Харківська резиденція «Слово» для дитячих письменників: записки кураторки

Відколи одна з квартир у письменницькому будинку «Слово» фактично стала креативним хабом, тут відбувається все: від веселих слемів до ґрунтовних лекцій, від квартирників до дискусій. Проте події – не головна місія квартири у «Слові». Завдання номер один – бути для сучасних українських письменників, перекладачів, літературознавців простором для творчості й досліджень.

Цього літа «Слово» відвідали троє українських авторів, що пишуть для дітей: Сашко Дерманський, Іван Андрусяк і Дара Корній. Це стало можливим завдяки проєкту ЛітМузею «Харківська резиденція “Слово” для дитячих письменників», реалізованому за підтримки Українського культурного фонду. 

Кожен резидент жив тут протягом трьох тижнів, працював над новими творами та водночас відвідував різні події в місті й області, спілкувався із читачами та журналістами, ходив на місцеве радіо та телебачення, знайомився з тутешніми культурними ініціативами. 

Скільки всього вдалося реалізувати, видно на інфографіці із цифрами, а от які змісти відкрив або підсвітив проєкт – щодо популяризації читання серед дітей, організації культурних заходів і взагалі уявлення, яким має бути «дитяче» дозвілля, – про це читайте далі.

Самостійне читання може початися з найнесподіваніших речей, наприклад, із селфі з письменником

Принаймні 10-річний Данило сфотографувався із Сашком Дерманським на одній з подій резиденції й сказав своїй мамі, що тепер прочитає усі Сашкові книжки. Загалом тему «Як перейти від читання дитині вголос на наступний етап» автори й батьки порушували не раз. Дійшли висновку, що якогось універсального рецепту немає, усе залежить від конкретної дитини, але все ж можна пробувати різні прийоми: 

• недочитувати (під різними приводами) до кінця історії, щоб спонукати дитину таким чином дочитувати самостійно;
• шукати разом з дитиною ту книжку, яка так приваблюватиме, що просто чекати на батьків, які почитають вголос, буде несила;
• водити дитину в спільноту однолітків-читачів (це може бути гурток або регулярні зустрічі в книгарні, бібліотеці, музеї).

Допомогти дитині знайти «свого» автора і «свою» книжку, з якої почнеться її персональне читання, якщо ти сам/-а – не читач/-ка, – складно, але можливо

У нечитацьких родинах бувають активні читаки, якщо:

• у школі вчителька з літератури – класна вчителька, яка і сама читає, і знає, як увійти в дитячу ментальність, щоб захопити читанням або принаймні зацікавити конкретними текстами;
• у шкільній або районній бібліотеці – хороший вибір книжок;
• серед друзів хтось читає і ділиться книжками / враженнями про них;
• у ТікТоку назнімали відео з книжками.

Активні мешканці малих населених пунктів – їхня суперсила. Так само з активними бібліотекарями й бібліотекарками

Коли ми почали анонсувати зустрічі з резидентами в деяких містечках і селищах Харківській області, письменників почали запрошувати й в інші локації. Моє найбільше захоплення – пані Вікторія, активна читачка з Нової Водолаги, яка, коли Сашко Дерманський погодився виступити й у них, сама домовилася з бібліотекою, сама привезла і відвезла Сашка і навіть подбала про гостинці. 

Коли до того, щоб зустріч відбулася, обидві сторони (авторська і читацька) доклали зусиль, то ця зустріч переживається всіма по-особливому. Так було й у Валках та Високому, куди їздив Сашко Дерманський, і в Покотилівці та Вовчанську, де побував Іван Андрусяк, і Чугуєві, де виступала Дара Корній.

Зустріч, куди вчительки привели дітей «примусово-добровільно», були такі ж як і примусове читання – напружені й позбавлені глибини.

Досвід, емоції, спосіб відпочинку і втечі від реальности – так сприймають читання активні читачі

Ми провели відкрите опитування серед підписників ЛітМузею. Крім як про те, що для них означає читання, запитали також респондентів про те, як дитячий читацький досвід вплинув на їхнє життя. От суперсили, сформовані дитлітом, що їх вони помітили в собі: грамотність, ерудованість, художній смак, емоційний інтелект, зокрема емпатичність, навички сторітелінгу, розвинена пам’ять, уважність і уява, вміння бути наодинці із собою, розрізняти зло і добро. І ці самоспостереження збігаються з дослідженнями науковців про вплив читання на мозок.

