Голосами поетів: як Audiostories перетворюють збірки віршів на аудіокасети

Львівське аудіовидавництво Audiostories нещодавно відзначило п’ятиріччя свого існування. Задум звукорежисера й продюсера Володимира Ольшанського — створити в Україні повноцінну аудіальну платформу — починався як некомерційний проєкт, що тримається на чистому ентузіазмі. Сьогодні Audiostories вже має свій повноцінний додаток, значну бібліотеку аудіопродуктів, при чому не лише літературних, а також починає виходити у несподівані, на перший погляд, формати.

Один із найпомітніших проєктів Audiostories за останній час — серія аудіокнижок «Голосами поетів», яка начитана, власне, голосами сучасних українських авторів і якій стало затісно лише у цифровому форматі, тому тепер аудіовидавництво видає поезію також і на аудіокасетах.

Володимир Ольшанський розповідає про своє давнє захоплення аудіо, про те, з чого постав Audiostories, а також чому нам потрібна поезія на аудіокасетах.

У всьому винне польське радіо

Я насправді «аудіальна» людина вже купу років. Ще з дитинства слухав Польське радіо і все таке. Коли я працював у видавництві «Свічадо», ще до 2014-го, і ми мали можливість їздити до інших країн Європи, то я пам’ятаю, що дуже дивувався, наскільки багато там різних аудіопродуктів, у тому числі й аудіокнижок. Тоді я і познайомився з продуктом Audioteka.pl — це велика аудіоплатформа, яка тоді існувала ще тільки на польському ринку, і вони були пробразом того, на що я націлювався у своїх планах.Тобто це і застосунок, і продакшн, і створення різних аудіопродуктів — не лише поезія, але і проза, різні експириментальні й документальні формати. 

У 2015-му чи 2016-му я поїхав до них у офіс у Варшаві й познайомився з директором Мартіном Беме. Тоді в Україні ще не була «Абуку» чи Megogo, і я робив зріз нашого ринку, їздив до Києва в Інститут книги, бував на різних зустрічах й робив пілотний проєкт, щоби представити його в Польщі, показати можливості запуску української версії їхнього застосунку. Тоді вони вже з’явилися у Німеччині, Чеххії, Словаччині, Туреччині. Але я нарахував менше тисячі нормальних аудіотайтлів у нас — таких, на які можна знайти ліцензії. Словом — любов до справи це дуже круто, але реальність ринку зумовлює дещо інше. Тоді вони мені сказали: «Хлопче, ти молодець, повертайся назад в Україну».

У Польщі є цілий окремий напрям і відповідно термін «суперпродукція» — це аудіосеріали, які мають цілий каст, саундизайн і весь відповідний продакшн. У нас таке, мабуть, слухають одиниці, але я на такому сиджу постійно. Вже роками слухаю продакшени BBC, в підписці на Audioteka.pl, Audible та нші платформи.

Як почалася історія Audiostories

Ще до великої війни у мене була мрія самому створити своєрідне аудіовидавництво. Саме так тепер Audiostories себе і позиціює, хоча ми більше схожі на невелику аудіолабораторію чи творчу майстерню.

Audiostories ми вирішили запустити у 2021-му. Разом з нашою партнерською IT-компанією створили застосунок, хоча у нас і не було ніякого реального бюджету для старту, аби зробити багато контенту. Але ми почали повільно працювати, вдосконалювати аплікацію й залучати різних авторів. І якось так склалося, що найбільше серед друзів у мене було саме поетів.

У 2022-му році ми вирішили зробити проєкт з моєю доброю подругою, поеткою Богданою Матіяш. Вона саме приїхала до Львова з деокупованих територій і ми записали із нею повноцінну збірку віршів. Ми хотіли не лише зафіксувати авторський голос, але й долучити музику, яку створив до збірки Богдани «Пісні Пісень» композитор та музикант Артем Бемба. 

А ще до співпраці з Богданою ми робили спільний проєкт з Театром Леся Курбаса «За лаштунками Театру Casino de Paris». Це аудіоісторія, присвячена простору самого театру, його розвиткові протягом багатьох років. Ми з дружиною — тоді ще заступницею директора театру Дариною Ольшанською, а зараз вже і директоркою — робили дослідження цього місця, копалися в архівах, і я захотів записати таку аудіоісторію, яка веде слухача з епохи в епоху. Там була купа саунд-дизайну, різних оригінальних звуків, давньої музики, яку я шукав в американських архівах. Наприклад, я знайшов записи Аманди Кічман 1908-го року, першої професійної диригентки на території тодішньої польської держави, які ми також використали у проєкті.

