Звільнення репресованої чутливості й квірність у романах Форстера

Едвард Морґан Форстер — один із тих письменників, яких тривалий час бракувало на поличках перекладної літератури. Британський автор, член Блумсберійського гуртка, до якого належала, зокрема, Вірджинія Вулф, автор гомосексуального роману та книжок, у яких поволі відбувається звільнення від класових умовностей та зародження модерної людини.

Цьогоріч у видавництві «Основи» вийшли два романи Форстера в перекладі Ярослави Стріхи — «Кімната з видом» та «Моріс». У майбутньому заплановано видання всіх інших романів автора. Тож пропонуємо заповнити одну з лакун у нашому баченні літератури ХХ століття й ближче придивитися до виданих українською романів Форстера.

Кімната з видом

Повітряний змій, у якого от-от лусне шворка

«Кімната з видом» — роман про дорослішання й емансипацію молодої дівчини на ім’я Люсі Ганічорч, яка повільно виборсується за межі норм свого класу й культури та вчиться чути свої власні думки й відчуття. «Міс Ганічорч — як повітряний змій, у якого от-от лусне шворка», — каже про неї знайомий священник. І насправді весь роман ми дивимося, як Люсі смикають за шворку світських правил і мовних шаблонів, і чекаємо, коли ж та шворка лусне.

Дівчина живе звичайним впорядкованим життям її класу: ходить на всі визначені зустрічі й бали, навіть якщо ті її виснажують, їздить у культурну мандрівку до Італії, зрештою, заручається з правильним хлопцем. Однак у ній визріває інша сторона, яка початково проявляється в героїні через музику. Коли Люсі сідає за фортепіано, вона насправді стає собою. І те, що дівчина ще не вміє мислити про себе і промовляти вголос, уже звучить у її музиці. А зернята самостійного мислення підживлюються знайомством з ексцентричним сімейством Емерсонів і любовним почуттям, яке зароджується під час її мандрівки до Італії.

Внутрішній Ренесанс

Роман має кілька географічних частин — мандрівну, італійську та домашню, що розгортається у Саммер-Стріт. І простір безпосередньо повʼязаний з процесом емансипації героїні. Перша частина роману відбувається в Італії, куди Люсі їде в культурну мандрівку — знайомитися з високим мистецтвом. Але в усталеній траєкторії подорожі з’являється один хаотичний елемент — Емерсони, батько й син, які мають інші погляди на світ, ніж усе світське товариство Люсі, і, що гірше, зовсім інші манери. 

Книжка починається з нетактовного, за класовими мірками товариства Люсі, жесту в англійському пансіонаті в Італії: незнайомий чоловік пропонує Люсі та її компаньйонці помінятися кімнатами, адже жінкам обіцяли кімнати з красивим краєвидом, а йому із сином до нього байдуже. Випустимо з уваги те, що сам цей жест вважається компаньйонкою Люсі варварством. Важливо, що в такий спосіб Емерсони — а це були саме вони — з першої зустрічі, так би мовити, так би мовити поступаються Люсі кімнатою з вікном до свободи. Адже впорядкований простір кімнат, який можна контролювати й визначати, протиставлятиметься в романі краєвиду — хаотичній і живій природі.

Друге втручання Емерсонів станеться вже під час першого відвідування Люсі пам’яток Флоренції. Форстер іронізує, що його земляки знають тільки один спосіб пізнавати країну — втупившись в путівник Бедекера. І мова не лише про послідовність чи адреси памʼяток. Опинившись без путівника в базиліці Санта-Кроче, Люсі впадає у ступор: вона не знає, якими зображеннями їй належить захоплюватися. Героїня памʼятає, що щось із зображень в церкві належить пензлю Джотто, а рештою належить знехтувати. От тільки без чіткої вказівки вона не може зрозуміти, біля чого їй належить захоплюватись. Емерсони ж іронізують з такого підходу і дозволяють собі захоплюватись тим, що їм справлі цікаво і дещо заражають і зачудовують Люсі своїм підходом.

У виборі Форстером самого простору Італії з її багатою ренесансною спадщиною теж можна простежити паралель з емансипацією Люсі. Мистецтво до Ренесансу спиралося на чіткі формули і було двовимірним. Ренесанс привносить у живопис життя — тілесність, тривимірність, емоційність.

Зокрема, за ці риси ми знаємо полотна згаданого Джотто, у яких відбувається перехід до естетики Відродження. Схожий внутрішній Ренесанс стається і з героїнею Форстера: вона поступово виходить за межі класових формул, плаского шаблонного мовлення та споглядання мистецтва за путівником. За визубреними манерами проступають емоції та паростки самостійного мислення.

