Чого нам варто повчитися у литовських бібліотекарів

Українські бібліотекарі, спостерігаючи за трансформаціями литовських бібліотек, ставлять собі непрості запитання: як наздогнати європейські стандарти і водночас зберегти власний досвід, здобутий під час війни? Поїздка до Литви стала не просто обміном практиками, а пошуком відповідей – чому бібліотеки в Україні досі борються за свою самоцінність і що потрібно, аби вони стали визнаними просторами розвитку й довіри.

Спізнилися чи встигаємо за литовськими бібліотеками?

Цього літа до Литви поїхали 16 бібліотекарів з різних куточків України, аби побачити, як працюють литовські колеги, яких цінностей дотримуються, а також з’ясувати, які формати мають успіх. Перша вісімка працювала у Вільнюсі, Каунасі та районі Вільнюса – Новій Вільні. А друга група вирушила до бібліотек Шауляю, Клайпеди та Кретинги. 

Таке стажування відбувалося в межах програми дослідження різноманіття бібліотечних послуг і цільових аудиторій у Литві. Цю можливість організували Асоціація окружних публічних бібліотек Литовської Республіки та Міністерство культури Литви за підтримки ВГО «Українська бібліотечна асоціація». 

«Спізнилися на кілька десятків років. Цією думкою ми грали наче в пінг-понг. І все частіше поставало питання – а як нам ефективно все це використати собі на користь в обставинах, які постійно змінюються через війну?», – розповідає Юлія Лисюк, бібліотекарка і проєктна менеджерка Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки та одна з учасниць стажування.

Юлія разом зі своєю колегою Катериною Алексєєнко, культурною менеджеркою Львівської муніципальної бібліотеки, діляться рефлексіями від стажування та пропозиціями ключових рішень, щоб наздогнати інші європейські бібліотеки та вийти із замкнутого кола викривленого розуміння бібліотечної інституції. 

Таке стажування – зазначають бібліотекарки, – чудовий спосіб опинитися «над» українськими реаліями і з погляду європейських стандартів знайти пояснення для себе і всього суспільства: чому наші бібліотеки поки/досі не в тій точці розвитку? Чому бібліотекарям досі доводиться відстоювати самоцінність у себе вдома? іІчому відповідальність за зміни, інновації і зрушення у доволі візійних питаннях найчастіше лягає саме на їхні плечі?

Українці захоплюються доступністю у литовських бібліотеках, форматами самообслуговування, медіацентрами, партнерствами з видавництвами і бізнесом, взаємодією з дітьми і молоддю. Литовці ж цікавляться форматами психосоціальної підтримки, подіями з медіаграмотності, популяризацією читання і тим, як українські бібліотекарі дають раду низці викликів під час війни. 

Бібліотеки, де навчаються, взаємодіють і чилять

Зрештою, українська делегація познайомилася з одинадцятьома різними бібліотеками в п’ятьох містах Литви.

Національна бібліотека Литви імені Мартінаса Мажвідаса у Вільнюсі, розповідає Юлія, доволі велика і чимдуж акцентує на доступності, комфорті, користі від кожного поверху, зали, або ж невеличких аудиторій. Кожен простір буквально зчитує потребу користувачів. Учасники стажування бачать багато молоді, яка обирає для себе зручний формат роботи чи навчання – наодинці, удвох, у команді, цілковитому самозануренні й усамітненні чи на просторі, який радше нагадує коворкінг – і зонування бібліотеки цьому сприяє. 

«У бібліотеці хочеться бути з кількох важливих причин: у тебе є вибір, де розміститися, що робити, як саме використати інформацію, послугу, яку пропонує бібліотека і, що неймовірно важливо, за користувачем завжди є рішення – звертатися до бібліотекаря чи ні», – каже Юлія. 

Бібліотека пропонує самообслуговування – і це, запевняє бібліотекарка, дуже цінний прояв довіри, що сприяє відкритості й заохочує не лише отримати послугу, а й зробити цей простір абсолютно очевидною частиною життя, зокрема навчання, роботи і дозвілля: «Скажімо, Вільнюська повітова публічна бібліотека імені Адама Міцкевича пропонує послугу 24/7. У будь-який час читачі можуть взяти або ж повернути книгу за допомогою книгомата (аналог поштомата) і такого собі книжкового термінала, що приймає книги і фіксує у системі повернення від читача». 

