Без Проппа не розберешся: приховані еротичні й потойбічні елементи казок

Золота карета. Буковинські казки в записах Михайла Івасюка / Упорядкув. О. Івасюк та Г. Івасюк-Криси. — Чернівці : Букрек, 2018. — 208 с.

Ми сприймаємо світ у певних формах. Нам потрібно вивчити, що коло – це коло, а червоне – червоне. Але геометричними фігурами й кольорами це не вичерпується. У казках і міфах подаються й інші, дуже важливі для формування нашої свідомості форми. Вони показують, як потрібно жити, відчувати любов, поводитись з ближніми. Так відбувається засвоєння міфологічних структур – базової інформації про світ. І якщо вам здається, що казки розповідають про те, що ми будемо жити довго і щасливо, що добро переможе чи що потрібно бути хорошими, чемними і працьовитими, то це не зовсім так.

Як виглядає цвіт папороті?

Цілком можливо, що якби дорослі малювали цвіт папороті, в них вийшла не просто квітка дивовижної химерності та краси, а щось на кшталт вагіноподібних квітів Джорджії О’Кіфф.

Якщо вірити сюжетам казок, цвіт папороті шукають саме хлопці, і він вартий  усіх зусиль і страждань. А якщо вірити фольклористиці, квітка – символ жіночих геніталій. Тож якщо таємнича казкова квітка й дає доступ до безсмертя чи довголіття, то в тому сенсі, що жінка є потенційним джерелом сексуального задоволення і дітей (квіти життя, між іншим!). Та чи має така інтерпретація цвіту папороті сенс?

Насправді, в казці про пошук чарівної квітки йдеться про героя в період досягнення статевої зрілості. Він іде з дому, щоб пройти складні випробування – секретну архаїчну школу життя – й дістати знання про таємниці світу. Все це відбувалося під час обряду ініціації, який проходив у символічному потойбіччі – насправді в чомусь типу табору пластунів десь у лісових хащах, куди не можна було ходити стороннім (особливо дівчатам!).

А якщо вже називати школу життя – блуканнями в тридев’ятому царстві серед мерців, то й винесені з цієї школи життя знання можна назвати якось завуальовано. Скажімо, в цьому самому потойбіччі людям уявлявся склад зі скатертинами-самобранками, яблуками, що дарують вічну молодість, та іншими неможливими приємностями. Зрештою, вдячні випускники теж всіляко міфологізують свою alma mater. Хоча максимум, що можна витягнути з цього обряду – це знання й корисні навички. Ну а ще після цього обряду хлопцям можна було одружуватись.

Тож якщо з потойбіччя приносять не унікальний артефакт, який полегшує повсякденне життя, а не дуже практичну квітку, може, тут і справді йдеться про доступ до тої самої дівочої квітки?

Читайте також: У пошуках трикстерів: біситися чи закохуватися

Що робити, якщо твій чоловік заборонив на нього дивитись

Є добре відомий античний сюжет про Амура і Психею, який оповідає історію шлюбу з чоловіком, якого не можна бачити. Амур забороняє Психеї запалювати світло й бачити його, а родичі дівчини спокушають її порушити заборону. У підсумку вона бачить розкішного чоловіка, який засмучується, що заборону порушено, і йде геть. А Психея має проходити складні випробування, зі спуском в потойбіччя включно, щоб знов мати право бути зі своїм чоловіком.

Героїня казки «Чоловік-невидимка» потрапляє в аналогічну ситуацію і теж порушує заборону. За що на героїню вдягають залізний обруч і говорять їй – іди геть. І кульмінацією проходження всіх випробувань стає те, що на героїні нарешті тріскає залізний обруч, під час чого вона народжує дитину. Тож обруч і випробування тут постають символічним атрибутом її вагітності. І, здається, ця казка отримала додаткове (чи не біблійне?) повідомлення про те, що жінки колись порушили божественну заборону і тепер будуть в муках народжувати.

