Перекладацька свобода творити: 10 тез із фестивалю Translatorium

Цьогорічний Translatorium провели вже 8-й раз. У програмі — 25 подій, і це найбільша кількість за всі роки існування перекладацького фестивалю. За підрахунками організаторів, заходи Translatorium у Хмельницькому відвідали понад 1000 людей.

Кореспондентка ​​Читомо відвідала фестиваль і зібрала 10 найцікавіших думок від учасників дискусій та лекцій.

Програма поєднує різні формати та мистецькі практики: від дискусій і лекцій до перформансів, виставок і концертів. Як зазначає співзасновниця фестивалю Таня Родіонова: «Ми старалися робити програму дуже різноманітною, нашаровувати різні формати, додавати різні види мистецтва. Стараємося робити програму такою, щоб вона могла зацікавлювати не лише фахову аудиторію і людей дотичних до творення літератури, але й саме містян і людей мистецтва, читачів, читачок, яким можуть бути цікаві різні аспекти літератури».

Про перекладацьку свободу творити на Translatorium

Ми перше покоління за довгий час нашої історії, яке отримало справжню свободу творити. Востаннє щось подібне було ще за часів Григорія Сковороди. Йому вдалося у складних обставинах прожити дуже світле життя.

Після нього наступне покоління, яке змогло відчути щось подібне, — це, як не дивно, наше покоління. Тому що тільки зараз ми можемо вільно перекладати. Це прямо накладається на цьогорічний девіз фестивалю Translatorium: перекладацька свобода, якої українські перекладачі ніколи не мали раніше.

Подумайте самі: зараз ніхто нас не обмежує. Можна робити з цією свободою що завгодно. Більше того, виникають унікальні ситуації. Наприклад, мрія будь-якого перекладача: ти публічно кажеш, що хочеш перекласти певний твір, і за деякий час знаходиться людина, яка каже: «У мене є гроші, будь ласка, перекладайте. Я все оплачу, тільки робіть».

Філософ і перекладач Олексій Панич під час події «Філософія поза колоніальним фільтром: повернення класики українською. Розмова за участі Івана Іващенка та Олексія Панича».

Про жанри, які повертають молодь до читання

Я дивлюся на пересічну молодь, що читає — це величезна хвиля літератури young adult і романтичного фентезі. Вона знайшла свою нішу. Колись казали, що «Гаррі Поттер» повернув дітей до книжки. Зараз романтичне фентезі повернуло дітей до книжки, вони дуже активно читають ці жанри. 

Перекладач Богдан Стасюк під час події «Тридцять років перекладу: від незалежності до нової доби. Презентація книжки і розмова за участі перекладачок Алли Татаренко, Ірини Одрехівської, Тані Родіонової, Ярослави Стріхи та перекладача Богдана Стасюка. Модераторка — Анна Вовченко».

Про сучасний стан кримськотатарської мови

Сучасний стан кримськотатарської мови — це результат десятиліть асиміляції, русифікації, заборон і депортацій. На відміну від української, у 1944 році весь кримськотатарський народ був насильно відірваний від своєї батьківщини та висланий у Середню Азію. Людям забороняли повертатися, називати себе кримськими татарами й офіційно користуватися рідною мовою.

Усе це призвело до того, що мова фактично виживала лише в усній формі — у сім’ях, від батьків до дітей. Вона не викладалася в школах, не розвивалася, зникли цілі пласти лексики. До окупації Криму 2014 року не було достатньої державної підтримки для її відновлення, а після окупації ситуація ще більше ускладнилася.

Перекладачка Мамурє Чабанова під час події «Загрожені мови: переклад між памʼяттю і майбутнім. Розмова за участі перекладачок Мамурє Чабанової і Тетяни Непипенко. Модераторка — Тетяна Манзюк. Подію підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe» 

Про три складові компетентності перекладача філософських текстів

Щоб бути перекладачем філософського тексту, потрібно мати в собі три фахи водночас.

Треба бути фахівцем з філософії, лінгвістом, тобто добре розбиратися в мові — і не лише в одній. До певної міри це означає бути поліглотом, знати сучасні та класичні мови. А також треба мати культурну обізнаність: потрібно розуміти історію культури і контекст, у якому створювався текст.

Філософ і перекладач Олексій Панич під час події «Філософія поза колоніальним фільтром: повернення класики українською. Розмова за участі Івана Іващенка та Олексія Панича».

