Дизайн

Тілесне осмислення відвертості в «Руслах зап‘ясть» Ольги Ольхової

25.09.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Нещодавно у видавництві «Саміт-книга» вийшла книжка «Русла зап’ясть» Ольги Ольхової, а 17 вересня відбулася перша презентація книжки у Києві. «Русла зап’ясть» — збірка інтимної лірики, видана у форматі артбуку, із чорно-білими світлинами, знятими на плівку, відкритим корінцем та наскрізною метафорою «тілесності». До книжки увійшли поезії за 5 років, зокрема і ті, які друкувалися як добірки в періодиці. 

Над створенням артбуку працювали: кураторка Юлія Лактіонова, дизайнерка Романа Рубан та фотографка Юліана Паранько. Щоби занурилися у бекстейдж створення цього видання, ми поговорили з авторкою та командою про поезію, візуальну концепцію та невловиме відчуття, коли всі елементи на своєму місці.

У ролях:

Ольга Ольхова (Ольга Сухомлин) — авторка, поетка, журналістка, літературна редакторка, доцентка кафедри кіно-, телемистецтва КНУ імені Тараса Шевченка, керівниця відділення суспільних комунікацій Київської малої академії наук. Авторка трьох поетичних книжок, у тому числі «Керамічна совість» (2005), та«Брунькуються громи» (2007).

 

Юлія Лактіонова — авторка 6-ти виданих книжок для дітей, мистецтвознавиця, видавчиня. Очолювала видавництво Nebo BookLab Publishing (2016-2018), департамент комунікацій Українського інституту книги (2019), а також координувала роботу видавництва Osnovy Publishing (2020). Співзасновниця онлайн-лекторію «Touch Art» та кураторка літературних проєктів.

 

Романа Рубан — ілюстраторка, художниця-графікиня, дизайнерка, учасниця численних виставок, присвячених артбуку та ілюстрації. Видання, ілюстровані Романою Рубан: «Ї. Особлива буква» (2020), «Маєчка. Святкове видання» (2018), «СЕМЕНКО100» (2017), «12 місяців з борсуком» (2017), «Розшукується Зіна» (2017), «Три жизни кота Васики» (2016), «Cлавні професії борсука» (2016).

 

Юліана Паранько – фотографка, працює з портретною, пейзажною та експериментальною фотографією. Співпрацювала з українськими та закордонними виданнями: Просто Неба, Повага, The Ukrainians, Політична Критика та іншими. Для своїх зйомок переважно використовує фотоплівку.

Початок

Юлія Лактіонова: «Ми з Олею до роботи над книжкою майже не були знайомі. Але одного разу випадково зустрілись у театрі на Подолі, у нас були сусідні місця, так збіглося, уявіть. Ми розговорились до початку вистави і вирішили піти якось разом на каву. В результаті з тієї кави виросла і книжка».

 

Ольга Ольхова: «Кураторка проєкту Юлія Лактіонова вперше побачила рукопис у березні 20-го року, і майже відразу народилося й усвідомлення чи радше ідея, якою ця книжка має стати. Важко сказати, скільки б вона народжувалася, якби не особливий рік, адже багато процесів сповільнилися незалежно від наших бажань».

 

Юлія Лактіонова: «Ольга хотіла, щоб ця збірка, яка писалася протягом 5-ти років, істотно і якісно відрізнялась від її попередніх книжок. Я сказала, що мені треба подумати, щоб запропонувати для неї концепцію. Через карантин її вихід затягнувся. Ми думали, що видання буде готове на Книжковий Арсенал, бо фактично почали роботу наприкінці березня. Але усе закрилося, і ми не могли навіть провести фотосесію через усі ці карантинні обмеження».

***

ще дрібка дощів

і з цього зіпрілого листя

учиниться тісто

на осінь пісну

а там жменька снігу

кухлик мірний

різдвяного світла

кавальчик морозу

і мить дочекатись весну

Плівка

Юлія Лактіонова: «Ми кілька разів зустрічались з Олею, що дало можливість відчути її як авторку. Я не знаю як це пояснити, це якось завжди зростається зі спілкування, з якихось моментів із зустрічі. Потім ще читаєш тексти й розумієш яким чином найкраще буде їх оформити. Коли я побачила, що це інтимна лірика, така тонка поезія, виникла ідея поєднати цю лірику з ілюстраціями та світлинами, в яких будуть фрагменти справжнього натурального жіночого тіла. І щоб це все було ще знято на плівку.

 

Тоді я звернулась до Романи Рубан, з якою ми багато проєктів створили разом: дитячі книжки і дорослі, каталог і буклети. Ми обговорили ідею і Романа запропонувала оце класне рішення з градієнтом в корінці. Він дуже усім подобається».

Романа Рубан: «Коли я прочитала вірші, то зрозуміла, що мальовані персонажі до них не пасуватимуть, і кортить додати тілесності. В цьому питанні, ми повністю зійшлися у поглядах з кураторкою проєкту Юлією Лактіоновою та вирішили, що будемо рухатися у сторону фото чи колажів. Може здатися, що фотографії у поетичних збірках — явище не надто розповсюджене, проте у багатьох незалежних самвидавчих проєктах, артбуках і зінах, фото з текстом поєднуються митцями і дизайнерами щодень». 

