Переклад у тандемі: помножена радість чи розділений тягар?

Міжнародний інтерес до української літератури поволі, але невпинно зростає. Іноземних видавництв, зацікавлених у наших автор_ках — як сучасних, так і класичних — з кожним роком більшає. Тим виразніше на цьому фоні проступає брак кадрів — перекладач_ок, які однаково впевнено почувалися би й у вихідній, і в цільовій мовах і могли б на належному рівні працювати з літературними текстами.

Одним із виходів у роботі з так званими «малими мовами» (до яких найчастіше зараховують і українську) є робота в тандемах, де одна зі сторін зазвичай відповідає за мову оригіналу, а друга – за мову перекладу. Але в чому специфіка такої співпраці і які в ній підводні течії? Урешті, чим є перекладацькі тандеми – лише вимушеними «милицями» чи, навпаки, шансом на глибшу роботу з текстами й, відповідно, якісніший результат? Власне, як виглядає сам процес спільної роботи й що він більше нагадує: спробу синхронного плавання чи радше підтримку в парному фігурному катанні? 

Щоб з’ясувати це, ми звернулися до трьох тандемів перекладач_ок, що працюють з українською літературою і вже встигли здобути професійні відзнаки за свою роботу.

Дарія Павлешен і Ана Джуганджич

Дарія Павлешен. Перекладачка, доцентка кафедри української мови й літератури філософського факультету Загребського університету. Членкиня хорватського P.E.N. Більшість перекладів підготувала в тандемі з Аною Дуганджич та Домагоєм Кличеком. Серед її самостійних перекладів: роман «Московіада» Юрія Андруховича, «Абетка війни» Соломії та Євгенія Степаненків і «Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники» Дари Корній.

Ана Дуганджич. Перекладачка української літератури, доцентка кафедри української мови і літератури філософського факультету Загребського університету. Належить до Товариства хорватських літературних перекладачів. Зараз працює над самостійним перекладом роману «Інтернат» Сергія Жадана.

У тандемі Ана Джуганджич і Дарія Павлешен переклали «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко, «Хворобу Лібенкрафта» Олександра Ірванця, «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича, «За спиною» Гаськи Шиян, «Амадоку» Софії Андрухович, «Ворошиловград» Сергія Жадана (останній — у друці). З перекладом роману «Радіо Ніч» Юрія Андруховича увійшли до фіналу премії Drahomán Prize 2024 року.

На практиці наша співпраця виглядає так: спершу ми окремо працюємо кожна над своєю частиною тексту, а вже потім переходимо до спільної роботи. Раніше ми зустрічалися для цього фізично, але пандемія внесла корективи: разом ми тепер працюємо онлайн.

Маючи перекладений текст, ми двічі вичитуємо його і звіряємо з оригіналом. Ми зачитуємо текст перекладу вголос і водночас стежимо за ним на екранах.

Це — перша частина спільної роботи. Друга — це уточнення всіх не до кінця зрозумілих назв, імен, різних специфічних явищ. Переважно йдеться про українські реалії, історичні події та інші культурні феномени, що можуть бути незрозумілі хорватським читач_кам. Це може відбуватися як на етапі роботи з «чернеткою», так і згодом. 

Далі ми читаємо переклад уже без зазирання в оригінал — перевіряємо, щоб він природно звучав хорватською. Тоді ж звертаємо увагу і на всі «лейтмотиви», повторювані символи, авторський стиль. На цьому етапі часом дуже допомагає спілкування з автор_ками. І можемо з вдячністю ствердити, що більшість автор_ок охоче іде на співпрацю і допомагає нам.

Ідеальна ситуація для спільного перекладу — це коли ми можемо працювати щодня і маємо досить часу на роботу з текстом.

У процесі індивідуальної роботи ми теж зідзвонюємося і узгоджуємо різні важливі моменти. А вже потім працюємо над текстом спільно. Якщо ми працюємо регулярно, бодай по кілька годин на день, то не тільки не втрачаємо власний темп, а й краще відчуваємо ритм тексту. Якщо в нас досить часу, то, звіривши все з оригіналом, ми робимо паузу. І тільки відпочивши від інтенсивного занурення в текст, беремося за читання перекладу. Останній етап роботи — це вже узгодження редакторських правок.

