Протягнути культурний міст між Україною та Данією – розмова з Янні Естергор Нільсен

Данія від початку повномасштабного вторгнення послідовно підтримує Україну у військовій, гуманітарній та розвитковій площинах і залишається одним із топ-партнерів нашої держави з огляду на розмір власної економіки. За оцінками 2026 року сукупна допомога Україні сягнула близько 3,25% ВВП країни. Але допомога Данії не обмежується військовою допомогою, генераторами для прифронтових регіонів чи відбудовою пошкодженої російськими обстрілами інфраструктури. Данія допомагає зберегти досить непомітний для широкого загалу, але дуже важливий ресурс – культурні та соціальні зв’язки між молоддю. Саме над цим працює Українсько-данський культурний центр, який, попри війну, продовжує діяльність в Києві та відкриває нові представництва в регіонах. В рамках проєкту «Данський акцент» Читомо публікує інтерв’ю з новою очільницею центру – Янні Естергор Нільсен.

Культура є важливою платформою для зміцнення стійкості, відновлення соціальних зв’язків та розвитку громади, переконана Янні. Після завершення навчання в Копенгагенському університеті, де здобула ступінь із громадського здоров’я, вона долучилася до міжнародних гуманітарних проєктів. Протягом останніх десяти років працювала в Уганді, Кенії, Південному Судані, Нігерії та інших країнах. На початку 2026 року Янні приїхала до України, де відтоді координує діяльність Українсько-данського молодіжного дому.

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Данський акцент», який Читомо здійснює за підтримки Посольства Королівства Данія в Україні. Серія матеріалів розповідає про сучасну данську літературу, книжкову індустрію та культуру читання. У фокусі проєкту — автори й авторки, які формують сьогоднішній літературний ландшафт Данії, а також контексти, які допоможуть краще зрозуміти традиції і сучасність данської культури. 

Чому Україна

– Янні, ти приїхала в Україну після тривалої роботи над гуманітарними проєктами в Африці та на Близькому Сході. Чому ти знову вибираєш роботу в країні, де триває активна фаза війни?

– Я дійсно тривалий час працювала над гуманітарними проєктами в країнах Східної Африки, але, оскільки я дуже захоплююся культурою, я завжди щось робила поза межами своїх проєктів, наприклад, в Уганді я волонтерила у центрі танців, а танець дуже єднає спільноту. Тобто я завжди хотіла більш професійно займатися мистецтвом і культурою. І коли я подорожую, я завжди вивчаю культуру і звичаї цих країн. Також я вивчаю людей – як вони сприймають ті чи інші речі, як вони спілкуються, як вони розмовляють одне з одним, у що вдягаються, що готують – усі ці речі мене дуже сильно мотивують. Тож, повертаючись до питання, чому я вибрала саме цю роботу, це тому, що вона поєднує мої інтереси і мотивацію, це робота з мистецтвом і культурою, яка зміцнює стійкість та формує ідентичність. А ще тому, що я хочу більше вивчити Україну для себе, більше дізнатися про її історію і культуру. Я слідкувала за подіями в Україні ще до повномасштабного вторгнення, і я думаю, що сукупність цих факторів привела мене сюди.

– І от ти тут, посеред війни, балістичних ракетних атак та блекаутів, коли російські атаки намагалися зруйнувати нашу енергосистему протягом зими. Що було твоїм особистим мотиватором приїхати сюди до Києва? Адже ти могла обрати будь-яку іншу країну зі спокійнішими умовами для життя і роботи, твою рідну Данію, наприклад.

– Я якось не думаю про ризики для себе. Я бачу потреби інших людей і, може, я і не можу вирішити всі проблеми, але я точно можу якось допомогти. Безпекова ситуація в Україні не найлегша, але я раніше працювала в країнах, де відбуваються конфлікти – в північно-східній Нігерії чи в Південному Судані, і я бачу загрози і з власного досвіду знаю, як на них реагувати. Тож я вмію працювати в складних умовах і виконувати проєкти, незважаючи на загрози.

– Які навички з цих країн ти привезла з собою до України?

– Я думаю, основні навички, які я привезла з таких різних країн – це слухати людей, слухати і вчитися в них, оскільки вони найкраще знають свою країну і свій локальний контекст. Тому я слухаю їх, адже вони є знавцями своєї культури, і в цьому діалозі я дізнаюся щось нове. Цей діалог, зрештою, і є основою Українсько-данського молодіжного дому. Ще я намагаюся читати книги місцевих авторів, щоб зрозуміти, чим живе українське суспільство. В Україні я читаю Сергія Жадана, наприклад. Ну і друге, що я привезла з собою, — це розуміння того, що неможливо щось зробити самотужки, все робиться в партнерстві. Ми як виконавець програм Данського культурного інституту покладаємося на співпрацю з місцевими партнерами — Інститут розвитку Кривого Рогу, Молодіжний центр Дніпра, громадський центр ДРУК, Миколаївський кризовий медіацентр, SavED та багато інших. Вони мають знання та експертність у своїй сфері, і їхній досвід є дуже цінним для вирішення тих чи інших проблем.

