Антін Мухарський. I am not Russia

Джим Гаррісон, головний герой книжки, господар дому, сидить у вбиральні й гортає майже «підпільні» журнальчики, його дружина — готує сніданок… Це мав бути звичайний день звичайних людей, та зненацька у місто розпочинається вторгнення: з глибин космосу, небайдужого до долі людської цивілізації, прилетів… рай. А хто ж не мріє про щасливий контакт із позаземним розумом і не вірить, що вищий інтелект — однозначно добрий? Навіть якщо його представники схожі на ящірок і прагнуть навернути землян — заради їхнього ж спасіння — до природного життя, а їхні методи щодалі більше нагадують «аборигенам» найстрашніші моменти земної історії…

Того ранку, коли на нас напали інопланетяни, Джим Гаррісон, як завжди, сидів у туалеті. Не те щоб у цьому була гостра фізіологічна потреба, хоча своє до непристойності тривале перебування на унітазі сам Джим пояснював якраз проблемами травлення. Насправді він використовував цей привід, аби бодай трохи побути на самоті, почитати свої науково-популярні журнальчики й не чути повчань дружини Дебори. Вона, однак, дуже швидко збагнула цей його маневр, як, власне, й усі попередні — чоловіки взагалі вкрай наївні й не винахідливі у своїх маленьких обманах, — проте дозволяла чоловікові усамітнюватися вранці на годинку у вбиральні, аби він не заважав їй готувати сніданок своєю присутністю на кухні. Цей дозвіл був виданий з умовою — під час Джимових регулярних відсидок двері в туалет мають бути постійно трохи прочинені. По-перше, щоб кіт — ця жирна й ледача істота, невизначеної після кастрування статі, — міг безперешкодно справляти свою природну потребу нарівні з Джимом. По-друге, аби Джим завжди міг почути те важливе, що рекла йому дружина. І по-третє, щоб вона була спокійна: раптом із чоловіком щось трапиться, то Деборі не доведеться вибивати двері, аби порятувати його життя.