Гурт «Мертвий півень» випустив пісню на вірш Марини Пономаренко

Гурт «Мертвий півень» випустив запис 11-хвилинної рок-сюїти «Урвище» на однойменний вірш поетки та сценаристки Марини Пономаренко. Про це Читомо повідомили в гурті. 

Музику до сюїти написали Юрій Рокецький, Роман Чайка, Олег Сук і Микола Єрега. У гурті називають композицію музично-поетичною медитацією. Разом із релізом музиканти оприлюднили лірик-відео, а саму сюїту можна послухати на музичних платформах. 

Вірш «Урвище» зі збірки «Путівник по урвищу й околицях», яку 2025 року видало «Видавництво Старого Лева», розповідає про міську божевільну Валю. Поруч із містом росте урвище, яке поглинає все навколо, і містяни шукають, кого поселити біля нього, щоб спинити його апетити. Валя не воює з безоднею, а співає їй, і так між ними складається дивний договір. У «Мертвому півні» називають текст алегоричним і дуже кінематографічним.

«В еру швидких та коротких TikTok-одноденок “Мертвий півень” створив композицію, ба навіть цілу сюїту на понад 11 хвилин музично-поетичної медитації до знакової поеми Марини Пономаренко. Цей текст має здатність щоразу відкривати нові образи й змісти», — розповів учасник гурту Роман Чайка.

«Вперше публічно ми виконали цю поему-сюїту на фестивалі “Земля поетів” у 2025-му. Тепер настала черга поділитися студійною фіксацією цього епічного твору. В планах гурту також є реліз вінілу з цією композицією», — зазначив він.

Обкладинкою синглу стала картина художника Олекси Манна, якого в гурті називають одним із найвідоміших сучасних українських художників. Він написав полотно спеціально для релізу й подарував його музикантам.

«Нема жодної раціональної причини так багато часу і сил витрачати на написання вірша або пісні. Зате є купа нераціональних, із них моя улюблена: бо ми просто це можемо, і ми можемо це зробити якнайкраще. Якби хто питав моєї поради, як жити це життя, то я би саме цю причину обернула в пораду: робіть, що можете, і робіть це якнайкраще», — сказала Марина Пономаренко.

Поетка додала: «Робіть, навіть і особливо, якщо на те немає ніяких раціональних підстав. Ідіть у незвідане, заводьте птахів на даху, домовляйтеся з урвищами, співайте у зневірі. Бо в нашому дивовижному світі, де існує штучний інтелект і служби доставки, за вас хтось може приготувати обід і написати річний звіт. Але ніхто за вас не зробить оте ваше дурне і прекрасне. Бо воно ваше».

Акробати, святенники і гульвіси

Відьми, яких треба спалити чи повісить

Поетеси, принцеси, танцівниці і царевбивці

І ще п’яниці, яким щодня прилітає по пиці

І ще лихварі, і перекупи, і курви ще –

Ніхто із них не хотів жити над урвищем

Казали, що навіть переконані самогубці

Підходили до урвища і розгублювалися

І міська влада кидала урвищу в пельку

Тих, хто вмер від чуми, і потопельників

Страчених за богохульство і вішельників

Але урвище тільки більшало. Більшало

Хтось мав жить біля нього, зменшувати його апетити

Не пускати його до міста. Принаймні, спробувати не пустити

І знайшлась міська божевільна. Назвемо її Валя.

Сказала: «Окей, я буду жити над проваллям» (2)

Не таке-то воно страшне, якщо вдивиться”

І всі зраділи, що десь дінеться ця вдовиця

З урвища валить дим, над ним день догорає

Валя вселяється в занедбану хату скраю

Чує, як на даху гніздиться птаха

“Тепер, – думає Валя, – головне не поїхати дахом.

Але хіба то вперше роблю я дурощі?”

Валя сідає за край і звішує ноги над урвищем

І раптом чує: “Ти геть нарвана і пропаща?!

