Ґертруда Стайн: Жінка, що створила Гемін­ґвея

Ґертруда Стайн. Автобіографія Еліс Б. Токлас / З англійської переклала Наталія Семенів. Київ : O.K. Publishing, 2018. – 232 с.

Ґертруда Стайн (1874-1946) – видатна письменниця, першопроходиця літератури модерну – постає перед українськими читачами у своєрідній автобіографії, що певним чином показує погляд з іншого боку на події, описані в романі Ернеста Гемінґвея «Свято, яке завжди з тобою». Письменники та художники, діячі культури, чиїми зусиллями було сформоване ХХ століття, пройдуть сторінками цієї книги. «Автобіографію Еліс Б. Токлас» можна читати по-різному – як художній довідник і путівник авангардними майстернями та підмостками Парижа, як історичний роман і, нарешті, як психологічний стилістичний шедевр.

«Автобіографія Аліси Б. Токлас» (1933), написана Гертрудою Стайн вже в досить похилому віці, написаний від імені її коханої, – ця книга багато разів перевидавалася і перекладена на багато мов.

Публікуємо уривок з книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «O.K. Publishing».

Ґертруда Стайн і Шервуд Андерсон дуже веселяться на тему Гемін­ґвея. Востаннє коли Шервуд був у Парижі вони часто про нього гово­рили. Вони двоє сформували Гемінґвея і вони обоє трішки пишалися своїм творінням і трішки соромилися його. У якийсь момент Гемін­ґвей, коли відрікся Шервуда Андерсона й усієї його творчості, напи­сав йому листа від імені американської літератури яку він, Гемінґвей, у товаристві своїх сучасників саме збирався врятувати, де говорив Шервуду все те що він, Гемінґвей думав про творчість Шервуда, і, дум­ки ті, жодним чином не були схвальними. Коли Шервуд приїхав до Па­рижа Гемінґвей природно злякався. Шервуд так само природно ні.

Як я казала його і Ґертруду Стайн нескінченно потішала ця тема. Вони визнавали що Гемінґвей боягуз, він і справді такий, заявила Ґер­труда Стайн, точно як човнярі в плоскодонках на річці Міссісіпі яких описав Марк Твен. Але якою ж книжкою, погоджувалися вони обоє, була б справжня історія Гемінґвея, не ті які він пише а сповідь справж­нього Ернеста Гемінґвея. Вона була б для іншої аудиторії ніж та яку за­раз має Гемінґвей але вона була б дуже чудовою. А ще вони обоє по­годжувалися що мають слабкість до Гемінґвея бо він такий хороший учень. Він гнилий учень, заперечила я.

Ти не розумієш, сказали вони обоє, це так лестить мати учня який не розуміє але робить, іншими словами він надається до навчання а кожен хто надається до навчання це твій улюблений учень. Вони обоє визнають що це слабкість. Ґертруда Стайн потім додала, бач він як Дерен. Пам’ятаєш мсьє де Тьюїль сказав, коли я не розуміла чому Дерен мав той успіх який мав що це тому що він видається сучасним а пахне музеями. І Гемінґвей такий, він видається сучасним а пахне музеями. Але яка ж історія того справжнього Гема, і та яку йому слід розповісти самому та на жаль він ніколи цього не зро­бить. Зрештою, як сам він колись пробуркотів, але ж є кар’єра, кар’єра.

Та повернімося до подій які відбувалися. Гемінґвей усе зробив. Він передрукував рукопис і вичитав гранки. Вичитування гранок, як я казала перше, наче змахування пилюки, ти довідуєшся цінність речі так що простого читання недостатньо щоб навчити тебе цьому. Вичитуючи ці гранки Гемінґвей дуже багато чому навчився і він за­хоплювався всім чого навчився. Саме в цей час він написав Ґертруді Стайн кажучи що саме вона зробила всю роботу написавши Станов­лення американців а він і всі його сучасники мають лише присвятити свої життя тому щоб цей твір видали.

