виховання

Як привчити дитину до читання: розповідають письменники, редактори та перекладачі

30.06.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Багато батьків зізнаються, що не можуть знайти способу призвичаїти дитину до читання. Але ж виростають у нашій країні якимсь чином письменники, літкритики, редактори та видавці? Звідки ж береться ця любов до книжок? Ми попросили поділитися спогадами про власне читацьке дитинство та лайфхаками щодо виховання майбутніх книголюбів тих, для кого література стала професією.

 

Письменник, перекладач, громадський діяч

Книжкове дитинство

«У пору мого дитинства читання було такою ж нормою, як зараз користування Інтернетом. Читали книжки навіть ті, хто не дуже добре навчався. До нашої школи приїжджала «мобільна» бібліотека, до неї миттєво вишикувалася черга. Старші діти розбирали найкращі пригодницькі романи, а нам залишалися вже всілякі «курочки ряби».

 

Для мене взірцем читача була моя тітка, письменниця Олександра Ковальова. Вона мотивувала мене до читання, радила літературу, привозила твори, які на Луганщині неможливо було знайти, а до перебудови – й дещо з заборонених книжок».

Поради для батьків та дітей

«В мене двоє дітей з великою різницею у віці. Діти різні, до кожного потрібен свій підхід, проте дещо було однакове: наприклад, перші книжки в обох моїх дітей – це «Абетка» та інші видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Син не дуже любив читати у дитинстві, але добре вивчився і зараз читає багато спеціалізованої літератури. З донькою ми читаємо разом, слухаємо аудіокнижки. Користування гаджетами доводиться обмежувати, але мені, якщо чесно, і самого себе доводиться «відривати» від гаджету. Ця залежність – риса часу, а не юного покоління.

 

Важливо, щоб книжки у домі були усюди, щоб дитина могла наштовхуватись і обирати. Якщо дитина не хоче читати, то справа, можливо, у тому, що пропонують «не її» книжку. Спробуйте зрозуміти, чим цікавиться дитина і знайти ту книжку, яка відповідає її інтересам. Ще важливо читати вголос дитині, при цьому обов’язково пояснювати незрозумілі слова чи місця, обговорювати прочитане.

 

Власне, наш конкурс «Читай-пиши» — це заохочення не просто читати, а аналізувати, обмірковувати й писати самим. Переможців от веземо на Книжковий Арсенал — це особливе середовище, де діти відчувають, що література це щось неймовірно захопливе. Ще веземо групу до Харкова — це теж про «оживляння літератури»: діти бачать будинки, де жили чи й живуть письменники, спілкуються з авторами наживо, а не через хрестоматії, ідуть у ЛітМузей, де завжди цікаво, — це все наближає їх до книжки. Подорожі, до речі, це теж дуже пов’язана з читанням річ: діти бачать щось нове, їм стає цікаво дізнатися про це більше.
А ще цього року ми зняли відеопроєкт «Читай-пиши», де підлітки говорять про літературу з дорослими і роблять це з великим ентузіазмом. Серед дорослих героїв там є Ярослава Кравченко, Женя Стасіневич, Маша Сердюк, Андрій Шимановський, я теж. Говорити з дітьми про книжки страшенно цікаво, бо вони бачать щось таке особливе, чого ти вже не помічаєш».

 

Лайфхак від Сергія Жадана: Зробити так, щоб повсюди в домі були книжки і дитина могла їх перебирати і шукати те, що їй цікаво сьогодні.

 

Читайте також: 57% українських дітей читають із примусу – дослідження

 

Літературна критикиня, дитяча письменниця, керівниця проекту промоції дитячого читання BaraBooka

Книжкове дитинство

«У моєму селі на Луганщині у 80-х роках минулого століття було аж три бібліотеки. Та, в якій я бувала найчастіше, подобалася особливо. Занедбане, але якесь чарівне, казкове приміщення із особливим світлом та акустикою, з височенною стелею та неповторним запахом книжок. Згодом я дізналася, що колись це була церква.

 

Якось ми зі старшою сестрою, посварившись, у якості дитячої помсти почеркали сторінки улюблених книжок червоним олівцем. Це було найболючіше, найобразливіше, що ми могли заподіяти одна одній. Ми помирилися, але сліди олівця довго ще мовчазно докоряли».