Чого сунеш ноги мені у пащу?!

Іди звідси, жінко, не треба в мене вдивлятися!

До мене падали люди, верблюди і телята

Усе, що наблизиться, буде з’їдено і перетравлено!”

Валя ходить по краю, збирає пахучі трави

І каже тихо, мов сіє борошно через сито:

“Я вкину до тебе пісню свою, чи з’їси то?”

 

Так і живуть. Урвище вечорами вищить і гавкає

Валя сідає за край, дістає цигарку –

І виспівує все життя своє в пащу урвищу

Забув сказать, вона ж курить іще

Птаха із даху підспівує і присвистує

Небо над ними зморене і розхристане

І навіть урвище трохи стихає і підмугикує

А потім Валя заходиться сміхом. Довгим таким, до гикавки

Птаха змовкає, чи то знічена, чи налякана,

Зорі падають в урвище, дряпаючи його за горлянку

І Валя думає: “Боже, яка ідилія

Лежати над урвищем поміж бадиллям

Ніби випала зі світу цього в якесь позачасся

Де закінчується урвище? Де, зрештою, я починаюся?” (3)

І Валя лежала так до світанкових сутінків

Вона, здавалося, бачила саму суть,

Бачила сенс життя, заглядала в саме осердя

Але потім настав початок серпня (2)

Десь тоді до Валі прийшли містяни

Вони сказали: “Валю, ти це не стягнеш

Урвище збільшується. Тріщини вже біля міста

Ми вже шукаємо урвищеборця-спеціаліста” (2)

І пішли собі.

Урвище верещало: “Валю, співай! Заговорюй мене, як рану на шкірі!

В надії співати легко, а ти співай у зневірі!” (4)

 

Серпень краще переживати на видиху

У серпні все непохитне можна розхитувати

Валя мʼяла пальцями мʼяту, сиділа на призьбі

Уся спустошена, оніміла і виспівана

Пісня її, мов сухе стебло, горло колола

Валя мовчала, Валя втратила голос,

Перестала їсти і заплітати коси

Думала: “Окей, лишився останній козир”

І прошепотіла до урвища губами пошерхлими:

“Ось я уся. Візьми мене в жертву (3)

Можеш мене пожувати і з’їсти

Відійди від міста, не чіпай моє місто

Не будь йому жахом, не будь йому згубою”

Урвище зареготало, завило, загупало:

“Нарешті, Валю, ти доспівала свою баладу

Падай тепер на дно, мов підстрелена птаха, падай!”

Валя ступила крок і розчинилась в падінні

Повз неї летіли зорі, мимо летіли тіні

Повітря таке густе було, ні видихнути, ні вдихнути

І Валю перемелювало, захитувало і нудило

Коли їй здалося, що вона вже конає

Валя раптом прокинулася в хаті скраю

Вийшла надвір – скрутило всі нутрощі

Не було більше урвища. Не було більше урвища! (4)

 

Ніби хто зашив дірку на простирадлі

Валя сиділа в траві і питалася: “Я щаслива? Я ж рада?”

А потім пішла збирати свої манатки

І думала: “Поїду до Риму, Відня чи Монако

Працюватиму прибиральницею в зоопарку, житиму з хіппі

Усім буде плювать на мої чесноти і хиби.

Але в місто моє більше я ні ногою”.

Валя пішла світ за очі. Урвище в її серці гоїлося…

Рок-сюїта — це довга рок-композиція з кількох різних за характером частин, які звучать як один цілісний твір.

Нагадаємо, у грудні 2025 року збірка «Путівник по урвищу й околицях» стала найкращою поетичною книжкою за версією Національного рейтингу «Книжковий інфобум-2025» від Укрінформу.

Того ж місяця Український ПЕН включив її до списку найкращих українських видань 2025 року.

Читайте також: Вісім поетичних книжок літа: почуття і пошуки

Фото надали Читомо