Альфасамець, страждання і попелюшка: яка література формує свідомість російських читачів

Фьодор Достоєвський, Лев Толстой, Антон Чехов і Міхаіл Булгаков — говорячи про російський культурний код, до цих імен апелюють найчастіше. Але чи багато росіян цим кодом володіють? Чи багато з них читають і розуміються на романах Толстого чи, скажімо,  можуть підтримати розмову про суперечливість образу Воланда в «Майстрі і Маргариті»? За різними опитуваннями на класичну літературу припадає лише 12% від усіх прочитаних росіянами книжок. А що ж читають решта 80 з лишком відсотків? Літературознавиця Ольга Манойлова аналізує, що пропонує ринк російського масліту й намагається розібратися, що відбувається у головах росіян, які не цураються читання.

В останні роки найпопулярнішими жанрами є детективи, трилери, горор, фантастика і любовні романи у різноманітних поєднаннях. Скажімо, за одним з опитувань на сайті LiveLib 2016 року, фантастику і фентезі читають близько 20 % читачів, поряд із детективами — 13%,  історичними романами та детективами — 20% та сучасною прозою 10%. Решта відсотків відведені на нон-фікшн та підручники й посібники із кулінарії чи  садівництва.

Отже, йдеться про цілий культурний пласт, про який критики, можливо, говорять не дуже часто, але який, однак, є суттєвою частиною життя пересічних читачів — про масову літературу. 

Одним із найбільш читаних жанрів масліту є романтична фантастика, або, як його називають на форумах рунету —  ромфан(т). Звичайно, як  і будь-яка нішева література, він має свої специфічні особливості та жанрово-стильові ознаки, що складаються у певні стандартні формули, що включають, наприклад, сюжетну модель потраплянства і прогресорства (коли герой чи героїня потрапляють у інший час чи альтернативний всесвіт і втручаються у хід його розвитку), варіації традиційних казкових, мотив Обранця/Обраниці та численні шаблони та кліше, що роблять тексти досить вторинним, але популярним жанром ескапічної літератури. 

Назви таких романів говорять самі за себе: «Генерал для попаданки»,  «Попаданка для дракона», «Чудовище для проклятой»,  «Игрушка темного принца» і подібні. Більшість з цих книжок самвидавні — вони публікуються на платформах, де їх можна безкоштовно чи задешево звантажити або читати онлайн. Утім, велика частка видається і на папері, у видавництвах на кшталт Альфа-Книга, Ексмо, Терра, накладами від 3 до 15 тисяч екземплярів. Наративи, що їх генерують ромфан-авторки, стають дуже популярними, практично вірусними, формують читацькі тренди в жанровій літературі. Відтак любовні романи у фантастичних/фентезійних декораціях штампуються навіть не десятками — сотнями.

При цьому, якщо висока література, як вважається, формує читацькі смаки, то в масовій літературі процес зворотний — читацькі смаки зумовлюють розвиток масових жанрів. У сучасному світі, коли автори часто пишуть і публікують свої твори на платній основі для постійних читачів у мережі чи на спеціальних платформах на кшталт Литнет чи LiveLib, читачі можуть і впливають на авторів, донатами підтримуючи їхню «творчість» і таким чином часто переводять стосунки читач—автор у площину замовник—виконавець. Що породжує кон’юнктурне середовище, у якому «творчість» автора зводиться до того, щоб просто дати своєму читачу те, що він хоче. 

Фентезійну складову формують хронотоп та декорації — дії романів відбуваються у вигаданому минулому чи майбутньому чи у світах, що їх населяють найрізноманітніші фантастичні раси та їх суміші: ельфи, демони, дракони, вампіри, перевертні, темні володарі (не питайте).