Про функцію перекладу в Україні до 1991 року

До 1991 року переклад виконував націєтворчу функцію. Ми намагалися зберегти українську мову та літературу, і в цих перекладах ми прочитували апелювання до української реальності. Після 1991 року націєтворча функція змінилася. Тепер на перекладацький світ України можна дивитися крізь призму націєрозповідності. Тобто не стільки крізь призму нації, яка формує нашу ідентичність, скільки через ширшу культурну та інтелектуальну перспективу. Національна призма, яка раніше була основною, тепер стає лише елементом сприйняття, але не обмеженням.

Коли все переформатовується, переписується, розширюється, ми бачимо, як Україна поступово входить у цей міжпростір націй, стаючи частиною ширшого культурного діалогу.

Перекладачка, перекладознавиця Ірина Одрехівська під час події «Тридцять років перекладу: від незалежності до нової доби. Презентація книжки і розмова за участі перекладачок Алли Татаренко, Ірини Одрехівської, Тані Родіонової, Ярослави Стріхи та перекладача Богдана Стасюка. Модераторка — Анна Вовченко».

Про сучасний стан українського книжкового ринку і відсоток перекладних видань до 2022 року

У книжці «Переклад в Україні (24 серпня 1991 року – 24 лютого 2022 року)»  є стаття зі статистичними показниками місця перекладної літератури на українському ринку. Зараз ситуація трохи змінилася, проте до 2022 року у більшості видавництв переклади займали від 50% портфеля. У чверті видавництв цифра переходила за 80%. Тобто часто не відвідуючи ніколи в Нью-Йорк чи Лондон, ми знаємо ці міста значно краще, ніж Житомир чи Суми. Ми вважаємо, що пригоди — це те, що може відбуватися з поліцією у Маямі, а не Жмеринці. 

У якийсь момент ми припиняємо продукувати знання і розповіді про себе. Натомість віддавати перевагу вже апробованим текстам, що увійшли до загального дискурсу. А насправді ми мусимо любити себе більше і продукувати про себе більше інформації, ніж споживати чужі розповіді про нас.

Після 2022 року це почало змінюватися. Ми бачимо, як зростає попит на українські книжки: від масової розважальної літератури, до нонфікшну, книжок про історію і нашого місця на культурній мапі.  

Перекладачка Ярослава Стріха під час події «Тридцять років перекладу: від незалежності до нової доби. Презентація книжки і розмова за участі перекладачок Алли Татаренко, Ірини Одрехівської, Тані Родіонової, Ярослави Стріхи та перекладача Богдана Стасюка. Модераторка — Анна Вовченко».

Про труднощі перекладу українських класиків на Заході

Як читати Василя Стуса на Заході — я не уявляю. Він був занадто внутрішньо живим, щоб не викликати труднощів у перекладі. Як перекладати його для західного читача, коли ти не можеш навіть приблизно відтворити той досвід, який він пережив?

Так само складно мені уявити переклад на Заході, скажімо, вірші Олени Герасим’юк. Вона є поеткою унікального досвіду, якого немає в жодної з її іноземних колег. Тому виникає проблема: часто бракує конгеніальних, найглибших і найтонших читачів-перекладачів, здатних донести сенс українських класиків.

Тому, можливо, самі історичні реалії України з усіма її нюансами заважають появі українських авторів у «Західному каноні» Гарольда Блума. 

Перекладачка і культурна менеджерка Анна Вовченко під час події «Українська класика у світі: переклад як політична дія. Розмова за участі Марціна Ґачковського (Польща) та Анни Вовченко. Модератор — Остап Сливинський»

Про одне з найважливіших завдань перекладу

Одне з найважливіших завдань перекладу — дати можливість читачеві, за бажання, проживати все своє інтелектуальне й культурне життя українською. Щоб людина могла українською читати все: від інструкції до пральної машини до «Улісса» Джеймса Джойса, наукової фантастики чи коміксів.

І саме це працює на користь інституту перекладу, адже воно повертає нас до ключового — створення спільноти. Українська мусить бути привабливішою для розбудови культурної спільноти, ніж альтернатива. 

Перекладачка Ярослава Стріха під час події «Тридцять років перекладу: від незалежності до нової доби. Презентація книжки і розмова за участі перекладачок Алли Татаренко, Ірини Одрехівської, Тані Родіонової, Ярослави Стріхи та перекладача Богдана Стасюка. Модераторка — Анна Вовченко».

