Брехня завжди приречена на смерть. Історія кримського журналіста Марлена Асанова

З початком повномасштабної війни Росії проти України у лютому 2022-го репресії, що тривали на території окупованого Криму з 2014-го, лише посилилися. За інформацією Кримської платформи, на півострові набирає обертів розпалювання ворожнечі проти кримських татар. Зокрема, пропагандистські пабліки в соціальній мережі ВК, що контролюються окупаційними адміністраціями, публічно викладають дані кримських татар, які виступають проти війни в Україні. Їх звинувачують начебто в умисній демонстрації «нацистської символіки» та «дискредитації збройних сил російської федерації». Так само на півострові тривають обшуки та переслідування громадянських журналістів та активістів «Кримської солідарності», а також їхніх адвокатів.

У межах другої частини медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який реалізовують Читомо та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED), розповідаємо історію громадянського журналіста й волонтера Марлена (Сулеймана) Асанова, фігуранта другої бахчисарайської групи у «справі Хізб ут-Тахрір», засудженого окупаційною владою РФ до 19 років у колонії суворого режиму. А до анексії Криму – підприємця й екскурсовода, який робив видимою історію та культуру кримськотатарського народу.

Якось Марлену (Сулейману) Асанову наснився сон: у квітучій долині, оточеній горами, розкинувся прекрасний караван-сарай – місце, де колись мандрівники й торговці могли відпочити, смачно поїсти та побути кілька годин серед краси. Марлен вирішив втілити сон у життя. Підійшов до справи серйозно: все мало бути історично вивірено – від архітектури й оздоблення до страв і напоїв. Так у Бахчисараї з’явився кримськотатарський «Караван-сарай Салачік», до якого люди приїжджали з усього світу – за традиційними стравами та особливою атмосферою.

Марлен відкрив цей етнографічний заклад передусім для того, щоби більше розповісти про історію, культуру, традиції кримськотатарського народу. Він хотів, щоб люди краще розуміли корінний народ півострова. Це не перший його такий проєкт: раніше разом із однодумцями він заснував невеличкий етнографічний музей, а ще сам розробив і проводив екскурсію «В гостях у кримських татар».

«Марлен горів «Салачіком», переживав за нього і любив його, як рідну дитину. Йому було важливо зробити все якнайкраще. Коли в 1944-му наших дідусів та бабусь примусово депортували з Криму, то іншим народам казали, що то вивозять зрадників, поганих людей. Марлен хотів показати гостям Криму, що кримськотатарський народ – прекрасний, гостинний, добрий, дружній. Що ми – мирні люди, які нікому не бажають зла, що ми завжди раді гостям і завжди готові допомогти», – пояснює Айше.

При вході до «Салачіка» Марлен розмістив напис: «Ти добрим гостем до нас увійди – а підеш уже добрим другом». Він сам варив на вогні каву й розповідав відвідувачам про історію кримськотатарського народу. Дуже швидко про його кафе дізналися не лише в Криму, а й далеко за його межами. Якось, у 2011-му, сюди навіть завітав відомий американський шеф-кухар, письменник і телеведучий Ентоні Бурден, щоб зняти новий випуск своєї програми саме про «Салачік».

А вже у 2014-му Росія анексувала Крим і розгорнула масштабні репресії проти кримських татар, нелояльних до окупаційної влади. Марлен (Сулейман) Асанов із перших днів допомагав родинам політв’язнів, їздив на суди, знімав і викладав на Youtube відео обшуків у будинках кримських татар. «Салачік» став місцем, де збиралися активісти «Кримської солідарності». Марлен не лише надав активістам майданчик для спілкування, а й безкоштовно годував обідами.

Невдовзі «Салачік» потрапив у поле зору окупаційної влади – і за рішенням суду в 2018-му був закритий. А у 2020-му окупаційна влада засудила Марлена (Сулеймана) Асанова до 19 років колонії суворого режиму за сфабрикованими й абсолютно абсурдними звинуваченнями у тероризмі.

Читайте також: «Я буду там, де мій народ». Історія громадянського журналіста Сейрана Салієва

«Надзвичайний!»

