рекомендації

10 серйозних книжок від Юлії Федів

08.11.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Іноді для рубрики книжкових рекомендацій нам не потрібно вишукувати зірок – нас знаходять самі. Так сталося цього разу: виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів запропонувала Читомо ексклюзивну добірку книжок, які читає останнім часом для пошуку відповідей на складні запитання: про націю, державу, пам’ять та ідентичність.

 

«Останні місяці перебуваю у стані постійного пошуку національних наративів, аналізую феномен колективної пам’яті та контрпам’яті, цікавлюся методами дослідження історії свого народу через історії інших країн: яку роль у цих процесах відіграють символи, традиції, що об’єднує країну – історія чи її інтерпретації.

 

Намагаюся знайти відповідь на питання: що формує націю – реконструкція минулого чи написання історії з нуля? Міфотворення чи боротьба з міфами? Досліджую конфлікт між модерними та традиційними спільнотами, роль філософії діалогу як шляху трансформації національної ідеї. Що на часі: бунт еліт чи бунт мас, реалізм чи романтизм, демократія чи охлократія, республіка чи монархія, інклюзивність чи інакшість. Чи є «інакший» ворожим? А, може, сила у різноманітті?..

 

Розібратися у цих питаннях допомагають книжки.

Ян Анджей Клочовський. Філософія діалогу (Дух і Літера, 2013)

Книжка про необхідність побудови культурної ніші для пізнання світу, про насолоду від пізнання «іншого». Видання сподобається тим, хто, як і я, вважає, що діалог має здатність вдосконалювати людину. Автор пише про важливі історичні події, які змінювали людство, актуалізуючи необхідність діалогу: Перша та Друга світові війни, 11 вересня 2001 року… Неймовірні потрясіння ведуть за собою кантівське усвідомлення того, що людина не може бути знаряддям для когось іншого, тільки метою.

 

Книжка Яна Клочковського – ґрунтовне філософське дослідження, що не наполягає на абсолютному знанні автора, але запрошує читача до, звісно, діалогу. Адже саме він, а не вино, як вважалося раніше, є шляхом до істини.

Френсіс Фукуяма. Ідентичність: потреба в гідності й політика скривдженості (Наш Формат, 2020)

«Рушійна сила сучасної політики ідентичності – це прагнення маргіналізованих груп до визнання їх рівними», – пише відомий американський філософ. Фукуяма зауважує, що прагнення цивілізованого світу демократичних цінностей стало значно слабшим, адже до влади навіть у прогресивних країнах прийшли представники й прибічники популістського націоналізму.

 

Автор досліджує народження самих термінів «ідентичність» і «політика ідентичності», пише про елітну меншість та рівну більшість. Переходячи з однієї історичної епохи до іншої, демонструючи читачеві свою неймовірну ерудицію, Фукуяма робить висновок, що ідентичність – могутній моральний ідеал, який дійшов до нас, поширився на різні держави та культури, бо в її основі лежить універсальна особливість людської психіки – «тимос» – уявлення про те, що в кожного з нас є гідне поваги внутрішнє «я».

Насім Талеб. Шкура у грі (Наш Формат, 2019)

Книжка – про вміння брати відповідальність за свої дії, ризикувати власною шкурою, коли йдеться про боротьбу за принципи та цінності, про те, як бути прикладом для тих, хто з тобою поруч «лупає сю скалу».

 

Насім Талеб створив щось середнє між філософською працею і довідником з того, як треба керувати й досягати великої мети. Мені дуже імпонує фраза про те, що «прокляття сучасності полягає в тому, що серед нас все більше людей, які пояснюють краще, ніж розуміють». Часто доводиться стикатися з цим у професійній діяльності. Як із порадами, яких не просиш, прогнозами, що подаються як істина… Автор висловлює власну думку з приводу того, кому ж варто довіряти у нашому буремному житті, щоб залишатися раціональним і простим у сприйнятті світу й справи, якою захоплюєшся.

Едже Темелкуран. Як втратити країну. Сім кроків від демократії до диктатури (Vivat, 2019)

Едже Темелкуран – турецька журналістка та письменниця. У своїх статтях та книжках вона досліджує політичний та соціальний розвиток сучасної Туреччини, хоча в «Як втратити країну» йдеться не про поступ, а занепад демократії, народження диктатури Ердогана, що заснована на націоналістичному популізмі.

 

Це дуже емоційна книжка, в якій багато згадок Едже про родину, її власного болю від усвідомлення того, що батьківщина взяла не той курс і котиться у прірву. А ще, це видання, яке досліджує поняття «справжнього народу», маніпуляції людською гідністю через перетворення «я» у «ми», висловлює прагнення поваги та толерантності до відмінностей.

Володимир Єрмоленко. Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі XIX-XX століть (Дух і Літера, 2018)

Прекрасний аналіз «-ізмів» політичної історії Європи XIX-XX століть. Серед них усіх для себе я обираю «людиноцентризм» як основу до формування нації, де людські права та свободи є найвищою цінністю, а держава виконує роль механізму для досягнення особистістю щастя. На противагу трактуванню нації як вищого організму, де індивіди є лише «клітинами», які народжуються, живуть та відмирають, а сенс їхнього життя полягає в тому, щоб забезпечити життя великого колективного тіла.

