Війна вже говорить: книжки про війну, які з’явилися після 24-го лютого

Есеї, роздуми про країну, життя у війні й поза нею, записки з фронту, оточених міст. Документалістика вже реагує та осмислює новий виток російсько-української війни в реальному часі, у момент, коли вона триває. Щойно після 24 лютого видавництва відновили роботу, книги про цю війну почали з’являтися буквально наввипередки з нею.

На дев’ятий рік війни, український книжковий ринок має понад тисячу книг про війну.

Приблизно 150 книжок, за підрахунком дослідників, вийшли друком протягом 2022 року. 

Нині це здебільшого літературні праці цивільних людей, які описують власний досвід. Сподівано, пізніше вийдуть і книги військових, волонтерів, які нині не мають змогу повноцінно зайнятися літературою, обмежуючись нотатками, нарисами, есеями з війська, фронту чи прифронтових територій. Також з’явилася тема, досі менше представлена в книгах, тема еміграції, втечі від війни за кордон, перебування за межами країни. Багато книг нині виходять у форматі щоденників, зокрема тому, що нині все писане по гарячих слідах, і подібний формат як найкраще дає можливість авторам описати дійсність навколо себе.

Розповідаємо про сім книг першого року повномасштабного вторгнення, написаних різними авторами, як цивільними, так і військовими, із різних міст та куточків України. Автори пишуть як про себе, так і про інших, занурюючись у біль нового витка війни наживо.

Мандрівка до потойбіччя. Маріуполь

— Євген Шишацький, – Фоліо, 2022 – 223 с.

Маріуполь — рідне місто колишнього журналіста Євгена Шишацького. До 2014 року він жив у Донецьку, після початку війни переїхав до Києва. У Маріуполі лишилося дитинство, спогади, мама, рідні та близькі. Втративши з ними зв’язок після повномасштабного вторгнення, Євген вирішив навантажити бус гуманітаркою і прориватися до «Маріка».

Маріуполь завжди був для автора містом, куди він не хотів повертатися. Тепер же він прагнув потрапити якомога ближче до нього, аби витягти звідти якщо не рідних, то бодай когось.

У книзі, яка вийшла в перші місяці повномасштабно війни, Євген Шишацький описує тижневу подорож на «непідконтрольну»: блокпости, затримання, допити, а також різних і ніколи не однозначних людей. Чим далі заходить чи па заїздить автор і головний герой оповіді — тим більш несподіваними, неоднозначними стають характери, вчинки, шляхи й рішення людей, яких зустрічає Шишацький. Навіть якщо це «денеерівець» на блокпосту.

Стараннями автора ця історія стала не просто описом усього, що з ним відбулося. Тут також є історії про складні стосунки автора з Маріуполем, дитячі спогади, багато ліричних відступів, які могли би нашкодити художній книзі, але не документальному свідченню.

В основі розповіді — класичний літературний сюжет про подорож у невідоме, недоступне багатьом місце, яке, втім, не всі хотіли би відвідати.

Книжка написана й надрукована в короткі терміни. З меншим поспіхом сюжет міг би бути більш продуманим. Але загалом історія читається як захопливий пригодницький трилер. І найбільш вражає в книзі те, що її часопростір не вигаданий. Це найреальніший клапоть української землі.

Купити книжку.

Видавництво «Фоліо» почало найактивніше видавати книги про війну — одночасно з її продовженням. Також тут видрукували шість книг щомісячної хроніки війни та щоденних промов президента — з відповідними назвами за місяцем війни — «Місяць війни. Хроніка подій. Промови та звернення Президента України Володимира Зеленського».

Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!

— Десна Поліграф, 2022 – 472 с.

Ця книга — спільний проєкт ОК «Північ» та регіональної газети «Чернігівщина». Книга вийшла великим накладом у п’ять тисяч примірників.

Співпраця з оперативним командуванням, ймовірно, означає, що тут не має сенсаційних деталей складних оборонних операцій чи тактики. Втім — це перші зібрані разом спогади військовослужбовців, волонтерів, медиків, які перебували чи виконували завдання в різних кутках Чернігівської області.