Але в казках цього типу йдеться про щось зовсім інше. Філолог-фольклорист Володимир Пропп натякає, що Психеї, як і багатьом подібним до неї дівчатам, не можна було бачити свого чоловіка, бо він – як би це краще сказати? – ніякий їй не чоловік. Хлопці під час досягнення підліткового віку вирушали в спеціальний закритий дім, де їх навчали всіляких чоловічих премудростей. І доступ жінкам у цей простір був заборонений. В цей період життя чоловіки перебували у символічному посмерті – жили десь ізольовані в лісі. Щось на кшталт життя чоловіків на військовій службі чи в чоловічій гімназії. А порушення цієї таємниці дівчатами (яких тут бути не має) не дуже заохочувалась. До речі, Красуня примудрялася бачити Чудовисько, а не істинного обличчя чоловіка, в якого жила, з тої самої причини.

Гарний казковий сюжет, який засвоюють в корпораціях, забороняючи виносити інформацію за її межі. Хоча, звісно, завжди можна в усьому звинуватити злу чаклунку-HR.

Як надурити чорта

А ще дівчата з казок добре знали, як уникнути зайвих потойбічних домагань, випрохати в чорта подарунки й не поплатитись за своє зухвальство життям. У казці «Орися» героїня зустрічає трістенника (аналог чорта), який бажає, щоб дівчина для нього станцювала (не виключено, маючи на увазі те саме, що й хтивий Зевс). Але кмітливиця знаходить привід не робити цього і (як Шехерезада) тягне час, повідомляючи, що не може станцювати для чорта, оскільки в неї нема чарівної сукні, черевичків та іншої симпатичної атрибутики. На щастя для героїні, їй треба дотягнути до світанку, а тоді чорт зникне сам, залишивши дівчині всі свої потойбічні дари.

Складається враження, що надурити чорта – справа честі. Та насправді Орися тут робить те саме, що й Хома Брут із панночкою у «Вії».

Річ у тім, що з цієї казки делікатно зникла постать мерця, над яким дівчина має сидіти, доки не переконається, що мертвий остаточно пішов із цього світу. Видно, мерця треба добряче заганяти, щоб він із криком перших півнів таки остаточно зник. Що ж стосується дарунків, то сину, який сидів на могилі батька, теж діставалися всілякі потойбічні подарунки. А в перекладі на зрозумілу нам мову – батьківський спадок.

Читайте також: 5 невиданих казок. Студентський самвидав

Як перетворити попіл на хліб

Не в усіх казках із випробуваннями в дивовижних місцях ідеться про дорослішання, любов і секс. Інколи там все ж говорять про іншу життєвонеобхідну матерію, а саме про їжу.

У казці «Зачарований млин» жінка говорить чоловіку повезти на зачарований млин мішки з попелом (бо пшениці в них немає). Яким чином перетворити мертву матерію на живу чоловік не має жодного уявлення, однак на млин все одно іде. При ньому  мішок із попелом – річ, аналогічна лантуху з мерцем. А мертве можна відвозити тільки в одне місце – вже згадуване потойбіччя. Тож чоловік іде до пекельного млина – такий собі міні-портал у чортяче царство, – де чорти загадують йому неможливі загадки й влаштовують інші випробування. І наприкінці, якщо він пройде випробування і виявить кмітливість, то повернеться до світу живих з купою потенційної їжі, перетворивши мертву матерію на живу.

Біда тільки в тому, що ця казка відбиває обрядове дійство, але спрощує ті сили, які затрачаються на перетворенні попелу на хліб. Адже тут ідеться про циклічність природи й землеробські роботи – про те, як з мертвої зимової землі (попелу) виросте нове життя.

Попри засилля корисних пізнавальних видань для дітей, які описують секс, вагітність, дорослішання і природні цикли без всіх цих химерних дивовиж зі зриванням забороненої квітки й проходжень потойбічних випробувань, все ж не варто недооцінювати казки. Люди сприймають світ у формі історій, а не фактів і логічних аргументів.  Ми перебуваємо у площині казок і художніх образів, яким віримо і через які сприймаємо світ. Ми знаємо казку про існування країни з дивовижними благами, про справедливого володаря, про даму в біді. Ці форми живуть у нашій свідомості, спонукаючи довіряти порятунок країни одному герою чи мудрецю. Чи вірити, що хтось значно вищий за нас в ієрархії має доступ до всіх міфічних благ, і справедливо було б поцупити в нього хоч трошки. Отак казки продовжує жити в нашому дорослому світі, і нема на то ради.  

Читайте також: Еволюція від чарівної казки до «Реальності Барґеста» Аліни Штефан