Поради для батьків та дітей 

«Усі мої діти – різні, і щодо прихильності до книжки – також. Проте я впевнена, що присилування до читання – марна і шкідлива справа. І як мама, і як дитяча психологиня вважаю, що зовсім обмежувати дітей у використанні сучасних технологій, ґаджетів – це ніби пропонувати дитині старі сандалі, коли є зручні кросівки. Наші діти народилися у цифровому світі, вони мають виростати в реаліях власного життя, а не життя батьків. Розумні обмеження, безперечно, потрібні. Проте, є багато речей, які дитина переростає, але їй треба дати час і простір для власних висновків.

 

А от щоб дитина могла формувати навички «власних висновків», їй необхідно формувати й «зміцнювати» ідентичність – психологічну, соціальну, національну тощо – тобто мати певну інтелектуальну опору. І тут якраз дуже важлива присутність позитивних прикладів близького дитині середовища. Краще зосередити увагу дитини на них, ніж на заборонах. Та і знайти їх зараз стало легше, зокрема, завдяки проєктам, пов’язаним із літературою: знайомити з живими письменниками, давати книжки про сучасне життя та однолітків, пропонувати брати участь в конкурсах, як от «Читай-Пиши».

 

Лайфхак від Тані Стус: Не протиставляти категорично світ книжки світу гаджетів: діяти мудро та доброзичливо.

 

Дитячий письменник, прозаїк, поет, літературний критик, перекладач

Книжкове дитинство

«Я почав читати дуже рано, років у три: коли я, такий малий, на вулиці читав вивіски та написи, деякі люди навіть лякалися. У кінці ж першого класу, я був вже не тільки читачем, а ще й став письменником: написав вірші, змайстрував книжечку. Мене у моєму письменництві родина підтримувала, але доки я не вирішив зробити це справою свого життя.

 

Якось на горищі дідової сільської хати знайшов пошарпану книжку без палітурки та перших сторінок. Потай приніс її до себе на пічку. В той вечір розігралася страшна негода з громом і блискавицею, електричний струм пропав, а я читав у світлі каганця дивовижну книжку. Це були «Притчі про життя» – і вони надовго зачепили мене за живе».

Поради для батьків та дітей

«У мене двоє доньок. Одна донька, дивлячись на наше з дружиною «читацьке буття», досить органічно сама стала серйозною читачкою. Молодшу ж доводилося заохочувати своєрідним «трюком»: я розповідав їй якійсь захопливий сюжет пригодницької книжки, наприклад, дорогою додому, а потім на найцікавішому місці повідомляв, що аби дізнатися як там було далі, їй доведеться читати самій. Думаю, що батьківський приклад – найважливіше у справі наближення дитини до книжки».

 

Лайфхак від Івана Андрусяка: До кожної дитини треба шукати індивідуальний «читацький» код, адже усі діти різні.

 

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

 

Провідна редакторка видавництва Vivat, кураторка книжкових проєктів для дітей

Книжкове дитинство

«У молодшій школі в нас були читацькі щоденники. Ті, хто прочитував більше сторінок, діставали красивішу печатку в той зошит. Я намагалася хитрувати й просила, щоб мені почитала сестра, але вона не піддавалась. Для перемоги в цьому змаганні довелося вчитися читати швидко й самотужки. Однією зі стратегій було читання книжок з картинками, які займали купу сторінок, але іноді їх не вистачало – і я починала читати те, що знаходила вдома. Так, у другому класі я прочитала двотомник, що переповідав події серіалу про кохання й зраду «Багаті теж плачуть», і за це старша сестра вислухала догану на батьківських зборах».

Поради для батьків та дітей

«Колись я змушувала своїх племінників читати книжки й потім переповідати мені, щоб перевірити, як вони засвоїли матеріал. Жоден із них по-справжньому книжку не полюбив. Тому моя п’ятирічна донька не знає жодного примусу щодо книжок.