Мудборд, яким надихалась команда при роботі над оформленням

 

Ольга Ольхова: «Щодо оформлення, то мушу зізнатися, що дівчата в художньому оформленні влучно продовжили мої тексти, так — багато знахідок народжувалися прямо під час обговорення, як от кольорові рішення на ч/б фото, а також скетчеві лінії, які ніби задають напрямок настрою — ось складка на платті як акцентована додаткова історія (підтекст, міжтекстовий натяк і тому подібне) або ж хрестики-нулики, де скетчевий хрестик підкреслює нулик опори під ногою — вічна гра?)».

 

Юлія Лактіонова: «Хотілося, щоб книжка була такою нюдовою, не ближчала, була такою максимально натуральною. І тому світлини теж хотілося робити саме на плівку, а не на цифру. У Юліани Паранько багато таких робіт, тому ми до неї звернулися». 

 

Романа Рубан: «З фотографкою Юліаною ми вирішили, що героїня зображень буде в умовному середовищі, де не буде нічого зайвого і це дасть змогу домальовувати тло чи додати графічних елементів. До фотосесії були зроблені умовні ескізи до розділів і окремих віршів, але робота з реальною людиною вносить корективи і дуже відрізняється від ілюстрування, плюс у колаборації з командою виникають ідеї, котрих не було до цього».

Юлія Лактіонова: «Плівка дає якесь відчуття, що це завжди якийсь непередбачуваний процес. Це теж певне оголення. Ти ніколи не можеш наперед знати, яким вийде знімок. У цій непередбачуваності й неповторності теж є певна цінність. Ми відзняли матеріал і до моменту проявлення ми не знали яким цей матеріал буде». 

 

Романа Рубан: «Окрім зернистості та несподіваних ефектів при проявленні, аналогове фото додає ваги до неповторності моменту, світла, руху руки, вигину спини». 

Юлія Лактіонова: «Ефект плівки помітний на фото, що стали ілюстраціями, це такі невловимі лінії, які дуже складно відтворити у цифрі., який дуже складно відтворити у цифрі. Іноді видно смуги від зміни освітлення чи якісь такі переходи, які лишаються тільки при роботі з плівкою».

***

Дорогою до лісу Гензель 

кришив хліб у кишені,  часто зупинявся 

і кидав крихти на землю, позначаючи дорогу.

«Гензель і Гретель», брати Грімм

 

 

Пальці його рахують мої хребці – як хлібці,      

 ніби по них він шукає дорогу додому.                

Ніби без крихт цих він зблудить на манівці –   

 отак обійме                                                                

                     не мене.                                              

                                    Та й по всьому.              

 

 

Мисливським собакою стягує з серця борги,

 вишіптує знахарем здавнені зваби і згуби.       

І водночас боїться утратити береги,                

якщо поцілує                                                          

                       не прямо                                    

                                        у губи.                  

 

 

І лишається бути бовваном його роздоріж.   

Його Грінвичем. Стовпчиком ртуті у ньому.   

І невідворотно наближати собою рубіж,        

коли більш                                                               

                    не прийде.                                      

                                       Та й по всьому.     

 

Відвертість

Ольга Ольхова: «Книга «Русла зап’ясть» має чільний мотив наскрізної відвертості, яка пронизує тексти і підтримується художнім оформленням. Тексти — різні за тематикою — чесна розмова про почуття, страхи, болі, пристрасті, слабкості та окремо про досвід, як восковий захисний шар цієї граничної відвертості. 

 

Художнє оформлення — це певне тілесне осмислення відвертості — від оголеності думок/почуттів/зізнань/ — не завжди потрібної та виправданої чесності — аж до нарощеної кольчуги невразливості. Тілесність (колір обкладинки, фото частин тіла, хребет як корінець книги на центральному зображенні) є продовженням ідеї говорити без купюр і без зайвостей». 

 

Юлія Лактіонова: «Я одразу відчувала, що ця книжка має бути із відкритим корінцем. Перша назва була «До нитки основи» і вона якось наштовхувала на відвертість і таку «відкритість». Ользі ця ідея сподобалась. І те, що лірика є достатньо такою інтимною, вона наче оголює відчуття, почуття, то і книжка наче як імітує оце оголення. Книжка без корінця — незахищена і дається нам на наш розсуд».

 

Юлія Лактіонова: «Ще й ці родимки додали. Теж таке цікаве рішення. У книжці рубрикація за допомогою родимок, у кожному наступному розділі їх стає більше. Але вони іноді зустрічаються і в самих текстах. І воно наче теж підсилює цю ідею нюдовості та тілесності».

 

Ольга Ольхова: «Родимки — це з одного боку метафора родової пам’яті, історії («проступають на тілі мІста його і мої родимки»), а з іншого той же тілесний натяк на оголеність, адже родимки зазвичай можна побачити лише на відкритих частинах тіла. Родимки за їх кількістю ми використали, і як паузи між розділами та номери розділів».

