Chytomo Spotlights

ШІ в оформленні книжок — безцінний інструмент чи знецінення праці?

16.11.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Відколи в Україні стали доступними інструменти штучного інтелекту, що дають змогу генерувати зображення й текст, у мережі не вгавають обговорення щодо доцільності й етичності їхнього використання, зокрема й у книжковій галузі. Першим таким експериментом стала книжка «Хочу на Марс» від видавництва «Ранок». І якщо генерування текстів для видань поки що цим виданням й обмежилося, то користування нейромережами для створення обкладинок стає дедалі помітнішою тенденцією. Кілька таких книжок вже вийшло в «Темпорі», таку можливість розглядає Komubook, а останнім помітним анонсом стало майбутнє видання від «Бородатого Тамарина». Читомо розпитало видавців і книжкових дизайнерів, чому згенеровані зображення стають дедалі популярнішими й чому жоден такий анонс не відбувається без бурхливого обговорення в соцмережах.

Позиція видавництв

Видавництво «Ранок» вперше в Україні видало книжку, текст та ілюстрації до якої згенерувала нейромережа, — «Хочу на Марс». Однак видавець каже, що, попри можливу значну оптимізацію роботи видавництв, не підтримує активне використання інструментів ШІ. «Основним аспектом, який нас тримає на обачливості, є відсутність чіткого та ефективного механізму захисту авторського права в цьому контексті», — зазначають у видавництві й додають, що ілюстратори й дизайнери можуть бути у вразливому становищі через використання штучного інтелекту.

 

Що ж до експериментального видання «Хочу на Марс», то видавництво впевнене, що воно дало можливість отримати унікальний досвід у використанні технологій штучного інтелекту у книжковій галузі, однак нині вирішило від використання нейромереж відійти, оскільки «найпопулярніші моделі ШІ використовують ілюстрації авторів без дозволу, без зазначення авторства і без виплати роялті, проте самі заробляють на цьому». Утім, «Ранок» каже, що зможе розглянути використання ШІ, коли будуть розроблені ефективні механізми захисту авторських прав.

 

Читайте також: Не хотіли б, щоб наші діти читали книжки, написані ШІ — автори «Хочу на Марс»

 

Ще одне видавництво, яке вже випробувало ШІ для створення своїх обкладинок, — «Темпора». Зокрема, в книжках «Краще не читай» Каті Орловської, «Правік та інші часи» Ольги Токарчук та ще кількох її текстах. Видавництво «Темпора» на запитання Читомо не відповіло, але висловлювало свою позицію стосовно нейромереж на фейсбук-сторінці:

 

 

Видавництво «Бородатий Тамарин» нещодавно теж анонсувало перше видання, ілюстрація на обкладинці якого створена за допомогою інструментів ШІ. Співзасновник видавництва Максим Кідрук бачить тут можливості для розвитку й відстоює можливість залучати ШІ до розробки обкладинок.

 

«Midjourney не відбере роботу в, скажімо, Катерини Кошелевої, яка малювала ілюстрації для “Колонії”, бо ніколи — ніколи! — навіть не наблизиться до її рівня. Він ніколи не відбере роботу в Федора Гонци, який створював нам тривимірні карти, бо це не “інтелект”, Midjourney не розуміє, що робить, й може удосконалюватися лише в межах обмеженого алгоритму. Це не означає, що з такими системами немає проблем. Midjourney навчається на роботах інших. Моя думка тут така, що ми всі навчаємося на роботах інших, і рівень деконструювання зображень у Midjourney загалом переважає цю здатність у художників-людей, тож на нейронному рівні ми є не меншими “плагіаторами”, ніж ШІ. Є також проблема ліцензування, і тут до дискусії мають долучитися люди значно більш поінформовані й кваліфікованіші, ніж я. І я готовий почути аргументи у відповідь і — в разі, якщо вони виявляться достатньо переконливими, — змінити свою думку. Головне, що я хочу донести зараз: так званий ШІ не відбирає роботу в художників, так само як Google translate не відбирає її у перекладачів, а банкомати у касирів», — переконаний він.

 

Більш негативно до використання ШІ налаштований співзасновник видавництва «Видавництво» Ілля Стронґовський. Він пояснює, що для генерування зображень нейромережі використовують датасети (петабайтні масиви інформації).

 

Під час наповнення датасетів інформацією (переважно з інтернету) до уваги не беруть те, чи захищені проаналізовані зображення копірайтом. І це найбільш неоднозначне і морально складне питання.

 

«З кожною годиною кількість ґенерованих зображень в інтернеті росте експоненційно, відповідно їхня частка в датасетах теж буде рости, ґенеровані зображення братимуть за основу ґенеровані зображення, які брали за основу ґенеровані зображення і так до нескінченности», — зазначає він.