Особливо зворушливим, додає Юлія, був візит до Каунаської публічної бібліотеки. За останні три роки тут сформували колекцію з понад 2000 українських книжок – тепер це теплий і затишний простір, де можуть знайти себе українські переселенці. До слова, тут уже відбуваються читацькі клуби, ініційовані українськими читачами. 

«Вражає не лише масштаб, а й глибина розуміння потреб нової аудиторії», – зазначає Юлія.

Доступність через партнерство держави і бібліотеки

У Литві цю взаємодію можна змалювати на прикладі шляху до безбар’єрності – розповідають бібліотекарки. Так, цей процес ще триває, і литовські бібліотекарі зізнаються, що викликів досі багато. Але як швидко безбар’єрність стала частиною життя бібліотеки? У правовому середовищі послідовність дій виглядає так: Європейський акт про доступність 2019 року – Закон про вимоги до доступності продуктів та послуг 2022 року – поява Національної аудіосенсорної бібліотеки (LAB – Lithuanian Audiosensory Library), уповноваженої надавати методологічну та консультаційну допомогу іншим бібліотекам, організаціям, видавництвам. 

В Україні наразі такого комплексного закону з безбар’єрності поки що немає. Натомість у контексті євроінтеграції та впровадження європейських стандартів українці працюють з Національною стратегією зі створення безбар’єрного простору в Україні (до 2030 року) та Постановою Кабміну про «Деякі питання доступності інформаційно-комунікаційних систем та документів в електронній формі». Наразі українські бібліотеки, як зазначають бібліотекарки, переважно самостійно прокладають шлях до доступності. Зокрема шукають відповідні грантові програми або ініціюють пряму комунікацію з різними донорами. А органи місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства працюють з постановою радше рекомендаційно – і це теж чимала перепона до усвідомлення цінності доступності. 

«Цікавим та дієвим у Литві видається також практика видимості низових ініціатив, яка пізніше лягає в основу саме національних стратегій, – зазначає Катерина. – Немає такого колосального розриву між теоретиками і практиками. Наприклад, регіональна бібліотека Шауляю самотужки розробила проєкт сенсорної бібліотеки, що включає в себе сенсорні читання для різновікових груп дітей – як нормотипових, так і з особливими освітніми проблемами». У межах цього проєкту литовські бібліотекарі активно взялися за розробку дійсно безбар’єрного та комфортного середовища бібліотеки, де враховуються тригери для людей з ПТСР, аутистичним спектром, порушеннями зору та слуху. А свої напрацювання поширили серед колег різних регіонів. 

До слова, вже існує спеціальний сайт, де кожен охочий литовець чи турист може ознайомитися з картою бібліотеки і знайти на ній місця «тиші» та «галасу», зрештою, бути обізнаним і готовим до активності в бібліотеці. Це підхопили Литовська національна бібліотека та їхнє Міністерство культури, відтак виділені кошти на розбудову платформи та напрацювань. 

«Я знаю точно, що в Україні в сотнях бібліотек працюють ефективні ініціативи, кампанії та послуги, яким не завадить більше медійного розголосу та ресурсної підтримки. Натомість ми бачимо, як знову і знову «винаходять велосипед» і стратегії, які спускають зверху і які треба виконувати для галочки. Вони часто з’являються нізвідки і так само зникають без результатів, не мають тяглості, напрацювання методик та універсальних механізмів, готових до застосування в часи невизначеності», – додає Катерина. 

Натомість Литовське законодавство про доступність, доповнює Юлія, ініціює пряму співпрацю з бібліотеками. Ба більше, підтримує створення спеціальної національної бібліотеки, яка нині є не лише методичним центром у напрямку доступності серед бібліотек, а й має вплив на бізнес та медіа. Ідеться про Литовську аудіосенсорну бібліотеку (LAB). 

Команді цієї бібліотеки вдалося напрацювати суб’єктність у взаємодії з видавництвами, які за бібліотечними рекомендаціями вже залучені до створення аудіокниг для людей з порушенням зору або розладом читання – розповідає бібліотекарка. А ще бібліотека у партнерстві з медіа продумала концепт якісної реклами для цільової аудиторії та розповсюдила можливість доступних послуг на національному рівні. 

