«Ми торгуємо ностальгією і свідомі цього»: як живуть букіністи у час повномасштабної війни

Люди йдуть на букіністичні ринки та в крамниці з різною метою. Хтось хоче вполювати рідкісне видання чи просто купити книги дешевше, хтось шукає особливої атмосфери або розвантажити власну бібліотеку непотрібною літературою, а хтось приходить за ностальгією. Букіністична сфера в Україні почала зароджуватись у радянські часи, тому не дивно, що на таких ринках завжди можна було знайти багато книг російською мовою. Однак із повномасштабним вторгненням росії в Україну ситуація почала дещо змінюватись. 

Київ. Букіністичний ринок «Почайна»

Книжковий ринок «Почайна» (а до 2018 року «Петрівка») – один з найбільших в Україні та найбільший в Києві. Він існує із 1998 року, а передувало його створенню неформальне об’єднання «чорних книгопродавців». Зараз букіністичний ринок «Почайна» – це більше, аніж продаж книг. Перше враження,  ніби опиняєшся в якомусь музеї просто неба чи фільмі. Проходжу повз стелажі з книгами, канцтоварами, вінтажними речами, іконами, друкарськими машинками. Здається, що тут можна купити будь-яку річ і вона обов’язково знадобиться. Але зустріти тут можна і не менш цікавих людей. 

Олександр Степанович одразу привернув мою увагу. Він поважно сидів поміж книжок та оглядав усіх людей, які проходили повз. На хвильку мені здалося, що він теж вріс у шафу за ним. Олександру – 79 років, із яких  25 років займається букіністичною справою. Називає себе «ветераном ринку». Олександр говорить російською, спочатку трохи тихо та обережно, але поступово ця невпевненість зникає. Він – колишній військовий, а коли пішов на пенсію, то потрібно було чимось себе зайняти у весь вільний час. Чоловік добре пам’ятає, як продав перші чотири книги із власної бібліотеки тут на ринку. Відтоді на «Почайній» майже  щодня. Пригадує, що в його молодості було обов’язком зібрати хорошу домашню бібліотеку: 

«Зараз в інтернеті можна знайти все, що хочеш. Не треба загромаджувати квартиру. Можна купити книгу в книгарні, почитати і віднести на ринок. А раніше важко було знайти хороші видання. У молодості ми з колегами по роботі робили розіграші між собою, хто має купити книгу та поділитися з іншими. У нас могла бути одна книга на 25 людей».

Олександр Степанович

У його відділі на поличках література різної тематики – від класики художньої літератури до астрономії, переважно російською. На стіні однієї з шаф висить подяка від Національної гвардії України за «патріотизм та незламну громадську позицію». З початком війни у 2014 році на сході Олександр Степанович передає військовим книги, вважає себе неофіційним волонтером. 

«Військові жінки та чоловіки ніяк не попереджають, просто приходять майже щотижня. Переважно беруть книги із собою на війну, але часом запитують і для госпіталю. Буває прийде військовий, якому не вистачає грошей, тоді я йому дарую книги. Закидую скільки влізе в рюкзак. Буває віддаємо ящиками книги, вантажимо в авто. Запитують військову спеціалізовану літературу українською мовою, але беруть, якою є. Якщо ці чоловіки та жінки до армії багато читали, то ця любов до книг на війні нікуди теж не зникає…», – розповідає він. 

За словами Олександра, загалом попит на букіністичні книги з початком повномасштабного вторгнення різко впав. Але люди продовжують запитувати книги російською мовою. За словами чоловіка, киянам та киянкам складно різко перейти на українську, а тому й читають книги тою мовою, якою розмовляють. Сам він зараз читає переважно історичну літературу: 

Я вважаю, що в мого покоління пробіл в знанні історії. Раніше цензура була сильна. Тому зараз ту справжню історію, мабуть, ми ніколи не дізнаємося, а тільки ближчу. Вона більш відкрита для нас. Зараз читаю книжку «Гра в Афганістан» – повністю історія наших відносин до Афганістану…

Букініст Костянтин пригадує, як до пандемії та повномасштабної війни тут на «Почайній» не постійно були покупці. Він продає на ринку з 2003 року. Зараз у будній день людей дуже мало, тому він приходить сюди тільки на вихідних.

