Хто претендує на премію «Генерація Ніка» в 2026 році

Харківський літературний музей опублікував довгий список номінантів премії «Генерація Ніка» 2026 року. Про це повідомили на фейсбук-сторінці музею. 

Там зазначили, що до лонгліста увійшли автори й авторки, які «уважно працюють з формою і змістом та чесно говорять у своїх практиках».

У категорії «Література» це:

• Каріна Беус — поетка з Івано-Франківщини, уродженка смт Ланчин, випускниця ліцею №16 в Івано-Франківську, колишня очільниця міського й обласного учнівського самоврядування, студентка прикладної лінгвістики Львівської політехніки, учасниця модельного контракту в Китаї, авторка публікацій в альманасі «Вогонь та Метал» і організаторка квартирників в Івано-Франківську.

«Мій стиль імпульсивний і хаотичний. Я працюю з інерцією пам’яті, з образами, які більше не можуть мовчати. Мені важливо, як текст буде почутий, але я не чекаю схвалення. Є тексти, створені, щоб дратувати. Є тексти, які мають боліти. Я не вірю в безпечну чесність. Я виступаю наживо, бо живий слухач — непідкупний. Я бачу момент, коли люди не просто слухають, а впізнають», — розповідає вона.

• Поліна Тендітна — уродженка Красного Лиману, студентка Донбаського державного педагогічного університету, яка паралельно навчається на психолога, закінчила музичну школу та є переможницею літературних конкурсів «ПероДактиль» і «Творчі канікули». 

«Відколи навчилася тримати в руках ручку, намагаюся щось написати, дописати чи переписати, ламаючи стереотипи та «приправляючи» свою «писанину» щедрими порціями гумору. Люблю декламувати вірші та розповідати уривки з творів. Пам’ятаю, як мене у 1 класі моя перша вчителька водила по всіх молодших класах, і я розповідала учням власну вигадану казку про пригоди кота. Їм подобалося слухати, а мені розповідати. Так з’явився стимул вигадувати нові історії. Тому мій улюблений жанр – це оповідання. Коротка історія, яку можна переказати», — розповіла вона.

• Вікторія Мельничук — поетка з Білої Церкви, студентка Києво-Могилянської академії, волонтерка. Редагує книжки, пише й читає верлібри та досліджує поезію комбатантів;

«Закінчую укрфіл в Могилянці, працюю в медіа, часом редагую книжки. Маю кота, їй теж можна видавати диплом Могилянки. Колись, геть малою, я вирішила створити власну збірку казок із ілюстраціями. Це можна вважати за публікацію?) Років у 5 вивчила напам’ять “Ярій душе” Стуса, з того часу а) не можу перестати читати Стуса; та б) почала писати сама. Читаю верлібри й пишу верлібри. За улюблених поетів — Стус, Свідзинський, Мельничук і Голобородько. Досліджую поезію комбатантів. Вважаю, що найкраще життя можна описати цитатою Василя Семеновича: “Не вважаю себе поетом, вважаю себе людиною, що пише вірші”. Здається, пишу непогані. Зрештою, я ж хороша молода поетка, так, я хороша молода поетка(с)», — пише врна про себе.

• Вікторія Хмелівська — авторка з Івано-Франківська, випускниця ліцею №17, студентка Карпатського університету за спеціальністю «Середня освіта. Образотворче мистецтво», випускниця музичної школи за класом баяна, яка грає на кількох музичних інструментах і працює над романом;

«Моєю найбільшою мрією є українська перемога — не лише на полі бою, а й у свідомості, культурі, пам’яті. Ще одна моя мрія — написати й видати власний роман. Я вже працюю над книгою, яку прагну опублікувати під псевдонімом Вікторія Кабреро. Це ім’я прийшло до мене уві сні — несподівано, але відчутно правильно, тож я прийняла його як творчу частину себе.
Реалії війни я переживаю дуже болісно. Щодня мої думки повертаються до батька, і це постійне внутрішнє чекання формує мою тишу, мою силу й моє письмо. Саме тому для мене українська мова — не просто засіб спілкування. Вона не лише в думках і не лише на язику. Вона — мужня, стійка, вічна, така, що живе в наших душах і серцях, у найпотаємніших куточках, де немає нічого зайвого — лише вона», — написала вона.