Домінантною для ромфану є любовна лінія — художній світ є лише тлом для розгортання історії зустрічі та розвитку почуттів головних героїв. Часто любовний роман поєднується із романом виховання, нерідко — з  історичним, містичним, готичним, темнофентезійним, побутовим чи детективним, і майже завжди — з еротичним чи навіть порнографічним. І хай з філологічного погляду більшість текстів цього жанру доволі невибагливі, вони принаймні дають матеріал для соціокультурних та антропологічних спостережень над читачками і авторками цих книжок. 

Спробуємо узагальнити та визначити основні тренди, поширені у сегменті російської любовної фантастики.

Читайте також: Коли закінчиться російське вторгнення до української шкільної програми

Героїні ромфану: Попелюшка, Белль, Дороті або 3-в-1

Історія про Попелюшку не набридає читачам і авторам — в текстах обов’язково присутні моменти перевтілення «сірої мишки» у «розкішну принцесу». Це книжкові варіації телевізійних шоу «Холостяк», «Від пацанки до панянки» та «Модний вирок». 

Белль — як втілення краси, розуму і доброти не надто цікава ромфану, а от як бранка і полонянка, що потрапляє у фізичну та емоційну залежність від чоловіка — ще і як (і «рятує» їх не прекрасний принц, а радше «стокгольмський синдром»).

І, звичайно, кожна друга героїня ромфану  — це потраплянка Дороті, яка відкриває у собі досі незнані магічні сили й у супроводі інших персонажів (головного героя, вірних друзів чи магічних істот) вирушає у неймовірні пригоди, що закінчуються порятунком світу. 

На шляху до фінальної битви Добра і Зла її немалі магічні сили дедалі зростають, вороги множаться, а всі зустрічні чоловіки падають до її ніг. «Плюшки», що невпинно падають на голову героїні, викликають у критичних читачів ромфану глузливу посмішку (такий тип героїні називають мері-сью, а історії за її участю — мерісьюшними), але це не заважає авторкам використовувати їх знову і знову.

Головний герой із наголосом на слові «головний»

Прикметними особливостями російського ромфану є обожнення сили у поєднанні з романтизацією зла. Найпоширеніші геройські «професії» — імператор, король, кронпринц, генерал, темний володар. Не менш популярні представники таємних служб (таємна поліція, інквізиція, особливі відділи тощо). Вони авторитарні, брутальні, схильні до агресії. Вони командують військами й збройними загонами, найманими вбивцями чи темними потойбічними істотами. Часто самі вдаються до насильства, власноруч убивають або катують своїх ворогів.

Ідеал чоловіка у романтичному фентезі — альфа-самець і мачо, могутній воїн, політик, наділений безмежною владою. Навіть у так званих академках — популярному піджанрі ромфану, дія в якому відбувається у магічній академії, — головним героєм найчастіше виявляється ректор, декан, ну або хоча б куратор.

Прикметною особливістю головного героя ромфану є патологічна емоційна неповноцінність. Вони часто описуються як мовчазні й загадкові, але за пильнішого погляду виявляється, що вони просто не здатні висловлювати свої почуття, розрізняти емоції та не можуть дати ради із комунікуванням із собі подібними. Вони досягають вершин у кар’єрі в політиці, військовій справі або бізнесі (ремесло чи творчість — рідкісне заняття для героя ромфану) — і цілковито безпорадні, коли справа доходить до розмови з героїнею про свої почуття. На емоційну внутрішню бурю вони відповідають агресією, на непорозуміння зі своїми «половинками» — агресією, на будь-які сумніви у своїй правоті та безгрішності — агресією, на якісь конфлікти — ну, ви зрозуміли принцип. 

Читайте також: Нічого цінного там у них немає – Семків про російський книжковий спадок

Коли любов — це біль, буквально

Любов у розумінні авторок ромфану — дуже дивна штука. Герой зобов’язаний невиліковно захворіти героїнею. Його прив’язаність — практично тваринна, неконтрольована; це психологічна і сексуальна залежність, що супроводжується  муками і біллю. Героїні при цьому дуже часто — абсолютно наївні й чисті істоти, найчастіше незаймані (цнотливість — один із фетишів російської любовної фантастики). Вони або зовсім недосвідчені, або свідомо не хочуть стосунків — відтак героєві доводиться їх постійно завойовувати, не гребуючи методами. Найчастіше про почуття героя героїні дізнаються, коли той безапеляційно заявляє їм «Ти моя»/«Ти будеш моєю». І далі починається тривала (або не дуже) боротьба за руку і серце героїні, яку можна цілком описати фразою «Нравится — не нравится, терпи, моя красавица». 