 

Коли вона була зовсім мала, в нас був дружок – лялька-бджілка, яку я надягала на руку. І коли я читала, то ця лялька «коментувала» й «привертала» увагу до ілюстрацій. Це була гра, за допомогою ми вчились інтерпретувати текст і помічати деталі. Тепер же для неї я шукаю нові формати, адже попереду школа. Я намагаюсь показати їй та її друзям, що книжка – це не просто текст з ілюстраціями, що це ще й можливість обговорювати прочитане з друзями, це можливість створювати «відосики» і стати популярним блогером (о так, навіть у 5 років ця тема заходить!). До речі, формат відеоблогів страшенно популярний серед учасників нашого «Читай-пиши» — діти люблять знімати відео і бути його героями, користуйтеся цим!»

 

Лайфхак від Олени Рибки: Робити читання, в тому числі – спільне, інтерактивним, використовувати сучасні тенденції. У тому числі — зйомку відео про книжки.

 

Письменниця

Книжкове дитинство

«Моя бабуся усе життя збирала бібліотеку і я мала під рукою романи Гюго, Дікенса, Гоголя, Гемінгвея, Ремарка. Бабуся та мама щовечора читали мені. Засинання без книжки було покаранням, якого я найбільше боялась в дитинстві.

 

Пам’ятаю щемку мить останнього бабусиного читання вголос. Бабуся дуже хворіла, я – вже давно читала собі сама. Але в мене боліли очі й бабуся запропонувала почитати мені «Робінзона Крузо» як маленькій. Я поклала голову їй на плече, йшла світом Дефо за рідним голосом і – почувалася абсолютно щасливою».

Поради для батьків та дітей

«Я читала сину вголос з народження. Мовні конструкції всотуються дитиною навіть тоді, коли вона ще не говорить. Важливо, щоби дитина бачила батьків за читанням. Малята ж все копіюють.

 

Діти письменників мають перевагу: їм відомо, що бібліотека – така ж інтерактивна жива матерія, як і інтернет. Вона твориться батьками та їхніми друзями. Але тому й організовуються для дітей зустрічі з авторами – щоби всі діти мали цю перевагу – спілкуватися з живими письменниками.

 

На питання сина, чи не подарую я йому смартфон на 10-й день народження, відповідаю: «То ти вже хочеш стати зомбі, як усі ми?» Малий сміється: «Не хочу». Це він сам вигадав, що ми – «зомбі». І я вболіваю за нього – нехай протримається в книжковому дитинстві якнайдовше, читацьке дитинство – одне-єдине».

 

Лайфхак від Вікторії Амеліної: Водити дітей на зустрічі з письменниками.

 

Дитячий письменник

Книжкове дитинство

«Малим я дуже любив, щоб хтось мені читав, але родичі не завжди знаходили на це час. Тому я якось узяв і навчився читати собі сам, доволі рано – ще до того, як пішов до школи. Батько любив хвалитися моїми успіхами перед знайомими, що бували у нас вдома. Дивлячись на маленького хлопчика (а в дитинстві я був малявкою, не виглядав на свій вік), гості не дуже вірили, що він може читати. Тоді тато давав мені якусь газету і тріумфально спостерігав за реакцією знайомих. Звісно, вони дивувалися. Й відтоді читання захопило мене».

Поради для батьків та дітей

«У мене дві донечки. Владі 19 років. Вона читає багато. Сама собі купує літературу. Зараз це переважно різноманітний нон-фікш.
Златусі 10 років. Вона теж любить читати. Привчали з дружиною до читання дуже просто: з перших днів читали дітям книжки. Перед сном – обов’язково. Зараз читаємо Златі зрідка, але вона дуже любить, щоб читала старша сестра Влада.
Усім батькам теж раджу заохочувати до читання (та й до будь-чого гарного) власним прикладом: діти охочіше починають читати, коли бачать своїх батьків з книжкою».

Лайфхак від Сашка Дерманського: Батькам треба самим читати, щоб подавати гарний приклад.

 

Письменниця

Книжкове дитинство

«Мій дідусь був тією людиною, котра не тільки навчила мене читати, а й привела у магічний книгосвіт, в якому добро завжди перемагає зло, існує справедливість і лиходії завжди покарані. Дідусь знав багато казок, легенд, віршів, напам’ять  декламував «Кобзаря». І маленькою я часто засинала під чарівну казку «Лісова пісня» (моя улюблена), котру він мені на ніч розповідав. Я довгий час була впевнена, що це народна казка».