Чоловік показує на порожні полички з українською літературою. Натомість навпроти шафа наповнена класикою російською мовою. Каже, що зараз великий попит на фантастику, яка надрукована переважно в радянські часи. Говорить, що як тільки з’являється якась література українською, то одразу розкуповують. Однак люди продовжують брати книги також і російською, бо немає альтернативи: 

«Я розумію, що державі важко зараз. А росіяни ж хитрі! Вони ж вважають, що книги – це пропаганда. І для своїх видавців роблять різні преференції, знижки. А в нас видавці не мають таких преференцій, як у них. І папір, звичайно, у них дешевше, аніж у нас», – скаржиться Костянтин.

Костянтин

Чоловік розповідає, що загалом букіністична справа – не дуже прибуткова, але для нього це простір для спілкування та зустрічі з різними людьми. Попри складний час для букіністів, він вірить у майбутнє цієї сфери. Але переконаний, що для того, аби книги українською витіснили російською, докластись має в першу чергу держава: «Можна взяти все і спалити! Але від цього легше нікому не стане. А найкращий шлях – це налагодити видавництво українськомовної літератури. І вона буде продаватись краще, аніж російська».

Читайте також: Галушко: Радянські пропагандистські книжки — вкрай цінні якщо не літературні, то історичні джерела

Львів. Букіністичний ринок «На Федорова»

Ринок букіністичної літератури біля пам’ятника книгодрукарю Івану Федорову у Львові існує вже 26 років. Спочатку книги продавали у скверику поруч та на Вернісажі біля театру імені Марії Заньковецької. Але у 1996 році тодішній мер міста виокремив для букіністів спеціальне місце. Львів’яни називають цей ринок «На Федорова». Майже щодня старші чоловіки та жінки символічно розкладають старі книги біля ніг Івана Федорова. Тут можна також купити собі раритетні платівки, радянські скульптури, вази чи підсвічник, порозмовляти про націоналізм чи дізнатись історію підпільного духовенства на Галичині. Помічаю тут переважно літературу українською – багато книг про історію, фольклор, народні ремесла, мистецтво. Іноді знаходжу також старі видання польською мовою. 

Олександр продає книги на ринку біля пам’ятника Федорову більш як 10 років. Розповідає, що має захоплення літературою ще з дитинства, коли був записаний у всі бібліотеки Львова. Для себе він зауважив, що з початком повномасштабного вторгнення тут люди відмовляються купувати книги російською: 

«Загалом художня література погано продається. Якщо купують, то тільки українською. Зараз більше користується попитом філософія, психологія, езотерика. Якщо старе видання Платона та Арістотель, то навіть і російською візьмуть. Історія Третього рейху дуже цікавить чомусь людей. Якщо такі хороші книжки, якісні, знаєте, десь двохтисячних років, то вони користуються попитом».

Олександр

Олександр пригадує, що раніше багато книг російською тут на ринку купували іноземці, які вчили мову. Поляки запитували переважно російську класику – Толстого і Достоєвського. Коли в кінці лютого 2022 року до Львова приїхало багато переселенців, він теж спостерігав великий попит на книги російською. 

«Якось приходив волонтер і просив літературу для переселенців, які жили на “Арені Львів”. Взяв переважно детективи. Декілька разів із госпіталя приходили. Просили військовим фантастику і фентезі. Отаке чомусь вони люблять читати…», – пригадує Олександр.

Каже, що продають тут на ринку усе, що не заборонено законом. А одного разу вже навіть приходила поліція із перевіркою:

«Дивились чи не було книг із серпом і молотом, про Леніна і Сталіна. Не можна продавати пропагандистську літературу. А якщо класика, як Толстой чи Пушкін, то дозволили. Але це в нас на ринку так, а в книгарнях своя ситуація». 

Попри кризу асортименту та загалом зацікавлення у читанні, книги «На Федорова» переважно бере молодь. Олександр говорить, що в книгарнях купувати нове дорого, а в них більш доступні ціни для людей, особливо зараз. 