Кімната vs вид

Але після свободи Італії Люсі повертається назад «у кімнату». І основним елементом її повернення стають заручини з хлопцем на ім’я Сесіл. Іронічно, що сам себе цей юнак бачить втіленим дияволом, хоча, міркує Люсі, «навряд чи така характеристика пасує юнакові, що просто тихо перезимував у Римі з матір’ю». Ставлення Сесіла до Люсі — це ставлення до красивої картини. Чи є в неї власні думки і почуття? Це Сесілові байдуже, адже він схильний сам пояснювати жінкам, що вони мають думати і спирається винятково на власну (здебільшого хибну) інтерпретацію дій нареченої. Сесіл усе більше закриває Люсі в кімнаті.

А ще в Італії між Люсі і молодшим Емерсоном, Джорджем, стається певна історія, яку дівчина дуже хоче замовчати і забути. Тож поява юнака по сусідству з нею в Англії вносить чергову хвилю хаосу в її життя. Дізнавшись, що вони із Джорджем тепер сусіди, Люсі уявляє, що зустріне його в будинку, серед певних декорацій, де зможе спланувати свої жести, погляд і слова. Але зустріч відбувається не у відрепетируваному просторі, а на природі, де дівчина почувається як акторка без сцени й сценічного світла: «Хто ж міг передбачити, що вони із Джорджем зустрінуться на полі битви, де зазнала поразки цивілізація, посеред полчищ жакетів, комірців і черевиків, що зранені лежали на осяяній сонцем землі?» Відбувається поразка «кімнати» перед «видом».

До речі, відсилка до американського філософа Ральфа Волдо Емерсона в прізвищі персонажів тут справді присутня — герої навіть у якийсь момент задумуються, чи Емерсон, який приїжджає на Саммер-Стріт, не той самий Емерсон, філософ. Але й у площині поглядів Емерсони суголосні зі своїм тезкою. Зокрема, висловлюючи свої погляди на стосунки протилежних статей, містер Емерсон старший проговорює, що чоловік і жінка мають бути вільними у спілкуванні, позбутися умовностей і стати побратимами. І що наша зневага до тіл відділяє нас від нормального життя, що буде суголосним і героєві роману «Моріс»: «На вашу думку, райський сад лежить у минулому <…>, — але насправді він іще не настав. Ми ввійдемо до нього, коли перестанемо зневажати свої тіла», — каже він.

Чи побачимо ми, як у Люсі лускає шворка і вона відлітає, наче повітряний змій? Так, цьому в романі бути. Та чи знатимемо ми траєкторію її полтоту з усіма його можливими складнощами? Тут Форстер, як і в наступному перекладеному романі, робить нам приємність і не говорить цього. Зрештою, Люсі — це все ще кімната з видом, вихованка свого середовища, з впорядкованого вмебльованого простору  якого дещо проглядається краєвид її істинної природи. 

Купити роман «Кімната з видом»

Моріс

Квір-історія

1895 року, коли Форстерові було шістнадцять, Оскара Вайлда засудили до двох років каторжних робіт за гомосексуальні стосунки. Можна лише уявити, як публічне засудження знакового письменника вплинуло на юного автора, який тільки почав усвідомлювати власну гомосексуальність.

Тема любові між чоловіками не присутня в романах Форстера, опублікованих за його життя. Проте 1914 року, коли письменникові було вже 35, він показував друзям першу редакцію «Моріса» — роману про любов між чоловіками на початку ХХ століття. До цієї книжки він повертатиметься впродовж десятиліть, але вона з’явиться друком лише посмертно. Причина цього рішення полягала не лише у страху перед забороненістю теми й ризиком розкрити свою власну природу: автор міркував про, що «Моріса» можна було б видати, але лише за умови, якої він не хотів приймати. У книжці про гомосексуальну любов не могло бути хепі-енду, а Форстер прагнув, щоб роман передовсім давав надію такій любові.

«Моріс» — не найсильніша книжка Форстера, але точно дуже особиста, яка заторкує тему деколонізації почуттів, сексуальності та усвідомлення тих обмежень, які накладає на людей їхній клас в Англії початку ХХ століття.

Роман дорослішання

«Таїна статевого життя» — ось той головний урок, який неодмінно треба дати чотирнадцятирічному хлопчикові. Саме так вирішує на початку книжки вчитель Моріса, переконавшись, що в хлопця немає батька, братів чи інших значимих дорослих чоловіків, які мали б узяти на себе цю непросту місію. Для викладу інформації вчитель починає малювати на піску, як власне це статеве життя відбувається. А задовольнившись прочитаною лекцією й відійшовши від місця її проведення, раптом блідне: до місці лекції з виховання почуттів наближається дама.

«Пане, та все буде добре, малюнки вже накрив приплив», — втішає вчителя Моріс. А сам думає: «Брехун і боягуз. Нічого він мені не пояснив». Ну бо й справді: яку таїну міг пояснити про це життя самовпевнений дурень хлопцеві, який саме почав відкривати власну гомосексуальність?