Любов дуже часто зводиться до потягу між істинними парами (дракони, демони, вовкулаки, вампіри тощо), до фізичного (практично фізіологічного) інстинкту. Інстинктом пари пов’язуються зазвичай дуже несхожі люди, кровні вороги або представники несумісних рас. Один із класичних способів організації любовного сюжету — від ненависті/ворожнечі до любові (розвиток почуттів від дружби до любові — для ромфану рідкість). 

Покохати героя для героїні зазвичай зводиться до необхідності прийняти його таким, яким він є. А «те, який він є» має дуже широкий діапазон  зовнішніх та внутрішніх характеристик. Від екзотичної зовнішності, що передбачає наявність хвоста, крил, луски, ікл, другої іпостасі (дракона, вовка чи демона) — аж до «специфічних» гастрономічних інтересів чи моральної нерозбірливості. Зокрема, для головної героїні не важливо, щоб герой був загалом чесним, справедливим, шляхетним чи хоча б добрим. Головне, щоб він був добрим до неї. Шаблонний образ «поганого хлопця» інколи сприймається навіть надто буквально, коли герой виглядає і поводиться як виродок, але «шалено любить героїню», «помре за неї», «уб’є за неї» тощо — і якимось дивним чином цього виявляється достатньо для взаємності. Так, в одному із романів героїня спокійно мириться із тим, що її обранець убиває, катує чи принижує ворогів. Бо ж вони вороги, лиходії, мусять знати своє місце. Або, в іншій книзі, героїня зі словами «залишимо минуле у минулому» прощає своєму коханому канібалізм (я не жартую). 

Близькість між героями, особливо на початковому етапі «налагодження стосунків», нерідко зводиться до гарасменту або чогось дуже схожого, до якщо не фізичного, то морального та психологічного аб’юзу. Примусові обійми й поцілунки є елементом «любовної гри». Як і намагання героїні сказати «ні», відмовитись від залицянь героя, відстояти свої особисті кордони у стосунках з ним. 

Навіть якщо авторка здійснює спробу створити сильний жіночий образ із рішучим характером і дає героїні «чоловічу» професію або надпотужну магію — це мало впливає на розподіл між героями гендерних ролей. Якими б небезпечними не були їхні пригоди, якому б могутньому ворогу вони не протистояли, рятуючи світ, — навіть для найемансипованіших героїнь все однаково закінчується весіллям/вагітністю/материнством (дуже часто багатодітністю) і загалом тим, що зазвичай описується стереотипною фразою «жіноче щастя». 

Читайте також: Не засмучуйся, кицюню, вони всі так роблять: любов у сучасних романах

Романтичне фентезі й політика: або «в», або «над»

Ще одна «фішка» російського ромфану — дуже специфічне бачення світу аристократії та неприхований пієтет перед ним. Нерідко фентезійний світ організований за законами монархії, а надто — імперії. Правитель повсякчас вирізняється жорсткістю, йому «доводиться» ухвалювати непопулярні рішення, захищати кордони імперії від навали ворогів та викривати змови у його найближчому оточенні. Тиранічність і деспотичність імператора у ромфані розглядається як даність і неминуча умова виживання імперії, а таємні канцелярії чи інквізиції стоять на службі загального блага, попри сумнівні методи й засоби досягнення цілей.

