Дрібним шрифтом на останніх сторінках: як живеться редакторам в Україні

Асоціація українських редакторів, яку створили Ярослава Прихода та Марина Женченко, вперше взяла участь у подіях Книжкового Арсеналу й спробувала окреслити основні переваги, сенси, проблеми та запити своєї професії. Під час дискусії «Цін(л)увати редактора/редакторку» учасники заходу торкнулися питань необхідності відновлення редакторської, поговорили про ставлення до редакторського фаху у професійному середовищі, а також визначили коло проблем, з якими стикаються сучасні редактори. Читомо законспектувало найважливіші тези.

Більше поваги, більше грошей і більше освіти

Асоціації редакторів тільки два роки, але за цей час ми вже зробили багато. Ми створювали її для того, щоби мати майданчик для обговорення суперечливих питань. А у лютому 2021 року на базі асоціацій було створене Українське регіональне відділення Європейської асоціації наукових редакторів.

Загалом організація об’єднує 500 фахівців наукової періодики з-понад 50 країн світу. Символічно, що Україна в 30-ту річницю відновлення своєї незалежності стала тридцятим членом Європейської асоціації наукових редакторів. У межах усієї співпраці ми вже провели кілька вебінарів й переклали українською мовою рекомендації ЄАНР для авторів та перекладачів англійських наукових статей. Україна вперше взяла участь у такій конференції, і на конкурсі презентацій наукових досліджень, де було всього 11 проєктів із 7 країн світу, наш отримав перемогу. Це надихає й спонукає до подальшої праці. 

Ми намагалися дослідити питання, чи належно поцінований в Україні редакторський фах. Ми звернулися передусім до редакторської спільноти, і на питання «Чи вважаєте ви, що редакторський фах в Україні не належно поцінований» відгукнулося 596 різних спеціалістів, майже 90% з яких дали ствердну відповідь. 

Ми також запитували про те, які проблеми найчастіше виникають в редакторів під час співпраці з авторами, видавцями та перекладачами. Найперша проблема, звичайно, – низький рівень оплати праці.

Схоже дослідження проводили і Читомо разом із кар’єрним порталом Happy Monday, але вони вивчали рівень заробітної плати не тільки редакторів, а й усіх фахівців видавничої сфери, і визначили, що здебільшого мотивує їх працювати в нашій галузі. Часто — можливість творчої самореалізації стає більшим стимулом, аніж матеріальна винагорода, тому сьогодні ми говоримо й про моральні аспекти пошанування редакторів. 

Важливою темою залишається й редакторська освіта, яку за словами нашої колеги, завідувачки кафедри медіакомунікації Української академії друкарства Надії Зелінської, було «вбито» постановою міністрів ще у 2015 році. Редакторів змусили перейти під журналістську парасольку, оскільки спеціальність «Видавнича справа та редагування» вилучена з переліку галузей знань. Деякі виші шукають розв’язання цієї проблеми, створюючи окремі освітні програми, але вони все одно функціонують у межах журналістських стандартів.

Багато навчальних закладів узагалі перестали готувати редакторів. Наразі фактично провідними залишися Українська академія друкарства, Видавничо-поліграфічний інститут Київського політехнічного університету та наш Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. 

До редакторського фаху йдуть спеціалісти з різних галузей: найбільше з філології (майже 30%), видавничої справи та редагування, педагогіки, економіки, філософії, політології, архітектури тощо.

На питання «Що потрібно зробити, щоб редактор вийшов із тіні автора, перекладача, видавця?» 53% опитуваних сказали, що треба відновлювати якісну формальну редакторську освіту в межах окремих спеціальностей. Також респонденти радили розвивати неформальну редакторську освіту й проводити фахові заходи для підвищення свого статусу в суспільстві.

Є таке цікаве висловлювання: «Кажуть, що в людей, які закликають ігнорувати редактора, на страшному суді буде окрема довга розмова». Мені ці слова дуже подобаються.

Самодіяльність авторів і редактор як фаховий читач

Я представляю нішеве видавництво й науково-популярний журнал з психології та філософії «Колесо життя». Авторами нашого видання, на відміну від багатьох ЗМІ, є експерти. Тобто це не професійні журналісти, а спеціалісти певної галузі: тренери, науковці тощо. Редакторська праця полягає в тому, щоб перетворити сумбурний виклад думок на логічно структурований, прийнятний для читання матеріал. Дуже часто ми стикаємося з проблемою узгодження текстів, коли автор, він же експерт, не погоджується з редакторськими правками. Тут уже наші колеги займають позицію психолога або дипломата, і їм у пригоді можуть стати навіть навички ведення перемовин, оскільки в таких випадках треба переконувати й доводити цінність вашої праці. 

Редактор — це не просто функціональні обов’язки. Це людина з певним способом мислення й певною громадською позицією. Я взагалі схиляюся до думки, що редактор — це своєрідний бранець літературної доброчесності, тому ця позиція повинна ґрунтуватися на тому, що фахівець відповідної сфери — першочитач, і він прагне зробити текст зрозумілим. Самовираження автора тут не може бути вирішальним. 

Редактор піклується про читача, оскільки сам він теж читач. У нашій редакторській справі ми несемо відповідальність не тільки за свою професійну репутацію, а й за репутацію видавництва й того ж самого письменника. Якщо автор наполягає на тому, щоб залишити помилки у творі, то він має усвідомлювати, що ймовірно занижуєте таким чином свою репутаційну цінність, адже люди побачать ці хиби. 

Колись я купила книжку, на вихід якої дуже чекала. Її видали до сторіччя першої публікації «Маленького принца». Я була обурена тим, що видавець зекономив гроші на літературному редагуванні перекладу чи, можливо, не мав на це часу. То було жахливо. Але що я зробила? Узяла олівець і почала виправляти помилки просто в книжці, потім зібрала їх докупи й надіслала видавцеві.

