Асан Ахтемов: моя головна мета – жити у Криму і бачити мій народ щасливим

За період окупації Криму Росією політичними в’язнями та переслідуваними за кримінальними «справами» стала 251 людина, 178 із них – представники кримськотатарського народу. Таку інформацію подає Кримськотатарський ресурсний центр. Переслідувань окупаційною владою передовсім зазнають активісти та громадянські журналісти, які відкрито говорять про те, що Крим окупований та чинять ненасильницький спротив російським загарбникам.

У межах другої частини медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який реалізовують Читомо та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED), розповідаємо історію громадянського журналіста та активіста Асана Ахтемова, затриманого за підозрою в диверсії на газопроводі в селі Перевальне.

Останнє свято разом

В Репіки Ахтемової, дружини Асана, День народження. Вона готує різні страви й накриває на стіл – ввечері чекають гостей. Але продуктів не вистачає, тому вона попросила чоловіка поїхати й докупити щось. Асан мав би повернутись зовсім скоро, адже от-от приїдуть родичі та друзі. Але його немає вже довго. Він подзвонив і попередив, що затримається. Відтак святкування Дня народження Репіки почалося без чоловіка – він разом із першим заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу й активістом Кримськотатарського національного руху Наріманом Джелялем, терміново поїхали на допомогу своєму другові. Ситуація невідкладна, і чоловік не міг відмовити у допомозі. Додому повернувся під вечір і тільки тоді пояснив причину свого запізнення. Нарешті всі зібралися разом за одним столом і привітали Репіку.

Асана, а також його двоюрідного брата Азіза та Нарімана Джеляла російська окупаційна влада звинуватила у скоєнні диверсії на газопроводі у кримському селі Перевальне 23 серпня 2021 року. Проти братів Ахтемових ФСБ порушила кримінальні справи за підозрою у вчиненні диверсії, здійсненні злочину, скоєного організованою групою осіб і придбанні та зберіганні вибухових речовин. За версією ФСБ, Ахтемови нібито вчинили «диверсію» за завданням українських спецслужб. Нарімана Джеляла звинуватили у «скоєнні диверсії в складі організованої групи», а також у «незаконному придбанні, передачі, зберіганні, перевезенні, пересиланні чи носінні вибухових речовин або вибухових пристроїв в складі організованої групи».

Завжди поряд

Асан та Репіка виросли в одному районі. Познайомилися через спільних друзів і здружилися. Вчилися в одній школі і знайомі пів життя! Дружина каже, що в цьому чоловікові її зачепила його доброта до інших. 

«Він до себе притягує своєю внутрішньою енергетикою. Ось просто до людини тягне. З самого початку все так і було: з ним добре, комфортно. Він завжди допоможе. Не тільки мені як дружині, а також іншим людям, яких абсолютно не знає», – з усмішкою згадує Репіка Ахтемова.  

Асанові 32 роки, у нього двоє дітей. Старшому Рефату сім, цьогоріч він закінчив перший клас. Сафіє – чотири. Вона досі не до кінця розуміє, де її тато. Їй складно пояснити, що однієї ночі її тата забрали чужі озброєні люди через те, що він не погоджувався з окупаційною владою і висловлював свій протест. Його звинуватили у вчиненні диверсії організованою групою осіб та у придбанні та зберіганні вибухових речовин, а також у контрабанді вибухового пристрою. Тому Сафіє сказали, що їхній тато на роботі. Дівчинка час від часу запитує в мами, де «бабá» («тато» кримськотатарською – Ред.), і Репіка знову каже, що той затримався на роботі. Тоді намагається відволікти доньку від думки про тата мультиками чи іграми. Дівчинка відволікається. А потім знову згадує. Її брат Рефат знає правду про те, що тато в СІЗО. Асан дуже сумує за дітьми. 

«Він завжди був поряд з дітьми, принаймні намагався, наскільки це було можливо. Він забезпечував сім’ю і дуже багато працював. Але як тільки була вільна хвилина, намагався бути з ними. Рефат ходив з батьком на риболовлю ще змалку. Із Сафіє у них особливі стосунки: він сильно хотів мати донечку. Асан дуже їх любить. Думаю, неможливість бачитися і спілкуватися з дітьми для нього є найважчою», – зізнається Репіка. 

