Російські й радянські книжки в бібліотеках складають до 60% — Оксана Бруй

Нещодавно в Україні створили Раду з розвитку бібліотечної сфери під час війни. До її компетенції також входитимуть і питання, що стосуватимуться подальшої долі радянських та російських книжок, якими переповнені українські книгозбірні. Водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що ці книжки можуть стати вторинною сировиною для друку вже нових – українських видань.

Доки довкола «книжкового питання» точаться дискусії, ми вирішили поцікавитись в українських діячів культури, що, на їхню думку, треба зробити зі старими бібліотечними фондами, щоб усі залишилися задоволеними. Цього  разу цікавимося думками президентки Української бібліотечної асоціації Оксани Бруй.

— Зараз ви працюватимете зі створенням механізму вилучення-заміни книжок. Чи є вже розуміння, у якому напрямку потрібно рухатись і які аспекти врахувати?

— Рада з розвитку бібліотечної справи при Міністерстві культури вже двічі зустрічалася та обговорювала ці питання. На останній зустрічі — методичні рекомендації, які розробили фахівці Національної Бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, врахувавши пропозиції від членів Ради. Ми надалі їх допрацьовуватимемо. Зараз із бібліотек продовжуватимуть вилучати книжки відповідно до вже чинних нормативно-правових актів. І акцент саме на публічних бібліотеках.

Механізм звичайний — списання. Але одразу не можливо списати все. Суто фізично, бо є обмежений людський ресурс. Тому, напевно, перший крок — вилучення з публічного доступу, потім — списання. Щодо того, що далі робити з цими книжками,  можуть бути варіанти: від звичайного здавання на макулатуру до передавання в наукові бібліотеки. На мою думку, всі ці книжки мають бути в наукових бібліотеках (принаймні в основних) як матеріал для вивчення науковцями.

Щодо заміни, то це вже наступне питання.

Звичайно, всі хочуть, щоб бібліотеки не залишились із порожніми полицями, бо кількість такої літератури в окремих бібліотеках доходить аж до 60%. Я не думаю, що варто говорити про  еквівалентну заміну: 100 вилучили — 100 придбали. Головне, щоб це були нові сучасні книжки, які читатимуть.

А кількісно мають бути дотримані соціальні нормативи згідно з законом (фонди публічних бібліотек, крім обласних універсальних наукових бібліотек,  повинні щороку оновлюватися не менше ніж на 5%).

— Українська бібліотечна асоціація наголошувала на тому, що при вилученні російських видань із фондів бібліотек варто врахувати всі типи бібліотек та всі типи видань. Які з них мають найбільше змінитися, а які мають зберігати літературу радянського періоду?

— Максимально цю літературу мають вилучати з публічних та шкільних бібліотек. Вона  має зберігатися в наукових книгозбірнях для вивчення та дослідження. 

— Який відсоток російськомовних російських книжок зараз у бібліотеках? Чи вилучали їх раніше, зокрема після початку російсько-української війни у 2014 році?

— Відсоток варіюється від бібліотеки до бібліотеки. Все індивідуально. Може бути й до 60% російською мовою. Але це не завжди «радянська» література.

Наприклад, в бібліотеках вищих навчальних закладів багато наукової й навчальної літератури російською. Упродовж останніх 30 років в Україні такої літератури видавали якщо не дуже мало, то точно не достатньо. Це прогалина, яку треба терміново заповнювати: видавати українських авторів, перекладати іноземні видання, наприклад, топові світові підручники. Але самі університети мають зробити на це запит.

Книжки, звісно, вилучалися і після 2014 року, і раніше. Я знаю про публічні бібліотеки Луганської області, які практично вичистили свої фонди від пропагандистської, радянської, російської літератури після 2014 року. Але у більшості бібліотек процес рухався повільно з об’єктивних та суб’єктивних причин. Ми, наприклад, в бібліотеці КПІ від 2016 року, актуалізуючи фонд, щороку списуємо близько 50 тисяч примірників. Не можемо більше фізично.

— Пріоритет яким українськомовним книжкам та українським видавництвам варто надати при оновленні фондів?