Книга складається із журналістських інтерв’ю, які записали Сергій Дзюба, Марія Пучинець, Віталій Назаренко та Григорій Войтюк. Кількість опитаних людей велика, але інтерв’ю не цілком стосуються оборони Чернігова. Автори ставлять більше запитань про минуле військових, їхні родини, мрії та погляди. Ці інтерв’ю — радше спроби портретів оборонців.

Проте в опублікованих розмовах часто виникають сюжети, які вартуватимуть окремих робіт — обличчя оборони не менш цікаві, ніж сама оборона. Так у книзі є історія про бійця з позивним «Танкіст», який воював із 2014 року, доки не отримав важке поранення в Авдіївській промці. Він мав їхати на реабілітацію, але під час конфлікту в маршрутці — вбив ножем чоловіка. З 2018 року «Танкіст» та ще кілька десятків засуджених ветеранів відбував покарання в колонії, де 26 лютого 2022 року з’явилися російські військові. Рятуючи ветеранів, керівництво випустило й вивело їх таємно із колонії. «Танкіст» розповідає про те, як колишні військові спершу діставалися найближчого райцентру в тилу ворога, а звідти переправлялися до Чернігова, щоби приєднатися до ЗСУ.

Або ж історія водія «Тохи», який медичним «Богданом» їздив на блокпости останніх рубежів оборони, доставляючи ліки та їжу та евакуйовував важкопоранених із Чернігова до Києва через останню«безпечну» дорогу, яку росіяни постійно прострілювали.

Окрім історій людей є також історії місць. Часто несподівані й символічні: як от про те, що в березні 2022 року українські військові «насипали» росіянам під Крутами.

Читайте також: Віра Курико: десять днів у Чернігові

З любов’ю — тато!

— Валері Пузік – Лабораторія, 2022 – 216 с.

Валерій Пузік — письменник, режисер, ветеран, а нині знову військовий ЗСУ. Його нова книга — це збірка писаних чи уявних листів до сина та дружини, нотаток про теперішню війну та спогадів про долютневу, яку, зауважує автор, добре означали словом «там». Тепер «там» — повсюдне. Й автор, який не обирав цього життя, стає на захист країни, сина, дружини й улюбленої книгарні свого малого, прохаючи себе продовжувати писати.

Історії про воєнні будні чергуються з віршами та листами до сина і дружини. Вони однаково правдиві: адресат щиро говорить про себе, свої почуття та біль, про страхи й втому, але з опертям на вік та досвід отримувача.

Як зауважує автор — цієї книги вже не мало би бути. Він не хотів більше писати про війну.

Передзамовити книжку.

Війна 2022: щоденники, есеї, поезія

— Упорядник Володимир Рафеєнко – Видавництво Старого Лева, 2022 – 440 с.

Ця книга — фрагменти щоденників, есеїв та віршів сучасних письменників, написаних після 24 лютого. Серед авторів — Сергій Жадан, Олександр Михед, Петро Яценко, Ірина Цілик, Любко Дереш, Софія Андрухович та інші українські автори. У день повномасштабного вторгнення кожен із них опинився в різних куточках країни й переживав початок війни по-своєму.

Хтось почав волонтерити на вокзалі, як от Богдана Романцова, хтось узяв до рук зброю, як Артем Чех, хтось приймав переселенців, як Анастасія Левкова. Усі вони як люди, а не лише як письменники, нотували побачене в приватних чи мережевих щоденниках.

Тексти в збірнику — не лише описи того, що відбувалося із цими людьми, а також це роздуми про війну, країну і все побачене навколо. Як у цій же книзі пише Володимир Рафєєнко — про те, що він побачив і почув за ці дні воєнного спротиву, «потрібно писати роман».

Купити книжку.

Ода до України

— Упорядник: Еммануель Рубен – #книголав, 2022 – 248 с.