Алла Семенівна

Харизматичну жінку, яка поважно сидить у центрі ринку, складно не помітити. Аллі Семенівні 82 роки, книги вона продає із 1998 року. За освітою – фізик, працювала в Центрі стандартизації метрології і сертифікації у Львові провідним інженером. У період Перебудови підприємства почали банкрутувати. І через складний матеріальний стан Алла почала продавати книги з власної бібліотеки у скверику біля Домініканського собору. Так вона і залишилась у  букіністичній сфері. Жінка спостерігала весь розвиток технологій в Україні з кінця 90-их і думала, що прогрес знищить зацікавлення друкованою книгою. Однак вона здивована, що люди продовжують купувати книги:

Молодь цікавиться історією, психологією, мистецтвом. Тільки чую тепер від студентів, що забороняють користуватися російською літературою. Техніка, фізика, математика, програмування… Так перекладайте, бо немає альтернативи! І все ж Львів був завжди багатомовний. Я думаю, що чим більше мов люди знають, тим вони більш освічені і познають всесвіт, як кажуть. 

Алла стверджує, що їй було завжди цікаво працювати з книжками. Тому й розуміє людей, які продовжують приходити на букіністичні ринки за особливою атмосферою. 

Букіністичні крамниці

Окрім ринків, також існують букіністичні магазини, які можна знайти майже в будь-якому місті  в Україні. Однак із початком повномасштабного вторгнення росії перед такими книжковими крамницями теж постала низка викликів. 

Магазин «Букініст» розташований неподалік станції метро Арсенальна в Києві. Він спеціалізується на науковій та антикварній літературі. Раніше «Букініст» був у Книжковому комплексі в переході на Площі Слави. Ольга Павлівна працює продавчинею книг тут уже 23 роки, з самого відкриття магазину. Вона згадує, що як тільки у 2019 році у цьому приміщенні почали ремонт, оголосили про пандемію. Довелося рік зберігати книги в зачиненому складі. У 2021 нарешті переїхали в нове приміщення, але почалась повномасштабна війна. Жінка розповідає, що з лютого 2022 року вони втратили багато постійних покупців. Раніше до них часто приходили мами з дітьми і купували дитячу літературу. Але тепер вони закордоном. Щодня в «Букініст» заходить небагато людей, але з конкретними запитами: 

«Нещодавно, наприклад, заходили молоді хлопці. Їм треба було поставити в студентському театрі якусь виставу, безумовно, українською мовою. Ми тут разом довго шукали. Я запропонувала короткі п’єси Дюми, щоправда, російською. Вони взяли, але сказали, що самі перекладуть». 

Ольга

Також часто заходять професори чи викладачі, які шукають рідкісні антикварні чи вузькоспеціалізовані книги. Тепер іноді приходять військові і запитують книги з філософії, міфології та історії. Ольга бідкається, що перекладів українською запропонувати їм не може: 

Потрібно дуже тонко підходити, бо тут є книги цінні, які потрібно зберегти. Переклади філософії, історичної літератури, релігійні науки… Звісно, що в нашому магазині книг Леніна ви не знайдете. Але ось є, наприклад, 50-томник Івана Франка, який стоїть у нас уже понад 20 років, ніхто не купує. 

Зараз магазин тримається на постійних покупцях та людях старшого віку. Люди старшого віку переважно купують детективи, щоб відволіктись від реальності, але приносять книги у магазин також: 

«Часто бабусі приносять нам непотрібну літературу зі своєї бібліотеки. А мені складно їм відмовити, хочеться допомогти чи то приносять книги російською, чи українською. Потім отак стосами лежать у нас на підлозі. А мій шеф уже жартує про мене, що «Букініст» – це ж не благодійний фонд, а книгарня!», – сміється Ольга. 

