Як українці відзначили 170-річчя Івана Франка – від Нагуєвичів до Відня і Вуковара

27 серпня минуло 170 років від дня народження Івана Франка. 

У Львові до пам’ятника письменнику несли квіти, у його рідних Нагуєвичах два дні поспіль збирали гроші на дрони для ЗСУ, у Тернополі згадували, що саме тут 2013 року тернопільська молодь почала Євромайдан, а у Відні й Вуковарі до вшанування долучилася діаспора. В Івано-Франківську тим часом уже шостий день триває фестиваль, названий на честь Каменяра, а на стрімінгах з’явилися одразу дві пісні на його вірші. Ювілей проходив під гаслами «Франко єднає» та «170 років з Франком». Судячи з географії подій, це таки не просто слогани.

Квіти, лекція і перформанс за казками письменника

Біля Львівського національного університету імені Івана Франка викладачі, чиновники й просто небайдужі поклали квіти до пам’ятника письменнику. Голова Міжнародної асоціації франкознавців Михайло Гнатюк виступив із промовою про Франка, а завершили все перформансом за мотивами його казок.

У холі головного корпусу відкрили виставку «Династія творців. Іван Франко та його родина в українській історії і культурі»  авторки Наталі Тихолоз, директорки Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Виставка розповідає не тільки про самого письменника, а й про його дітей та їхній внесок в українську культуру: команда хоче повернути родину Франка в культурний контекст, а не залишати її в тіні письменника. Перед відкриттям показали відеосюжет про мобільну версію виставки.

Мойсей з передмовою і Шекспір у перекладі Куліша — у Львівській галереї показали Франкові книжки

Того ж 27 серпня Музей староукраїнської книги Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького відкрив виставку «Франко. Книжки» з видань, що зберігаються у фондах галереї. Кураторка виставки, провідна зберігачка фондів Соломія Вівчар пояснила задум так: експозиція побудована не на фактах біографії письменника, а навколо книг і тих ролей, які Франко відігравав у їхній появі — сам писав, перекладав, редагував, видавав.

Найціннішим експонатом стало прижиттєве видання поеми «Мойсей» 1913 року — на відміну від першого видання 1905-го, воно містить передмову самого автора, де Франко пояснює джерела поеми і її сюжет. «Однак перлиною нашої виставки є прижиттєве видання поеми «Мойсей», — каже Вівчар. Поруч експонуються прижиттєві видання збірки «Із днів журби» та поеми «Іван Вишенський».

Окремий розділ — переклади Франка, які він робив з 1879 року й до кінця життя: від античних авторів до сучасників, зокрема Платона, Менандра, Гайне, Золя, Кляйста, Гекслі. Особливе місце займає серія видань Шекспіра — Франко був у ній редактором перекладів Пантелеймона Куліша. Виставка показує й співпрацю письменника з Науковим товариством імені Шевченка: тут можна побачити «Записки НТШ», «Хроніку НТШ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вістник». Є й видання, що вийшли вже після смерті Франка, у Львові, Києві, Харкові, Лейпцигу з 1917 року, підтвердження того, що інтерес до його спадщини тільки зростав.

Місце для виставки обрали невипадково — музей «Русалки Дністрової», простір, пов’язаний з історією однойменного альманаху й «Руської трійці». Так організатори показують тяглість українського літературного процесу в Галичині — від Маркіяна Шашкевича до Франкових «Мойсея» й «Івана Вишенського». Вхід вільний, побачити виставку можна до 11 жовтня 2026 року за адресою вул. Коперника, 36.

«Профілі без масок»: як у Домі Франка оживили його поезію

О 17:00 у Домі Франка показали нову театралізовану екскурсію «Франко — поет. Профілі без масок», п’яту за рахунком. Її провели наукові співробітниці музею Галина Мазур-Женчак і Христина Рикмас. Вхід був вільний, за бажання — донат на військо, і люди задонатили понад 5 770 гривень роті безпілотних автоматичних комплексів 5-ї окремої штурмової бригади. Екскурсія залишається в афіші музею — записатися можна групою від 5 осіб.

