Науку в маси: як вижити українському наукпопу

У рамках просвітницької акції «Дні науки» на Книжковому Арсеналі-2019 відбулася дискусія «Наукпоп: зроблено в Україні». Про проблеми науково-популярної літератури говорили орнітологиня Наталя Атамась, морський еколог Олександр Заклецький, науковиця в галузі теоретичної фізики Юлія Безвершенко, дослідниця в галузі молекулярної біології Оксана Півень та співвласник видавництва нон-фікшн літератури «Наш формат» Владислав Кириченко. Модерував Дмитро Сімонов.

Як виглядає ідеальна науково-популярна книжка

«Ідеальна науково-популярна книжка має бути бездоганно науковою. Більшість таких книжок пишуть або науковці, або наукові журналісти. До чверті обсягу якісної книжки можуть забирати списки першоджерел. Автор-науковець, дуже заглиблений у свою тему, може цим нехтувати, але зазвичай і такі автори йдуть читачам назустріч. Найкраще, мабуть, виходить, коли авторів є два, коли науковець — співавтор наукового журналіста. Останні вміють писати дотепно, популярно, дуже просто, вони додають багато людяності текст.

Найбільший гріх науково-популярної книжки, якщо її пише науковець, — це заглиблення в науку, в якій автор не розбирається. Психолог починає писати про історію, біолог починає писати про соціологію абощо. А ще, на жаль, є дуже багато науково-популярних книжок, де автори, уже відомі, знанні вчені, використовують свою наукову вагу, щоб просувати якісь речі, сумнівні з погляду науки, але їм самим близькі — свою ідеологію, праву ідеологію, ліву ідеологію, своїх тарганів у голові. Автори не мають формувати армію фанатів. Вони мають формувати армію людей, які хочуть розвивати своє критичне мислення і дізнатися більше.

Ідеальна науково-популярна книжка має залучати.

Вона мусить тобі подарувати якусь таку детективну історію, де ти сам хочеш розібратися, а не береш слова автора на віру, щоб його науковістю підтвердити власні ідеологічні переконання.

End last but not least: для мене ідеальна науково-популярна книжка — це україномовна книжка. Я абсолютно російськомовна людина, і для мене дуже важливо читати український наукпоп, який вчить розмовляти та думати українською.

Читайте також: Щеплення від пітьми: 3 книжки популяризаторів науки

Немає науки – немає наукпопу

«Я ще жодної книжки наукпопу, зробленого в Україні не бачив. У країні, де немає науки — без образ, — який в принципі наукпоп? Якщо говорити про переклади, то так, ми робимо непогані переклади, і там є свої проблеми. З усіма книжками «Нашого формату», які не белетристика, а хоч якось близькі до наукпопу, ми в найкращому разі виходимо в нуль.

Будь-яка серйозна діяльність з видавання науково-популярної літератури має відбуватися за підтримки якогось фонду — на кшталт фонду «Династія» Дмітрія Зіміна в Росії (якого вже нема, бо Путін його задушив). Але в Україні немає буржуазії, яка переймається проблемами освіти нації. Головна проблема будь-якої колоніальної країни — це брак можливостей. Як можна писати книжку про науку в інституті, в якому два зламаних ампліфікатори? Ну, може, три. Нормального наукпопу, а не просто розважалки для дітей, в Україні не може бути написано. Він може бути тільки перекладний. Щоб написати красиву, сильну, науково-популярну книжку, треба бути фундаментальним вченим у своїй галузі, а не просто популяризатором науки. У нас є непогані популяризатори — той самий Ярослав Грицак, — але книжки «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» вони не напишуть.

Головні проблеми: немає ринку, немає можливостей у видавців, фондів, які підтримують видавництва.

Мій приклад — це не приклад успішного видавання науково-популярних книжок. Це приклад місіонерства та візіонерства. Ми ці книжки видавали не з метою нажитися, бо воно таки б’є по кишені. Моя робота — змінювати країну, в тому числі — через правильну літературу, зокрема літературу про те, як заробити мільйон.