Роботу ми намагаємось розподіляти рівномірно. І мова не лише про поділ тексту. Скажімо, якщо одна бере на себе переклад термінології чи власних назв, то друга зосереджується на стилі чи перекладі символів. Але згодом ми все одно перевіряємо усе разом.

Найскладніший етап — це коли одна з нас (Ана) читає переклад уголос, а друга (Дарія) слухає і звіряє його з оригіналом. По суті, так ми виконуємо подвійну роботу: виправляємо різні технічні помилки в хорватському тексті й водночас стежимо за відповідністю оригіналу. Тому цей етап забирає найбільше часу.

Якщо виникають суперечливі моменти (а вони є завжди), ми їх обговорюємо, і в усіх дискусіях перемагають вагоміші аргументи. Ми дослухаємось одна до одної. Але, мабуть, визначальним аргументом для нас є те, як певний варіант будуть сприймати хорватські читач_ки. Отже, упізнаваність і зрозумілість тексту на першому місці. Звісно, перед цим ми обговорюємо, що саме нам найважливіше передати конкретним словом, реченням, уривком тощо. Якщо ж не можемо дійти згоди, то просимо поради в перекладач_ок або інших колег.

Дуже важливо, що ми довіряємо одна одній і любимо працювати в тандемі. Одна з нас краще розуміє український текст і пояснює його —  інша відповідає за фінальний вибір певного варіанту хорватською.

Спільна робота — це завжди складно, але в неї і багато переваг. Це спілкування з текстом на двох і взаємне навчання, а ще це утривалює нашу дружбу.

Нам вдається працювати разом, бо ми відчуваємо повагу і довіру одна до одної. І саме тому ми можемо дискутувати про тексти, не сварячись, і обирати одне з багатьох можливих рішень. Ми разом радіємо нашим маленьким перемогам і разом сумуємо, якщо не вдалося знайти справді вдале рішення.

Отож довіра — головне. Але необхідні також елементарні технічні передумови: наприклад, треба узгодити і виділити час для спільної роботи. Це означає, що на ті кілька годин удень, увечері чи навіть уночі, коли ми будемо працювати, нам доведеться вимкнути мобільні телефони й зосередитись виключно на роботі.

Найбільша перевага роботи в тандемі — це взаємодоповнення і подвійний погляд на текст: те, чого не побачить одна з нас, може помітити інша. І є надія, що переклад стане трошки кращим. Хоча, звісно, ми усвідомлюємо, що помилки неуникні. Але так ми вчимося разом.
А ще ми дякуємо українській культурній спільноті за особливу підтримку перекладач_ок, за увагу і уважність, а ще за можливість відчувати причетність до особливої перекладацької мережі та співтворення. Це надихає.

Остап Кінь і Джон Геннессі

Остап Кінь. Літературознавець і публіцист. Перекладач української літератури на англійську мову. Редактор-упорядник двох антологій української поезії в перекладі англійською.

Джон Геннессі. Американський поет. Викладач Массачусетського університету (Амгерст), редактор поезії в часописі “The Common”. У тандемі з Остапом Конем перекладає з 2018 року, і це його перший перекладацький досвід.

Остап Кінь і Джон Геннессі спільно переклали вибрані вірші Сергія Жадана «Новий правопис» (“A New Orthography”; Lost Horse Press, 2020), антологію української поезії про Бабин яр (“Babyn Yar: Ukrainian Poets Respond”; HURI/Harvard University Press, 2023) і збірку вибраного Юрія Андруховича «Зміна декорацій» (“Set Change”; New York Review Books, 2024). Зараз працюють над збіркою віршів Мойсея Фішбейна.

За поетичну антологію «Бабин Яр» Джона Геннессі та Остапа Коня нагородили Книжковою премією за найкращий науковий переклад від Американської асоціації викладачів слов’янських і східноєвропейських мов (AATSEEL).

Джон: Дозвольте почати зі слів щирої приязні й підтримки, зверненої до вас, дорогі українські перекладач_ки, поет_ки й редактор_ки. Хоча нинішня американська влада, здається, готова зрадити вашу довіру, прошу, знайте, що чимало людей тут віддані вам і готові й далі робити все, що можуть.

