Не стояти осторонь. Історія громадянського журналіста Сервера Мустафаєва

За даними міжнародної організації Human Rights Watch, після анексії Криму Російською Федерацією ситуація із правами людини на півострові значно погіршилася. Переслідувань зазнають передусім незалежні журналісти та громадські активісти, які відкрито не погоджуються з офіційною позицією РФ та публічно називають Крим окупованим, а також інформують про репресії на півострові.

Особливого тиску зазнають кримські татари, яких окупаційна влада під приводом боротьби з екстремізмом затримує й засуджує на величезні терміни. За інформацією Центру громадянських свобод, сьогодні за політичними мотивами у слідчих ізоляторах і тюрмах РФ та окупованого Криму перебувають щонайменше 99 громадян України, з них 76 – це кримські татари.

У межах медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople) розповідаємо історію кримськотатарського правозахисника, активіста й громадянського журналіста Сервера Мустафаєва, засудженого Російською Федерацією до 14 років колонії суворого режиму.

15 вересня 2020 року жителька Бахчисарая Венера Мустафаєва вийшла на одиночний пікет. Півтори години вона простояла в центрі міста з плакатом «Розмови в мечеті – не злочин. Поверніть мені сина». Випадковий перехожий уточнив: «Ваш син загубився?».

«Ні, – відповіла Венера Мустафаєва. – Мій син Сервер Мустафаєв – за ґратами, хоча він не зробив нічого поганого чи протизаконного».

Сервер Мустафаєв – відомий в Криму та за його межами кримськотатарський правозахисник, активіст і громадянський журналіст. Співзасновник і координатор «Кримської солідарності» – громадського об’єднання, створеного родичами та адвокатами кримських татар, які зазнали тиску та переслідувань з політичних мотивів. Кілька років Сервер Мустафаєв прискіпливо фіксував порушення прав людини в Криму, відвідував суди і допомагав родинам політв’язнів, аж поки 21 травня 2018 року сам не став політв’язнем.

Як і більшість ув’язнених кримських татар, Сервера звинувачують у «тероризмі» й «спробі насильницького захоплення влади». Він – фігурант «другої Бахчисарайської справи Хізб ут-Тахрір». Українські, російські та міжнародні правозахисні організації визнали Сервера Мустафаєва політв’язнем.

Венера Мустафаєва вийшла на пікет у переддень оголошення вироку її синові. Знала, що Сервера, як і інших ув’язнених кримських татар, засудять на великий термін. Але їй було важливо вкотре публічно сказати: «Мій син – не терорист».

16 вересня 2020 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону оголосив вирок Серверу Мустафаєву – 14 років ув’язнення. Сумарно ж усі семеро фігурантів «другої Бахчисарайської справи Хізб ут-Тахрір» отримали 110 років колонії суворого режиму.

Через кілька днів окупаційна влада відкрила дві адміністративні справи проти Венери Мустафаєвої – за начебто порушення правил проведення масового публічного заходу та правил карантину. Хоча Венера вийшла на пікет одна.

«Якщо вже поставить собі мету – все зробить, але досягне її»

Сервер Мустафаєв народився 5 травня 1986 року в селищі Зіадін, що в Узбекистані, куди свого часу радянська влада депортувала кримських татар. Згодом родина Сервера повернулася до Криму, в Бахчисарай, де він пішов до школи. Закінчив з червоним дипломом будівельний технікум при Національному аграрному університеті України, а згодом отримав ступінь магістра у Київському національному університеті будівництва та архітектури.

«Сервер з дитинства був дуже допитливим, цікавився усім, брав участь у різних подіях, конкурсах, змаганнях, – розповідає Венера Мустафаєва. – Завжди точно знав, що йому треба і як цього досягти – і досягав. Про нього всі говорили лише хороше – в школі, технікумі, університеті, на роботі. І зараз люди приходять до нас, розповідають про Сервера хороші речі, говорять, що його дуже не вистачає…».

Колишній громадянський журналіст «Кримської солідарності» з Бахчисарая, а нині телеведучий на кримськотатарському телеканалі ATR у Києві Сейтумер Сейтумеров знає Сервера з дитинства. Жили поряд, ходили в одну школу, дружили.

«Я на два класи був за нього старший, – згадує Сейтумер. – Сервер завжди мав хист до навчання, він розумний і допитливий. Добрий і теплий у спілкуванні, намагається ніколи нікого не образити. Водночас, не боїться говорити в очі людям те, що думає, говорити правду. А ще Сервер – дуже цілеспрямована людина: якщо вже поставить собі мету – все зробить, але досягне її».

