Літературний Київ, Леся Українка та книжки про книжки – новинки нон-фікшну

Від початку року вийшло чимало цікавої й різноманітної науково-популярної літератури. Та сама собою виокремилась група літературознавчих видань, які в легкій і максимально дружній для широкої читацької аудиторії розкривають ті чи інші теми: від біографій українських класиків до питання необхідності їх прочитання, від історії книги як визначального для розвитку людства культурного та науково об’єкта до оповідок про кохання, що ранило, радувало, але надихало письменників на створення літературних шедеврів. 

Далі – детально про книжки, які припадуть до душі тим, хто цікавиться не лише прозою чи поезією, а й тим, хто їх творить, за яких умов і причин. 

Що таке українська література

Леонід Ушкалов. Що таке українська література. – Львів.: Видавництво Старого Лева, 2023 – 352 с. 

Протягом 2012–2013 років у газеті «Україна молода» існувала рубрика «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». 45 есеїв, які вийшли у межах цієї співпраці, відтепер зібрані під однією обкладинкою. Інформативні, але легкі, такі, що передають ерудицію автора – тексти Леоніда Ушкалова дуже милі. Настільки, наскільки милою може бути людина, залюблена у свою справу, місто й навіть людей, яким треба пояснювати, навіщо слід читати.  «Що таке українська література» – теплий голос з недалекого минулого, коли Україна ще не була у вогні війни. 

«Я твердо переконаний у тому, що жодні соціальні пертурбації не годні змінити життя на краще, допоки наші душі будуть темні, бо світ довкола – це всього лише дзеркало наших душ», – пише автор, закликаючи вивчати класичну українську літературу як джерело вже згаданого світла. «Я би хотів, аби під час наших імпровізованих “уроків літератури” вона перетворилася зі сухого “підручника життя” на живлющий іскристий “лимонад”», – зазначає літературознавець й далі робить все можливе, щоб здійснити задумане. Наприклад, розповідає про Тараса Шевченка не як «геніального горювальника, а як про «співця людського щастя», згадує про футбол в контексті творчості Майка Йогансена та Юрія Смолича, міркує про вино –  справжню «кров поезії», яким любив смакувати Григорій Сковорода, розглядає особливості національного сміху у текстах Івана Котляревського та Миколи Гоголя, пише про вибори в дзеркалі прози Івана Франка, Панаса Мирного та Леоніда Глібова, шукає коріння українського фемінізму першої хвилі у виступах Ольги Кобилянської тощо. Леонід Ушкалов нагадує, що класична література творилась живими людьми, а тому заслуговує на те, щоб читач сприймав її охоче й під іншим кутом зору, відмінним від, скажімо, шкільного – пафосного й заштампованого. 

Купити книжку.

Леся Українка. Книги Сивілли

Тамара Гундорова. Леся Українка. Книги Сивілли. – Харків.: Віват, 2023 – 304 с. 

В українському літературознавстві є постаті, про які, здається, сказано й написано дуже багато. Але з часом оптика змінюється. Виникає потреба здмухнути пил з мармурових погрудь, щоб олюднити тих, чиї слова й образи ми використовуємо нині. Біографія Лесі Українки, написана літературознавицею Тамарою Гундоровою, впоралась із цим завданням, нагадавши читачу, про Ларису Косач – сильну, непересічну особистість, яка «пізнала трагічний смисл життя і з погордою до смерті записувала свою історію у “книги Сивілли”».

Тамара Гундорова починає книжку із міркувань про вплив хвороби на творчість письменниці в контексті «фундаментальної ролі тіла й тілесності в літературі доби модернізму», зауважуючи, що «Іван Франко не лише стигматизував постать Лесі Українки як письменниці в історії української літератури, але зробив щось значно більше, а саме: підійшов до феномена культури гендерно, увів феномен хвороби як культурну категорію й ототожнив хворобу з жіночим».

Але це було потім, спершу ж Лариса Косач формувалась як особистість у сім’ї, де панувала непроста атмосфера, зазнала емоційного дискомфорту під час лікування, бо була «висмикнута з родини, з дому, поставлена безпосередньо перед об’єктивізуючим поглядом лікаря». Інвалідність стала поштовхом для розвитку інтелектуального життя юної Лариси, у чому її підтримав дядько Михайло Драгоманов… 

Читайте також: З погордою до смерті: біографія Лесі Українки крізь оптику спротиву й любові

Сторінка за сторінкою заглиблюємось у життя людини, яка, здається, не мала іншого вибору, ніж творити, бо інакше просто б витончилась і зникла за турботою й жалем інших. Про самотність, дружбу, любов, вічне вигнанство, несамовите писання Лесі Українки Тамара Гундорова розповідає з такою щільністю фактів, цитат та власних висновків, що, здається, це текстове полотно неможливо розірвати. У ньому – повага до талановитої письменниці, інтелектуалки й захоплення людиною, яка наполегливо працювала над собою, щоб не лише творчістю, але й стійкістю увійти в історію. 

Купити книжку.

Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку XX століття

Віра Агеєва. Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку XX століття. – Київ.: Віхола, 2023 – 408 с. 

Можна сухо написати, що ця книжка є літературознавчим дослідженням формування «київського тексту» у творчості українських письменників кінця XIX – початку XX століття. Але важко не відчути, скільки на її сторінках любові до міста. Ось конкретний маршрут вулицями, якими ходили Микола Зеров, Павло Тичина, Михайль Семенко, Георгій Нарбут, Олександра Екстер… Їхній Київ був територією свободи, творчого лету, «золотого гомону», а потім – і уособленням всього українського на противагу радянському.