Що можу зробити я — це доносити українську поезію англофонній аудиторії як редактор. І саме так я й став співперекладачем.

Я не говорю українською. Але я — поет, а також редактор і викладач поезії, і саме на цьому ґрунті я почав співпрацю з Остапом Конем. 

Десять років тому Остап надіслав переклади деяких віршів Сергія Жадана, і я редагував їх для публікації в журналі “The Common”. Після цього Остап і запросив мене стати співперекладачем віршів Жадана для книжкової серії сучасної української поезії “A New Orthography”, що виходить у видавництві «Lost Horse Press». Сергій надав Остапові доступ до книжки, над якою він тоді працював («Список кораблів»/ “Catalogue of Ships”), тож ми вирішили зосередитись на поезії, написаній із початку війни 2014-го. Як пише сам Сергій, це був переломний момент у його творчості.

Остап: Роботі над перекладом передує не менш важливий процес — дібрання й упорядкування віршів для збірки, але це окрема й довша тема. Маючи під рукою оригінал, спершу треба підготувати щонайдетальніший підрядник, який віддзеркалюватиме тонкощі оригінального тексту на різних рівнях. Обов’язково треба виокремити ті деталі, що потребують додаткової уваги.

Далі зазвичай можна переходити до самого перекладу. Чернетку підрядника ми зберігаємо на ґуґл драйві, а працюємо разом через Facetime або спілкуємось телефоном. Рухаємося слово за словом, рядок за рядком, строфа за строфою. Доробивши рядок, речення чи строфу, ще раз звіряємо їх із оригіналом і при потребі вносимо зміни. Відтак переходимо до нової строфи. Після розмови треба ще раз перечитати перший варіант перекладу і, знову-таки, звірити його з оригіналом. Також на цьому етапі ми доопрацьовуємо моменти, що вимагали ширшого контексту. За потреби можна залишити і кілька паралельних варіантів – до них можна повернутися вже зі свіжою головою.

Ідеальна ситуація — це коли немає часових обмежень, бо тоді можна відкласти переклад на певний час, аби він «вистигнув».

Можна також повертатися до першого варіанту і щось уточнювати та доопрацьовувати.

Після цього ми звіряємо переклади ще принаймні двічі: коли вже готовий рукопис усієї збірки, яку ми будемо надсилати у видавництво, а згодом також на етапі макету.

Джон: Процес нашої роботи виглядає так: Остап готує «підрядник», а далі ми вже відштовхуємось від нього. Працюємо ми в спільному ґуґлдоці і зідзвонюємося, адже зараз живемо далеко (хоча раніше зустрічалися для роботи фізично).

Нам добре працюється разом. Одного разу я приїхав у гості до батьків у Нью-Джерсі, й мама почула нашу робочу розмову. Вона й зауважила, що ми, мовляв, чудово спрацювалися. І сказала це таким тоном, ніби я і досі дитина, а вона каже щось на кшталт: «Остап — гарний хлопчик, і ви так гарно граєтесь разом. Хай приходить знову».

Нерідко нам доводиться знову і знову повертатися до одного й того ж слова, однієї фрази, образу, фігури мовлення чи окремого рядка — на граматичному, синтаксичному, ритмічному і, звісно, інтерпретаційному рівнях.

І, звісно, ми не завжди згодні один із одним. Скажімо, хтось надто «перетягує» текст в англійську мову — другий делікатно чинить цьому спротив. А я можу бути ще тою скалкою в дупі! Принаймні часом. А позаяк ми по черзі беремо на себе роль перфекціоністів, то завжди доводимо справу до кінця. Звісно, навіть після публікації ми бачимо моменти, які можна би покращити.