Трапляються, звісно, у фантастичних світах і країни-республіки. Але ось вам сюжет однієї з таких книжок: у країні починаються проблеми через те, що після недавньої революції, під час якої були вбиті майже усі члени королівської родини, було пошкоджено джерело могутньої магії, хранителями якої й були королі (це, до речі, доволі поширений сюжетний шаблон — коли магія світу чи захисні чари, що поширюються на країну, зав’язані на кров чи життя її правителів). Відтак країна, очевидно, знов має стати монархією і відродити магію, інакше гармонія світобудови буде порушена і її очікують хаос і війни. 

Звісно, таку політичну компоненту мають не всі книжки ромфану, значна частина з них взагалі оминає питання державного устрою і зосереджується на побутових сторонах життя чи навчання героїнь і героїв в магічних академіях або облаштуванні ними власних відьомських крамничок, магодетективних агентств, артефакторних майстерень та інших видів приватного підприємництва. 

Ромафан: Очікування VS Реальність

Читаючи російський ромфан, неможливо не думати про те, про якого і для якого читача (чи радше читачки) написана така література? Які наявні моделі стосунків відображають такі книжки? Які ідеї закладаються в голови читачок як зразок чи норма? 

Візьмімо до рук таку книжку. Що ми спершу бачимо? Ми бачимо мрію про екстраординарних героїв та героїнь, що мають надзвичайні сили та таланти, які повсякчас рятують світ і змінюють його на краще. Це мрія про побутовий комфорт, про красиві речі, про красивих людей і красиві вчинки в ім’я красивого кохання та красивого майбутнього, в якому Добро неодмінно перемагає Зло, чудовиська виявляються прекрасними принцами, а магія гоїть рани, зцілює хвороби та дарує молодість і красу.

Та це лише обкладинка. Красива і барвиста, з привабливою анотацією і недорогим цінником. А ще це лише мрія. Утопічна, ескапічна, далека від реальності. 

А що ж ми бачимо під обкладинкою?

• Поліцейську державу-імперію із конформістським суспільством, в якому жінка мусить будувати сім’ю з тиранічним і деспотичним чоловіком.

• Чоловіків, що стоять на позиції сили — працівників органів внутрішніх справ чи спецслужб, солдатів окупаційної армії, чи просто домашніх тиранів, який «б’є, значить любить».

• Жінок-попелюшок, що їх обрали принци-чоловіки серед десятків і сотень кандидаток, і які мали «заслужити» на їхню любов шляхом проходження перевірок та випробувань. 

• Жінок-бунтарок, чий «бунт» зводиться до яскравої зовнішності та зухвалої поведінки і закінчується з весіллям і материнством, «приречених» на щасливий шлюб із прив’язаними до них інстинктом істинної пари чоловіків. 

• Жінок-полонянок, чию землю загарбали, але які здатні і повинні підкоритися сильнішому. Ба більше — простити і полюбити його.

Авторки романтичної фантастичної літератури створюють (або, можливо, просто відтворюють уже сформовану в масовій свідомості російського читача) модель романтичних стосунків, що відзначається примітивністю, прагматичністю та стереотипністю (культурною, соціальною, гендерною тощо). Таким чином, у поєднанні із браком критичного мислення, впливом пропаганди та зневагою до людських прав, масова література у її найгірших зразках формує та підживлює цілком виразний тип світогляду та рівень розвитку особистості, прикметними рисами якої є інфантильність, меркантильність, брак емпатії,  подвійні моральні стандарти, імперський ресентимент, культ сили, емоційна і культурна кастрованість. 

І насамкінець. Чи трапляються у величезній масі російського ромфану зразки відносно якісної літератури з адекватними героями? Так, трапляються. Чи зустрічаються серед користувачок літературних платформ ті, хто залишає притомні відгуки на чергові творіння ромфан-авторок? Так, зустрічаються. Чи складають вони більшість текстів і відгуків? Ні, не складають. Чи припиняють ці притомні читачки купувати та читати нові тексти розкритикованих ними авторок ромфану? Ні, не припиняють. 

Читайте також англійською: Fifty anti-Ukrainian propaganda books: How Russian publishers stoke hatred against Ukrainians