Так ми поступово і почали.

Потреба зберегти голоси

Я попрацював в архіві Львівського радіо, опрацьовував там плівки та цифрував їх на початку повномаштабки. Мене саме цікавили записи поетів, різні художні записи, і я там віднайшов перший запис концерту, на якому виступав Віктор Неборак в 90-х. Він читав свою «Летючу голову» під електронну музику. Тоді ми на першій «Землі поетів» у 2024-му році вирішили організувати простір спільно з Ольгою Ольховою та Litcom (сервіс, який дозволяю слухати книжки у подкастах, читати рецензії та багато іншого) з навушниками, де можна було послухати архіви з голосами відомих поетів. 

Юрко Кочерявий тоді через Данила Ільницького виклав  також записи проєкту  «Живі голоси». Це були аудіозаписи 90-х, які робилися в «Дзизі» і «Кабінеті» — в культових місцях з культовими поетами, у тому числі, наприклад, із Олегом Лишегою й Ігорем Калинцем. Загалом там було досить багато авторів.

Це все мене інспірувало і дало мені розуміння, що це дуже цінно — мати записи голосів поетів. Це потрібно фіксувати, особливо зважаючи на те, що у нас триває війна. Тож паралельно з цим всім ми записували і наших сучасних поетів.

Мережа голосів

Наприклад, з Катериною Міхаліциною ми записали суто аудіальний проєкт «Голоси перелітні», а з Остапом Сливинським найновіші вірші у виключно аудіальній збріці «Сірінга». Все це стало частиною аудіосерії «Голосами поетів» й доступне у застосунку Audiostories. Також ми почали робити аудіоверсії друкованих книжок і окремих аудіозбірок поетів та поеток: Галини Крук, Ірини Старовойт, Юлі Мусаковської, Василя Зеленчука, Ростислава Кузика, Ірини Мулярчук, Богдани Матіяш, Наталії Ткачик, Андрія Содомори, Катерини Єгорушкіної, Анни Ютченко, Дмитра Лазуткіна та інших.

Для кожної аудіозбірки ми робимо свій саунд-дизайн та інтро. Наприклад, у книжці Артура Дроня «Тут були ми» є голосові вкраплення, де моя донька Єва читає тексти дитячих листів і цитати.

Нам також писали багато маловідомих поетів, щоби долучитися до проєкту, але багатьом нам довелося відмовляти, бо це все ж робота і ресурс. Ми все робимо своїми силами, без грантів, донатів і спонсорів, хоча зараз вже думаємо, як би це можна було перетворити на грантову історію. Тому це все наразі за знайомствами, без гонорарів й на засадах доброго ставлення одне до одного.

З деякими авторами ми мали юридично оформлену співрацю, укладали угоди, але це далеко не зі всіма, бо, знову ж таки, це робота, яку ми робимо більше за спільною дружньою домовленістю.

Досвід читання поетів в студії дуже інтимний. Я завжди роблю акцент на тому, що більшість текстів зі своїх книжок автори не читають публічно, або взагалі вперше їх промовляють вголос, і це дуже круто, коли вони роблять це у нас, якось переосмислюють.

Перед мікрофоном, в тиші студії часом проявляється справжній нерв деяких текстів. Я намагаюся не втручатися у процес, бути дуже делікатним. Я тихенько моніторю, щоб все було добре, підказую, в яких місцях не чітко проартикульована літера, де треба зробити ще дубль, тобто працюю як редактор і зукорежисер одночасно. В аудіозаписі є багато нюансів, і я думаю, що поети цінують, коли ми ретельно працюємо над якістю.

Касети знову у тренді

Я моніторю ринок і бачу, що зараз йде відновлення зацікавлення до аудіокасет у різних країнах. Коли останні рази їздив за кордон, то сам купував собі якусь касету чи CD. Для мене це таке повернення у дитинство. Люблю цитату пана Андрія Содомори, що «ми родом всі з дитинства». Я зараз навіть познаходив свої давні касети, з яких слухав музику, які ми записували й переписували. Попри те, що у нас є застосунок і ми живемо у часи швидкого темпу, стрімінгів, фізичний носій все ще має значення і свою філософію. Це як фізична книжка, до якої хочеться повертатися.