Наш найсвіжіший спільний проєкт, який вийшов друком, — вибрані вірші Юрія Андруховича для його англомовної поетичної книжки “Set Change”. Ця робота була така приємна, що мені було сумно її віддавати. Але відколи ми відпустили книжку, і вона зажила своїм життям, я можу повертатися до читання Юрієвих віршів просто задля насолоди. Цей досвід відрізнявся від усіх попередніх, бо Юрій щедро присвячував нам свій час, і в нього чудова англійська. Тож Остап і я користали з цієї можливості й зверталися з питаннями про найскладніші перекладацькі проблеми. Але що найкраще — Юрій обговорював із нами варіанти, які ми пропонували, а часом і сам висловлював пропозиції, хоча ніколи на них не наполягав. Іншими словами, він  завжди був готовий поступитися і дозволяв обирати «фінальну» англійську версію саме нам. Знаю, що бувають і негативніші досвіди співпраці, тож Андрухович — взірцевий поет у цьому сенсі. Якщо вже на те зайшло, то Остап завдяки своїй уважності й терпінню ідеально пасує для роботи в тандемі. Мені страшенно пощастило.

Читайте також: Командна гра: взаємодія перекладач_ок і редактор_ок

Юлія Ільчук і Амелія Ґлейзер

Юлія Ільчук. Професорка Стенфордського університету, завідувачка кафедри славістики. Авторка книжок «Микола Гоголь: гібридна ідентичність» (“Nikolai Gogol: Performing Hybrid Identity”), «Зниклі: Пам’ять, темпоральність, ідентичність у постєвромайданній Україні» (“The Vanished: Memory, Temporality, Identity in Post-Euromaidan Ukraine”).

Амелія Ґлейзер. Професорка літератури в Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго. Авторка книжок “Jews and Ukrainians in Russia’s Literary Borderlands” та “Songs in Dark Times: Yiddish Poetry of Struggle from Scottsboro to Palestine”. Редакторкою антології “Stories of Khmelnytsky” та, разом зі Стівеном Лі, “Comintern Aesthetics”.

Юлія Ільчук та Амелія Ґлейзер переклали «Мовчання вбране у кириличні літери» Ії Ківи (“Silence Dressed in Cyrillic Letters”, Harvard University Press, 2025) та «Прискорений курс з “Коктейлів Молотова”» Галини Крук (“A Crash Course in Molotov Cocktails”, Arrowsmith Press, 2022). За останню збірку в 2024 році стали фіналістками премії Drahomán Prize, а також увійшли до короткого списку премії Griffin Poetry Prize 2004 року.

Амелія: Ми з Юлею зазвичай працюємо спільно в ґуґлдоці. Робимо таблицю з трьома або чотирма стовпчиками. У першому — оригінал, у другому — чернетка з дослівними відповідниками, іноді з кількома варіантами. Третій стовпчик — це вже більш оброблена версія, яку ми редагуємо разом. Іноді додаємо четвертий стовпчик — експериментальний варіант. Відштовхуючись від чернетки та експериментальної версії, ми намагаємося створити оптимальний синтез. Фінальний варіант ми переносимо в окремий документ (разом із оригіналом) й опрацьовуємо його спільно: зустрічаємось у «зумі», читаємо оригінал і наш переклад, і обговорюємо як дрібні стилістичні нюанси, так і загальний сенс вірша. Це для нас як невеликий літературний семінар, де водночас є двоє викладачок і двоє студенток.

У період пандемії ми працювали хай і не щовечора, але дуже часто. І можу сказати, що для мене це була своєрідна терапія у складний час: працювати над віршами з колегою, яка дуже швидко стала мені дорогою подругою.

Після пандемії ми вже не так часто працюємо разом — лише коли починаємо або завершуємо спільний проєкт.

Юлія: Я хотіла б наголосити, що ми з Амелією насамперед  літературознавиці й викладачки літератури, тож наша спільна робота завжди починається з обговорення ліричного сюжету, поетики і стратегій перекладу: чим ми можемо пожертвувати заради збереження смислу, а над чим треба ретельно попрацювати, щоб зберегти поетичну форму.

Амелія: Юля, яка народилася в Україні, зазвичай робить перший чернетковий переклад. Або ж я створюю чернетку, а вона виправляє мої помилки. Потім я намагаюся зробити другу версію, яка звучить природно англійською. Іноді ми також радимося з поет_кою. Наприклад, перекладаючи вірші Ії Ківи, ми неодноразово зустрічалися в «зумі» і тоді наш семінар був уже на трьох.

