Василь Симоненко

«Молитва» — нова збірка за рукописами Василя Симоненка

08.01.2024

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Питання національної ідентичності вкотре гостро постало перед нами після повномасштабного вторгнення росії в Україну. З’являється дедалі більша цікавість до українських літераторів, зокрема шістдесятників, що зіграли вагому роль у збереженні й передаванні цієї ідентичності. Зараз їхні твори активно переосмислюють і перевидають, щоб популяризувати й серед нових поколінь. 

Важливість таких проєктів розуміють і комерційні організації та меценати, які дедалі частіше фінансово підтримують видання таких книжок. Так, наприклад, у грудні в Черкасах презентували нову збірку Василя Симоненка «Молитва» — з вперше графічно відтвореними рукописами поета. До її створення долучився благодійний фонд «МХП — Громаді». 

На фасаді артпростору в Черкасах — мистецька виставка, на якій зібрали авторські записи та світлини Василя Симоненка, а також фото місць, пов’язаних з його життям у Черкасах. У самій локації відбулася пресконференція з командою, панельні дискусії про розвиток культури й меценатство та музичний виступ Тараса Компаніченка. Окрім самих книжок, у залі розмістили картину, що відтворена на обкладинці книжки, та портрет Василя Симоненка, а в перервах між подіями вмикали аудіозаписи поетового голосу. 

 

«Василь Симоненко — це одна з великих зірок, які дуже швидко пролетіли, як комети, але освітили шлях. Це один зі світочів і символ відродженої з попелу України в 50–60-х роках, у часи відлиги», — розповідає про поета під час презентації Тарас Компаніченко, бандурист і лідер гурту Хорея Козацька, військовослужбовець. 

Тарас Компаніченко

 

Видання «Молитва» підготував «Видавець Олександр Третяков» за підтримки благодійного фонду «МХП — Громаді». Наклад видання — 3000 примірників. Воно безкоштовно розповсюджуватиметься по бібліотеках і навчальних закладах. Збірка містить понад 100 найкращих віршів Василя Симоненка, зокрема, його останні поезії, фото, уривки щоденників, понад 80 рукописів й передмову упорядника Василя Пахаренка.

 

Василь Пахаренко, доктор філологічних наук, літературознавець, упорядник книги вважає: «На мою думку, найбільше пошанування кожного митця, а насамперед поета — це не пам’ятники й не вулиці, а щораз нові перевидання його творів, щоб вони жили й передавались далі — з покоління в покоління»

Василь Пахаренко

 

Він пригадує своє знайомство з творчістю Симоненка — навесні 1981 року зі збірки «Лебеді материнства» і радіє, що зараз є змога знайомитися з нецензурованими текстами поета: «То було інше видання. Там були далеко не всі твори, а деякі — спотворені: замість “упаду я крапелькою крові на твоє священне знамено” поставили “упаду я крапелькою крові на твоє червоне знамено”».        

 

Олександр Третяков, видавець збірки «Молитва», з періодичністю 5–7 років уже випустив кілька збірок поета: «Двотомник», «Зажинок», «Провесінь надій», «Цар Плаксій та Лоскотон» тощо. Він розповідає про особливості створення цієї: «У цьому проєкті ми намагалися зробити дві найголовніші речі: видати книгу максимально якісно і максимально чесно, тому що навіть сьогодні, попри те що є родина, якій належать авторські права, Симоненка видають незаконно».  

Олександр Третяков

 

Викликом видавець називає спроби максимально передати руку Симоненка, адже всі рукописи тут подані в реальному масштабі. 

 

«Ті, хто любить поезію Симоненка й кому близьке віршування, побачать, як народжується чудо — у книжці є багато варіантів, перекреслень і чернеток», — пояснює цю потребу Пахаренко.

 

Ще одна особливість книжки — ілюстрація на обкладинці. Про це розповідає Третяков: «Ця робота не підписана авторкою — Аллою Горською, вона зберігалась у сім’ї Симоненка. У сім’ї Алли Горської не знали, що ця робота існує в принципі. Тобто її не бачили майже 60 років. Це і пошанування шістдесятницького руху, і видавнича сенсація. У нашій книжці є фотографія маленького Олеся Симоненка (син Василя Симоненка, — ред.), де він поруч з цією роботою».

 

Читайте також: Жага справедливості у книжці ​​Олексія Зарецького «Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму»

За словами Марини Чепорис, завідувачки відділом мистецтв Обласної бібліотеки для юнацтва імені Василя Симоненка, це єдиний твір із зображенням поета, який він сам бачив — його Алла Горська привезла Василю Симоненку у лікарню.

 

Тарас Компаніченко проводить паралелі цієї художньої роботи з новелою «Той, що переміг дракона» Райнера Марія Рільке: «Це не тільки святий Юрій зображений у Алли Горської, а й той, хто поборов дракона і забув про це, не чекаючи ніякої винагороди. Це історія про лицаря, який не думав про винагороди. Вони всі (шістдесятники, — ред.) сиділи на Рільке й любили цю сецесійну, модерну літературу».