Біля Бессарабського ринку в переході є ще один магазин «Букініст на Печерську» Його власник Сергій каже, що магазин існує вже 15 років, але саме тут останні 5. Поміж яскравих крамничок з брендовим одягом, парфумами, прикрасами, магазин із книжками привертає увагу. Однак Сергій скаржиться, що зараз «Букініст на Печерську» на межі закриття, і він вже написав заяву орендодавцю. Говорить, що причина в тому, що люди загалом не охочі до читання. У нашій розмові він звучить досить песимістично і вважає, що букіністична справа проживе ще років 5: 

«Більшість людей, які вміють читати, зараз або на фронті, або закордоном. У нас зникли всі постійні покупці. Якби вони були в Києві, то хоч привітатися заходили. Їх немає. І заходять військові, які з науковою ступінню, наприклад. На днях був хлопчина, в якого 23 наукові публікації. На фронті гине цвіт націй».

Чоловік показує на стоси книг на підлозі, які він підготував для вивезення. Усі російською та заборонені для продажу. Сергій планує залишити їх десь на смітнику. Він погоджується, що під час війни має бути цензура, але проти тотальної заборони:

«У нас боротьба за українську мову перетворилася на боротьбу проти російської! Що не дуже розумно і зрозуміло. Тому що україномовної літератури не те, що не вистачає, її майже немає.  Я розумію, що це обумовлено економічними труднощами. Але в мене іноді буває припадок істерики, коли хочеться загрузити в камаз книги, привезти під Верховну раду і там їх спалити!».

Поки говоримо з Сергієм, до магазину заходить чоловік років 50. Довго розглядає довкола книги на поличках у шафах, а тоді втручається у нашу розмову. Обурюється та говорить, що проти заборони всієї літератури російською. Розповідає, що дуже любить цей магазин і приходить сюди купувати книги зі свого дитинства та юності. 

«Ось бачите. Ми торгуємо ностальгією і свідомі цього!», – так на це відреагував власник «Букіністу на Печерську».

Нещодавно він мав спроби продавати книги в інтернеті, але не вдалося. Тому вирішив продавати виключно офлайн. Як розповів мені Сергій, у Києві загалом лишилось усього чотири букіністичні крамниці. Але не всі пережили початок повномасштабного вторгнення. 

Магазин «Букініст-центр» знали як культове місце з вінтажною літературою в центрі Києва, який пропрацював близько 21 року. Його власник Едуард Якович розповідає, що перед початком вторгнення йому відмовили у продовженні оренди приміщення: 

Ми закрилися одразу, як почалась повномасштабна війна. Поруч з нами адміністрація президента. Район підвищеної небезпеки. Туди перестали люди ходити. Також поруч з нами метро Хрещатик, яке 10 місяців не працювало. Можете собі уявити, що таке 10 місяців? А потім підвищили плату за оренду і все. 

Я зустріла Едуарда Яковича на ринку «Почайна» в Києві. Він іноді приходить сюди пошукати книги та зустрітись із колегами. Каже, що хоч магазин тепер не має свого приміщення, але постійні покупці продовжують дзвонити йому та запитувати про рідкісні видання. Едуарду Яковичу 78 років, тому приходити продавати тут на ринку йому вже складно фізично. Зараз у «Букініст-центру» залишився сайт із книгами та архівними відео. Всі його книги лежать на складі.

Едуард Якович

Досі присутність російськомовних книжок на букіністичних ринках та крамницях мене не дуже здивувала. З одного боку, це справді звичка та потяг до ностальгії, а з іншого – брак альтернативи. Все ж таки варто враховувати, що букіністика – це хоч і малоприбутковий, але все ж бізнес, який працює на запит покупців. Усі букіністи підтвердили мені, що з початком повномасштабного вторгення зацікавлення книгами саме українською мовою рекордно зросло. Але водночас більшість із них скаржились на маргіналізацію своєї сфери. Аби змінити асортимент на букіністичних ринках важливо не лише налагодити видавничі процеси всередині країни, а також визнати букіністику як окрему галузь із своєю сформованою аудиторією. Видавцям налагоджувати з такими крамницями та ринками зв’язки для поширення власної літератури, менеджерам культури запрошувати букіністів до участі у книжкових фестивалях та ярмарках, блогерм допомагати діджиталізувати букіністику та робити її видимою. 

Читайте також: Нічого цінного там у них немає — Семків про російський книжковий спадок

Фото: Анна Ютченко