Ірина Громова про «Джойки»: Наші герої демонструють моделі екозвичок

Наприкінці 2021 року компанія «Art Nation» запустила другий сезон екологічної дитячої програми «Joykis». На відміну від першого сезону, в якому були лише картки та гра, у другому з’явилася книжка про екопригоди джойок. Авторка книжки Ірина Громова розповіла «Читомо» про створення книжки, принцип ігрового навчання та місію проєкту. А також розвіяла стереотип, що книжки з технологією AR відволікають від читання.

– Ваш письменницький дебют відбувся 2020 року з книжкою «Маріям та підвіконна пошта». А коли саме Ви почали писати книжки для дітей?

– Історії про Маріям я написала ще вісім років тому. Але письменство для мене більше як хобі, адже моя основна діяльність – це маркетинг та продюсування   культурних проєктів. Через це перша книга мала довший шлях до читача. Та сподіваюсь, що зараз мої книжки з’являтимуться швидше.

А «Джойки: книга пригод екогероїв» – це вже третя книжка і перша спроба великого тексту. 

Читати також: Art Nation запустило другий сезон всеукраїнської дитячої екологічної програми

– Розкажіть: як Ви стали частиною проєкту «Джойки»?

– Ще чотири роки тому я працювала в компанії Art Nation як креативна продюсерка. Разом з командою ми розробляли  ідеї з персонажами та з всесвітами, які були б цікавими дітям і водночас це стосувалось би важливих тем.

І от однією з робочих історій, були джойки – монстрики-герої, що дбають про нашу планету. 

Тож, оскільки я була біля витоків цієї історії й працювала над сеттінгом, то з радістю погодилась створити повноцінну книгу і написати історію, дія якої розвиватиметься протягом року. Форма оповідань ідеально підійшла під концепцію.

А ще мені було цікаво дослідити, які сторони екологічної освіти дітей зараз не є дуже добре висвітленими і зробити їх доступнішими.

– Чи працювали Ви з темою екології раніше?

– Я цікавлюся цією темою давно та намагаюсь дотримуватись принципів сталого розвитку в повсякденному житті. Вважаю, що справжня сила великих змін та зрушень ховається в маленьких щоденних кроках. Разом з сім’єю ми  сортуємо сміття, вчимося скорочувати кількість відходів та свідомо ставитися до споживання. Всі екодеталі, про які я розповідала в книзі «Джойки», – це те, чого я принаймні спробувала навчити робити своїх дітей, і те, що впроваджуємо ми у своє життя.

Крім того, під час написання  книги я консультувалася з експерткою зі сталого розвитку Валерією Немикіною. Вона допомогла мені правильно розставити акценти, наголосити на окремих темах як більш актуальних. На початку роботи над книгою я робила дослідження щодо тем, про які б хотілося б розповісти дітям. Їх виявилось досить багато, і Валерія допомогла відкинути зайве.

– Чи актуальна зараз екологічна тема в сучасній дитячій літературі?

– Ця тема цікавить, бо вона важлива та актуальна. Про неї хочуть розповісти своїм дітям батьки. Про неї хочуть розповідати і письменники, проте переважно в жанрі нон-фікшн. Свідомі ініціативи стабільно в тренді.

Українські автори минулого року випустили кілька книжок на екологічну тематику для дітей різного віку. Поміж книг, які помітила, – казки Галини Буділової та книга Богдана Красавцева, кілька цікавих перекладних видань про пластик та перероблення сміття.

Про екологію потрібно говорити з урахуванням віку дитини. І подавати інформацію саме ту, яку дитина може сприйняти. Не просто розповідати про ліс і пташок. Важливо, щоб герої могли стати рольовими моделями щодо набування екозвичок. Не моралізували, а навчали, розважаючи. Мені подобається формат edutainment (ігрове навчання – прим.), де є класична історія: весела, динамічна, така, що тримає увагу,  та  «живі» й зрозумілі герої. Але водночас ненав’язливо подається корисна і цікава інформація.

– На який вік розраховані «Джойки»?

– Гра розрахована на діток від 3-х до 10 років. Але книга більше націлена на молодшу школу.

– Розкажіть про ігрову частину проєкту. Як Ви ставитесь до цього інтерактиву? Адже є такі батьки, які вважають, що дітям в молодшій школі не треба давати до рук смартфон, бо це шкодить розвитку уяви, відволікає. 

– Книжка «Джойки» живе окремо від смартфона. Інтерактивним елементом слугують картки, які є складовою частиною програми лояльності. Коли дітки сканують картки, вони оживляють героїв, якими можна бавитися в доповненій реальності: це гра-перегони, в основі якої – сортування сміття. 