Того ж дня директор музею Богдан Тихолоз дав інтерв’ю Leopolis.news (розмовляла Ольга Альтман): говорив про універсалізм Франка і про те, як команда захищає музейну колекцію під час війни та які проєкти реалізує за грантової підтримки Українського культурного фонду й ЗМІN Фундації.

Великі уродини!

Дім Франка також готував концерт «Великі уродини» в межах проєкту «170 років з Франком» — переможця конкурсу «Флагманські події» Українського культурного фонду. Реєстрацію довелося закрити вже за 10 годин: локація просто не вмістила б більше людей. 

Команда музею обрала цитату самого Франка з есе «Дещо про самого себе»: «Що маю сказати їй про себе? Що я народився?.. Що я трохи вчився? Що я любив і страждав?». І додала: людину, яку сьогодні кожен українець знає як символ нації, сам письменник оцінював «вельми скромно».

«Локальна історія» знімає з Франка ярлик Каменяра

2 вересня о 18:00 у Домі Франка представлять спецвипуск журналу «Локальна історія», присвячений Франкові. За круглим столом зберуться головний редактор видання Віталій Ляска, письменниця Галина Пагутяк («Тісні люде», «Урізька готика»), директор музею Богдан Тихолоз і директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз. Говоритимуть про те, чому Франко — не лише Каменяр, з яких творів краще починати з ним знайомство, звідки родом його предки, яким був світ його часів, чому він любив працювати в галасливих львівських каварнях, де шукати «його місця» у Відні та якими були літні вакації у Криворівні. 

Радіо Культура присвятило Франкові окремий ефір із Богданом Тихолозом — розмову про людей і місця, які досі бережуть пам’ять про нього. Ведучі назвали письменника «інтелектуальним лідером, пророком та ідейним архітектором української нації».

Нагуєвичі: два дні, дзвони, дрони і гала-концерт

У Нагуєвичах на Львівщині, де народився Франко, святкування під гаслом 2026 року «Франко єднає» триватиме два дні.

27 серпня. У Літературно-меморіальному музеї відслужили панахиду перед іконою Святого Миколая з Нагуєвич XVIII століття — саме перед нею, за переказом заповідника, Франка хрестили. Служили владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав і архієпископ Дрогобицько-Самбірської єпархії ПЦУ Яків. Далі — вітання від родини Франків і покладання квітів до пам’ятника.

На вхідній території садиби відкрили тактильну бронзову міні-скульптуру батьківської оселі Франка зі шрифтом Брайля й аудіодискрипцією — щоб музей став доступнішим людям із порушеннями зору. 

Автор — скульптор Василь Одрехівський. Біля Криниці садиби представили і погасили ювілейну марку та конверт: проєкт «Козацька пошта» зробив львівський митець і видавець Андрій Пилюх. Презентували новий музейний путівник — розповів про нього зберігач фондів заповідника Назарій Юрчишин. Далі — «Франко кава».

У Дрогобичі, в музеї «Дрогобиччина», відкрили експозицію «Іван Франко і Дрогобич». На площі Івана Франка вручили Міжнародну премію імені Івана Франка — вже вдесяте. У Народному домі відбулася прем’єра вистави «Невідомий Франко» (ідея Сергія Дмитрієва, режисер — народний артист України Олег Мусійчук).

28 серпня садиба перетворилася на етнофест «Франкотерапія» — уже десятий: зі збором коштів для поранених бійців ЗСУ та родин загиблих Героїв. Працювали понад 50 благодійних локацій — від «Франкомеду» пасічника Мирослава Низового і ковальської кузні Ігоря Войтусіка до реконструкції стрільби з лука епохи Захара Беркута (загін «Чорна Галич» на чолі з Яремою Іванцівим), гончарних майстер-класів, вишивки, катання верхи на музейному коні від родини Войтусік і локації київського фонду «Коло». Окрема зона була присвячена Петрові Франку та винахідництву: показ дронів, 3D-моделювання й робототехніки від учнівського гуртка (керівник Ігор Хомин), а поруч — франко-теніс під егідою місцевої спортшколи. Свою локацію мали й волонтери «Бориславські дракони».