— У першу чергу це має бути запит від читачів. У кожній книгозбірні бібліотекарі краще знають своїх читачів. Якщо це село бджолярів, то відповідно обов’язкова література з бджільництва (це, звісно, примітизований приклад). І звичайно, це залежить від типу бібліотеки. У шкільних — відповідність навчальній програмі. В університетських — те, що відповідає освітнім дисциплінам та напрямам наукових досліджень. У публічних —  якнайбільше новинок художньої літератури та нонфікшн.

І ще, як на мене, важливо мати пул різножанрової літератури, спрямований на національну самоідентифікацію. Це не про радянські шаблони «патріотичного виховання». Від книжок для малюків, де лише картинки, дитячої літератури, підліткової. Якщо говорити про літературу для дітей та підлітків, то це видавництво «Портал». Їхні книжки саме про усвідомлення себе українцем/українкою, вивчення своєї історії, культури в широкому розумінні. Але не менш важливою є така література і для дорослих. Напевно, тут ідеться не про конкретні видавництва, а про авторів та книжки. І не лише про художню літературу. Наприклад, «Подолати минуле» Ярослава Грицака, на мою думку, має бути в кожній бібліотеці. Варто й організовувати спільні читання та обговорення таких видань.

Мені дуже імпонує підхід Німеччини щодо наукової літератури. Основні бібліотеки країни (національні та державні) розподілили між собою галузі знань, тож їх відповідно комплектують за принципом того, що всі вагомі наукові роботи з усього світу мають бути доступними в Німеччині. Щось таке має бути й в Україні.

Окреме питання про електронні книжки в бібліотеках. На них є запит від читачів, але можливості працювати обмежені. Зараз публічні бібліотеки хіба можуть рекомендувати відкриті джерела з електронними книжками, або комерційні, і тоді читач сам купує собі електронну книжку. Такі видання не включені у фонди бібліотек.

Щоб бібліотеки могли залучати до своїх фондів та пропонувати своїм читачам електронні книжки, необхідні кілька речей:

1. пропозиція від видавців або агрегаторів. Наразі майже всі, хто пропонує електронні книжки в Україні, роблять це за моделлю B2C. Необхідно, щоб запрацювала повноцінно модель B2B, де друге «В» — це бібліотеки. Наскільки я знаю, то наразі в цьому напрямі працюють;

1. нормативно-правове забезпечення. Поставлення на облік електронних книжок у фонди бібліотек, видавання, облік, статистика. Невідомо, скільки це може зайняти часу. Наприклад, оновлення сумнозвісної вже форми збору статистики з публічних бібліотек 6-НК триває роками, років 6 так точно.

— Скільки орієнтовно може тривати оновлення фондів?  За якими етапами?

— Оновлення фондів — процес, який повинен тривати безперервно весь час. Із фондів списують не лише фізично зношену літературу, а й ту, яка застаріла морально.

Тут також існує диференціація відповідно до того, яке основне призначення того чи іншого типу бібліотек.

На мою думку, з фондів публічних бібліотек мають постійно списувати й вилучати літературу, яку ніхто не запитував 5 років. Ці книжки бібліотеки могли б продавати та купувати за ці гроші нові. Це досвід багатьох країн світу.

Щодо фондів бібліотек закладів вищої освіти, то тут списують літературу, яку вже не застосовують багато років в навчальному процесі, але мають лишати кілька примірників з науковою метою.

Якщо ми говоримо про «тотальне оновлення» зі слідкуванням, щоб фонд увесь час був актуальним, то тут не можна сказати напевно. У різних бібліотеках все буде по-різному. Якщо бібліотека невелика, і фонд теж, то це буде швидкий процес. Відповідно почистити більші фонди займе більше часу.

Перший етап, визначений в методичних рекомендаціях, — вилучення того, що вже визначено в законодавстві.

Наступні категорії вилучення книжок із фондів бібліотек також мають опрацьовувати лише виключно відповідно до нормативно-правових актів, які треба напрацювати.

— До радянських примірників можна зарахувати й українську класику, видану за радянських часів, російською мовою чи з передмовою, яка ідеологічно застаріла. Як бути з такими книжками? Чи мають бібліотеки можливість замінити в фондах ці видання на сучасні видання української класики, адже вони є частиною шкільної програми?

— Напевно, більшість книжок, виданих в часи СРСР, пропагують радянську ідеологію. І не лише в виданнях української класики. Навіть якщо це суто наукове видання або підручник з математики, то в передмові згаданий з’їзд КПРС та подяка партії. Із широкого обігу таку літературу вилучати поступово, замінюючи на нові видання. Щодо того, чи є можливість замінити її зараз, — ні. Бібліотеки не мають грошей для закупівлі, а видань немає на ринку. Це ще одна прогалина, яка треба заповнити. У видавців багато роботи.