Юлія: Амелія завжди підходить до перекладу з точки зору просодії, музичної складової вірша, а тому переписує структури поетичного рядка так, щоб він  природно звучав англійською. Я ж, зі свого боку, стежу, щоби при переписуванні не виникало двозначного прочитання, якщо автор_ка не заклада_ла його в оригінал. Ми зберігаємо всі версії перекладу в файлі Excel і можемо повернутися до попереднього варіанту перекладу, якщо нові не суголосні стилю перекладу всього циклу. Оскільки робота над перекладом збірки може тривати роками, важливо досягнути цілісності поетичного звучання, пунктуації, графічного оформлення рядка (якщо він задовгий для формату книги) тощо.

Амелія: Комунікація — це вже переклад. Тому важливо мати багато терпіння і вміти слухати одна одну.

Наша команда ідеально збалансована: Юля — з України, я — зі США. Часто як англомовна людина я сприймаю якийсь образ чи метафору, яких немає в оригіналі. І тоді Юлі доводиться в деталях пояснювати, про що там насправді йдеться.

А буває навпаки: я вловлюю англійською якийсь сенс, який складно передати дослівно і вже тоді пояснюю Юлі тонкощі англійської фрази. І — звісно! — у цьому процесі дуже допомагає почуття гумору.

Юля: Ми шукаємо найкращий варіант перекладу, доки кожна з нас буде переконана на 100%. Дуже рідко ми пристаємо на той варіант, який влаштовує тільки одну з нас. Якщо жодній не вдається знайти еквівалент в англійській мові, ми контактуємо з автор_кою і просимо пояснити, що він чи вона закладали в певну метафору. 

Амелія: Скільки часу займає переклад у тандемі, порівняно з індивідуальною роботою? Це дуже цікаве питання! Звісно, спільний переклад займає більше часу, адже треба обговорювати текст, читати його разом і доходити згоди щодо фінальної версії. Але, на мою думку, результат зазвичай кращий. (До речі, навіть коли я перекладаю сама, мені все одно доводиться консультуватися з автор_кою або редактор_кою).

Юлія: Звісно, це триває удвічі довше, ніж якби я перекладала сама, але ми даємо потім ці тексти студентам на курсах із української літератури, тож нам важливо, щоб фінальний текст був зрозумілим і природним для англомовного читача.

Амелія: Переклад поезії — це, мабуть, ідеальний приклад, коли тандем справді працює: ми разом обговорюємо значення, образи, інтонації. Але це не менш важливо і в прозі, особливо коли йдеться про теми, культурні коди, діалоги.

Тандем особливо корисний, коли в тексті є діалогічність — щоби передати різні мовні регістри або голоси.

Найбільша складність — знайти час для спільної роботи.

Коли ми тільки починали серйозно співпрацювати, тривала пандемія. Юля була в Україні, я — в Каліфорнії. Ми знаходили час, коли мої діти вже спали, а Юля вже прокинулась. Тож для мене це був вечірній час — для неї ранковий.

Конфліктів у нас майже не виникає, бо в нас різні ролі в процесі. Але буває, що ми стомлюємось або втрачаємо терпіння.

У такі моменти дуже допомагає гумор.

Юля: Труднощі я бачу тільки з пошуком видавця, який би зголосився взяти наші переклади до друку, а в співпраці з Амелією немає жодних недомовленостей і суперечок. Оскільки переклад — не основна наша праця, ми працюємо тільки тоді, коли нам дійсно цікаво і важливо перекласти ту чи ту  автор_ку і коли ми маємо час поза нашою основною викладацькою та адміністративною роботою в університеті.

Читайте також: Повторний переклад: між прагматикою й мистецтвом

Translators In Action (TIA) — ініціативна група, що займається розвитком перекладацької спільноти та створює проєкти та інструменти для зміцнення та підвищення професійної захищеності українського книжкового перекладацтва. TIA інформує, підтримує, лобіює/адвокатує інтереси, навчає, сприяє взаємодії у спільноті, працюючи на стику культурної, активістської, дослідницької та освітньої сфер.

Серед завдань TIA: підвищення поінформованості перекладач_ок з юридичних питань, сприяння видимості та захищеності перекладач_ок у правовому полі, інформаційна, консультаційна та організаційна підтримка перекладацьких ініціатив, організація освітніх і культурних перекладацьких проєктів, лобіювання інтересів спільноти, проведення фахових опитувань і досліджень.