зброю. Якщо у 1944-му повстанці озброєні кулеметами ППШ та МП, то пізніше вже гвинтівками. Це пов’язано з тим, що фронт віддалився, тож здобувати кулі стало важче – УПА перейшла з автоматичної зброї на економнішу і точнішу.

Хасевич ще до війни займався екслібрисами, а у часи боротьби УПА виготовляв печатки для різних її структур. По них помітно, що митець добре відчував дух часу. Його макети печаток і шрифти тяжіють до простих форм, геометрії без особливих прикрас. Можете порівняти їх з печатками Георгія Нарбута чи Василя Кричевського. Одного погляду достатньо, щоб визначити, з якої епохи яка печатка.

Читайте також: 100 років потому: як в Україні через книжки й виставки згадують Нарбута

Окремо варто відзначити серію дереворитів «Волинь в боротьбі», які  Хасевич виконав для альбому і навіть створив обкладинку до нього. Проте видати його за життя не вдалося. У цій серії бачимо ймовірне бажання художника створювати щось інакше ніж карикатури та плакати. Тут багато природи. Можливо, він підсвідомо хотів повернутися до мирних сюжетів, але реальність не дозволяла йому цього зробити. 

Фотографія як технологія у часи УПА вимагала реактивів і лабораторії, до яких повстанцям було не просто дістатися. Тому наразі ми маємо доволі обмежений фотофонд бандерівців. Але завдяки Нілу Хасевичу і його серії портретів, ми маємо уявлення про образи і пантеон повстанців.

Однією із найцікавіших робіт Ніла Хасевича стали проєкти нагород УПА. З одного боку, вони дещо нагадують нагороди УНР, які автор ймовірно бачив раніше. А з іншого боку – мають дуже оригінальний і виразний дизайн. До того ж художник зробив багато ескізів, але впроваджених нагород було лише кілька.

Життя Ніла було не довгим. Роботи зі збірника «Графіка в бункерах УПА» потрапили за кордон і викликала там жвавий інтерес, що дратувало СРСР. Окупанти поставили за мету знищити художника. Через якийсь час вони захопили шифровку, з якої дізналися, що був заготований папір, вишневе дерево, а також адресу бункера за 12 кілометрів від містечка Клевань, відоме зараз на весь світ завдяки “Тунелю кохання». Ніл Хасевич і двоє його охоронців загинули 4 березня 1952 року. 

Теперішня війна проливає нове світло на історії про російських окупантів та УПА, вони грають новими фарбами. Ми не тільки зараз краще розуміємо суху статистику кількості вбитих з обох сторін, але можемо і яскраво уявити цих людей, бої та загалом настрої на окупованих росією землях. І хоч партизанська війна УПА виглядає не співставною за масштабами із сучасними зіткненнями регулярних армій, ми все ще бачимо багато схожого. Хто може воювати – воює. Цивільні постачають їм провізію та інформацію про ворога. Митці створюють плакати та пісні, за якими наші нащадки будуть згадувати цю війну.

Тож якщо ви наразі хочете допомогти Україні, але не можете воювати чи возити гуманітарну допомогу, то подивіться на приклад Ніла Хасевича. Що ви можете створити зараз з того, що найкраще вмієте? Написати книжку, створити плакат для окупованих територій, вигадати проєкт гривні з князем Острозьким і битвою на Орші, намалювати ескіз медалі «Орск», якою символічно нагороджувати окупантів, які розікрали свою армію чи переїхали танком свого командира. Вибір неймовірно широкий.

Читайте також про те, як ілюстратори зі всього світу підтримують Україну своїми роботами.