Українсько-данський молодіжний дім

– Ти згадала, що Данський культурний інститут є засновником Українсько-данського молодіжного дому. Як народилася ця ініціатива і з чого все почалося?

– Данський культурний інститут ініціював цей проєкт – Українсько-данський молодіжний дім – ще у 2020 році. Відкриття довелося трохи посунути через пандемію ковіду, потім почалася повномасштабна війна. І ми бачимо, як ці події впливають на життя молодих українців – вони мусять навчатися онлайн, хтось навчається в бомбосховищі, хтось залишився вдома, а хтось поїхав і знаходиться далеко від своїх однолітків і від своєї громади.

Наш центр дає молодим людям можливість зустрічатися, обговорювати різні речі, робити щось спільно, знаходитися разом в певному фізичному просторі. У нас молодь започатковує свої культурні та мистецькі проєкти, вони щось разом вигадують, сперечаються і погоджуються, і ця співпраця є одним з елементів соціального відновлення України.

І ці два центри – один в Києві і інший в Миколаєві – це не лише фізичний простір для співпраці, а й ментальний простір для культурної та мистецької взаємодії.

– А центр в Миколаєві ви вже відкрили під час повномасштабної війни, у 2024 році. Знову ж питання – чому саме Миколаїв?

– Тому є кілька причин. Перш за все, про цю потребу заявила миколаївська молодь, з якою ми працювали на іншому проєкті. То був проєкт «Україна мрій», ці молоді люди приїхали до Києва, побачили наш центр і пролобіювали відкриття такого ж простору в Миколаєві. Уряд Данії забезпечив фінансування, і ми відкрили Українсько-данський молодіжний дім у Миколаєві. Друга причина – ми вже почали децентралізацію, зараз плануємо відкриття нових центрів окрім Києва і Миколаєва. І третя причина, на якій я хочу наголосити, — це те, що уряд Данії має дуже тісні зв’язки з Миколаєвом і проводить там численні проєкти відновлення. Тож відкриття нашого центру там було абсолютно логічним.

– Ти говориш про намір відкрити нові центри. Можеш сказати, де?

– Цього року ми зосереджуємося на прифронтових регіонах і плануємо відкрити нові центри в Харкові та Дніпрі у співпраці з місцевими неурядовими організаціями.

Саме місцеві партнери найкраще розуміють потреби своїх громад, тому вони стануть рушійною силою майбутніх проєктів. Водночас модель роботи спиратиметься на досвід, який ми вже напрацювали в Києві та Миколаєві. Ми також розглядаємо можливість розширення діяльності в сільських громадах Миколаївської області.

Звісно, плануючи нові проєкти, ми завжди враховуємо безпекову ситуацію й робимо все можливе, щоб убезпечити наших співробітників і учасників. Але водночас ми бачимо, наскільки наша робота потрібна людям. Після одного з наймасштабніших ракетних обстрілів Києва в червні я була впевнена, що наступного дня до Молодіжного дому майже ніхто не прийде. Насправді ж простір був заповнений людьми. Для мене це стало найкращим підтвердженням того, що навіть під час війни люди потребують місць, де можна зустрітися, відчути підтримку й бути разом.

– Можеш розказати, які саме мистецькі проєкти ви робите в молодіжних центрах?

– Дуже різноманітні – виставки місцевих молодих митців, семінари для молоді, у тому числі і про грантові можливості, програми культурного обміну, події за участю дипломатичних представників, зокрема посла Данії, була подія за участі міністра молоді та спорту України. Також у молодіжному центрі можна записувати подкасти, робити артподії тощо.

Читайте також: 5 сучасних дитячих книжок з Данії, які варто прочитати дітям і дорослим

Культура і молодь

– З якими викликами стикаються сучасна українська молодь, молодіжні активісти, за твоїми спостереженнями? Звісно, окрім безпосередніх загроз від війни.

