Питання — інструмент майбутнього: чому правильні відповіді вже нікому не потрібні

Змінюй питання / Знаходь відповіді. Генеруй інновації та знаходь рішення. Гел Ґреґерсен ; пер. з англ. О. Дятел — К. : BOOKCHEF, 2020. — 367 с.

Більшість із нас живе і працює у менш сприятливих умовах. Ми особливо не замислюємося над формулюванням запитань і тим, як, питаючи більше і ставлячи більш влучні запитання, можемо відкрити собі цілковито інші відповіді. Зазвичай на початку життєвого шляху нас переповнює допитливість, та впродовж життя вона чомусь губиться. Запитання — потужний інструмент, який дарує нове розуміння ситуації, змінює ставлення та поведінку в усіх сферах життя. Вони допомагають вийти з безвихідного становища і відкривають нові шляхи вирішення проблеми.

Незалежно від контексту, правильно сформульовані запитання мають кілька спільних рис. По-перше, у мить, коли їх промовляють, вони звучать цілком неочікувано, хоча потім видаються очевидними. Здавалося б, такі зрозумілі, та віднайти їх не так і просто. Друга відмінна риса — ці запитання продуктивні, адже відкривають простір для мисленнєвого процесу.

З ними ви не опинитеся під загрозою публічного приниження, адже вони не вимагають правильної, попередньо виваженої відповіді. Навпаки, ці запитання запрошують помізкувати у новому цікавому напрямку, який, можливо, допоможе вирішити обговорювану проблему. Я часто називаю такі запитання «каталізаторами», адже, як і під час хімічної реакції, вони допомагають думкам подолати перешкоди та спрямовують енергію у продуктивніше річище.

Купити книжку

За кожним відкриттям ховається влучне запитання. Погляньте уважно на історію будь-якого творчого прориву. Цілком ймовірно, ви натрапите на саме ту мить, коли хтось інакше сформулював запитання. Інколи інакше сформульоване запитання приносить раптовий здогад — нове і водночас настільки просте рішення, що залишається лишень ляснути себе по чолу.

Не всі запитання влучні. Усі дослідження щодо майстерності ставити запитання поєднує одна спільна риса: не усі вони однакові. Вдосконалити вміння ставити запитання, ставлячи їх частіше собі й іншим, неможливо. Існують різні види запитань. Є такі, що надихають, є й ті, що спонукають до дій, а є й такі, що отруюють. Цінність запитання також залежить від помислу, з яким його ставлять.

Запитання-каталізатори. Особисто я вважаю, що найкращі запитання — саме про них йдеться у книзі — запитання-каталізатори. Вони руйнують перешкоди, які у процесі пошуку ідей зазвичай виникають через хибні припущення, і скеровують енергію у нове, більш продуктивне річище.

Новаторські рішення починаються з перефразованих запитань . А такі рішення нам потрібні у багатьох галузях. Гадаю, нам усім корисно поглянути на те, що ми звикли вважати раптовим осяянням чи унікальною прозорливістю з точки зору науки. Власне, головна ідея книжки якраз і полягає у тому, що усі ті геніальні прозріння, які, здається, нізвідкіля падають нам голову, не якась там випадковість чи дивина. Ми самі здатні керувати ними та створювати ці миті, зосередившись на запитаннях, які сприяють їхньому виникненню.

Влада спотворює запитання. Спостерігаючи за тим, як запитання у руках спраглих до влади обертаються на агресію, звичайна людина не наважується ставити велику кількість запитань. Аби не створювати клопоту іншим і не справити враження, ніби вони намагаються взяти ініціативу у свої руки, люди сидять собі мовчки й тримають запитання при собі. Тому та велика кількість людей, що мусить запитувати — у спокійній манері, яка дає змогу дізнатися більше інформації, допомагає усунути непорозуміння і надихає на свіжі думки — постійно себе корегує і стримує, щоб не образити інших. Переживає про себе усі ті баталії за владу, що вирують довкола. 