Юлія діліиться, у цій бібліотеці почуваєшся безпечно і впевнено: тактильна плитка на всіх поверхах, піктограми, шрифт Брайля на камерах схову та ключах від комірок і навіть на поручнях із дороговказом, доступний класифікатор книг, спеціально обладнані двері та ліфт, інформаційна доступність з використанням відповідних шрифтів, контрастних кольорів, розміру і тексту у форматі легкого читання. Також LAB  має віртуальну бібліотеку ELVIS. Вона існує в трьох форматах: вебплатформи, застосунку та мобільного буса. 

Платформа містить понад 16 000 озвучених книжок, фільми з аудіозаписом, цифрових книг у різних форматах, аудіошоу/вистави. Такі книги озвучують професійні диктори, ведучі та актори у спеціальній студії бібліотеки. Також користувачі можуть слухати книги через мобільний застосунок або ж спеціальні ґаджети, які бібліотекарі розвозять в різні куточки країни на своєму бусі. 

У якій точці ми і де може бути вихід?

Відсутність фінансування – це заголовок до безкінечних розмов про проблеми бібліотечної галузі, і це аж ніяк не про здорову комунікацію між державою і бібліотеками – переконані бібліотекарки. «Адже зв’язок держави і бібліотеки передбачає не лише фінансування, а і стратегічне бачення бібліотек як місць, де поєднуються культура, освіта, солідарність і розвиток», – зауважує Юлія. 

Запевняють, що серед причин, котрі спричинили таку відстань до відчутних перетворень, – не лише брак адекватного фінансування і уваги до бібліотек. «Суспільство дуже повільно рухається до більш усвідомленої оптики: а що взагалі таке бібліотека і навіщо вона потрібна?», – кажуть культурні менеджерки. 

Бібліотекарки висловлюють побоювання через певну «модну ідею» територіальних громад – організувати роботу публічних бібліотек у складі центрів культурних послуг. «Через це бібліотеки можуть опинитися під загрозою  «затоплення» в клубній дозвіллєвій роботі. Як результат, у гонитві за трендами, що, як правило, є явищем тимчасовим, даємо маху в оптиці цінностей – явищах усвідомлених і зрозумілих серед інших країн Європи. Адже бібліотека – це впізнавана і доволі авторитетна інституція у світі. Але наразі наші бібліотечні заклади знаходяться у пастці абсолютно викривленого інституційного бачення – як до установ із усталеною набором функцій та обов’язків, аніж просторів, де і творяться зміни», – каже Юлія. 

Додають, що бібліотеки, як і будь-який інший культурний заклад, який має якісний сервіс і запотребуваність, не повинні працювати в режимі мінімального виживання. Без інвестування в інновації, оновлення та розвиток – послуга втрачає актуальність і привабливість. «І на вершині піраміди – мотивація бібліотекаря, який наразі аж ніяк не перебуває у вигідній позиції. Якщо хочете бачити результат – потрібно вкладати в нього і людей, які його продукують. Якщо вимагаєте якісної бібліотеки – забезпечте їй ресурси, а не тільки спускайте завдання, підтримуйте комунікацію з бібліотекарями-співдієвцями, а не лише як виконавцями» – зазначає Юлія. 

«Існує якесь негласне правило – про бібліотеки можна говорити тільки погане, або ж що саме з ними сталося поганого (руйнування, спалення фондів). З одного боку, українське суспільство дійшло до розуміння важливості бібліотек, а з іншого боку, кредит довіри цим інституціям давно вже вичерпаний. Бібліотеки наче досі розплачуються за совєтське минуле. Але ж не тільки бібліотеки його мають, еге ж?» – каже Катерина. 

Щодо бачення партнерства між бібліотеками та державою і загалом про потенціал українських бібліотек – досить вичерпно висловилися ВГО «Українська бібліотечна асоціація» та Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. 

Критикуєш – пропонуй. На думку бібліотекарок, наразі вся бібліотечна спільнота знаходиться більше у точці спостереження – за мотивацією бібліотекарів, котрі продовжують бути в галузі, та мотивацією влади цьому сприяти. Рішення: влада має перейти від логіки «утримання бібліотеки» до логіки «інвестування в бібліотеку» як розвитковий ресурс громади і всього суспільства загалом. Бібліотеки мають включатися до місцевих і національних стратегій розвитку, їхні потреби мають враховуватися при формуванні бюджетів, програм цифровізації, культурного відновлення – переконані культурні менеджерки. Це визнання бібліотек як партнерів у формуванні згуртованого, освіченого та стійкого суспільства. 

Читайте також: Як литовська культурна спільнота допомагає Україні