Із СІЗО Асан надсилає своїй родині вірші, які присвячує синові та доньці.

Читайте також: Брехня завжди приречена на смерть. Історія кримського журналіста Марлена Асанова

Газета, книжки і хамчі

Асан багато працював. Він був помічником головного редактора кримськотатарської газети «Авдет». Також сам писав статті, виїжджав на місця подій записувати коментарі в героїв і фотографувати. Верстав сайт та підбирав фото до матеріалів. Також допомагав друзям видавати книжки. Зокрема, займався редагуванням та коректуванням тексту для верстки і готував ілюстрації до книжки  журналіста й письменника Енвера Мурата «У пошуках істини».

«Моя головна мета в житті – жити у Криму і бачити мій народ в розквіті і щасливим. Я вірю, що так і буде», – пише Асан Ахтемов з неволі.

Асан Ахтемов знаходив час і для хобі. Він робив вироби зі шкіри – хамчі. Це невеликий батіг із багатьма нарізаними шкіряними стрічками, кожну з яких потрібно окремо прошивати. У кримськотатарській культурі є традиція дарувати хамчі сім’ї, у якої народився хлопчик. «Він робив їх на замовлення і дарував друзям, у яких народилися діти. У нього дуже добре це виходило! Це складна робота. Я завжди дивилася, як він їх виготовляє. Шкіряні стрічки у нього виходили такі рівнесенькі!», – із захопленням розповідає Репіка. 

Дружина додає, що Асан також дуже цікавий співрозмовник. Він багато знає й читає. З ним комфортно і пожартувати, і на серйозні теми поговорити. Багато свідків у його справі – це його друзі, які приходили й розповідали про нього та його доброту. «У нього дуже багато друзів. Ми часто зустрічалися, їздили відпочивати великою компанією. Часто Асан разом із друзями їхав на риболовлю на природу і піднімався в гори», – пригадує Репіка.

Подружжя Зубера та Анастасії Аблямітових говорить про Асана лише хороше. Зубер – троюрідний брат політв’язня і його близький друг. Анастасія пригадує, що Асан завжди брав активну участь у різних заходах кримськотатарського народу. Наприклад, святкуванні Дня кримськотатарського прапора або Хедерлез.

«Йому була цікава історія свого народу, тому він їздив різними куточками Криму і спілкувався з літніми людьми, які розповідали свої історії та історії своїх сімей. Він дуже поважає та підтримує традиції свого народу. Але при цьому ніколи не ділив людей за національністю. У нас різнонаціональна родина, та це ніколи не заважало нам бути з Асаном ріднішим за рідних», – ділиться Анастасія.

Громадський активіст Ролан Османов розповідає, що разом з Асаном вони проводили на півострові конференцію про права людини в Криму, не зважаючи на всі перешкоди, які влаштовувала окупаційна влада. «За час спільної діяльності ми дуже здружилися з Асаном. Він – принципова та відповідальна людина, у нього завжди була своя позиція. Він дуже ініціативний і мотивований», – згадує Ролан.

Третє вересня. Затримання

Близько опівночі подружжя Ахтемових прокинулося від того, що з десяток людей увірвалися до їхньої спальні й почали світити ліхтариками в обличчя. Незнайомці запитали в Асана його прізвище та ім’я і після цього наказали одягатись і їхати з ними. Дружина запитала в людей у балаклавах, хто вони й що тут роблять, та ніхто не відповів. Асан швидко зібрався, і незнайомі люди повезли його машиною в невідомому напрямку. Незнайомців у домі поменшало. Репіка залишилася з дітьми, які мирно спали, попри шум. У жінки запитали, чи є в домі вибухонебезпечні речовини або пристрої. Це питання збентежило її й вона відповіла, що нічого такого немає. В цей час у будинку проводили огляд – Репіка була змушена підписати документ, який їй дали, хоча погодилася на це не одразу. 