Ніщо так не перешкоджає запитанням, як намір і прагнення завжди бути цілком правим. Коли ми впевнені у власній правоті або ж переконані, що рішення необхідно прийняти негайно, ми звертаємося до готових відповідей і відсікаємо запитання. Ми опираємося процесу пошуку і відкриття та змушуємо інших також його припинити.

І навпаки, коли ставимо щось під сумнів, ми залишаємося у так званому режимі запитань, оскільки нам необхідно залишатися у цьому стані. Якщо прийняте нами рішення не працює, ми не обманюємо себе, вважаючи його правильним, і саме тому продовжуємо формулювати запитання.

Отже, якби у різних сферах нашого життя нам вдалося відкинути впевненість у власній правоті та поставити її під сумнів, нам набагато частіше спадали б на думку запитання-каталізатори, які раніше ні ми, ні наше оточення не наважувалися озвучити, що подарувало б нам найвлучніші та найправильніші відповіді.

Той, хто дійсно знається на запитаннях, навмисне створює умови, де йому бракує впевненості. Можливо, це видається дещо дивним, та завдання це не таке вже й складне. Один зі шляхів — спробувати нові види діяльності та відвідувати нові місця, де для вас усе незнайоме. Це допоможе позбутися зніяковіння через власну необізнаність і некомпетентність. Ви поступово почнете оцінювати ситуацію, що склалася навколо вас, невпинно збираючи інформацію й аналізуючи її. Сходіть на майстер-клас із гончарства чи рукоділля. Впевнений, вас здивує, які ж незграбні у вас пальці (або, як у моєму випадку, незграбні ноги під час уроку танців). Вирушіть до іншого міста (або навіть поживіть там) і навчіться орієнтуватися в метро. Відвідайте фестиваль і дізнайтеся більше про досі невідомі вам жанри мистецтва.

Коли ви порушуєте звичний режим, вам доводиться облишити справу, над якою працювали. Ви починаєте відволікатися, але у досить продуктивний спосіб. Ви перемикаєте увагу з проблеми, над якою гарували і її формулюванням. Коли мозок менше зосереджений на проблемі, він починає працювати в іншому режимі, тож з’являється простір для запитань, які крутилися у вашій підсвідомості, але не спливали на поверхню. Ви не «працюєте» у традиційному розумінні цього слова, саме тому не йдете старим шляхом вирішення проблеми, що сприяє появі нових можливостей і варіантів вирішення.

Якщо хочете скласти плани, які принесуть успіх, ви мусите приборкати природне бажання декламувати та натомість більше слухати. Зазвичай люди створюють для себе ці «тихі простори» наступним чином: по-перше, вони уважно слухають інших; по-друге, приділяють більше часу, засвоюючи інформацію з інших джерел; і по-третє, вони прибирають з голови галас, що зазвичай лунає у думках.

Одна з якостей тих, хто вміє формулювати творчі запитання, — здатність знаходити час, звільняти думки та мізкувати над невирішеними запитаннями на самоті. Перевагам читання варто приділити ще трохи уваги, адже справа не лише у прозі, а й в настрої, який дарує книга читачеві. Щодо формату: зазвичай усі ідеї, які вилилися у текст, є більш структурованими та зрозумілими, ніж якби вони пролунали в усній.

Людина, яка береться за серйозну літературу, поринає у текст, аби дізнатися щось нове. І оскільки викладений матеріал не вимагає миттєвої відповіді, читач отримує більше часу на роздуми, а отже, здатен сформулювати більше влучних ідей, адже ніщо на нього не тисне. Якщо читач не зрозумів зміст написаного, він має нагоду ще раз перечитати текст або ж звернутися до інших джерел.

Якщо ви хочете залучити інших до пошуку відповідей на новаторське запитання, варто повправлятися з розповіданням історій. Цікава розповідь показує, як проблематична ситуація започаткувала запитання, що спонукало до дій, і як це запитання може покращити життя, якщо його втілити у справі. Сюжет пов’язує перше враження про проблему з переосмисленим поглядом на неї та дає поштовх для пошуку рішення.

Матеріал створено у співпраці з партнерами.