 

На презентації Компаніченко виконував багато творів шістдесятників: Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Ліни Костенко, Миколи Руденка. Однією з ключових композицій, яку він виконує майже на кожному концерті, називає твір «До України», написаний Симоненком у 1961 році.

 

Читайте також: Носій небезпечного знання і опора шістдесятників — Іван Світличний

«Цей вірш багато разів цензурований совєтами, видавався з купюрами, але збережений для нас завдяки зусиллям наших батьків, шістдесятників, які переписували його в таємні зошити й навчили нас цьому заповітному не фальшованому тексту», — ділиться бандурист.

Коли ми спілкувалися з моїми друзями, з сусідами — а тепер побратимами, які воюють, — то всі обов’язково знали заборонені тексти Симоненка, яких навчили їх батьки. І коли ми прийшли жовторотими у 88-му році в Українську Гельсінську Спілку, то це були певні коди для «своїх». Тому що там було дуже багато стукачів, які не знали цих текстів,

— продовжує Компаніченко. 

Компаніченко згадує про Василя Симоненка як про характерного представника українського дисидентства: «Коли в інституті на Грушевського була якась зустріч з молодими поетами, на яку нагнали багато стукачів, то вони аж у крісла повтискались, коли Симоненко почав читати “Ти знаєш що ти людина?”. Бо це було про особисту свободу, індивідуальність і цінність кожного людського життя, яке ніколи не цінувалося в Совєтському Союзі, бо всі мали бути гвинтиками будівництва ілюзорного комунізму». 

 

Симоненко був дуже популярним серед шістдесятників: наприклад, на одній із таких поетичних зустрічей Василь Стус соромився читати власну поезію — натомість просив читати вірші свого друга Василя Симоненка. 

 

Читайте також: Зафіксувати, щоб не забути: як осмислювати шістдесятників

 

Благодійний фонд «МХП — Громаді» з 2015 року займається розвитком громад Черкащини, а з 2019-го — масштабувався на 13 областей України. Фонд ініціює і реалізовує проєкти в соціальній, гуманітарній та освітній сфері. 

 

«Коли розпочалася війна, наші проєкти охопили ще більші верстви людей. Ми зрозуміли, що не можна відкладати щось на завтра: освіту й здоров’я дітей чи культурну спадщину. Але важливо правильно вибудувати пріоритети», — розповідає про зміни в роботі фонду після вторгнення Юрій Мельник, голова наглядової ради.  

 

Важливий фокус у роботі благодійного фонду зараз — це культурні проєкти, які змушують переосмислити й утвердитися в своїй українській ідентичності.

 

У межах проєкту «Збереження культурної спадщини українців» фонд підтримує кілька музеїв: музей Василя Симоненка в Черкасах, музей Василя Стуса на Вінниччині, музей-садибу В’ячеслава Чорновола на Черкащині, музей композитора Миколи Леонтовича на Вінниччині, музей Трипільської культури на Черкащині, Національний музей народної архітектури та побуту України в Києві. До музейного напряму фонд скерувала членкиня наглядової ради й народна артистка України — Ада Роговцева.

 

Читайте також: Опублікували інтерв’ю з директором музею Стуса

 

Для кожного з музеїв фонд реалізовує окремий проєкт — за потребами конкретного закладу. Зокрема, саме за запитом музею Василя Симоненка в Черкасах, видали збірку «Молитва».

 

Тетяна Волочай, директорка фонду, пояснює, чому фонд підтримав цей музей і видання збірки: «Тому що це людина, яка присвятила своє життя боротьбі за те, щоб називатися українцями і за те, щоб в українців був доступ до української мови й української культури». 

 

В ексклюзивному коментарі для Читомо Тетяна Волочай розповіла більше про підтримку фондом саме книжкового напряму: «У цьому році ми видали ще одну книжку, якою дуже пишаємося — “Грайлик”. Це збірка українського фольклору, зібрана етнографинею Марією Пилипчак. У ній — пісні й потішки, які вона збирала протягом усього свого свідомого життя в різних куточках України — на Полтавщині, Хмельниччині, Наддніпрянщині. Ми перевидали цю книжку та провели майстер-класи, як працювати з дітьми з цим фольклором, бо насправді в дитячих садочках ще панує стара радянська система. Потрібно показувати нашу українську творчість. Ще ми регулярно виступаємо меценатами молодих регіональних письменників. А також підтримували декілька років підряд Черкаський книжковий фестиваль — культову подію для міста». 

 

Читайте також: Хто я? 7 книжок про українську ідентичність

 

Матеріал створено за підтримки Благодійного фонду «МХП – Громаді».

 

Фото Денис Замаховський