Поради для батьків та дітей

«Коли син був маленьким, я багато читала йому на ніч, але згодом зрозуміла, що дитина лінується читати самостійно. Тоді я стала зупинятися на якомусь гострому моменті, коли розв’язка от-от настане, а сину так кортіло довідатися – що далі. Довелося самому дочитувати. І він поступово втягнувся».

 

Лайфхак від Дари Корній: Створювати інтригу довкола сюжету книжки, спонукати до читання через дитячу допитливість.

 

Письменниця, драматургиня, авторка театральних проєктів із залученням підлітків

Книжкове дитинство

«Читати мене навчила бабуся, мені ще не було 4 років. Далі я читала все, до чого могла дотягнутися. Я вчилася в звичайній школі спального району, мені там було страшенно нудно. На уроках фізики я тримала на колінах під партою чергову товстезну книгу, з якою не могла розлучитися, і тихенько дочитувала, поки вчителька пояснювала про масу та енергію. Однокласникам на перервах переповідала сюжети програмних творів – і деякі з них потім так гарно відповідали, що вчителька казала: «Який молодець, нарешті сам прочитав, і не по діагоналі, це ж видно!» Я дуже тішилася в такі моменти, що так детально все розповіла, і людина отримала свою «четвірку».

Поради для батьків та дітей

«Дуже цікаво працює така річ як фанфікшн. Дочки моїх подруг починають читати різні фанфіки за улюбленими книгами і серіалами  («Гаррі Поттер», «Вовченя», «Сутінки» тощо), а потім пробують самі писати. Отримують критику, фідбек, і він миттєвий, цим фанфікшн дуже корисний для початківців. Рано чи пізно розуміють, що аби писати краще, треба читати, і не лише ті книги, які надихнули на «твій перший фанфік». У такий момент дуже важливо дитину заохотити, запропонувати їй захопливу книжку.

 

Ще дітей надихають зустрічі з живими письменниками, такі, наприклад, як ми робили у межах туру «Читай-пиши». Бо зазвичай для дитини, підлітка письменник – це портрет у кабінеті літератури чи рядочки на сторінці у Вікіпедії», а тут приїздять до тебе у школу живі тітки і дядьки, згадують, жартують, читають власні книжки. На власному прикладі демонструють, що і читати круто, і писати – теж, в принципі, нічогенько».

 

Лайфхак від Юліти Ран: Пропонувати дітям бути не тільки читачами, а й авторами, рецензентами.

 

Частина спікерів, які ділилися своїм читацьким досвідом для цього матеріалу, так чи інакше дотичні до конкурсу «Читай-пиши», який уже третій рік поспіль робить Благодійний фонд Сергія Жадана разом із «Барабукою» та Українським інститутом книги. Цей проєкт стимулює дітей не просто читати, а й глибоко обдумувати прочитане, оформлювати власні рефлексії в слова, а ще — привчає, що говорити про літературу це круто і весело, у будь-якому віці.

 

До речі, наприкінці червня переможці минулорічного конкурсу потрапили у захопливий світ Книжкового Арсеналу, а в липні цьогорічні вони приїдуть до Харкова, міста з особливим літературним вайбом. Наші експерт(к)и сходяться в тому, що знайомство з живими авторами ефективно прибирає бар’єри між дітьми і літературою, тож батькам варто водити дітей на такі зустрічі, а інституціям — робити їх частіше.

Організатори конкурсу «Читай-пиши» пропонують батькам і вчителям подивитися разом із дітьми відеопроєкт з аналогічною назвою, де діти (Саша Звиняцьківська, Зоя Мясоїдова, Вася Токар-Якимчук, Данило Гайдамаха ака Чорнобровий, Ростислав Ябченко) й дорослі (Сергій Жадан, Ярослава Кравченко, Євгеній Стасіневич, Андрій Шимановський, Маша Сердюк) говорять про «Галичину FM» Тараса Прохаська, «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, «Історію брехні» Марини Кафтан, «Шпигунок із притулку Артеміди» Наталі Довгопол та «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко. Подивитися — і спробувати влаштувати аналогічні розмови вдома.