Протиставляти читання і гаджети – шкідлива звичка

Перед зустрічами наших резидентів з письменниками хтось із журналістів ставив дітям одне й те саме питання: «Книжка чи ТікТок?» Діти переважно відповідали, що ТікТок. Очевидно, журналісти мали на увазі вибір, як провести вільний час. Добре, коли книжку і соцмережу розглядають як рівноправні варіанти дозвілля, а не як протилежні речі (книжка – покарання, соцмережі – винагорода), однак зрозуміло, що ТікТок простіший для сприйняття і має більший вплив на мозок, тож це не рівні суперники. Запитати в дитини «Книжка чи ТікТок?» – те саме, що запитати в неї «Броколі чи кіндер?». 

Необов’язково вигадувати специфічне «дитяче дозвілля»

Фактично цю тезу реалізують на практиці харківські креативні студії для дітей, що їх ми відвідували з резидентами. У «Маленькому гаражі» діти могли працювати на тому ж самому обладнанні, що й дорослі. У Дитячій архітектурній школі діти не тільки проєктують, а й самі будують те, що придумали. Медіалабараторія GwaraLab є тим простором, де підлітки одразу пробували створювати 3D-скульптури й записували подкасти. Художня студія AzaNiziMaza – місце, де дітей вчать живопису максимально демократичним чином: спрямовуючи кожного в його творчому розвитку, а не пропонуючи готові шаблони.

Навіщо ми знайомили з дитячими просторами письменників? Щоб показати їм не тільки найпривабливіший бік харківської культури дитинства, але і їхніх потенційних читачів та читачок і те, який вони мають світогляд, у якому контексті перебувають.

Те, які книжки купують дорослі для дітей, більше говорить про дорослих, ніж про дітей

Не всі батьки готові відмовитися від уже сформованих уявлень про те, яким має бути дозвілля їхніх дітей: що вони мають читати, що малювати і як будувати. Зайшовши до книгарні, щоб пошукати книжки про читання, я переконалася в цьому остаточно, позаяк поруч зі мною сім’я обирала книжки для дитини: їй сподобалася «Книжка про соплі» (вид-во «Маміно»), мама теж зацікавилась, але тато обурився: «Про соплі? Книжки мають бути про щось хороше, добре, а не про соплі». Звісно, «Книжка про соплі» залишилася на полиці.

Промоцію дитячої літератури варто починати з дорослих

Тому ми організовували дискусії для батьків, запропонувавши на обговорення теми, пов’язані з творчістю наших резидентів. Із Сашком Дерманським ми дискутували про те, чи формує читання критичне мислення, з Іваном Андрусяком – чи історичні теми в художніх книжках для дітей – спосіб пропаганди, з Дарою Корній – чи популяризують книжки про мітичних персонажів магічне мислення. 

Короткий спойлер з усіх дискусій:

• саме по собі читання не розвиває критичне мислення, залежить що і як читати;
• у пропаганді як просуванні позитивних цінностей немає нічого поганого, а історичний матеріал добре підходить для цього;
• книжки про мітичних персонажів справді часто притягують читачів з магічним мисленням, однак це поза зоною відповідальності письменника.

Популяризація читання серед дітей пов’язана зі ставленням дорослих до дітей

Заходи в містечках і селищах модерував Сергій Жадан. (Робота з дітьми зі східних регіонів – одне із завдань доброчинного фонду письменника.) Перевага бути не такою впізнаваною, як Сергій, – можна максимально розчинитися серед глядачів. І зауважити, на жаль, не найприємніші речі: чимало батьків (серед них – і тих, які купують своїм дітям книжки) розмовляють з дітьми агресивно. Звісно, це аж ніяк не відкриття для мене, адже на дитмайданчиках у Харкові можна почути й побачити те ж саме. Однак на тлі події, мета якої – популяризувати читання, виник сумнів, чи не є читання наступним щаблем після поваги до гідности дитини. Проте побудувати доброзичливе до дітей суспільство – складніше, ніж навчити читати хороші книжки. 

Читайте також: «Для мене це про емоцію»: чому меценат купив квартиру для літрезиденції у Харкові