Про колоніальне становище нації, якій заборонено перекладати

Емський указ 1876 року заборонив перекладати українською з інших мов. Це мало далекосяжні наслідки, адже заборонити перекладати означало поставити націю в колоніальне становище. Без перекладів увесь контакт України із Заходом став можливим лише через посередництво метрополії.

У 1920-х роках, після поразки УНР, Україна втратила військовий суверенітет, але виборола на десятиліття суверенітет культурний.

Саме тоді на арену виходять київські неокласики — п’ятірне гроно, яке започаткувало масштабні перекладацькі проєкти. Вони перекладали багато і цілеспрямовано.

Чому саме переклад став для них настільки важливим? На це легко відповісти в контексті літературної дискусії 1925–1928 років. Микола Зеров тоді сформулював ключову тезу: щоб українська література розвивалася як самобутня, самодостатня й модерна, потрібні дві речі — засвоїти досвід світової культури та водночас у критиці й поезії відновити й освоїти власну традицію.

Літературознавиця та літературна критикиня Віра Агеєва під час події «130 років Максиму Рильському: як переклад став мистецтвом. Лекція від Віри Агеєвої» . 

Про українських класиків і специфіку класичних творів

Класики — це ті, хто задає інтелектуальну планку, тримає для нас висоту. Це титани, на плечах яких ми стоїмо, і без яких літературний процес не був би таким, як він є — це очевидно. Але якщо сказати одним реченням: класики — це люди, яких друкують на торбах, набивають собі на тату і яких нам постійно потрібно осмислювати наново.

Тому Юрій Андрухович, Сергій Жадан і Катерина Калитко — це вже класики.

Класичний твір завжди народжується в рамках певної традиції, але водночас він випробовує ці рамки на міцність, виходить за їхні межі й розширюючи простір літератури.

Перекладачка і культурна менеджерка Анна Вовченко під час події «Українська класика у світі: переклад як політична дія. Розмова за участі Марціна Ґачковського (Польща) та Анни Вовченко. Модератор — Остап Сливинський».  

Про договірну ліцензію та її переваги для перекладачів

Коли перекладач передає видавництву права на твір за договірною ліцензією, то має значно більшу свободу. Ви можете самі вирішувати, чи видавати цей твір, і робите це лише на певний термін. Найчастіше йдеться про п’ять років.

Натомість понад половина видавців воліє відразу купити права назавжди. Цей пункт часто проходить непоміченим, але дуже важливо знати: ви маєте можливість передавати права на обмежений час, і це цілком законно. З досвідом та юридичними порадами саме така «п’ятирічна оптика» часто виявляється більш вигідною.

Ключова різниця полягає в тому, що при ліцензуванні ви не втрачаєте майнові права назавжди. А це важливо. Адже крім майнових, існують ще й немайнові права: ви можете вимагати, щоб, наприклад, ваше ім’я зазначали на обкладинці. 

Є цілий перелік речей, про які варто знати. І це знання має практичну вагу. Бо коли ви поінформовані, вам легше вести переговори. Це робить вашу позицію значно сильнішою.

Менеджерка і кураторка культурних проєктів, незалежна експертка з питань культури та креативних індустрій Поліна Городиська під час події «Перекладати в Україні: права перекладачів у часи змін. Розмова за участі Поліни Городиської та Богдана Стасюка». 

Про головну відмінність між українською і західноєвропейською перекладацькою ситуацією

Унікальність мовно-культурної ситуації, в якій знаходиться сьогоднішній український перекладач філософських текстів полягає у тому, що у нас немає товщі перекладів і традицій, яка б віддаляла нас від античних і ранньосередньовічних авторів. У нас є своя лазівка до них ходити напряму. І для нас весь цей ряд, який розгортався в Європі поступово — від античності, схоластики до модерної філософії, для нас можуть бути сучасниками і співрозмовниками. Нам легше налагодити такий діалог, ніж західноєвропейським колегам. У них вже є традиції, які тиснуть, з якими доводиться боротися і виборсуватися з-під них. 

Філософ і перекладач Олексій Панич під час події «Філософія поза колоніальним фільтром: повернення класики українською. Розмова за участі Івана Іващенка та Олексія Панича».

Читйте також: TRANSLATORIUM — чому після мовчання шукаємо слова

VIII Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM реалізується ГО TRANSLATORIUM у партнерстві з Управлінням культури і туризму Хмельницької міської ради та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Фото: Антон Буга для Translatorium