Усі, хто знав про цю ситуацію, казали, що я ідеалістка, а в нашій країні за це ніхто не подякує. Через декілька місяців зателефонував видавець і сказав, що мої правки будуть враховані у наступному виданні твору, а мене зазначать у вихідних даних. Також він запропонував назвати суму гонорару, який би я хотіла отримати за свою працю. Ось така безпрецедентна подія. 

Ніколи не варто поступатися питаннями честі. Я не могла вчинити інакше: зробила б це навіть тоді, якби знала, що мені не подякують. Але сталося диво: у наш час, у нашій країні мене як редакторку поцінували. Гадаю, той видавець також хотів якось спокутувати свою вину через те, що отримував безліч обурених відгуків від читачів, унаслідок чого зрозумів — так робити не можна. Тому я прагну закликати редакторів насамперед цінувати себе й доносити цінності своєї культурної діяльності та літературної доброчесності до всіх учасників редакційного процесу. 

Прочитання тексту на рівні сенсів, конотацій та аудиторій

Фахову спільноту в нашій країні наразі не вміють належно слухати. У нас багато таких майстрів, які не знають цієї тонкої справи, бо ніколи нею по-справжньому не займалися. Але вилучення редакторських спеціальностей – не така складна проблема. Так, було б набагато краще, якби фах зробили інституйованим, з цеховою традицією, спільнотою, системою напрацювань. Можливо, таким способом сформувалася б і редакторська субкультура в сучасній Україні. Але дилема виникає не тільки в цьому. 

Нерідко від людей «тонкої» справи можна почути, що їхній текст не потребує редактора, бо його бачив кваліфікований сусід-філолог. Галерею таких висловлювань можна продовжувати вічно. Це найбільше посягання на цінності редакторського фаху. Якісний філолог чи випускник нашої спеціальності мають шанс стати редакторами, але зовсім не факт, що їхні дипломи є перепусткою в цех.

Наш фах — це дорога в безкінечність, і чим більше ти йдеш як сторожовий собака, обростаєш реп’яхами, шрамами, то тим більше починаєш розуміти, чого не знаєш і не вмієш. Справжній редактор той, хто читає текст на рівні сенсів, різних конотацій, цільових аудиторій, речень і слів.

Проте, цього замало. Ти можеш бачити все, що стосується тексту та його сенсів, але тобі треба переконати в цьому автора.

Один мій знайомий, коли прочитав книжку, сказав: «Що ви зробили з текстом Достоєвського? Що тут було?». Я йому нічого не відповів, бо це не сам Достоєвський питає. Хоча неясно, якими оригінали були до мене. але у цій фразі криється справжнє ставлення до редактора та його статусу. 

Очевидно, пора ставити питання про фах серйозно, незалежно від того, хто цим буде займатися: історик, правознавець чи агроном. Тут більше мають значення ментальна культура, інтелектуальні, асоціативні можливості та ставлення до самої справи. 

Брак спеціалізованих редакторів

Абсолютно вірно сказав Василь Іванович: редактор читає матеріал не по діагоналі, а по літерах, смислах і структурних елементах, до того ж очима тієї аудиторії, на яку спрямована книжка. Тому для мене такий спеціаліст — дуже висока особа, як за змістом своєї роботи, так і за посадою, яку він займає. Це основна фігура будь-якого видавничого процесу, й неважливо, чи то журнал, аудіо, електронне видання тощо. 

Ми 4 роки писали листи від Асоціації видавців та конигорозповсюджувачів, Академії друкарства, університетів на захист професійної освіти. З цього приводу в мене навіть відбулася бурхлива розмова з тодішньою міністеркою Лілією Гриневич: як можна нехтувати книговидавничою сферою? Вона, пам’ятаю, викликала свого заступника, який сидів, кивав головою й казав: «так-так, Ліліє Михайлівно, ми все зробимо». Я подякував. Виходимо з кабінету, а він до мене: «Чого ти причепився?! Чого? Які книжки та ще й у паперовому вигляді? Скоро все буде електронне!». Відповідаю: «Ви взагалі у здоровому глузді? Книга не в носії — у смислах. А для того, щоб цей смисл був доступний, потрібні редактор і люди, які професійно працюють із текстами». 

Друга проблема — брак коштів, можливості поширення книжок, дуже замала кількість книгарень, низька купівельна спроможність населення, а також вимирання школи редакторів, які працюють зі спеціалізованою літературою, природничими науками.

Особливу увагу слід звернути на останній фактор, адже він загострюється тим, що в Україні впродовж довгого часу не працювали з термінологічними словниками. Сьогодні більшість дефініцій, які з’явилися за останні 10-20 років, не мають українських аналогів. Усі країни регулярно оновлюють свої термінологічні словники, і роблять вони це для того, щоб можна було взаємодіяти зі складними текстами. У нас, на жаль, не так активно займаються подібними питаннями.

Нещодавно відбулося слухання комітетів Верховної ради з питань науки й інновації. На щастя, пропозиції, які ми підготували, були ухвалені управлінням і наразі вони затверджені. Ми наполягали на організації Міністерством освіти, зокрема Інститутом модернізації системи освіти, спеціального річного курсу з підготовки редакторів зазначених вище видань. Це не відкриття, оскільки, наприклад, за державний кошт в Іспанії функціонує півторарічна програма, яка залучає до себе найкращих представників видавничих організацій. Вони працюють зі спеціалістами, котрі дають їм розуміння та потрібні вміння.

Читайте також: Некоректність: як працюється коректорам в Україні