Тімоті Снайдер. Перетворення націй (Дух і Літера, 2012)

Щоб досягти цілі націєтворення, треба апелювати до історії, періодів національного відродження, не боятися привласнювати собі героїв, конструювати свої ментальні моделі дійсності, самим писати власну історію, повертати втрачене.

 

Книжка Тімоті Снайдера цьому не вчить, але скеровує у таке русло думання, яке допомагає отримати впевненість у правильності такого підходу. Знаний дослідний історії Східної Європи у стилі «хронологічного історичного наративу» прагне досягти розуміння націй і націоналізму. Снайдер зосереджує своє дослідження на Росії, Польщі, Україні та Білорусі. Аналізуючи переплетені історії цих країн протягом кількох сторіч, автор полемізує з національними міфами, щоб подати новий погляд на їхнє минуле.

Трансформація української національної ідеї. Упорядник: Олесь Доній (Наш Формат, 2019)

Погоджуюся з автором, поняття «національна ідея» в нашій країні здобуло негативну конотацію. Для когось воно асоціюється з націоналізмом, для когось – зі сприйняттям українства часів «Русалки Дністрової», а комусь непотрібне взагалі, адже глобалізований світ стирає чимало кордонів і відмінностей… Втім, для України питання самовизначення залишатиметься актуальним ще доволі довго. Тому розмови про національну ідею мають точитися й не зникати з інформаційного поля.

 

Олесь Доній дає 25 порад для щасливого громадянина своєї батьківщини, яка тільки за останні 30 років пережила три революції. На думку автора, «сильні нації піднімаються над власним ego, усвідомлюють свої вади й намагаються їх виправити». Що Україні заважає піти таким шляхом? Читаючи книжку Донія, кожен сформулює і дасть власну відповідь на це важливе питання.

Сергій Плохій. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності (Клуб Сімейного Дозвілля, 2016)

Історія – неймовірно цікава наука. Але надто крихка перед обличчям диктатур чи режимів невігласів-популістів. Скільки разів переписувалася історія України, щоб позбавити цілу націю права пишатися своїм минулим, щоб перетворити її на малоросів чи «молодших братів»!? Безліч. Саме тому книжка авторитетного науковця Сергія Плохія є своєчасною і, на мій погляд, обов’язковою для прочитання.

 

Починаючи з Геродота, «першого історика України», і завершуючи анексією Криму у 2014 році та війною на Сході країни, Плохій прагне з’ясувати: Україна є «брамою» Європи чи холдером ключів від цієї брами, об’єктом чи суб’єктом міжнародної політики? Чітко, без купюр, називаючи очевидні речі своїми іменами, історик ставить запитання: чи дозволить Україні гібридність її населення встояти проти гібридної війни? Відповідь на це питання залежить від кожного з нас…

Хосе Ортега-і-Гассет. Роздуми про Дона Кіхота (Дух і літера, 2012)

Нариси «інтелектуальної любові», як визначав сам автор. Написана 1914 року книжка іспанського філософа й нині залишається актуальною, адже у ній йдеться про універсальні поняття: пізнання світу, пошук повноти значення тих чи інших явищ, творів мистецтва й навіть емоцій.

 

Цікаво, що Ортега-і-Гасет пише про своїх співвітчизників як про націю, якою заволоділа злість. Щоб із цим боротися, варто повернути любов і відновити цінності добра, поваги та співпереживання. На жаль, сучасники філософа не дослухалися до його пересторог, як ми знаємо з історії. Але нині ми вже самі, читаючи Ортега-і-Гасета, маємо можливість осягнути такі прості, але фундаментальні істини: тільки після того, як ми щось добре обміркували, воно стає нашим надбанням і лише тоді, коли ми засвоїли елементарні речі, можемо просуватися до більш складних; щоб зрозуміти суть речей, потрібно відійти від постійного аналізу, бажання оцінити процеси, винести вирок, зробити висновок – насправді слід користуватися простою формулою розуміння та усвідомлення.

 

Автор чимало уваги приділяє культурі – «непорушному супроти зникомого, світлу проти пітьми, що закріплює спонтанність життя».

Володимир Винниченко. Сонячна машина (Мультимедійне видавництво Стрельбицького, 2017)

У цій добірці переважає нонфікшн, але один твір художньої літератури я все ж згадаю – «Сонячну машину», надзвичайно талановитий роман Володимира Винниченка.

 

Майстерно написаний, з численними сюжетними відгалуженнями, з глибокими сенсами й темами, що будуть актуальні завжди, він вкотре доводить, що українська література, коли їй не заважали й не давили цензурою, була в одному контексті з європейською.

 

Думаю, тут Винниченко-письменник і Винниченко-політик зустрілися й поділили написання твору навпіл, адже в романі йдеться і про пролетаріат, і про капіталізм… Наприклад, автор аналізує здатність влади дуже швидко забувати про потреби народу, відриватися від нього та відстоювати лише власні інтереси. Він пише про світ, де поруч із благородною мрією існують ницість і жорстокість. Змінити його може тільки винахід Рудольфа Штора… Винниченко вигадує ідеальне суспільство, в якому панує рівність і справедливість. Цікаво, чи справдиться колись ця творча мрія, адже письменники, як відомо, мають здатність до передбачень»?

 

Читайте також: Натхнення у спогадах: 8 книжок від Юлії Сінькевич