Важливо також розуміти, що багато книжок можуть мати цінність, бо мають маргінальні написи,  або належали до особистих бібліотек відомих людей, авторів, мають їхні екслібриси. Треба визначити, куди передавати або як зберігати ці видання.

— Зарано говорити, та все ж — що робити зі списаними книжками? Чи підуть вони на перероблення?

— Якщо мова про ворожу та пропагандистську літературу, то це або передавання в інші бібліотеки (наприклад, з публічних або шкільних в наукові), або перероблення (здавання в макулатуру), можливо, такі книжки будуть цікаві колекціонерам.

Якщо говорити про загальну актуалізацію фонду (списання незапитуваних книжок), то це або книгообмін (передавання в інші бібліотеки, де вони можуть бути корисними), або продаж.

— Що ви в цілому думаєте про цю ініціативу? Чому ми й досі мамо такий великий відсоток ідеологічно застарілої літератури в книгозбірнях?

— Варто говорити про причини того, чому за 30 років з Відновлення незалежності України ми опинилися в ситуації, коли переважна більшість бібліотек фондів морально застаріла. Майже всі ці роки бібліотеки не мають фінансування на придбання літератури та передплату періодики, а держзакупівлі поширюються лише на публічні бібліотеки. Вони — «крапля в морі» навіть для тих бібліотек, які їх отримують. Законодавство вимагає певну кількість видань у фонді, щоб бібліотека взагалі існувала, тому бібліотекарі й не дуже поспішали зі списанням радянської літератури. Та й за відсутності нових видань тієї ж класики списувати книжки, видані в СРСР, не можна.

Я переконана, що такого стану з бібліотечними фондами не виникло б, якби у влади різного рівня було розуміння значення бібліотеки як соціального інституту, якби держава мала та реалізовувала відповідну системну державну політику.  

Приклад прийнятої на рівні Кабінету міністрів Стратегії розвитку бібліотечної справи України до 2025 року,  яку наразі абсолютно не беруть до уваги. Приклад багаторічної історії оновлення форми 6-НК з бібліотечної статистики, яку вповільнюють на рівнях погоджень з багатьма інстанціями, які не можливо пробити. Приклад відсутності окремого підрозділу в Мінкульті, який би опікувався саме бібліотеками при тому, що бібліотек існує понад 30 тисяч. Приклад застарілої нормативно-правової бази діяльності бібліотек. Приклад, коли за реалізацію державної політики щодо бібліотек відповідає Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти. І я не знаю, чи є там окремий підрозділ і скільки людей займаються питаннями реалізації державної політики для понад 30 тисяч бібліотек. Підозрюю, що небагато. Приклад, коли відсутня на рівні визначення та реалізації державної політики щодо бібліотек системна взаємодія між різними центральними органами влади, ігнорування бібліотек іншими установами, окрім Мінкульту. У багатьох навіть немає не те що окремого підрозділу, а навіть відповідальної людини, яка б займалася питаннями бібліотек. Ще можна наводити багато прикладів про нерозуміння й ігнорування бібліотек на місцях. Приклад відсутності системного підходу до бібліотек на рівні держави в цілому.

Те, що ми маємо немало бібліотек, які мало в чому гірші за західні, те, що ці бібліотеки активно включилися у боротьбу з російською агресією, в цих умовах надають всі бібліотечні послуги, підтримують внутрішньо переміщених осіб, волонтерять тощо, — заслуга тих бібліотекарів, які змогли достукатися до влади на місцях, змогли написати та виграти гранти,  тих, які включаються в усі можливі проєкти, зокрема Української бібліотечної асоціації.

Мало говорити гарні слова про важливість бібліотек, треба робити конкретні кроки, щоб реалізувати потенціал бібліотек для розвитку української культури, мови, освіти, науки, суспільства…

Напевно, нашим державникам варто вивчити феномен «більдунґу», щоб застосувати це після  Перемоги для розвитку українського суспільства. Бібліотеки тут можуть бути важливою складовою для досягнення цілей.

Читайте також: Очищення бібліотек має синхронізуватися з оновленням шкільної програми – Віра Агеєва