Це дуже важливо, особливо у контексті поезії — короткої літературної форми, яка промовляє тут і зараз, а також часто говорить про щось інтимне, особливо голосом автора. Мало хто із сучасних молодих людей сфокусовано слухає музику цілими альбомами, не відволікшись, наприклад, на стрічку в соцмережах. А взаємодія з фізичним носієм змушує до цієї більшої концентрації і відчуття контакту з голосом, словом через плівку, яка теж має тепле звучання, певне потріскування.

Зараз це набирає популярності, з’являються різні мінілейбли, що випускають нову музику на касетах, і це дуже круто, що можна отак взяти її, запхати у плеєр чи магнітофон, побути на одинці з музикою або текстом поетичної аудіозбірки.

Ми також співпрацюємо з лейблом Bloomed in September, який видає український андерграунд лімітованими серіями на касетах. Вони нам допомагають реалізувати технічну сторону. Наклади не великі. Наприклад, до «Землі поетів» ми зробили 20 касет для 10-ти збірок.

Для кожної касети потрібно розробити дизайн. Скажімо, у касеті Катерини Міхаліциної ми використали оригінальні графічні роботи її авторства, які вона робила суто для цієї збірки. Але всередині усіх касет розгорти дуже подібні, бо ми підтримуємо спільний стиль для серії. Там є невеличкий опис, фото автора, часом може бути якийсь вірш. Пд час запису в студії ми завжди робимо фото поета чи поетки з мікрофоном, у процесі запису, які потім використовуємо.

Польові дослідження слухачів аудіокасет

Коли ми презентувати з Катериною Міхаліциною проєкт «Птахи перелітні» у Польщі, то слухачі купували українську касету навіть не знаючи мови. У них зараз це тренд й вони сприймають касети як мерч. Це майже як на виступах музичних гуртів, які продають свої альбоми, футболки тощо.

Я не знаю, чи будемо ми колись заробляти на касетах, але якісь молоді люди замовили у нас декілька аудіозбірок «Тут були ми» Артура Дроня.

У просторі «Голоси за склом», який минулого року був реалізований на фестивалі «Земля поетів», одну частину представляли Audiostories. До нас заходили переважно молоді люди й багато хто з них не знав, як відкриваються коробки з касетами. Але це лише перший етап, другий — зрозуміти, як вони вставляються у плеєр і як він вмикається. А ще ж є сторона А і сторона B. Я не міг бути там весь час, але кожного разу, коли приходив, то доводилося комусь допомогти із цим. Пам’ятаю, що одна дівчина слухала цілу сторону на 30 хвилин., заплющивши очі.

Старшому поколінню також цікаво. Вони приходили й згадували про цей звук, про ці недосконалості і потріскування, які перетворюють кожне прослуховування у щось інтимне. Це звук 90-х і 2000-х, це те що було тоді скрізь і сприймалося як буденне. Тепер все змінилося. Наприклад, до нас також заходила акторка Рима Зюбіна, яка слухала записи Василя Зеленчука, що пише вірші гуцульською говіркою. Ці тексти ми теж оформили з цікавим саунд-дизайном із етноінструментами та звуками природи із Криворівні, що занурює у гуцульську атмосферу. Вона була у захваті.

Що далі

Зараз ми зробили в Instagram окрему сторінку «Голосами поетів» і окреслили це як аудіосерію від Audiostories, і ми там теж будемо старатися робити мерч, листівки з графікою зі збірок тощо. Це дуже в традиції Львова і не тільки — всі ці самвидави, розповсюдження текстів в тусовках і тому подібне. Але це середовище, і фестивальні читання — це один бік справи. Зовсім інший — коли це все робиться в студії. Загалом такі експерименти трохи були на початку 90-х, але ми їх якось втратили. Тепер є сенс до цього всього пповертатися. 

У березні ми відкриваємо в просторі Мистецької Бібліотеки у Львові такий  камерний куток із магнітофоном та навушниками, де читачі ставатимуть слухачами, і там буде представлена вся серія аудіозбірок «Голосами поетів», що вийшли в Audiostories. Це вже буде більше двадцяти оригінальних касет, які поціновувачі зможуть собі передзамовити для власної колекції.

А я створюю свою бібліотечку міжнародних записів поезії, літератури, аудіодрами, Це CD, касети, але все, що літературне, а не музичне. У перспективі я хочу, щоб все це було у просторі Audiostories. Можливо, це буде якась слухальня-кав’ярня у Львові. Я про таке давно мрію і маю ще дуже багато ідей довкола поезії й літератури в аудіоформаті.

Читайте також: Свідчення перехідного часу: поетичні підсумки 2025-го

Фото: Audiostories, Володимир Ольшанський