 

На думку Стронґовського, прийнятним є варіант використання згенерованих зображень як частини робочого процесу дизайнера чи ілюстратора у тих випадках, коли датасет приватний і складається з ілюстрацій самого автора чи зі спеціально очищених від прав зображень. «Достатньо лишати датасет у межах ліцензії Creative Commons — і претензій від усіх поменшає», — наголошує він та додає, що наявні механізми захисту авторського права виявилися недієвими проти новітнього виклику, тож їх потрібно змінювати.

 

Засновник видавництва «Прометей» Андрій Носач каже, що ШІ може стати хорошим інструментом для редактора для створення прототипу обкладинки. Водночас він зазначає, що фантазія ілюстраторів часто пропонує кращі та вдаліші варіанти оформлення.

 

«Я переконаний, що використання ШІ — намагання менше платити, а отримувати те саме. Це неповага до читачів, перетворення створення книжок на конвеєр і неповага до всіх дизайнерів та ілюстраторів, з якими видавництво співпрацює. Звичайно, кожен обирає для себе варіант, який вважає правильним чи легшим. Я за якість та взаємоповагу всіх учасників процесу. Від людей до людей», — підсумовує він.

 

 

Позиція дизайнерів

Романа Романишин й Андрій Лесів з творчої студії «Аґрафка» переконані, що ШІ можна цікаво використовувати як інструмент у процесі творення, однак зображення, цілковито створені нейромережею, мають досить сильний «запах пластику». 

 

«Як і багатьох митців, нас непокоять бази зображень, на яких “тренується” ШІ, щоб у цих базах були public domain зображення, або зображення конкретних авторів лише за їхньої згоди. Бо поки ці етичні та правові межі досить розмиті. Також нам видається дуже важливим маркування, що те чи інше зображення згенероване ШІ», — зазначають у студії. Там кажуть, що поки що не зауважили цікавого концептуального використання ШІ у створенні обкладинок.

 

Графічна дизайнерка Олександра Корчевська-Цехош вважає, що нейромережі можуть стати помічним інструментом у процесі віднаходження візуального стилю чи пошуку референсу, але використання у видавничому процесі цілком згенерованих зображень вважає неправильним.

 

«Якщо книжкова обкладинка згенерована і прямо покладена в макет, навіть після ретуші, це, може, й економить час, але це жахливо нівелює мову інакшості, якою обкладинка може говорити до читача, щоб той її вибрав, що можливо втілити, лише якщо обкладинка опрацьовується ілюстратором з його баченням і стилем», — наголошує вона.

 

Дизайнерку непокоїть неврегульованість законодавства. Вона скептично ставиться до ідеї замінювати роботу ілюстратора згенерованими зображеннями, адже виважена робота, де ілюстратор як частина команди розкриває суть матеріалу і робить продукт завершеним, підбір друку і контроль якості — це те, що не дало книжці померти, коли кількість диджитального контенту почала експоненційно зростати.

 

На думку дизайнера Саші Биченка, ілюстрації, які згенеровані ШІ, позбавлені метафор, деталей, свідомої неакуратності і розуміння контексту, адже їх нейромережа може тільки зімітувати.

 

«Навчання нейромереж далеко не завжди дорівнює крадіжці інтелектуальної власності. Майнове авторське право типово захищається впродовж 70 років зі смерті автора. Водночас існують величезні масиви інформації, яка має статус суспільного надбання, тобто може вільно використовуватись будь-ким», — запевняє він.

 

Водночас Биченко наголошує, що використання нейромереж не має бути способом зекономити на дизайнерові або художникові в процесі роботи над книжкою. «Багато представників і представниць творчих професій потерпають від соціальної незахищеності, мінімальної оплати праці та роботи без належно оформлених трудових відносин та авторських договорів. Справа не тільки в соціальній справедливості та роялті для авторів, які створюють додану вартість продукту. Також питання в якості кінцевого продукту (імітація, тим паче машинна, навряд може бути якісною) та сталого розвитку індустрії, для якого потрібні зокрема і гідні умови праці творчих працівників», — каже він. 

 

Зрештою, нині використання зображень, створених без участі людини, не регулюється не тільки українським законодавством, а й світовим, тож питання їхньої доцільності під час створення книжок залишається на розсуд кожного окремого видавництва, а рішення, чи поповнювати цими виданнями свою домашню бібліотеку — кожного окремого читача й читачки. 

 

Нині будь-хто може вибирати, чи варто цілком відмовлятися від інструментів на кшталт Midjourney, OpenAI DALL-E та Google Imagen або ж вільно послуговуватися їхніми можливостями. Оскільки усталеної традиції використання (або невикористання) ШІ ще немає, то послуговування нейромережами провокує суспільну дискусію, щоб цю-таки традицію виробити. І це, безперечно, добре свідчить про небайдужість української книжкової галузі до світових трендів і прагнення втілити їх у найоптимальніший спосіб. Хай навіть іноді й шляхом досить гострих дискусій чи сварок у соцмережах.

 

Читайте також:  «Найбільший челендж — малюнки на зрізах»: як змінилися друкарські тенденції видавництв

 

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de