Марлен (Сулейман) Асанов народився 2 березня 1977 року в місті Бекабад, Узбекистан, куди його родина була примусово депортована з Криму в 1944-му. У 1980-х сім’я Асанових змогла повернутися на півострів, оселилися в Бахчисарайському районі. Тут Марлен (Сулейман) закінчив у 1994-му школу, після – вступив у Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського у Сімферополі. Вивчився на філолога й викладача турецької та кримськотатарської мови і літератури. Паралельно навчався на екскурсовода – хотів професійно розповідати гостям Криму про свою батьківщину.

У 1999-му повернувся до своєї школи – викладати кримськотатарську мову та літературу. Паралельно із вчителюванням – у 2000-му – став директором культурно-етнографічного центру «Коккоз». А в 2002-му в житті Марлена сталися дві важливі події – він одружився з Айше і відкрив у Бахчисараї свій «Салачік».

Вона описує Марлена (Сулеймана) так: добрий, щедрий, співчутливий. І додає: «Надзвичайний!». Розповідає, що усмішка ніколи не сходить з його обличчя, навіть під час судових засідань. Що він ніколи й нічого не шкодує для інших. Ніколи не відмовляє у допомозі. А ще – дуже любить свій Крим.

Тому після анексії півострова Росією в 2014-му році Айше знала, що Марлен (Сулейман) не стоятиме осторонь. Говорить, дуже боялася за нього, але і за себе теж, бо не уявляла життя без свого чоловіка.

«Марлен завжди був дуже активним. Із самого початку репресій на півострові він допомагав родинам, весь Крим об’їжджав на машині. Він був підприємцем, мав можливість допомагати – комусь морально, комусь фінансово. Знімав обшуки на відео, викладав на ютубі і на своїй сторінці у фейсбуку», – говорить дружина політв’язня.  

Айше Асанова розповідає, що вони з чоловіком були свідомі всіх ризиків його активної громадянської позиції і його діяльності як громадянського журналіста, але про те, щоби виїхати з Криму в якесь безпечне місце, навіть не йшлося. Коли хтось із друзів чи рідних просив Марлена бути обережним, подумати над виїздом з півострова, Асанов завжди відповідав: «Як я можу залишити свій народ? Як я зможу десь спокійно жити, знаючи, що мій народ страждає?».

«Він і мене готував, казав, що за ним можуть прийти і що я маю бути сильною. Але є велика різниця між тим, коли ти про це говориш, думаєш, уявляєш, і коли це відбувається насправді», – каже Айше.

«Робив добрі справи тихо»

Колишній громадянський журналіст «Кримської солідарності» з Бахчисарая, а нині журналіст у QIRIM.News у Києві Сейтумер Сейтумеров познайомився з Марленом у 2003-му.

«Ми потоваришували, бо Марлен завжди був дуже активний, любив щось робити, щоб розповідати туристам про кримських татар і нашу культуру. Мені це теж близьке, і в 2009-му я рік працював офіціантом у його етнографічному кафе «Салачік», а потім – з 2014 і до свого виїзду з Криму в 2018-му –  вже працював там адміністратором, керував закладом», – розповідає Сейтумер Сейтумеров.

Пояснює: це кафе було символом кримськотатарськості. «Там завжди збиралися кримські татари, щоб попити кави, поспілкуватися, спокійно провести час, – говорить Сейтумер. – Але також  це було місце, де збиралися представники протестного руху. Всі перші збори «Кримської солідарності» проходили у цьому закладі. Марлен і сам був активістом і громадянським журналістом. Допомагав родинам політв’язнів матеріально. Завжди був присутній на всіх обшуках, робив стріми, знімав відео. Через це його переслідували і через це закрили його заклад».

Сейтумер згадує, що коли прийшов у «Салачік» в 2014-му, то його задачею було розвивати та розширювати кафе. Натомість усі три з половиною роки його місією було відбиватися від численних судових справ, обшуків, перевірок закладу. «Із закриттям «Салачіка» Крим втратив незалежне місце, де можна було зануритися в кримськотатарське середовище і де не було жодних окупантських настроїв чи наративів, – говорить Сейтумер Сейтумеров. –  А з арештом та ув’язненням Марлена Крим втратив людину, яка сміливо проявляла непокору цій системі, цій окупаційній владі, і людину, яка щедро допомагала тим, хто вже потрапив під каток репресій РФ».