Читайте також: Марсіани на Хрещатику: Віра Агеєва про Київ початку XX століття очима емансипанток

Так, в книжці Віри Агеєвої є виразна опозиція двох міст як двох ідей чи ідеологій. Вільний, модерністський Київ художників і поетів, фланерів та емансипанток протиставляється залізобетонній столиці УРСР – Харкову, «конструктивістські новобуди» якого створювались з єдиною метою – стежити й контролювати ненадійних інтелектуалів. 

Як і кожне справжнє дослідження, книжка Віри Агеєвої все ж починається з передумов, тобто історії «київського тексту», формування символічної ролі міста, яке авторка веде від українського письменства ХІХ століття – зокрема історичної романістики Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького. Потім – модернізм з його «ревізією основоположних уявлень про сутність літератури», що виявився несумісним з естетизмом і культом високого мистецтва українофільства та народництва.

Центральною постаттю цього періоду Віра Агеєва робить, звісно, Лесю Українку, згадуючи й ще зовсім юного Максима Рильського. Далі за текстом лише встигайте дивуватись насиченості київського культурного життя, подумки мапувати місто вже з огляду на те, де Іван Нечуй-Левицький ледь не побив Володимира Винниченка, Павло Тичина відчув настрій  «велелюдних мітингів першого етапу революції», а Михайль Семенко та Лесь Курбас реалізовували своє бачення революційної поезії й театру… 

«Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку XX століття» – захоплива подорож у минуле міста, що стало символом стійкості, витривалості й відродження. 

Купити книжку.

Подорож книжки. Від папірусу до кіндла

Ірене Вальєхо. Подорож книжки. Від папірусу до кіндла. – Київ.: Лабораторія, 2023 – 464 с. 

Докторка класичної філології Ірене Вальєхо вирішили дослідити, коли з’явилася книжка, скільки в цій історії було спроб її знищити та примножити, чому одні безслідно зникли, а інші стали класикою, що вдалось вирвати з ікол часу, а з чим розпрощатись. Свою оповідь авторка розпочинає зі згадок про Александрійську бібліотеку – символ величі та багатства столиці Єгипту Птолемеїв. 

Перемежовуючи текст описами воєнних звитяг Александра Македонського, інтриг і боротьби за владу, що розпочались після  смерті завойовника, згадуючи роман Клеопатри та Марка Антонія, який подарував цариці Єгипту двісті тисяч книжок, науковиця зауважує, наскільки фантастичним проривом в історії людства стала поява сувоїв папірусу, що використовувались для збереження рукописних текстів. 

Хід думки Ірене Вальєхо настільки бурхливий, що на чітку хронологію подій розраховувати не доводиться. Там, де щойно йшлося про Птолемея, раптом вигулькують гобіти Фродо і Сем, спогади авторки про те, як вона не хотіла вчитись читати, чи образи з оповідання Хорхе Луїса Борхеса «Вавилонська бібліотека».

Дослідниця пише про епоси Гомера, що існували в усній культурі, про появу абетки, зародження філософії, поезію Сафо… Потім міркує над тим, як виникло поняття «літературний канон» й чому поколіннями письменники намагались йти супроти нього. І знову поринає в античність Греції та Риму, щоб попрощатись із часом розквіту освіти та літератури, який перерветься «століттями мародерства і руйнувань від рук християнських фанатиків». Врешті Вальєхо констатує, що книжка вижила й тримається досі попри численні прогнози, що її заступлять ґаджети. 

«Подорож книжки. Від папірусу до кіндла» не охоплює аж настільки великий період історії літератури, як заявлено у назві видання, але переносить у далеке минуле, здобутки якого ми використовуємо й нині. 

Купити книжку.

Примхи пристрасті: Історії про книжки та кохання

Маркус Ґассер. Примхи пристрасті: Історії про книжки та кохання. – Львів.: Видавництво Анетти Антоненко, 2023 – 224 с. 

Книжка австрійського літературознавця Маркуса Ґассера – збірка біографічних нарисів, присвячена історіям кохання дуже різних письменників і впливу цього складного почуття на їхню творчість. Як зазначає сам автор, багато років тому літературознавча думка дійшла висновку, що не обов’язково й ледь не помилково асоціювати прозу чи поезію з особистістю автора, бо намагання з’ясувати, чи стоїть за ними «справжня історія, не надто допомагає ані книжці, ані її читачам: вигадані історії є не менш важливими». Втім, як стверджує Ґассер, письменники, про яких йдеться у його книжці «прямо наполягали на тому, що їхні твори засновані на подіях реального світу».

Отже, зі сторінок «Примхи пристрасті: Історії про книжки та кохання» дізнаємось про те, як Сильвія Плат і Тед Г’юз спонукали героїв своїх творів «проживати муки власної пристрасті, як солодкі, так і гіркі». Прочитаємо моторошну історію про новозеландську письменницю Дженет Фрейм, яка через нереалізоване кохання та стримуване лібідо потрапила до психіатричної лікарні і ледь не стала жертвою варварських методів лікування шизофренії. Зануримось в хронологію скандальної одержимості Беттіни фон Арнім постаттю Ґете зі зрадами, підступами, суперництвом і плітками на весь Веймар.

На прикладі Ади та Джона Ґолсворсі вкотре подивуємось тому, як любов і віра однієї людини здатні надихнути іншу на створення літературного шедевра, що принесе своєму авторові Нобелівську премію. Та буває й навпаки, коли до творчості підштовхує задуха від шлюбу, як це було у випадку Джона Апдайка.

Десь в такому дусі – піднятих на поверхню дуже особистих історій, про які не напише жодна паперова чи онлайн енциклопедія – Маркус Ґассер пропонує подивитись на літературу не як на сухий канон, а організм з плоті й крові. 

Купити книжку.