Стань з кривавої краплі коралом: 11 нових віршів війни

Вірші війни тривають разом з війною, і лишаються з нами як свідчення, як вигуки, як перенесення значень слів на інші слова і водночас як можливість ословитись в єдиноточний спосіб. Пропонуємо 11 нових віршів від авторів і авторок з різними досвідами, і відповідно, різними голосами.

Ярина Чорногуз

[залишене в окупації. 3]

залишені в окупації

загублені на війні речі 

мають властивість повертатися 

їх повертає любов 

викуповуючи останніми там

де виробництво вже припинилося 

тому безглуздо сумувати за дорогими 

речима, лишеними в окупації

але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?

як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?

що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?

доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною 

залишивши безсмертя запитанням,

на які наймудріший 

на які найсміливіший 

не неважиться дати відповідь 

хто зведе над останніми поглядами в небо кургани?

війна дарує безкоштовно 

дорого оплачувану і довго оплакану істину 

тіла нізащо не відпускають тіла 

живі помирають разом з мертвими 

полеглі в бою довго не помирають 

до зими двадцять другого ми не знали 

що таке “орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з’їли, така його доля”

до кінця лютого що триватиме цілі роки 

ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою

до кінця лютого, що триватиме цілі роки,

ми так і не дізнаємося точної відповіді 

як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі

Ірина Цілик

Я бачила звірів розпалених та ошалілих

у чорному-чорному лісі. Молочна імла

стирала деталі. В кривавому шматті біліли

ошкірені зуби. А чи їхні жертви вціліли,

того знати я не могла.

Я бачила дім без дверей, без людей, без надії.

Розірвані нутрощі кухні. Розгублений жест

обвислих віконниць. На сірому ґанку сиділи

дві тіні, велика й маленька. Хоч кажуть, в неділю

цих двох відспівали уже. 

Я бачила зв’язані руки і спалене місто.

Я все це вже бачила тисячу років тому.

Розорені гнізда. Обірване з шиї намисто.

Зло тихо дрімало, зубами тримаючи міцно

за холку шершаву пітьму.

Дрімало, тримало і знову скидалося знагла.

Хотіло то хліба, то крові, то цноти. Однак

я все це вже снила, я все це либонь уже знала.

І бачила також, що станеться зрештою з нами

і чим закінчиться відтак.

Посаджені наново зерна. Оплакані втрати. 

З натури змальовані лиця знайомих святих.  

Нові й реставровані смисли та пошуки правди. 

Набухлі вітальністю груди і приспані травми, 

забиті татухами стигм.

Як тисячу років тому, і вперед, і по колу

із вірою в те, що так знову не буде ніколи. 

(Липень 2022)

Марта Мохнацька

мама

ядерної весни

забула

як сіяти біб

з думками-птахами

що летіли на схід

кинула всіх

до спільної ями

мама

в стручки зазирала

бавилась бавленку

про старого бобища

натрапляла на сажку

(чи попіл?)

на другий рік

каже

треба садити більше

чи придумував хто

далекішу відстань

Маріанна Кіяновська

вздовж мене моя рука

не йде не біжить поволі переповзає

з місця на місце

кишені торкається тої чи іншої

завмирає не дихаючи а тоді дихає знов

знає де гроші документи і де

гудзик відірваний

має зашпори від паперу

білого зі слідами крові і слів

знає моя рука

що там де виють сирени

кулі мовчать

нині ми з нею трохи поговорили

вона дивилася в дзеркало

я у вікно

рука увібрала в себе мою тривогу

зимна

як далека ріка

не заздрить мені як любов

не шукає свого

не задумує зла

ні про що не запитує

усе знає

Світлана Богдан

ВІЙНА. КОРАЛ

Війно-війно, ти кривавий океан.

Стань з кривавого океану кривавим морем.

Стань з кривавого моря кривавим озером.

Стань з кривавого озера кривавим ставком.

Стань з кривавого ставка кривавою криницею.

Стань з кривавої криниці кривавим джерельцем.

Стань з кривавого джерельця кривавою калюжею.

Стань з кривавої калюжі кривавою плямою.

Стань з кривавої плями кривавою краплею.

Стань з кривавої краплі

Малесеньким

Червоним

Круглим

Коралом.

Нехай той корал на сонці

Вицвіте,

Вибілиться,

Зблідне,

Висохне,

Розсиплеться на дрібні піщинки.

Нехай кожна піщинка

Згорнеться,

Зсушиться,

Здиміє,

Зникне,

Піде в землю,

І не буде її.

Нехай буде тільки пам’ять –

Як червона намистина

В коралях

На шиї українки.