Після навчання Сервер Мустафаєв працював спочатку в мережі мобільного зв’язку, потім – керуючим партнером у мережі пекарень. Менеджерські навички, отримані там, допомогли йому згодом у координуванні «Кримської солідарності».

2009 року одружився з Майє Мустафаєвою. У подружжя народилося четверо дітей. На момент затримання активіста його найменшій доньці було три місяці, а найстаршому сину – сім років.

«Із Сервером ми познайомилися в серпні 2009 року, а вже у листопаді одружилися. Коли я вперше його побачила, то добре запам’ятала усмішку, – розповідає Майє Мустафаєва. – До його арешту ми прожили разом чудові дев’ять років. Він дуже допомагав мені з дітьми. Я знала, що можу в будь-який час звернутися до нього по допомогу, за порадою чи підтримкою. Мені зараз його так не вистачає…».

«Людина з величезним бажанням допомагати іншим»

Сервер Мустафаєв – один із засновників громадянської ініціативи «Кримська солідарність», яка офіційно розпочала діяльність 9 квітня 2016 року. Відтоді і до свого арешту Сервер був її координатором.

Правозахисниця й активістка «Кримської солідарності» Лутфіє Зудієва згадує, що вперше перетнулася з Сервером Мустафаєвим наприкінці 2015 року –  під судом.

«А вже 2016 року, коли з’явилася «Кримська солідарність», почали бачитися частіше – усі разом думали, як протистояти репресіям проти кримських татар в Криму, – розповідає Лутфіє Зудієва. – Напевно, кожен, хто хоч раз бачив Сервера, звертав увагу на його величезну працездатність, енергійність, чуйність. Він ніколи не ділив людей ні за національною, ні за конфесійною, ні за будь-якою іншою ознакою. Якщо чув, що десь в Криму людина зіткнулася з тиском силових структур, намагався познайомитися і допомогти. Він був на зв’язку практично цілодобово. Ми часом дивувалися: «Ви взагалі спите?».

І додає, що Сервер – це «звичайна людина, просто з величезним бажанням допомагати іншим». Сейтумер Сейтумеров теж згадує, що Сервер кожну вільну хвилину намагався використати з користю для свого народу.

«Його родина, певне, бачила його менше, ніж родини, яким він допомагав. Його гуманізм – величезний, – говорить Сейтумер. – Як і його безстрашність. Мене вражало, як під час обшуків Сервер підходив до слідчих і прямо запитував: чому ви прийшли? Чому ви виламуєте двері? Які у вас підстави для цього?».

Майє Мустафаєа розповідає, що Сервер бував удома 3 – 4 години на добу: поспить – і знову їде у справах. Його телефон ніколи не замовкав – дзвонили журналісти, родини політв’язнів, люди, які зазнавали тиску, колеги з «Кримської солідарності».

Венера Мустафаєва розповідає, що дуже боялася за сина, але підтримувала його.

«Я розуміла, що так просто все це Серверу не минеться. Але водночас я розуміла, що він ніколи не стоятиме осторонь, коли комусь потрібна допомога. Він казав, що ми завжди повинні підтримувати одне одного, бо сьогодні забрали сусіда, а завтра прийдуть по нас, – згадує матір політв’язня. – Коли Сервера забрали, я відчула на собі, наскільки важливим було те, що він робив. Тепер інші люди допомагають нам – і це велика підтримка».

Лутфіє Зудієва згадує, що Сервер з перших днів існування «Кримської солідарності» готував її активістів, що за ними можуть прийти.

«Бо неможливо висвітлювати справжнє обличчя силових структур в Криму, захищати людей від незаконних дій цих структур, і при цьому не зіткнутися з переслідуваннями з їхньої сторони. В поле зору спецслужб і правоохоронців потрапляє абсолютно кожна людина, яка проявляє хоча б мінімальну активність», – розповідає правозахисниця і громадська активістка.

«У Криму ніхто не у безпеці»

Це сталося 21 травня 2018 року на світанку. Ще не було шостої ранку, коли Майє Мустафаєва прокинулась погодувати тримісячну доньку й почула дивний шум на подвір’ї. «Я вибігла в коридор і крізь скляні вхідні двері побачила силуети. І тоді я все зрозуміла», – згадує вона той день.

Майє розбудила батьків і Сервера. «Батько Сервера відкрив їм двері, а вони кинули його на підлогу, пошкодили йому руку, він місяць ходив із гіпсом, – розповідає Майє Мустафаєва. – Діти прокинулись, злякалися. Молодший син потім довгий час грав в таку гру – одягав маску, брав іграшкові пістолети, забігав в кімнату і вигукував: «На підлогу! Телефони на стіл!». Діти отримали сильний стрес, їх досі не покидає страх».