На пересувній сцені «Франкотеатру» Львівський театр ляльок зіграв «Витівки Лиса Микити» за казкою Франка, а Бориславський драмтеатр показав уривки з «Украденого щастя».

Тривав патріотичний концерт із благодійними аукціонами на підтримку ЗСУ — продавали декоровані бойові гільзи, краєзнавчі книжки, картину майстрині Насті Уварової й навіть моделі військової техніки з повітряного пластиліну, зліплені школярем Максимом Ляльковським. Виступали ансамбль «Веселка» з Нагуєвич, колективи Старосамбірщини, дует Оксани Бобечко й Андрія Боженського з піснею «Білі сни», хорова капела «Галичани» з піснями на Франкові слова та студент музичного коледжу Андрій Гриценко.

Стартував фінал Всеукраїнського пісенного конкурсу «Франко єднає» — тринадцять фіналістів заспівали на вірші письменника, від «Всюди нівечиться правда» до «Зів’ялого листя». У гала-концерті виступили Олесь Журавчак, Олег Сербін, Тоня Матвієнко, Павло Табаков, Злата Огнєвіч і Арсен Мірзоян.

До Нагуєвичів також курсував спецрейс «Франкоавтобус».

Читайте також: Як зустрілися Франко та Охорович, або про хворобу і психоаналіз письменника

Дві пісні до дня народження Каменяра

Співак Павло Табаков, переможець «Шансу» і «Голосу країни», випустив пісню «Ти не моя, я не твій» — на слова вірша «Де я не йду, що не почну» зі збірки «Із днів журби» (1900). Прем’єра вийшла на стрімінгах 27 серпня, а вже наступного дня Табаков заспівав її наживо в Нагуєвичах.

 «У шкільних хрестоматіях Франко часто видається занадто академічним, — каже співак. — Але, якщо вчитатися, то його любовна лірика — це чистий емоційний надрив, драма людини, яка кохає всупереч усьому». За його словами, рядки, написані майже 130 років тому, «резонують із болем багатьох українців сьогодні: коли розлука і неможливість бути разом стали частиною нашої воєнної реальності». 

У Табакова вже є пісні на слова Шевченка («Борітеся — поборете») і Симоненка («Україно моя»).

Другий реліз — подвійний сингл FRANKO. За основу взяли вірш «Ой жалю мій, жалю» зі збірки «Зів’яле листя»: співачка Людмила Мазур (Mila Mazur) поклала його на музику, а продюсер CJ Plus написав електронний ремікс-джангл ZHALIU. Смуток вірша й енергійний ритм створюють, за словами авторів, «політональний» ефект — сум перетворюється на бажання жити далі. Другий ремікс, від Hockins, звучить повільніше й глибше — з басовим саундом і трансформованим вокалом. 

Обкладинку синглу дав фотограф Олег Дімов. Слухати можна на Spotify, Apple Music, YouTube Music, а завантажити безкоштовно — на Bandcamp.

Франківськ перетворив Палац Потоцьких на територію Франка на шість днів

25 серпня в Палаці Потоцьких стартував FRANKOFEST-170, що триватиме до 30 серпня. На відкриття прийшло приблизно 50 людей: письменники, франкознавці, студенти. Міський голова Руслан Марцінків сказав, що організатори хочуть показати Каменяра не тільки як шкільну постать, а як сучасного, багатогранного митця й інтелектуала.

Співорганізатор фестивалю Володимир Гайдар пояснив задум просто: постатей рівня Франка треба не вивчати, а відчувати. «Знаючи Франка, можна пропустити через себе й усвідомити не тільки його творчість, а й глибинну історію українського народу, — каже Гайдар. — «Лиш боротись — значить жить» — ці слова сьогодні актуальні як ніколи. Не тільки в сенсі фізичного захисту кордонів, а в сенсі боротьби за душу українця, за нашу ідентичність». Музичну програму, за його словами, задумали так, щоб показати Франка не лише через літературу, а й через музику, театр, кіно, мистецтво й гастрономію.