Смартфон для дітей – це нормально. Це частина життя сучасних дітей. Вже з трьох років діти ростуть з гаджетами, які батьки дають їм для того, щоб отримати вільний час. 

Задача батьків – дібрати той контент, який для дитини буде або корисним, або розважально-нешкідливим. І контролювати час, який дитина проводить з гаджетом, балансувати її день. Просто віддати гаджет за няньку – це погана ідея. Але якщо ми користуємося гаджетом як інструментом, який допомагає пізнавати світ, який дає можливість  щось створити, то це класно. 

– Чи мотивує інтерактивна частина до читання? І як саме?

– Гра допомагає побудувати тісний емоційний зв’язок з героєм, про якого ти прочитав історію, а потім ще й побавився з ним. Чим більше точок контакту з персонажами в різних сферах, тим ближчим стає він дітям завдяки кількості викликаних емоцій. І вже наступний рівень – персонаж наближається до тієї рольової моделі, яку хочеться наслідувати. І врешті, стає нею.

Сучасні діти сприймають світ через гаджети та ігри. Тому мультиплатформність історій – це спосіб пришвидшити знайомство з героєм, з його цінностями та світом. І врешті досягнути нашої  мети – донести екологічні цінності та знання, почати звичкодрузячити.

Це класична схема міжнародних франшиз, коли сьогодні персонажі «L.O.L. Surprise!» розважають тебе в мультику, а завтра, наприклад, розповідають про правила дорожнього руху. 

– Як ви вважаєте: чим важливий баланс між текстом та інтерактивом у дитячій літературі?

– Якщо говорити про книжки з AR, то досвід у всіх різний. Тут не можна дати загальної відповіді про те, чи інтерактив допомагає книзі, чи навпаки відволікає від читання. Все залежить від конкретних випадків, конкретних батьків. Коли батьки знають, що їхня дитина буде читати книжку в будь-якому разі, бо вона просто любить читати, їх не злякає доповнена реальність.  Наприклад, моя дочка читає дуже багато. Вона читає книги з AR і без AR. Ігри не відволікають, а лише доповнюють досвід від контакту з книгою.

 В Art Nation видали чудові книги «Аліса в Країні Див» і «Лускунчик» з доповненою реальністю. В інстаграмі є чимало відгуків на кшталт: «Мої діти захотіли читати, бо ця книжка їх розважала більше, ніж інші книжки». І таких відгуків більше, ніж хейтерів, які кажуть: «Навіщо в книжці AR? Це відволікає від читання». 

Читати також: Доповнена реальність класичних історій: як працюють ілюстратори Art Nation Publishing

Я вважаю, що вирішальним є концепт. Для чого саме використовують AR в книжці – доповнити зміст чи ілюструвати текст? Для якої аудиторії ця книга? 

Якщо книжка з AR може когось залучити до читання в ранньому віці, то вона виправдовує використання цієї технології на сто відсотків. 

– Яких саме змін Ви хотіли би досягти через свою книжку про Джойок?

– Мені б хотілося, щоб діти розуміли: наша планета насправді наш дім. Хочеться, аби це твердження не сприймалося на рівні кліше, а ми справді впроваджували це в життя. Щоби ми розуміли: так само як природно дихати, як природно рухатися, природно робити певні речі, які дозволять людині жити гігієнічно на планеті. Щоб не задумуючись сортували відходи, дбайливо ставилися до природи, вчились свідомо користуватись ресурсами й речами. 

А ще через «Джойок» я хочу поговорити і з батьками. Ось чому мені подобається формат читання як родинного дозвілля, коли родина проводить час разом. Батьки також задумуються про те, що роблять вони – чи звичкодрузячать? Чи можуть вони бути прикладом для своїх дітей в щоденних ековчинках? 

Саме час поговорити про маленькі зміни з тими, хто думає, що вважає, що сортувати відходи складно, а ходити в кав’ярню зі своєю чашкою – справа екоактивістів. Хочу надихнути їх на зміни. І якщо такі зміни стануться, я буду дуже щаслива. 

Читати також: Історії, що занурюють глибше, або книжки з доповненою і віртуальною реальностями

– І наостанок. Дуже часто письменники розповідають історії, яка стала частиною книжки? Чи є у Вас така життєва історія?

– Звісно, така історія є. Обидві бабусі в книжці (Ба і Буся)  – мають реальних прототипів – мою маму, Галину Миронівну, та свекруху,  Ірину Євгенівну. Саме їхні характери на 80% стали основою образів героїнь. 

Матеріал створений у співпраці