Сейтумер говорить про Марлена як про людину надзвичайно принципову, але водночас дуже чуйну та добру. А ще – скромну.

«Марлен був меценатом. Я знаю, скільки він і кому допомагав, але люди цього не знають. Він робив це тихо. В Бахчисарайському районі, наприклад, він збудував мечеть, і ніхто не знав, що це він. Інший, може, своє ім’я десь і написав би. Але це не про Марлена», – говорить журналіст. І додає, що Марлен також був людиною відважною і незламною. 

«Мам, а довічне – це як?»

Спочатку окупаційна влада тиснула на Марлена через постійні перевірки й адміністративні справи проти «Салачіка». Але Асанов і далі знімав і викладав в інтернет обшуки в будинках кримських татар і судові засідання. І так само продовжував активно допомагати родинам політв’язнів.

12 травня 2016-го ФСБ провела обшук у караван-сараї «Салачік». У той же день у Бахчисараї були затримані та звинувачені в тероризмі четверо кримських татар. Марлена (Сулеймана) Асанова тоді притягли до адміністративної відповідальності за «порушення громадського порядку» та присудили п’ять тисяч рублів штрафу.

А вже 11 жовтня 2017-го у Бахчисараї були затримані: Тимур Ібрагімов, Мемет Бєлялов, Сейран Салієв, Сервер Зекірьяєв, Ернес Аметов і Марлен (Сулейман) Асанов. Окупаційна влада висунула усім звинувачення у тероризмі. Марлену висунули звинувачення за «Організацію діяльності терористичної організації» та «Приготування до насильницького захоплення влади».

«Це все сталося о пів на шосту ранку, ми всі спали, – згадує Айше Асанова. – Силовики навіть не стукали, а одразу вибили двері. У дім зайшло людей 20, всі зі зброєю. Довкола дому ще людей десять. Вони перекрили і вулицю. Перевернули нам весь дім, але нічого забороненого не знайшли. Діти прокинулися від того, що силовики почали кричати Марлену, щоб він ліг на підлогу і поклав руки за голову. Наставили зброю на нього. Діти це бачили, плакали. Пізніше один із синів мені розповів, що хтось із силовиків сказав йому: «Не плач, мальчік, ми кіно снімаєм». Інший син почав заїкатися після обшуку. Найменша дочка мене взагалі не відпускає, боїться, що я теж кудись подінусь, боїться і мене втратити».

На момент обшуку наймолодшій Сафіє було 4 роки, Ескандеру – 8, Сейтмамуту – 9, Саіду – 11 років. «Зараз Саіду вже 16, він дорослий хлопець. І коли я на нього дивлюся, мені не віриться, що стільки часу минуло. Я з цими судами, передачками в СІЗО, побутом, не помітила, як вони виросли. Сафіє вже 9 років, вона вже 3-й клас закінчила. Дітям дуже важко без батька», – говорить Айше.

Марлена (Сулеймана) заарештували, а в родини забрали машину та всі гроші. Слідчий пояснив: родина Асанових ще мала сплатити штраф в один мільйон рублів, саме тому конфіскували автівку та готівку.

Незабаром слідчий сказав Айше, що Марлену змінили статтю на більш тяжку – організація терористичної діяльності – і йому загрожує довічне.

«Середній син підійшов до мене і спитав: «Мам, а що таке довічне?» Я заплакала. Я йому сказала, що маємо молитися і вірити, і якщо Бог захоче, то вже завтра тато повернеться», – говорить Айше.

Півтора року, поки тривало слідство, слідчий не давав дозвіл на побачення Айше з Марленом. «І коли нарешті ми отримали цей дозвіл, я взяла дітей і поїхала в сімферопольське СІЗО. Вперше за півтора року ми дві години розмовляли з ним – через скло і грати. Ми з дітьми плакали, але Марлен тримався, підбадьорював нас. Він більше переживав за мене, що я лишилася одна з дітьми. Постійно нагадував синам: допомагайте мамі, підтримуйте маму», –  говорить Айше.