Він сподівався що йому вдасться це зробити. Якийсь чоловік, гадаю на прізвище Стерн, сказав що може показати книжку видавцеві. Ґер­труда Стайн і Гемінґвей повірили що він зможе, але незабаром Гемін­ґвей повідомив що в Стерна тепер період ненадійності. Отак усе і за­кінчилося.

Тим часом за якийсь час до того Міна Лой привела до нас додому Мак-Елмона і він час від часу приходив і привів дружину і привів Ві­льяма Карлоса Вільямса*. І зрештою він захотів надрукувати Станов­лення американців у видавництві Контакт Едішн і зрештою зробив це. Я до цього повернуся.

Тим часом Мак-Елмон надрукував три поезії і десять оповідань Ге­мінґвея а Вільям Берд** надрукував За нашого часу і Гемінґвей почав ставати відомим. Він познайомився з Дос Пассосом*** і Фіцджеральдом і Бромфілдом**** і Джорджем Ентайлом***** і всіма іншими й у Парижі зно­ву був Гарольд Льоб******. Гемінґвей став письменником. Також він бився з тінню, дякуючи Шервуду, і від мене почув про бої биків. Я завжди любила іспанські танці й іспанські бої биків і я любила показувати світлини тореадорів і боїв биків.

Я також любила показувати світ­лину де Ґертруда Стайн і я сиділи в передньому ряду і нас випадково сфотографували. У ці дні Гемінґвей учив якогось молодого хлоп’ягу боксувати. Хлопець не знав як боксувати, але ненароком нокаутував Гемінґвея. Гадаю деколи таке трапляється. Хай там як у ці дні Гемінґвей хоч і спортсмен дуже швидко стомлювався. Часто він дуже змучувався коли йшов пішки зі свого дому до нас. А ще його змучила війна. Навіть тепер він, як каже Елен усі чоловіки такі, ламкий. Нещодавно його ду­жий друг сказав Ґертруді Стайн, Ернест дуже ламкий, щоразу коли він займається якимось спортом він щось собі ламає, руку, ногу чи голову.

У ті далекі дні Гемінґвею подобалися всі його сучасники окрім Кам­мінґса*******.

Він звинувачував Каммінґса в тому що той все скопіював, не у всіх а в когось конкретного. Ґертруда Стайн яку дуже вразив роман Величезна кімната сказала що Каммінґс не скопіював, він був природ­нім спадкоємцем новоанглійської традиції з її сухістю і її стерильністю, але також із її індивідуальністю. Щодо цього вони не дійшли згоди.

Вони також не дійшли згоди щодо Шервуда Андерсона. Ґертруда Стайн заявляла що Шервуд Андерсон геніально використовував речення щоби відтворити пряму емоцію, це було у великій американській тра­диції, і що насправді крім Шервуда в Америці не було нікого хто міг написати чітке і пристрасне речення. Гемінґвей так не вважав, йому не подобався смак Шервуда. Смак не має нічого спільного з речення­ми, заявляла Ґертруда Стайн. Вона також додала що єдиний серед мо­лодих письменників хто природно пише реченнями це Фіцджеральд.

*Вільям Карлос Вільямс — американський поет, один із найяскравіших представників англомовної поезії ХХ століття.

**Вільям Берд — американський журналіст, засновник Трі Маунтен Прес — паризького видавництва, яке опублікувало багатьох модерністів.

***Джон Дос Пассос – американський письменник.

****Луїс Бромфілд — американський письменник, журналіст і редактор, музич­ний і театральний рецензент, борець за охорону природи. У 1927 році отри­мав Пулітцерівську премію за найкращий роман.

*****Джордж Ентайл — американський композитор, піаніст, письменник; мо­дерніст.

******Гарольд Льоб — американський письменник, який походив із сім’ї німець­ких євреїв. Одна з найвизначніших постатей серед паризьких експатів.

*******Е. Е. Каммінґс (е е каммінґс) — американський поет, прозаїк, драматург і ху­дожник. У поезії експериментував із формою, пунктуацією, синтаксисом і правописом, у деяких віршах не використовував великих літер і нетради­ційно розташовував текст на сторінці.

Фото: Всвіті