«Мені підсунули якийсь папірець і сказали, що його потрібно підписати. Кажуть, мовляв: Ось, почитайте постанови, зараз у вашому домі буде проходити огляд. Я була в такому стані, що не могла прочитати, що там написано. І не розуміла, де мій чоловік, куди його відвезли. Вони сказали, що його допитають і за кілька годин повернуть назад. Що я можу не переживати», – пригадує Репіка. Проте додали, що сидітимуть в домі доти, поки на папірці не буде її підпису. 

У кожній кімнаті були розкидані речі, перевернуті меблі. Невідомі люди у балаклавах забрали всі телефони, навіть ті, які давно не працювали. Захопили також і ноутбук. Весь дім перевернули з ніг на голову. «Забрали мою соціальну картку, на яку приходили гроші на дітей. Я запитала, навіщо вона їм. Це ж дитяча картка і дитячі гроші! Чоловік зі зброєю відповів, що такий порядок», – зітхає жінка.

Майже о третій ночі обшук закінчився. Репіці сказали, що вона має час відпочити трохи, бо скоро прийде друга група оглядати машину Асана. Через дві години приїхали нові незнайомці з закритими обличчями. У ту холодну вересневу ніч, пригадує Репіка, незнайомі люди разом зі собаками оглядали машину при свідках. Жінка не знала, що це за люди й звідки вони взялися: свідків вона не могла впізнати. О 10 ранку приїхав евакуатор, слідчий опечатав машину і її забрали на штрафмайданчик. 

Після закінчення обшуку, слідчий сказав, що у Перевальному був вибух. Репіка не одразу зрозуміла, чому він це їй розповідає й для чого. Той пояснив, що у скоєнні злочину звинувачують її чоловіка. Проте додав, що Асана перевірять і через пару годин відпустять додому. Коли незнайомі люди вже збиралися їхати, Репіці сказали зібрати речі чоловіка. «Я кажу йому: Ви ж сказали, що його через дві години відпустять, навіщо збирати його речі? А він каже, мовляв: Попереду вихідні, багато кого немає, тому зберіть йому речі на день. Я тремтячими руками швидко-швидко зібрала якийсь одяг і взуття», – пригадує дружина політв’язня.

В той день братові Асана і татові Азіза виписали адміністративні протоколи за невиконання розпоряджень органів влади, нібито вони тікали від поліції. Їм призначили покарання по 15 і 10 днів затримання відповідно.

Читайте також: «Я буду там, де мій народ». Історія громадянського журналіста Сейрана Салієва

СІЗО

Лише ввечері наступного дня Репіка дізналася, де її чоловік. До Асана не пустили ні дружину, ні адвокатів. Через деякий час стало відомо, що в ту ніч з третього на четверте вересня з Асаном проводили слідчі дії. Його катували електричним струмом, вивозили в ліс і змушували копати яму. Тоді суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці. 

«Йому призначили адвоката за призначенням. Він повинен був захищати Асана, але, на жаль, цього не робив. Коли Асана били, він казав до адвоката: «Може ви щось зробите? Вони б’ють мене перед вами, а ви дивитеся!». На що той відповів: «Така система, нічого не зробиш». Це все відбувалося добу-півтори. Вони вибили все, що їм було потрібно. Асан згодом казав, що зізнався б навіть у вбивстві, тільки б вони його не чіпали. Казав, що за нас переживав найбільше. Вони лякали, що співробітники ФСБ досі в його домі, з дружиною та дітьми. Погрожували, що якщо він не зробить те, що йому кажуть, може статися щось страшне. Тому він підписав усе, що від нього вимагали. Але ж у який спосіб! Асан буквально лише кілька засідань тому розповів про всі ці катування», – розповідає Репіка Ахтемова.

Айдер Азаматов зміг потрапити до арештованого тільки 13 вересня, хоча щодня намагався пробитись до Асана. Репіка ж змогла побачити чоловіка раніше, 8 вересня. Їй зателефонував адвокат за призначенням і сказав, що Асан зараз у ФСБ. Можна приїхати, привезти його речі й поговорити з ним. «Ми зібралися з його татом і поїхали. І коли я його побачила… Той погляд я не забуду ніколи: очі, повні страху. Він досить сильна людина – морально й фізично. Але коли він обійняв мене, то сказав: «Зробіть щось, допоможіть мені!». Я, напевно, на все життя це запам’ятаю». 