Дзвінка Пінчук

132nd day of war

бережися, каже

бережися, жінко, війни,

бо вона пожирає надію і спокій,

бережися літніх ночей, 

бо вони самотні й спекотні 

бережися дітей,

бо вони безборонні і люблять найдужче

(ще й безумовно)

бережися велосипедів і псів,

бо до них дуже швидко звикаєш,

та й надовго не лишиш надворі

бережися чоловіків, 

бо вони закохуються

жартують

носять м’які сорочки

мовчать

торкаються шиї кінчиками пальців

воюють

зникають

вмирають

а інколи — все одразу

Вікторія Черняхівська

Дощ за вікном лупить,

я знову їду.

Краплі повзуть по склу,

як для запліднення.

Стільки всього можливо,

як ноги поголені.

Чорніють дірами стіни

пологового.

Стільки дахів зруйнованих

вздовж дороги.

Їду додому знову.

Пожити б трохи.

Томаш Деяк

коли замість змістів вичавиш з себе міста

котрі не можуть стояти і впасти не годні теж

історія вкотре відкусить собі хвоста

відтросте

якби ж відростали кінцівки, віддихувались серця

як крутить спіраль пружиною навідліг

і падає ця труна на останній цвях

у сніг

падають звістки важніючи на льоту

той або та і призвіще та ім’я

з часом відходять у східну сліпу сльоту

не я

цей морок жере без розбору свої/чужі

повзе по трупам котрі лягли кістьми

хто там у цій непроглядній сухій іржі

не ми?

чи ті хто навчились дихати у воді

чи ті хто навчились народжуватись з вогню

і відростили крізь непролазний сніг

лють

древню й потужну, настояну за роки

таку гарячу, що пропікає з нутра

морок гарчить, а у ньому квітнуть зірки

пора

Юлія Стахівська

Коли ворог приходить у твій дім – завжди знає, що це не його.

У скількох дзеркалах він лишив своє відображення?

Поки я підіймаюсь прадавніми сходами на вершину гори,

де в церкві жертовник двох світових воєн,

а навколо наливаються кров’ю виноградники –

люди зробили великий ковток третьої.

Коли ворог приходить у твій дім – він завжди щось бере.

Питання в тому, що чужа сукня для його дочки завжди буде затісна, а сережки для дружини – пропікатимуть вуха.

У пустоті можна винести так багато речей, окрім свободи.

Біля великої брили гніву я затискаю маленький камінець у руці.

Коли ворог приходить у твій дім – він завжди живе одним днем,

бо підписав угоду з тим, що упивається.

Як еластично ластівка черкає небо крилом, як уміє вона щоразу

будувати з нічого. Я давно вже не бачила ластівок.

Але вони передали мені це уміння.

Василь Соловій

Квітень 22-го. Мощун

Станом на зараз кажуть триває війна

А тиша яка надто мертва чомусь увірвалася зранку

В дім опустілий де кинуту «ряску» із ґанку

Вітер зганя

Мертвим російським солдатам не закривають очей

Дивляться хай як весна нас атакує

Станом на зараз Ірпінь потиху тече

Мертвим російським солдатам тиша пасує 

Станом на зараз кажуть почнеться гроза

Перша весняна до вечора безперестанку

Мертвого десанта песик малий догриза

Їж мій маленький і ще приходь по добавку

Сергій Рубнікович

протигаз

ротний говорить:

хлопці

по накладних

я маю видати вам протигази

так

давно списані

так

не допоможуть

але це блдь армія

тому взяли і розписались 

як мені пояснити ті речі

які й сам до кінця не розумію

розвід караулу субординація

піджаки-командири

рго із пластиковими запалами

штик-ножі які треба здавати

або в п’ятикратному розмірі

а ще патріотичні вірші

від занепокоєних поетів/поеток

як мені перестати думати

на якому крихкому цементі

тримається міць

цієї блдь армії 

вітер над териконами

насвистує щось графоманське

стрічка новин

тріщить від рим і ангелочків

наче дошка

над польовим туалетом 

кожен із них щось пише

про свій страх травневого грому

про дуби над могилами воїв

про невчасність небесних тривог 

кожен із них вперто тягне ракети

згадує про байрактари і джавеліни

молиться за атеїстів й агностиків

цитує трьохзначні числа 

війна дала нам так багато

нових тем

армія дала нам так багато

нових термінів

мухи гудуть довкола

а я сиджу навкарачки

гортаю стрічку новин 

як мені пояснити

хоча б самому собі

чому я до сих пір не відписався

від цих талантів

чому я дочитую до кінця

хоч все зрозуміло з перших рядків

чому я не відрізняюсь від них

майже нічим

чому я блдь не взяв

той

клятий

протигаз

йдучи спокійно посидіти

вперше за кілька днів 

як мені відігнати

цих мух

як мені затримати дихання

від мистецтва 

як мені не переплутати

своє попереднє життя

із цим

як мені перестати думати

що війна

це всього лиш пачка дріждів

вкинута в туалет

поезії

Ілюстрації Оксани Гаджій, розроблені за допомогою штучного інтелекту.

Читайте також: Між любов’ю і ненавистю ходимо навпростець: 14 нових віршів про війну