Франкознавець Роман Голод з Прикарпатського університету назвав головну фішку фестивалю — універсальність: тут і серйозний науковий аналіз ідей Франка, і формат для тих, хто «хоч на краплинку зацікавився». А студент Святослав Макогін зізнався, що на типових заходах пам’яті Франка йому завжди бракувало щирості й живих обговорень — зазвичай просто зачитують уривок із «Мойсея» чи «Вічного революціонера» й на цьому все закінчується. Він сподівається, що на фестивалі нарешті поговорять про «Перехресні стежки» чи «Одвертий лист до галицької молодежі 1905 року».

У програмі — театральні постановки, музика, кіно, наука і книжковий ярмарок. Театральну частину склали три події: показали «До безтями» — екзистенційну драму режисера Тараса Бенюка, сучасне прочитання Франкової п’єси «Чи вдуріла?» від Івано-Франківського театру драми і комедії; ще дві постановки по-своєму розкрили письменника — через сучасний театр і через історію самого міста. 

У межах проєкту «Франко-Іван-Франко» показали картину Олексія Борисова «Іван-Франко-Іван» (1997), написану в контексті бієнале «Імпреза», разом з її репродукціями; окрема виставка показала Івано-Франківськ через архітектуру і вулички. Музична програма включила академічний концерт на Франкові вірші та виступи гуртів упродовж наступних днів. Організатори також підготували перформанси, гастрономічні події та навіть лекції про моду.

Тернопіль: пам’ятник Франку, що бачив Євромайдан

У Тернополі 27 серпня міський голова Сергій Надал разом із громадою поклав квіти до пам’ятника Франку на вулиці Петра Конашевича-Сагайдачного. Франко часто бував у місті, виступав перед людьми, дружив з першим українським бургомістром Тернополя Володимиром Лучаковським і навіть балотувався до австрійського парламенту. А місце біля пам’ятника має ще одне значення: саме тут 22 листопада 2013 року тернопільська молодь вийшла на свій перший Євромайдан.

Квіти у Відні і літургія у Вуковарі — як Франка згадала діаспора

У Відні 27 серпня дипломати посольства України разом з українською громадою поклали квіти до пам’ятника Франку біля греко-католицької церкви святої Варвари (Postgasse 8) — його відкрили тут ще 1999 року. 

«Дипломати посольства України в Республіці Австрія разом з українською громадою 27 серпня вшанували пам’ять видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця і громадсько-політичного діяча Івана Франка», — написали в посольстві у фейсбуці.

Хорватський Вуковар присвятив до дня народження Івана Яковича «Дні української культури Вуковар 2026», на яких виступали творчі колективи й діаспору з Хорватії та Сербії. Головним організатором виступило місцеве товариство «Іван Франко», підтримали захід Рада з питань нацменшин Хорватії, Вуковарсько-Сремська жупанія й мерія. Програму присвятили 170-річчю з дня народження й 110-річчю з дня смерті письменника. В Українському домі показали виставку про його життя і про давні зв’язки українців та хорватів, чиї предки переселилися сюди близько 130 років тому за Австро-Угорщини. 

Головною подією став півторагодинний гала-концерт у Хорватському домі — виступили господарі, гості зі Славонського Брода й Шумече, а також товариство «Іван Сенюк» із сербської Кули.

Загребське товариство «Кобзар» привезло свіжий номер журналу «Слово Кобзаря» і восьмий том антології «Українці Хорватії». Хорватські посадовці висловили солідарність з Україною, а хвилина мовчання за загиблими в теперішній війні перегукнулася з пам’яттю про жертв оборони самого Вуковара під час Хорватської війни за незалежність. Завершили дні святковою літургією в греко-католицькій церкві на Українській вулиці — тут місцеві діти прийняли перше причастя.

Читайте також: Іван Франко – вулкан неможливого