Тепер подружжя бачиться лише у залі суду та в СІЗО. У лютому Репіка, разом з іншими дружинами політичних в’язнів, перед початком слухання справи подали подання, щоб стати захисниками своїх чоловіків на рівні з адвокатами. Суд на це погодився. Так жінки стали громадськими захисницями та зараз представляють інтереси своїх чоловіків у суді. Це дало змогу бути на кожному судовому засіданні й там спілкуватися із затриманими й приходити до них у СІЗО №1 м. Сімферополя. На місяць відбувається по 10-12 судових слухань.

Асан Ахтемов пише листи з неволі. В одному з них він зізнається: «Найстрашніше, що починаєш звикати до цих жахливих умов». Йому загрожує від 12 до 20 років ув’язнення. 

Відповідальність людини за людину

Поет, перекладач та літературознавець Остап Сливинський є амбасадором Асана Ахтемова і представляє його інтереси в публічному просторі. Про цю справу він висловлюється так: «Абсолютно сфабриковані докази, що не тримаються купи. Жодного відкритого свідка немає на суді. Тобто є свідчення трьох засекречених свідків, які явно є підставними особами. Це той зовсім кричущий випадок, який не поміщається в голові – судовий процес настільки сфабрикований. Його постановники і режисери взагалі не дбають про будь-яку правдоподібність. Їм абсолютно все одно на те, що про цей процес скажуть правозахисники, будь-які незаангажовані й незалежні слухачі, вони настільки впевнені у своїй безкарності. Це як якась інша планета просто».

Саме тому про ці кримінальні справи потрібно продовжувати говорити. І говорити голосно. Остап переконаний, що без повернення Криму у склад України, без деокупації півострова й без відновлення на його території дії Конвенції про права людини та міжнародного законодавства, неможлива суверенна, правова, незалежна Україна з громадянським суспільством.

Публічне амбасадорство кримських політв’язнів спрямоване на висвітлення цих кримінальних проваджень в публічному інформаційному просторі. Амбасадори є голосами затриманих.

«Якщо кожен із нас буде намагатися ставити перед собою хоча б маленьке завдання – покращити долю бодай однієї людини, яка страждає від несправедливості й свавілля того державного режиму, то ми маємо це робити. Це обов’язок. І це публічне амбасадорство – це дуже людська формула, яка по суті акцентує на двох людях: одна людина, несправедливо переслідувана, незаконно засуджена чи затримана, є жертвою, яка потребує допомоги, а інша – людина, яка може щось зробити для того, щоб це страждання і поневіряння іншої було трохи меншим. Це певна відповідальність людини за людину», – каже Сливинський.

Написати лист (лише російською мовою) Асану Ахтемову можна через електронну форму на сайті «Кримської солідарності» (ці листи роздруковують і далі передають ув’язненим), або:

Нагадаємо, щоб пройти тюремну цензуру, потрібно дотримуватися простих правил:

• писати російською мовою (листи, написані іншими мовами, адміністрації місць несвободи викидають);
• дотримуватися політичної нейтральності, не писати на політичні теми;
• вказувати на конверті рік народження, повне ім’я, по батькові та прізвище адресата.

Також радимо вкласти порожній конверт з марками та чистими аркушами тонкого паперу для відповіді.

Ви можете писати в’язням Кремля все, що у вас на серці. Можна переповідати новини, інтерв’ю з цікавими людьми, писати поради зі зміцнення здоров’я в закритому приміщенні, надсилати вірші, короткі оповідання, малюнки, фото, листівки.

Читайте також історії інших кримськотатарських журналістів-політв’язнів: Сервера Мустафаєва, Ремзі Бекірова, Османа Аріфмеметова, Нарімана Мемедемінова, Сейрана Салієва, Амета Сулейманова та Марлена Асанова.