В будинку провели обшук, а Сервера затримали. Його звинуватили в участі в ісламській партії «Хізб ут-Тахрір» (ч. 2 ст. 205.5 Кримінального кодексу РФ) і приготуванні до насильницького захоплення влади (ст. 278 КК РФ). Обвинувачення проти нього долучили до «другої Бахчисарайської справи Хізб ут-Тахрір».

«Хізб ут-Тахрір» – мусульманська політична партія. З’явилась понад 60 років тому в Єрусалимі як реакція на утворення Ізраїлю. Декларована мета організації – відновлення справедливого ісламського стилю життя, ісламської держави (халіфату) та втілення у ній ісламської системи. Йдеться передусім про країни арабського світу.

Досі не було жодних доказів, які би свідчили про терористичну діяльність «Хізб ут-Тахрір», однак 2003 року партію визнали терористичною організацією в Росії. В Україні, більшості європейських країн та в США «Хізб ут-Тахрір» не заборонена. Ці статті російська влада і окупаційна влада Криму використовують проти людей, не згодних з окупацією півострова. Щоб стати в очах влади «терористом», достатньо сповідувати іслам і мати активну громадянську позицію.

«Наших бабусь і дідусів свого часу вислали звідси, вони всі роки жили і мріяли повернутися в Крим. Хтось зміг повернутися, хтось – ні. Ми повернулися з надією жити тут тихо і мирно. Кримські татари – миролюбний народ. Ми боремося, вимагаємо, але завжди робимо це мирним шляхом. Ми ніколи ні в кого не стріляли, нікого не вбивали. Мирний шлях – це наш шлях. І ось нам знову доводиться переживати репресії», – говорить Венера Мустафаєва.

Життя без сина Венера порівнює із життям у сутінках. «Усе потьмяніло, немає ніякої радості, – говорить жінка. – Діти весь час запитують, коли тато повернеться. А старший онук ніяк не зрозуміє, за що батька забрали. «У чому його звинувачують?» – запитує.  «У тому, що він ходив в мечеть, що разом з іншими чоловіками говорив про Коран, про Аллаха», – відповідаю. А він дивується: «Як? Ми ж всі щоп’ятниці туди ходимо – я, дідусь, багато інших людей. Чому ж тата забрали?».

Сейтумер Сейтумеров говорить, що арешт Сервера був показовим і, напевно, мав би за логікою окупаційної влади дезорієнтувати «Кримську солідарність», яка залишилася без координатора. Однак ефект був протилежним. До «Кримської солідарності» долучилося ще більше людей, а координують її тепер одразу кілька активістів.

«Я думав, якщо людина медійна, активна, якщо про неї знають і чують не лише в Криму, то це може її якось захистити від репресій. Але вони забирають і засуджують на величезні терміни навіть таких людей, як Сервер. Тут, у Криму, ніхто не у безпеці», – підсумовує Сейтумеров, який теж зазнав тиску і переслідувань і був змушений покинути півострів.

«Ми ніколи, ні в минулому, ні сьогодні, не станемо вашими рабами»

16 вересня 2020 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сервера Мустафаєва до 14 років ув’язнення в колонії суворого режиму. У своєму останньому слові на суді Сервер сказав:

«Кримські татари в Криму – це серце даної благородної землі. Сьогодні, застосовуючи політику видавлювання, асимілювання і моторошної інтеграції цього народу, Росія немов вбиває цей організм, де Крим без кримських татар немислимий так само, як Крим сьогодні вмирає без води, важливої для життєдіяльності людини.

Я боюся не того, що мій голос нічого не змінить, я впевнений – зміни вже відбуваються, але багато хто вважає, що їхній голос нічого не дасть, і цим себе заспокоюють. Багато хто вважає, що якщо хотіти чогось більшого для країни, для народу свого або себе особисто як громадянина, то стане ще гірше, що якщо піти проти системи, то ця система тебе зламає. Але ми всі в цьому житті робимо свій вибір.

Я та інші політв’язні Кремля вибрали не мовчати про те, що відбувається, не чекати, поки інші десь борються за краще життя, за свої права, а на прикладі гідних наслідування праведних попередників і героїв свого часу і свого народу – стиснути свої кулачки з рішучістю і стійкістю перед тираном. Хоч і страшно, але стояти за своє право хотіти змін, справедливості й кращого життя у своєму домі, відповідно до культури і традиції, переданої разом із молоком матері. (…)

Хай як Росії не подобається наше прагнення захищати себе, не мовчати перед несправедливістю, не подобається наша нелояльність до агресора в особі РФ – ми ніколи, ні в минулому, ні сьогодні, не станемо вашими рабами і підкореними».