Це також збірник текстів українських письменників. Втім, ці тексти вже не є текстами про війну. У дні великої війни й під її впливом автори антології розповідають про важливі для них місця: українські містечка, села, дороги, пагорби. Як вони їх бачили, бачать і бачитимуть, чим вони є для них, а також для тих, хто живе там чи зостався з тими пейзажами навічно пов’язаними. Чим вони є сьогодні, чим вони були століття тому, чим вони залишаться, попри війну.

Адже для авторів текстів це може бути перша війна, а от для згаданих ними пейзажів — лиш чергова.

Любов Якимчук розповідає про рідне Золоте-5 на сході, де стають здебільшого не поетами, а шахтарями, й, сподівано, про Кибинці на Полтавщині, де народився поет Михайль Семенко. І де після того, як у дім родини в Золотому-5 прийшла війна, поселилися батьки поетеси. Анастасія Левкова, авторка дитячої книги про кримськотатарського народного співця — Ашика Омера, для збірки обрала розповісти про Бахчисарай. На тлі зелені, скель, старої й нової архітектури прокидається історія кримськотатарської родини, давні казки, змінені, приховані історії вулиць, де хтось жив, та репресій, які хтось не пережив.

У жодному разі не туристичний путівник і не подорожні замітки — це глибокі й вдумливі історії про життя на тлі краєвидів, які і є Україною.

Купити книжку.

Життя посеред Життя

— Ольга Карі – Yakaboo Publishing, 2022 – 216 с.

Ця книга української письменниці Ольги Карі, яка зустріла повномасштабну війну в Києві, є ніби щоденником з елементами есею. Авторка щодня нотувала буденність, у якій вона опинилася в березневій столиці, коли містечка навколо перебувала в окупації, російська війська раз по раз загрожували Києву, а її батьки в оточеному Чернігові безвилазно сиділи в підвалі.

Історії Олі прості: вилазки в магазини, розмови з рідними, існування в коридорі на тлі великого горя. Головна героїня — звичайнісінька жінки в Києві. Вона не має іншого досвіду — проживання війни на лінії фронту чи в бліндажі. Втім Ольга Карі вважає, що будь-який досвід, зокрема й тих, хто перебув бої під столицею чи будь-де інде в підвалах, коридорах, в обіймах із дітьми чи котами, має бути зафіксований і почутий.

«Життя посеред життя» є також логічним продовженням попередніх книг авторки «Рибка дядечка Завена» про Вірменію та «Компот із патисонів» про життя в 90-ті роки. Попередні книги змальовували пересічних людей та пересічні сюжети, власне, показуючи людину посеред того самого життя.

Купити книжку.

Маріуполь Надія

— Надія Сухорукова – Лабораторія

Друком виходить фейсбук-щоденник Надії Сухорукової, журналістки з Маріуполя. Книга складається з її щоденних постів у соцмережах, які вона публікувала з оточеного Маріуполя. Ці замітки читали тисячі людей, також їх цитували на міжнародних платформах. Тепер же все це вийде під одною обкладинкою.

Книга Надії Сухорукової — один із прикладів щоденників, які, ймовірно, стануть популярною формою опису цієї війни. Як і випадку із «Життям посеред життя» Ольги Карі, ця книга про буденність людини, жінки, журналістки в рідному місті. Це найсправжніша реальність, переплетена з особистими почуттями людини, яка живе, спостерігає і фіксує, як її рідне місто руйнує російське військо.

Важлива фраза, яка ніби прошиває щоденник, слова сусідки Надії про те, що Бог покинув Маріуполь. Він злякався всього, що побачив. Водночас Надія і тисячі інших мешканців продовжили дивитися. Обкладинку для друкованого щоденника створив Данііл Немировський, художник-графік, який до повномасштабного вторгнення жив та працював у Маріуполі.

Передзамовити книжку.

Також пропонуємо звернути увагу на найцікавіші книжки комбатантської прози, які рекомендує дослідниця воєнної літератури Марини Рябченко.

Читайте також: Воєнна література – тепер це і є укрсучліт