 

Романа Рубан: «Поцяткована родимками не лише героїня фотографій, але й книжка — розділи позначені умовними крапками-родимками. А на противагу чорно-білому, додаємо контрасту насиченим теплим кольором. Світ, зображений у віршах, проступає до читача й через шорсткість паперу, через відсутність надлишкової глянцевості. Книжку хочеться берегти за її оголеність кутів, берегти, як і внутрішній свій стан. А колір проступає з корінця, як думки вплітаються в реальність і хочеться додати: «Що мені, коли на двосторонньому скотчі тримаються сонце і серце, не роздереш». 

 

Читайте також: Дизайнерка Надія Кельм: Чим вужчі рамки, тим точніші ідеї

***

Що мені горизонтів

надщерблені вінця,

чи дощі, порозхлюпувані

на ходу?

Коли навіть осінь

просить за нього,

як за злочинця,

а я йому і вини ніяк не складу.

Що мені,

коли на двосторонньому скотчі

тримаються сонце і серце,

не роздереш.

Осінь носить доноси і підкидає у ночі, –

певно, не знає,

що я не безгрішна теж.

Прискіпливість

Юлія Лактіонова: «Далі постало питання з друком. Ми хотіли, щоб папір був не дуже білий, але і не жовтий. Оці всі нюанси відіграють велику роль. Бо навіть якщо один елемент буде не той, то уся книжка, вся історія розвалиться, і буде вже не такою гармонійною. При цьому це якесь невловиме відчуття того, як ці деталі мають поєднатися. Я дуже рада, що книжка насправді увібрала в себе все, що хотілося втілити й вийшла такою, як ми і задумали. Не остання тут роль того, що вдалося поїхати на друк у Харків.

 

Під час друку довелось замінити папір на інший, наприклад. Внести корективи у форму корінця. Тому, звичайно, без поїздки на виробництво ми б отримали зовсім іншу книжку. Радію, що не зрадила традиції та змогла все особисто проконтролювати

Потім забули родимку. У нас на обкладинці тиснення: на назві книжки, імені авторки і на маленькій родимці внизу. Але спочатку про цю родимку забули. Коли надрукували книгу і надіслали мені робочу фотографію, я питаю: «А де родимка?». Довелося замовляти нове велике кліше і на весь наклад доставляти її окремо. 

 

Така прискіпливість може когось дратувати. Але мені здається, що в результаті всі лишились дуже задоволені. Оскільки було приємно і нам отримати книжку, яку ми хотіли отримати, і типографії отримати такий якісний і красивий продукт».

Романа Рубан: «Тут грає роль буквально все: від настрою фото до вибору паперу, фактурності, палітурки, виду друку. «Русла зап’ясть» теж така книга, у котрій важливо все». 

 

Юлія Лактіонова: «Коли ти бачиш макет, ти уявляєш її завжди собі одним чином. А потім, коли ти бачиш це надрукованим, то виникає багато нюансів. Багато залежить навіть від того, скільки чорної фарби додати. Наприклад, усі тексти в книжці дані не чорним, а темно-сірим, що теж підсилює ефекти фотографій». 

***

м’ятна тривога під стеблами твого імені,

вже по дощах,

вже спадає висока вода.

хто я тобі? 

ким би міг  стати ти мені?

якби була боса? і легша була хода?

хто ж ми собі? кадять тумани аїрово.

Трійця стоїть 

конвоїрами біля гріха.

вже по словах. 

і по всьому, що звалося вірою.

а от любов, як тривога, ніяк не стиха.

Героїня

Ольга Ольхова: «Ліричні герої у цій збірці — різні, я навіть не завжди з ними знайома, утім є і та лірична героїня, про яку я знаю чимало, а відчуваю, напевне, найгостріше. Жодних присвят у книзі немає (крім одного означення ініціалами, яке більше про ситуацію і час написання вірша), втім я переконана, що є ті, хто впізнає себе в моїх текстах безпомилково, навіть коли пишу від першої особи». 

 

Романа Рубан: «Ми не даємо обличчя героїні, не бачимо де вона, хто вона. З-за кольорового тла лише фрагментарно даємо змогу підглянути за героїнею, або приміряти образ на себе. Фокусуємо читача на зміні: від оголеності на титулі до вбраності, якою ілюструємо останній вірш».

 

Юлія Лактіонова: «Ми не відкриваємо, хто була моделлю на фотосесії. Ми назвали її «лірична героїня», «персонаж». Хочемо це зберегти у таємниці. Сама Ольга попросила, щоб ми не афішували і не розкривали особу. Там прослідковується така лінія, що на початку, на титулі вона оголена, а вкінці вона вже одягнена. Це як така зав’язка, розвиток, і розв’язка».

 

Ольга Ольхова: «Фінальне фото — що демонструє набуту в градації «закритість» — це заховане одягом тіло і лише одне голе зап’ястя, руслами якого все одно тече та сама відвертість».

Читайте також: Місто, дитинство, поезія: ілюстрований «Цукровик» Валерії Городчаніної

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект