Оманлива об’єктивність: 5 правил для публіциста від Юрія Макарова

Яка різниця між ідеями та фактами? На перший погляд, дається, що відмінності тут разючі й очевидні, і вони не потребують додаткового пояснення. Разом з тим, велика кількість журналістів дуже часто несвідомо плутають ці поняття, що призводить до викривлення реальності  та необ’єктивності. Ще складніша ситуація виникає тоді, коли журналістика працює на перетині з публіцистикою.

Ми відвідали лекцію Юрія Макарова у межах «Днів есеїстики», започаткованих Українським ПЕН, під назвою «Журналістика ідей, а не фактів» й вибрали зі сказаного п’ять найголовніших тез, які допоможуть розкласти ваші ідеї по текстових поличках.

Журналіст 一 одночасно свідок і посередник. Чи дорівнює журналістика ідей публіцистиці? Ось яке визначення пропонує Вікіпедія:

Публіцистика (есей, нарис, замальовка, фейлетон, памфлет, гумореска, байка, пародія, хроніка, портрет) має два основних призначення: утворює громадську думку, викликає прагнення зміни або, навпаки, збереження дійсного суспільного ладу.

Юрій Макаров стверджує, що коли це твердження проаналізувати, то воно виявиться хибним, бо ж невже це функції журналіста: сприймати стабільності наявного політичного ладу? Те, що пропонує українська Вікіпедія, вважає журналіст, називається пропагандою. Тож для того, щоби ми вивели справжнє визначення публіцистики, нам треба зрозуміти її принципи й засади, а для цього має знати кілька правил, за якими працюють такі тексти.

1. Фактами у публіцистиці не можна маніпулювати чи мати вкладати в них суб’єктивний підтекст, бо тоді втрачається об’єктивність.

Один з корифеїв американської журналістики Волтер Кронкайт зазначив: «Схожість між об’єктивною журналістикою та [суб’єктивною] колонкою приблизно така ж, як між Біблією та журналом «Плейбой». Тобто об’єктивна журналістика не має нічого спільного зі суб’єктивною колонкою.

Але й об’єктивна журналістика може бути оманливою. Треба казати всю правду і про усі супутні обставини. Своїм оком, своєю позицією, своєю особистістю, ми ніби кадруємо дійсність, і залежно від того, як ми її «відкрадруємо», можна побачити різну «правду» чи зовсім викривлений сюжет.

Об’єктивність 一 це бажання не «підкручувати» реальність на чиюсь користь, не маніпулювати.

2. Контекст вирішує в інформаційній журналістиці 99% меседжу.

Незалежно від того, наскільки журналіст уникає маніпуляцій зі словами або з візуальними образами, він має пам’ятати, що казав один із засновників аналітичної філософії Людвіґ Вітґенштайн: «Тільки речення має сенс, а слово має значення лише в контексті речення».  Якщо слово відривається від речення й починає жити своїм життям, воно вже ніколи не стане маркером об’єктивної дійсності.

Читайте також: Джойс проти Таноса: правила хорошого тексту від Павла Казаріна

3. Автор має пам’ятати про правило «Хто/Що? Де? Коли?»

За правилом римського ритора Марка Фабія Квінтіліана, текст чи певна інформація мають «відповідати» на питання: хто? (Що сталося?) З ким? Коли? Де? Чому? У який спосіб?

Квінтіліан, власне, переповідав одного з видатних давньогрецьких красномовців часів пізньої Римської республіки, представника Родоської школи риторики Гермагора, який залишив правило «Семи елементів обставин»: Хто? Що? Коли? Де? Чому? Як саме? За допомогою чого?

Дуже важливо, яким чином журналіст будує розповідь. Має бути певна послідовність, дотримуючись якої розкривається суть повідомлення, повна картина з усіма наявними елементами та супровідними умовами.

4. Перевернута піраміда: спершу найважливіші факти, потім додаткові обставини, а потім ще фактів.

Текст має бути чітко поділений на частини, які своєю чергою несуть послідовну інформацію. Це правило полягає у тому, щоб основна інформація була на початку тексту: спершу 一 про найважливіше, а вже згодом 一 про другорядне. Читач краще сприймає твердження на початку та вкінці повідомлення. Перевагами цього методу є те, що аудиторія оцінює текст відразу: наскільки корисний контент, чи варто взагалі продовжувати ознайомлення. Завдяки «перевернутій піраміді» журналіст має можливість загострити увагу читача і зацікавити з перших секунд.

5. Будь-яке знання 一 особистісне. Кожне повідомлення має автора.

Філософу науки Майклу Поланьї належить поняття «тацитне знання» 一 приховане, неявне, тобто те, що дуже важко формулюється в протоколах, описах, алгоритмах, але яке неможливо втратити, тому що це частина невербальної традиції. Він  убачає наявність суб’єктивного начала у, здавалося б, цілком об’єктивній інформації:

Будь-яка форма знання, навіть суто фактичного, містить у собі особистісний додаток, приховане персональне твердження. Наприклад, якщо в підручнику написано, що Земля обертається навколо Сонця, то в цих словах міститься не просто факт, а особистісне ставлення до нього автора підручника: «я переконаний у тому, що це саме так», «я вважаю за потрібне вам це повідомити» тощо.

Сказати, що «р істинне», 一 це означає підписати певне зобов’язання або оголосити про свою згоду. У той момент, коли ви отримуєте якусь інформацію, насправді ви отримуєте її заздалегідь, ще до того, як прочитали про неї.

Саме власне розуміння певної інформації, фактів, подій, отримане через досвід, персональне спостереження і є тими знаннями, які вкладають автори у свої статті. Тому можна вважати, що для кожного ці знання будуть своїми, особистісними, тобто такими, які залежать від інтелектуальної пізнавальної діяльності. Повідомлення не може існувати без особи, яка його написала, тож потрібно аналізувати власні думки, щоб вони не порушували об’єктивності тексту.

Якщо ви журналіст, але при цьому не історик, не онтолог, не мистецтвознавець і навіть не письменник, але все одно дозволяєте собі ділитися враженнями, спостереженнями, пропозиціями, відкриттями, що мають читачів, то ви маєте на це право.

Читайте також: Есеїстика: про свободу мислення та суголосність часу