І додає: «До арешту Марлена я займалася лише домом і дітьми, все інше робив він. У мене була машина, то Марлен вранці брав її, мив, заправляв повний бак бензину. Я не знала, де і як платити комунальні. Я завжди давала Марлену список продуктів, і він все купував і приносив додому. Настільки він мене розвантажував і оберігав від різних побутових дрібниць. Я дуже боялася,  що не впораюся сама, але виявилося, що людині все під силу».

Читайте також: Висвітлювати правду – не злочин. Історія кримськотатарського стрімера Амета Сулейманова

«Тримайтесь і вірте»

16 вересня 2020 року колегія Південного окружного військового суду Росії винесла вирок фігурантам другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір». Марлен (Сулейман) Асанов отримав 19 років колонії суворого режиму.

«Коли почула вирок, то сльози самі потекли. Я усвідомила, що суддя вибудував між мною і Марленом стіну в 19 років. Я розуміла, що далі – я сама з чотирма дітьми. Мені було дуже важко, але він навпаки підбадьорював мене: «Тримайтесь, вірте і чекайте». Ми віримо», – говорить Айше Асанова. Вона вже півтора року – з оголошення вироку – не бачилася з чоловіком.

Зараз Марлена (Сулеймана) Асанова етапували з Ростова-на-Дону в Башкортостан, він перебуває у місті Уфа в СІЗО № 1. Його одразу помістили в спецкамеру – одиночну з цілодобовим відеонаглядом.

«Нещодавно йому вдалося зателефонувати нам, розповідав, як їх переводили з автівки на поїзд: там був натягнутий трос, одну руку прикріпили до цього троса кайданками, в іншій руці несли свої речі. Їх супроводжували військові з собаками. Розповів, що люди дивилися на них, як на злочинців, і це було дуже неприємно», – говорить Айше.

Дружина політв’язня розповідає, що проживати такі складні випробування їй допомагає віра. А ще підтримка – чоловіка і дітей.

Ділиться, що навіть в ув’язненні Марлену вдається дарувати їй квіти. «Зберігаю їх у колбочці на поличці, – говорить Айше – Першу квітку він зробив мені з серветки – троянду. Зміг передати мені на суді. Згодом передав мені квітку, зроблену з воску. Я колись йому сир передавала у СІЗО, вкритий воском. А ще – рожеву троянду, зроблену з хліба. Вона як справжня. До квітів додає вірші, які почав писати в ув’язненні і які присвячує мені. Я все це бережу. Скучаю за ним дуже».

Айше вірить, що Марлен повернеться додому раніше, що йому не доведеться відбути в колонії весь термін. Вірить у справедливість. «Як би Росія не хотіла переконати всіх, що кримські татари – терористи, люди не вірять і не повірять в це», – говорить вона.

У своїх листах Марлен (Сулейман) Асанов пише:

«Сьогодні в Криму велика кількість людей зазнає утисків. Влада намагається показати це як «боротьбу з тероризмом». Але нехай знають, що брехня завжди приречена на смерть. Кримські татари та міжнародне товариство не вірять у ці брехливі звинувачення. Всевишній все розставить на свої місця, випробування закінчаться і ми знову повернемося до рідного Криму, як колись кримські татари повернулися до Криму з місць депортації. (…)  Де ті, хто гнобив наш народ? Їх зараз немає, а ми тут. Я впевнений, що настане час – і ті люди, які утискали нас, пошкодують про це».

Фото: «Кримська солідарність», а також зі сімейного альбому Асанових

Написати лист (лише російською мовою) Марлену (Сулейману) Асанову можна так:

Електронна форма на сайті «Кримської солідарності» (ці листи роздруковують і далі передають ув’язненим): https://bit.ly/31QJ2ye 

або

Читайте також історії інших кримськотатарських журналістів-політв’язнів: Сервера Мустафаєва, Ремзі Бекірова, Османа Аріфмеметова, Нарімана Мемедемінова, Сейрана Салієва та Амета Сулейманова.