• Анна Безпала — письменниця й студентка, авторка книжок «Кассандра курить папіроси» та At Home in Groningen: A Walking Tour of the City, учасниця програми «Літосвіти», фіналістка конкурсу «Антитвір», колишня кураторка літературного напряму в Українському домі в Данії, працівниця фундації «Ватага», випускниця університету прикладних наук Ханзе та студентка Лондонської школи економіки.

«Цього листопада вийшла друком моя друга книга – At Home in Groningen: A Walking Tour of the City, написана на замовлення нідерландського видавництва Uitgeverij Passage. Ця книга є стилізованою прогулянкою містом, де я навчалася, присвячена його історіям та традиціям, та написана від імені тої, що їде з міста для тих, хто туди тільки приїздить. Крім письменницької діяльності, з 2023 по 2024 рік я керувала літературним напрямом в Українському домі в Данії, а з 2024 по 2025 – працювала з літературними та мистецькими подіями для фундації «Ватага» у Нідерландах», — розповідає вона.

• Софія Міщенко — авторка, яка почала публікуватися у 2022 році, брала участь і перемогла у всеукраїнських літературних конкурсах «Птах року-2022» і «Птах року-2024», у 2024–2025 навчальному році навчалася в ДОМАНУМ у гуртку «Літературна творчість» і написала творчу роботу «Тихий шепіт часу».

• Єлизавета Теплякова — одеситка, авторка оповідань, повісті та роману.

У номінації «Живопис» до довгого списку потрапили:

• Єлизавета Смотрова — 16-річна художниця з Харкова, яка займається малюванням із дитинства.

«У своїх роботах я намагаюся зосереджуватися на внутрішніх відчуттях — тих тонких емоціях, які не завжди можна висловити словами. Кожен малюнок для мене — це спроба зафіксувати стан, внутрішній рух або певний момент. Я хочу, щоб глядач не лише бачив роботу, а й відчував її, знаходячи в ній, в тому числі, і власний сенс. Я сприймаю творчість як тривалий процес, у якому важливі не лише результат, а й стан, у якому він народжується. Мої роботи фіксують певні моменти мого внутрішнього життя — емоції, що змінюються разом зі мною», — розповіла вона.

• Валентина Супруненко — мисткиня з Києва, випускниця Фахового коледжу «Універсум» Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, лауреатка конкурсу «ArtSpace», учасниця соціальних і благодійних ініціатив, яка працює переважно в техніці друкованої графіки;

«Мистецтво графіки продовжує бути пріоритетним напрямом у моїй творчості. Подальші мистецькі плани пов’язані з поглибленим вивченням технік друкованої графіки. Я прагну продовжувати роботу над серіями творів, що піднімають актуальні філософські та соціальні питання, розвиваючи ідеї, закладені в моєму дипломному проєкті», — каже вона.

•  Вікторія Боса — мисткиня, фотографка, студентка Харківської державної академії культури, призерка артпроєкту Golden Frame та учасниця студентських виставок;

«Окрім фотографії, я цікавлюся історією світового та особливо українського кіно. Через цю тему мені важливо досліджувати розвиток культури в радянський період і його вплив на сучасність. Наразі мене надихає не лише художня й концептуальна фотографія, а й документальна, адже в умовах війни вважаю важливим фіксувати злочини росії та зберігати візуальну пам’ять часу. Сьогодні фотографія є для мене усвідомленим вибором і основним інструментом художнього мислення, через який я досліджую реальність і власну позицію в ній», — розповідає вона.

• Катерина Носаль — художниця. Роботи можна переглянути тут;

• Софія Католик — мисткиня-монументалістка, волонтерка, студентка кафедри монументального живопису Львівської національної академії мистецтв, стажерка Львівської опери, стипендіатка DAAD, авторка дослідження про публічне мистецтво в Україні, засновниця студії «Healing Glass», учасниця виставки EMBODIMENT у Художньому музеї Вюрцбурга та ініціаторка освітнього проєкту «(НЕ) Жіночі професії»;

«Я переконана, що у часи турбулентності митець не повинен йти в повний ескапізм. Моя творчість — це рефлексія на гострі соціальні виклики, з якими стикається творча спільнота та суспільство загалом. У своїх роботах, таких як “Суб’єкт” та Teatrum Mundi, я намагалась деконструювати класичні образи та досліджувати теми тілесності, свободи та соціальних ролей. Але моє дослідження виходить за межі полотна. Бо моя творчість — це пряма реакція на гострі соціальні виклики. Гучні кейси системних домагань у творчих вишах, зокрема, в університеті ім. Карпенка-Карого стали для мене сигналом. Сама лише візуальна естетика більше не працює, якщо за лаштунками процвітає насильство», — йдеться в її конкурсній заявці.

• Катерина Рибакова — художниця родом із Маріуполя, студентка Латвійської академії мистецтв, яка після вимушеного виїзду з України через війну продовжила мистецьку практику в Ризі, бере участь у виставках і проводить майстер-класи з коміксів для дітей.;

«Моє мистецтво здебільшого пов’язане з темами пам’яті, втрати дому та наслідками війни. Творчість стала для мене способом працювати з цим досвідом і знаходити мову для складних тем. Робота з дітьми є важливою частиною моєї практики — вона підтримує мене і неабияк впливає на художній підхід», — повідомила вона.

• Влад Малишев — мультидисциплінарний митець із Кривого Рогу, який навчається у Житомирі, пише поезію, грає в аматорському театрі, займається громадською діяльністю, заснував об’єднання «НеСпиці», друкувався в журналі «Легіт» і виступав на слемах та літературних фестивалях, зокрема LitSlamUA, PORT, «Книжкова країна» і «Кривбас». 

«Переїхавши до Житомира, я сам створив своє громадське об’єднання, яке називається “НеСпиці”, ціль якого — розвивати культуру міста, в якому я живу. Я люблю надихати людей, і люди надихають мене. Часто вже десь виступав — на фестивалях, слемах та у різних містах, ба навіть біля ватри. Люблю створювати щось нове, як і приносити щось нове у літературу. Тому в моїй творчості часто можна зустріти гру з формою, а подекуди й візуальну поезію», — розповів він.

Короткий список організатори мають оголосити 25 квітня. Лавреатів премії назвуть 19 травня — у день народження Ніки Кожушко.

18-річна художниця і поетка Вероніка Кожушко загинула 30 серпня 2024 року внаслідок російського обстрілу в Харкові. 

Вона була активною учасницею культурного життя міста, співпрацювала з літературним музеєм і Резиденцією «Слово», створювала ілюстрації до творів українських поетів і малювала портрети письменників на шоперах. Активно допомагала українським військовим, організовуючи збори коштів на потреби армії.

Премію «Генерація Ніка» на честь загиблої мисткині благодійні фонди Сергія Жадана та «Ніка генерація», а також Харківський літературний музей заснували у 2024 році. Перших лавреатів оголосили 2025 року (довгі та короткі списки можна переглянути тут). Того ж року у Харкові встановили меморіальну дошку на її честь, а в Ісландії відкрили персональну виставку робіт, видавництво «Фоліо» випустило книжку «Час починати танго» з поезіями Вероніки.

Крім того, проєкт «Мистецький український рух» («МУР») випустив пісню «Поема вітру», яку присвятив загиблій харківській мисткині, а гурт «Жадан і собаки» —  благодійний мерч з малюнками художниці.

Інформація про номінантів надана представниками Харківського літературного музею.

Чільне зображення: малюнок Ніки Кожушко