– Данці часто ставлять мені це запитання. Мені здається, що українська молодь опинилася перед великою дилемою. З одного боку, молоді люди хочуть просто бути молодими і жити звичайним життям двадцятирічних: пізнавати себе, з’ясовувати, що для них важливо, що подобається, а що — ні. З іншого боку, багато молодих українців і українок позбавлені такої можливості. Замість того щоб просто жити своїм життям, вони відчувають величезну відповідальність за те, щоб змінювати свою країну. Останні дослідження ПРООН показують, що українська молодь прагне впливати на зміни, але має для цього замало можливостей. Тож маємо молодих людей, які прагнуть змінювати країну, і водночас молодих людей, які просто хочуть бути молодими. Це непроста дилема — саме з нею сьогодні стикається українська молодь. Данській молоді, наприклад, не доводиться робити такий вибір. Вони можуть і реалізовувати свої прагнення, і водночас просто насолоджуватися молодістю. Для цього вони мають і фізичний, і ментальний простір.

– Ви в молодіжному центрі наголошуєте, що місією організації є посилення соціальних і культурних зв’язків у суспільстві, зміцнення соціальної залученості і демократії. А як би ти пояснила зв’язок між культурою і демократією?

– Данський культурний інститут використовує досить широке визначення культури. Воно йде далеко за межі артистичного виконання, музики, танців чи візуального мистецтва. Культура – це те, як ми взаємодіємо один з одним, як ми спілкуємося, як будуємо діалог, як ми живемо разом. І це все створює культуру демократії. Для данців демократія – це не лише голосування за когось, чиї політичні погляди ми поділяємо, чи за когось, хто нас представлятиме на певному рівні, це знову ж таки про взаємодію, про рівне ставлення одне до одного, про повагу до прав, тож наше розуміння культури є досить широким, і демократія, і культура демократії є критичними елементами.

– Чому міжнародна підтримка культурних ініціатив є сьогодні важливою? Як можна пояснити, наприклад, данським посадовцям, що грант на культурний обмін чи літературну резиденцію є не менш важливим, ніж фінансування інфраструктурних проєктів чи військових потреб?

– І про це мене теж часто запитують в Данії – навіщо фокусуватися на культурі, може, краще підтримати щось інше? Звісно, підтримка інфраструктурних проєктів чи військових потреб є важливою, і Данія робить дуже багато в цьому напрямку. Але підтримка соціальної інфраструктури є не менш потрібною, і тут мистецтво відіграє важливу роль, оскільки воно згуртовує суспільство.

Також мистецтво і культура посилюють ідентичність, а ідентичність у цій війні, у ці критичні часи, є дуже важливим чинником.

–  Поговорімо про культурний діалог між Україною та Данією. Чи «бачили» данці українську культуру до повномасштабного вторгнення?

– Чесно скажу, видимість української культури в Данії була досить обмеженою. Данці про Україну почали більше дізнаватися вже після повномасштабного вторгнення. Данці дуже солідарні з українцями, коли вони бачать, що відбувається в Україні, то розуміють, що подібне могло б статися і з ними. Тому зараз Україна більш присутня в інформаційному полі Данії і в думках звичайних людей, ніж раніше.

– Українська письменниця Оксана Забужко в одному зі своїх нещодавніх есеїв написала, що люди краще допомагають тим, чию культуру знають. Я би сказала, що повномасштабна війна у певний спосіб «підсвітила» Україну і включила інший процес — іноземці, у тому числі і данці, допомагаючи Україні, почали її для себе відкривати і дізнаватися про неї більше. На твою думку, чи можна сказати, що міжкультурний діалог і взагалі діалог між Данією і Україною посилився?

– Так, данці дуже підтримують Україну. Це добре видно і на політичному рівні, і в суспільстві. Незалежно від результатів виборів, підтримка України залишається спільною позицією всіх політичних сил. Але не менш важливо, що цю підтримку поділяють і звичайні люди. Якщо прогулятися Копенгагеном, на багатьох будинках можна побачити українські прапори — на балконах чи у вікнах. І це не державні установи, а звичайні домівки данців. Водночас для мене дуже важливо наголосити, що наше партнерство — це двосторонній процес.

Не лише Україна вчиться у Данії, а й Данія багато чому вчиться в України. Саме тому через наші проєкти ми прагнемо будувати культурний міст між двома країнами.

Разом із Посольством Данії ми організовуємо різноманітні культурні події — літературні зустрічі, дискусії, а також заходи, присвячені знайомству з традиціями та культурою обох країн.

– Яку книгу данського автора ти порадила б українській аудиторії, щоб краще зрозуміти Данію?

– Мушу зізнатися, я переважно читаю закордонних авторів. Зараз читаю «Арабески» Сергія Жадана. Ми в молодіжному центрі робили подію за його участі в червні, було дуже цікаво. Його б я рекомендувала данським читачам, щоб зрозуміти Україну. А щодо данських авторів, то я люблю читати Тове Дітлевсен та Марен Утгауг.

Читайте також: Чи насміхається Вольтер з Достоєвського? Розмова Остапа Українця і Єнса Крістіана Грондаля