Зараз на ринку наукпопу — серйозна криза. «Наш формат» операційно не збитковий, але я знаю ситуацію на ринку зсередини. На ньому вже два роки дедалі більша стагнація. 70–80 % серйозного наукпопу — це російськомовна аудиторія, люди, яким легше читати російською мовою, і коли було ембарго, люди, які читають російською, змушені були читати наукпоп українською. А тоді відновилося ввезення російської книги. Ми з Росією не конкуренти».

Українська наука ще існує

«Наші глобальні проблеми треба починати розв’язувати з маленьких завдань. Ми винаходимо Україну зараз окремими ініціативами. Є науковці які намагаються популяризувати науку — «Дні науки», «Наукові пікніки». Є видавництва, які намагаються видавати не дуже прибуткову літературу, наприклад «Наш формат». Є певні державні ініціативи, які теоретично можуть це підтримати. Треба зберігати, масштабувати, популяризувати, правильно комунікувати, щоб збільшувати ресурси довкола цього, і є невеликий шанс, що з цих маленьких флуктуацій в якийсь момент відбудеться фазовий перехід. Лягати вмирати або кудись від’їжджати — не дуже конструктивні сценарії.

Якщо говорити про державу: зараз запускається Національний фонд досліджень, який має фінансувати першочергово науку і наукові дослідження.

Зокрема в законі прописано, що один із напрямів, на які фонди може виділяти гроші, — це популяризація науки. Цілком можливо, що цього року, чи наступного року, фонд би міг оголосити конкурс на одну, дві, три науково-популярні українські книжки.

У суспільстві побутує думка, що в Україні науковці нема, або вони всі старі, немічні і їх нема на світовому рівні. Макроскопічно це може й так, але якщо придивитися, то виявляється, що вони таки є, і навіть намагаються щось робити. Та ще Майдан показав, що ресурс у людей скінченний: і емоційний, і фінансовий, і всякий. І суспільству, і державі треба вчитися у певний момент підхоплювати ініціативу, робити такий собі краудфандинг, спільне цілепокладання. Як би погано не було, ми маємо це прийняти, проаналізувати й думати про те, як нам винаходити реальні робочі механізми. У мене не оптимістичний погляд, а скоріше конструктивний: треба будувати, щоб щось було».

Читайте також: Від мрій до неймовірних винаходів: чотири книжки для дітей про історію технологій

Наукпоп як бізнес-проект

«Так сталося, що за фахом я морський еколог, та потім доля перекинула мене в абсолютно іншу сферу — артменеджмент. Мистецтвознавство — це теж наука, мистецтво — це пошук відповідей часто на ті запитання, яких суспільство ще не встигло собі поставити, просто іншими методами. І враховуючи, який зараз пішов попит на літературу про сучасне мистецтво, я сподіваюся, що попит на науково-популярну літературу в галузі точних наук теж буде наздоганяти. Довгий час, особливо після Чорнобильської аварії, до вчених ставилися зі зневірою — бо довели до катастрофи. І багато хто тоді кинувся у всяку езотерику. Зараз, слава богу, почало попускати.

Щодо українського наукпопу: людоньки, не треба робити волонтерських проектів. Треба розглядати книжку як бізнес-проект. Так, ви вкладаєте ресурси, але ви маєте за це отримати гроші. Будь-яка робота має бути оплачена. На цьому треба заробляти гроші, бо успішний проект породжує наступний успішний проект. Найміть собі літературного агента, який домовиться з гарним видавництвом. Тепер авторам і видавцям треба продаватися в інформаційні кульки своїх потенційних читачів: постити в інстаграмі, робити буктрейлери на Youtube. Людям цікава постать автора. Щоб тебе хотіли читати, тобі необхідно бути публічним, хоча я розумію, що науковцям це складно: спершу весь час писати, а потім всідатися за інтернети та полошити людей».

Читайте також: Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

Фото: bit.ua, Телеканал 24, НАН України, Karas Gallery