Жертва класового сценарію

Моріс — не найкмітливіший і не найприємніший персонаж літератури. Посередній учень посередньої школи — так характеризує свого героя Форстер. Про багато речей у цьому житті Моріс просто не замислюється, тож деякі відповіді за свого героя дає сам автор. Його поведінка в романі — і в школі, і в дорослому житті — данина чітким класовим нормам і сценарію, який Моріс успадковує по батьківській лінії. Все, що він мусить зробити, — вкласти себе в прокрустове ложе класових норм: відучитися в Кембриджі, бути прийнятим на роботу батьковим приятелем, одружитися й породити Моріса Третього. Провінційний буржуа, якому й освіта не аж так уже й потрібна. І ми певні: хлопець пішов би цією стежкою, якби не його сексуальність. Власне, відмінність юнака пробуджує його від класового сну і породжує чимало переживань і роздумів.

У якийсь момент роману Моріс надумає виправити себе — вилікувати. Він мучитиметься від того, що йому немає до кого звернутися, адже лікарі в цій культурі — достатньо близькі до родини люди, яких звичніше кликати на чай, ніж  ділитись з ними серйозними проблемами. Зрештою, молодий чоловік доходить до практики гіпнозу, який, щоправда, діє зовсім не так, як Моріс очікував. Під гіпнозом він не може вилікуватися від гомосексуальності — він може лише прийняти її.

Нормалізація гомосексуальності через античність

Якщо в «Кімнаті з видом» ключ до перевиховання почуттів лежить в італійському мистецтві часів Відродження, то в «Морісі» таким інструментом стає античність. На навчанні Моріс знайомиться з трохи старшим учнем з аристократів, який стає не просто його коханим чоловіком на тривалий час, а й веде його у світ нормалізації гомосексуальності. Клайв Дарем, на відміну від посереднього та інтелектуально недалекого Моріса, з ранніх років шукає причину своєї «недуги» та пробує спертися на те, що залишила для нас історія культури. Йому не підходить Біблія, хоча та й згадує Давида та Йонатана чи Івана, учня, якого любив Ісус. Проте відповідь на свої питання він знаходить спершу в Платоновому діалозі «Федр», а тоді знаходить підтримку в середовищі іншого однокурсника, Різлі, про якого Форстер цнотливо пише, що хлопець був «із таких». Проте любов Клайва до Моріса платонічна, адже Клайв вірить, що любов має вести до розвитку партнерів, а тілесність залишається для нього небажаною.

Лісник. Провідник у світ сексуальності

У зв’язку з «Морісом» не можна не згадати інший відомий роман початку ХХ століття — «Коханця леді Чаттерлей», скандальну книжку про любов між представниками різних класів і звільнення сексуальності. Роман Девіда Герберта Лоуренса вперше вийшов друком 1928 року, тобто через чотирнадцять років після появи першої редакції «Моріса». Обидві книжки ріднить не лише тема звільнення забороненої сексуальності, а й образ лісника, що фігурує в обох романах.

Моріса не назвеш тонкою романтичною натурою, яку манить стихія природи. Ставши дорослим, він повільно перетворюється на домашнього тирана, репресуючи всі прагнення своїх сестер до свободи. В його домі все мусить бути чітко за суспільним нормами, раз вже свою сексуальність він не може втримати в цих рамках. Але сам герой постійно дивиться в бік лісу і саду. На початку роману, коли чотирнадцятирічний Моріс повертається додому, він сумує через зникнення садового хлопчика, який за час його відсутності звільнився. Форстер не описує ігор, у які хлопці грали в саду, але після «Кімнати з видом» і сцени жвавої гри біля ставка можемо припустити, що це були активні ігри, які передбачали тілесний контакт. А вже дійшовши до пубертату йому починає снитися оголений садівник. Загалом пубертат і непристойні думки Моріс сприймає як прокляття. Додайте до цього відсутність відповідного середовища: зовсім недавно зі школи вигнали когось за непристойну поведінку, і тепер до учнів почали придивлятися ретельніше.

І якщо Клайв Дарем веде Моріса в бік платонічних стосунків, то другий коханий Моріса — Алек, представник нижчого класу, — відкриває йому тілесний бік любові. Лісник і в «Морісі», і в «Коханці леді Чаттерлей» стає провідником у світ природи, тілесності й прийняття власних сексуальних бажань. Грубуватий, з простуватим не літературним мовленням, він однак є ключиком до земного раю чуттєвості. 

До речі, як на роман про прийняття своєї сексуальності Форстер створює його дуже цнотливим: письменник досить консервативний у мовленні, тож у романі немає ані відвертих сцен, ані навіть прямого називання багатьох речей своїми іменами — ані про секс, ані про гомосексуальність Форстер не говорить прямо, підбираючи для читачів евфемізми та даючи своїм героям змогу не сильне червоніти за ті свої досвіди, які вони проживають. 

Купити роман «Моріс»