#купуйумалих: забута історія кіно, нова книжка Жадана й полінаціональні письменники

Ми продовжуємо кампанію з підтримки малих і середніх видавців #купуйумалих. Щосереди в рубриці «Читати» редакція Читомо знайомить вас із 5-ма книжковими новинками, а видавці пояснюють, чому пишаються своїми книжками й чому читачам варто звернути на них увагу. А ми ж закликаємо підтримувати малих не лише поширеннями, а й гривнею.

Купуй, якщо мрієш про подорожі після карантину

8000 миль самотності / Оксана Шаварська; ілюстр. на обкл. Kinder Album. — Київ: Люта справа, 2020. — 136 с

Андрій Гончарук, видавець «Лютої справи»:

«Ця книжка планувалася для подорожніх: узяв собі в поїзд і потроху читаєш, поки доїхав, то і прочитав. Вона складається з маленьких історій, які між собою часто пов’язані, але книжку можна починати читати з будь-якої сторінки. У цьому є приваба короткої прози. Зараз більшість із нас заточена в домашньому арешті, тож сидячи вдома її читати ще цікавіше. А ще планувати свої подорожі на світле й чисте від вірусів майбутнє.

Авторка, вона ж і героїня, побувала в багатьох місцях, у яких не довелося побувати більшості українців. Це історії не тільки з Києва й України, а й із Нью-Йорка та бог зна яких інших точок нашої шаленої кулі…

У книжці відбуваються зустрічі з численними диваками та не менш численними «пересічними людьми». Ці історії принесуть читачам не лише карколомні, зворушливі та філософські життєві сюжети, а й те особливе відчуття, коли ти майже зловив відповідь на запитання: «Хто ти й чому опинився на цій планеті?», майже зрозумів правила гри в життя. Кожна історія — це чуттєва подорож до самого себе.

Крім того, очікуючи на більшість саме жіночої частини читацької аудиторії (хоча попередні продажі продемонстрували відсутність гендерних ухилів — аудиторія поділилася приблизно навпіл), ми оздобили книжку приємним на дотик захисним шаром «софт тач». Я сам іноді її тримаю й не хочу випускати з рук.

А ще з нами знову погодилася співпрацювати відома художниця Kinder Album. Саме її провокаційну, але якусь таку наївну й ніжну ілюстрацію ви побачите на обкладинці».

Купити книжку.

Купуй, щоб дізнатися забуті та втрачені історії українського кіно

ВУФКУ. Lost & Found / Упорядники й автори: Станіслав Мензелевський, Анна Онуфрієнко, Олександр Телюк, Іван Козленко /  Автор(к)и художніх текстів: Таня Малярчук, Ірина Цілик, Наталка Сняданко, Олександр Ірванець, Олексій Нікітін, Антон Санченко. — Київ: Національний центр Олександра Довженка, 2019. — 256 с.

Максим Вертелецький, менеджер з дистрибуції видань Довженко-Центру:

«ВУФКУ. Lost&Found» — це книга-каталог, яка готувалася до однойменної виставки, що відкривала створений у Довженко-Центрі Музей кіно. Видання розповідає про один із найуспішніших модернізаційних проєктів нашої культури — історію Всеукраїнського фотокіноуправління. Ця державна організація у 1920-ті роки сформувала успішну українську кіноіндустрію і за неповні 8 років зробила революційний вибух в українському кіно.

«ВУФКУ. Lost&Found» — це більше, ніж просто каталог. Це дослідницький проєкт, який презентує кураторське бачення, що лягло в основу виставки, розширюючи та доповнюючи експозицію, а не просто дублюючи її. Книжка буде корисною всім, хто цікавиться історією кінематографу, українською культурою двадцятих років минулого сторіччя, й особливо її дизайном та візуальним стилем.

Над візуальним оформленням книги працювала дизайнерка Альона Соломадіна, яка дослідила український варіант дизайну та графічних стилів двадцятих і перенесла його до видання. Це відчувається вже в самій верстці книги. Верстка багато в чому повторює верстку тогочасних друкованих періодичних видань, зокрема культового українського журналу «Кіно».

Організаційно книжка розбита на три частини. Перша — це тайм-лайн з історії українського та світового кіно. Наступна частина — це тематичні блоки, що досліджують усі аспекти діяльності кіноуправління та культури 20-х. А в третій частині книжки Олександр Ірванець, Тетяна Малярчук, Олексій Нікітін, Наталка Сняданко, Антон Санченко та Ірина Цілик працювали із сюжетами втрачених фільмів 1920-х років. Вони дійшли до нас у форматі так званих лібрето — розгорнутих синопсисів, що у вигляді маленьких програмок, роздавалися глядачам у кінотеатрах, і в яких пояснювалося, що буде відбуватися на екрані. Такі лібрето залишилися майже єдиними матеріалами від деяких фільмів. І саме на основі цих програмок письменники створили абсолютно нові твори, що переосмислювали старі історії та показали майже сторічну дистанцію між двадцятими та сьогоденням.

«ВУФКУ. Lost&Found» покликана оприявнити забутий феномен українського модернізму, показавши не лише прогалини та втрачені ланки в культурній пам’яті, а передусім дослідити досягнення та включити збережені фрагменти в сучасний культурний контекст.

Купити книжку.

Купуй, бо це проєкт про пошук спільного через літературу

MONO: альманах / автор та упорядник Роман Малиновський/ автори Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Андрій Шкраб’юк, Віра Меньок, Тарас Возняк, Андрій Павлишин — Івано-Франківськ: Цивілізація, 2020. — 92 с.

Роман Малиновський, співзасновник та головний редактор видавництва «Вавилонська бібліотека»:

«Альманах містить шість інтерв’ю з Юрієм Андруховичам, Тарасом Прохаськом, Тарасом Возняком, Вірою Меньок, Андрієм Павлишиним та Андрієм Шкарб’юком. Це розмови про Станіслава Вінценза, Бруно Шульца й Зиґмунта Гаупта. Дослідженням культурного коду тут є дослідженням літературним.

Вінценз, Шульц і Гаупт — поляки, які народилися й жили на території, що сьогодні належить Україні, і для кого вона — рідна. Вони не лише формували літературний топос території, але й кодифікували центральноєвропейську багатонаціональність.

«MONO» досліджує також тему міжкордоння, де кордони не обов’язково політичні, а культурні, зосереджується на стиках, де вони дотикаються, трансформуються й починають належати до спільної системи числення. Так виникає поняття базових цінностей, які уможливлюють співжиття.

Механіка інтерв’ю будувалась на повторюваності: кожен респондент отримував подібні запитання, і саме в суголоссі їхніх відповідей виник діалог. Не змовляючись, але перебуваючи в спільній тематичній капсулі, автори сформували метатекст про Центральну Європу і про міжкордонну літературу як ознаку спільного.

Кожен розділ починається ілюстраціями Сергія Радкевича, створеними спеціально для «MONO» на основі архівних фотографій. Ці портрети — своєрідний іконопис, який вказує на канонічне значення автора для центральноєвропейської культури. Завершують розділи каліграфічні цитати Олени Зень. Кожна цитата — фрагмент твору Вінцензового, Шульцового або Гауптового тексту, що описує щось матеріальне, побутове.

«MONO» — це спроба знайти маркери спільної ідентичності на субконтиненті Центральна Європа, оголити зв’язки, які об’єднують кілька народів і завдяки яким ми ідентифікуємо себе як частини спільного. «MONO» досліджує ідентичність через культурний код, який визначає належність до спільної традиції на перетині кількох політичних кордонів. «MONO» дивиться за лаштунки теми самоідентифікації й заглядає за ширму геополітичної Європи.

Електронну версію видання можна переглянути онлайн, а про паперову запитуйте на сторінці видавництва у Facebook.

Читайте також: #купуйумалих: пішохідне місто, Курт Воннеґут і зелені чари

Купуй, бо це колаборація Сергія Жадана й Катерини Косьяненко

Список кораблів [Текст] / Сергій Жадан. — Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020. — 160 с.

Євгенія Лопата, культурна менеджерка, відповідальна редакторка видавництва «Meridian Czernowitz»:

Кожна нова книжка Сергія Жадана — це гучна подія, кожен новий текст — мікрошедевр, кожен виступ — сотні захоплених читачів та любителів високоякісної, актуальної та живої української поезії. Тому для нас, видавців Сергія, робота над кожною його книжкою — це окремий мистецький проєкт, результат якої — унікальне й цікаве видання. Тож нова збірка поезій «Список кораблів» не є винятком.

Це не просто збірка віршів, це посібник з історії України початку 20-их років XXI сторіччя: як поетичні тексти-хроніки українсько-російської війни, так і картини однієї з найцікавіших та наймайстерніших художниць сьогодення — Катерини Косьяненко.

Роботи Косьяненко — не є ілюстраціями до книжки Жадана: її картини та його вірші — це симбіоз двох сфер мистецтва, двох майстрів (слова й пензля), двох світів, які на 160 сторінок зійшлися в одній площині. Власне тим, що нам вдалося успішно поєднати ці світи, ми й пишаємося найбільше.

На моє переконання, співпраця Жадана та Косьяненко в цьому виданні — це абсолютно фантастична річ. Не можу собі уявити, чиї картини так само влучно та гостро корелювали б із персонажами текстів Жадана: святі, що зійшли на землю та живуть серед нас — їдуть київським тролейбусом, стоять на зупинках, вигулюють собак, несуть поранених із війни під синьо-жовтими прапорами.

Шістдесят віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність. Шістдесят спроб окреслити світло й розповісти про повітря над містом. Шістдесят уривків чужих розмов, шістдесят голосів, якими наповнюються весняні сутінки. «Список кораблів» — це список тих, хто пішов, але кого не можна забути. Список імен, які супроводжують тебе протягом життя. Список міст, де на тебе завжди чекають.

Купити книжку.

Купуй, щоб відчути силу мистецтва

Лука Еррі Де. Неприкрита природа. Роман. / Переклад з італійської Любові Котляр. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 144 с.

Анетта Антоненко, директорка «Видавництва Анетти Антоненко»:

«Одному майстрові на всі руки доручають делікатну реставрацію статуї розп’яття. Вона приховує безліч таємниць, дізнатися про які можна тільки доторкнувшись до неї. А понад те, для виконання цієї незвичайної роботи потрібно оголити не лише тіло, а й душу. Мистецтво та релігія в книжці «Неприкрита природа» перетворюються на основні рушії, що допомагають краще зрозуміти людські стосунки, недосяжне кохання і творчу одержимість.

«Неприкрита природа» — це особливий погляд на сенс людського життя, історію й мистецтво, релігію й символи віри. Водночас це подорож до паралельного виміру, з іншими культурами і традиціями, і необхідністю важкого, але необхідного вибору, що веде до нового пізнання й розуміння світу.

У своєму філософському романі Еррі де Лука заторкує тему вразливості й любові у її найрізноманітніших іпостасях: «Існують книги, що змушують нас пережити кохання значно сильніше, аніж у реальному житті, або мужність, значно відчайдушнішу, аніж пережиту насправді в минулому. У цьому, напевно, і полягає сила мистецтва: виходити за межі власного досвіду, надавати тілу, нервам, крові такого впливу, який інакше був би для них недосяжним».

Купити книжку.

Читайте також: #купуйумалих: креативність як вимога, нова українська проза й коти на марсі