Майє Мустафаєва розповідає, що у залі суду не було відчаю, вирок не зламав ні її чоловіка, ні інших політв’язнів.

«Ми бачили, як вони стояли, як спілкувалися, як усміхалися. Бачили їхній настрій і стан. Там не було відчаю. І коли вирок вже звучав, усмішки не сходили з їхніх облич. В їхніх очах не було зневіри. Бо вони знають, що є абсолютно законослухняними громадянами, які не зробили нічого протизаконного, – говорить дружина Сервера. – Ми теж не впадали у відчай. Наші серця стискалися, але ми не показували цього. Ми розуміємо, що скоро все закінчиться, бо все, побудоване на брехні, рано чи пізно завершується, воно не може існувати довго».

І в ув’язненні відстоює права людини

Зараз Сервер Мустафаєв перебуває в СІЗО №3 міста Новочеркаськ, що в Ростовській області РФ. Готується до апеляції. Адвокатка Ліля Гемеджі, яка захищає його в суді, розповідає, що Сервер утримується в тісній одиночній камері під цілодобовим відеонаглядом. На прогулянку його та інших фігурантів справи виводять у супроводі собак.

«Попри все, Сервер і зараз залишається активістом, продовжує відстоювати свою позицію, пише щоденники, подає численні скарги на СІЗО. Навіть якщо це якесь буденне порушення зі сторони слідчого ізолятора, він буде добиватися, щоб це порушення ліквідували. Це свідчить про те, що він не надломлений, що його позиція незламна і непорушна. – розповідає Ліля Гемеджі. – І його щоденники є одним із засобів моніторингу і документації правопорушень, які відбуваються з ним у місцях утримання. А з моменту свого затримання він змінив шість слідчих ізоляторів. Щоденники будуть розтиражовані, а отже велика кількість людей зможуть дізнатися про реальний стан речей не лише в російських судах, а й в російських слідчих ізоляторах. І це допоможе чинити тиск, щоб покращити ситуацію».

Адвокатка говорить, що сподіватися на обмін кримськотатарських політв’язнів особливо не варто. Але це не означає, що треба змиритися і нічого не робити.

«Коли російські правозахисні організації говорять, що в діях цих людей немає тероризму, коли Україна вимагає звільнити своїх громадян, бо вони не терористи, коли міжнародна спільнота надає інформаційну й санкційну підтримку – тиск на РФ посилюється і, я думаю, зрештою ця крига скресне», – додає Ліля Гемеджі.

А поки кожен з нас може написати лист політв’язням, дізнатися більше про ситуацію в Криму, поширити новини чи листи політв’язнів зі сторінки «Кримської солідарності». Це теж важливо, говорять активісти і родичі несправедливо ув’язнених.

«Для них листи і будь-які новини ззовні – це ковток повітря. Потрібно, щоб ніколи не затихала розмова про них. Говоріть про політв’язнів і ситуацію в Криму, згадуйте, пишіть листи», – закликає Майє Мустафаєва. – Це підтримує не лише ув’язнених, а й нас, їхніх рідних».

Старший син Сервера Юнус, коли дізнався про вирок батькові – 14 років колонії, звернувся до Венери Мустафаєвої: «Бабушка, я порахував: коли тато повернеться, мені вже стільки років буде!».

«Ні, кажу йому, твій тато не буде стільки сидіти, він повернеться раніше, бо ніколи не робив нічого погано, а навпаки – лише усім допомагав», – говорить Венера Мустафаєва. І додає: «Я завжди пишалася і зараз дуже пишаюся сином».

Матеріал створений у межах медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який реалізовують медіа «Читомо» та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Проєкт присвячений сучасним українським письменникам та журналістам-політв’язням, що перебували чи продовжують перебувати у в’язницях Криму, ОРДЛО та РФ, а також політичним в’язням Білорусі, Туреччини, Мексики, Еритреї, Венесуели, Індії, Зімбабве та Філіппін.

Назва проєкту відсилає до символу ув’язнених, переслідуваних, вбитих чи зниклих авторів, який використовують на правозахисних акціях у Міжнародний день ув’язненого письменника, або День порожніх стільців, який відзначають щороку 15 листопада з ініціативи Міжнародного ПЕН.

Читайте також: Громадянська журналістика у лапах репресивної машини – Наріман Джелял про те, що відбувається у Криму