Translatorium: чого чекати та чому потрібна підтримка

Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM – це єдиний на сьогодні фестиваль в Україні, присвячений художньому перекладу. Щороку він відбувається в Хмельницькому наприкінці вересня – на початку жовтня та приурочений до Міжнародного дня перекладу. Цьогоріч фестивалю виповнюється 5 років, а його проведення, як ніколи, потребує підтримки спільноти. Проєкт було відхилено Наглядовою радою Українського культурного фонду, тож тепер команда запустила спільнокошт: https://biggggidea.com/project/v-literaturno-perekladatskij-festival-translatorium/#.

Директорка фестивалю Таня Родіонова розповіла про історію фестивалю, зміни за 5 років і те, чому TRANSLATORIUM продовжує жити.

З чого все почалося

Я люблю розказувати всім цю прекрасну історію, яка вже майже стала байкою, про те, як ми з Юлією Дідохою – теперішньою кураторкою програми TRANSLATORIUM – у 2015 році побували в Ґданську на перекладацькому фестивалі Odnalezione w tłumaczeniu, і десь там почали з’являтися перші ідеї про фестиваль у Хмельницькому. Але насправді, думаю, це був лиш фінальний поштовх, бо на той час уже існувала перекладацька група VERBація, яка так чи так періодично організовувала літературні події в Хмельницькому.

Тоді нам більшою мірою ішлося про те, щоб робити щось для рідного міста, в якому майже нічого не відбувається. Тепер частково вектор мотивації змістився, і це радше стало доданою вартістю. На перший план натомість вийшла потреба об’єднувати перекладацьку спільноту, формувати майданчик для її взаємодії, говорити про переклад різними способами й видами мистецтва.

Перший фестиваль ми зробили фактично без грошей і власним коштом – поселяли учасників у друзів, самі купували їм квитки… Важко це тепер уявити, але для мене це свідчення якогось чесного початку. Ми почали організовувати фестиваль просто тому, що нам цього хотілося, без зайвих зобов’язань і місійності.

Читати також: У мережі збирають кошти на проведення фестивалю Translatorium

Однак звісно далі потрібно було якось розвиватися і вибудовувати сталість проєкту. Тож ми занурились у вивчення грантових можливостей. Саме в 2018 році відкрився перший сезон грантів УКФ, тоді ж ми й отримали свій перший грант. Паралельно шукаючи різні можливості, ми запускали спільнокошт, співпрацювали з Міжнародним фондом «Відродження» та стукались по підтримку до місцевої влади. Пояснити, що таке фестиваль про переклад, на початках було непросто, але з часом наша ідея все краще стала знаходити відгук.

Шлях нішевого фестивалю

Ми якось одразу вирішили, що наш фестиваль має мати свою камерну атмосферу. Втомлені від численної кількості подій на великих фестивалях, на кшталт BookForum чи Книжковий Арсенал, ми прагнули зробити перебування на TRANSLATORIUM максимально комфортним для учасників і відвідувачів. Ми хочемо, щоби всі наші події можна було відвідати, якщо є таке бажання, а між тим ще встигнути пообідати й випити кави. Така в нас неписана фестивальна політика.

Тож маємо протягом трьох днів близько 20 подій. Це переважно лекції, воркшопи, розмови з провідними українськими письменниками та перекладачами, презентації перекладних новинок тощо. Говорячи про переклад, нам ідеться не лише про самий перекладацький фах, але й про переклад як спосіб сприйняття світу. Для цього з кожним роком залучаємо все нові й нові види мистецтва, між мовами яких і відбувається переклад. Так, у нас традиційно є музична програма, до якої ми долучаємо проєкти на межі музики й літератури.

Окрім того, вже не вперше звертаємось і до візуального мистецтва: у 2019 році в межах фестивалю на вулицях Хмельницького була встановлена серія інсталяцій Антона Логова, також у місцевій кав’ярні організовували виставку плакатів, присвячених постатям видання Єжи Ґедройця «Культура». Відповідно, з часом мистецькі проєкти виокремилися в цілий блок фестивалю.

Якщо спочатку ми намагалися запрошувати уже існуючі музично-літературні проєкти, які раніше не виступали в Хмельницькому, то з часом зрозуміли, що маємо бажання створювати щось унікальне самі. У 2019 році ми до видання поезії Вільяма Блейка зініціювали мультимедійний проєкт Blake.Anew, де перекладач Лесь Белей читав переклади на сцені, музикант Віктор Кондратов створив на основі текстів унікальний електронний саунд, а Vj-група Cube – відеоряд з використанням ілюстрацій книжки. Нам цікаво поринати в такі експерименти й залучати до співпраці, на перший погляд, такі різні спільноти.

Окрім власне фестивальної діяльності, ми з командою реалізуємо сайд-проєкти. Так, навесні 2019-го року ми створили перекладацьку резиденцію в Хмельницькому. Провівши опенкол, ми запросили до участі чотирьох перекладачок з різним бекґраундом. Протягом тижня вони спільно перекладали п’єсу Ніколи МакКартні «Дім», при цьому кожна — окрему героїню. А підсумком резиденції стала публікація п’єси та читання акторами театру ім. Старицького. Однак наш задум від початку був глобальнішим — ми хотіли, щоб цей текст став частиною повноцінної вистави, а переклад вийшов із площини тексту й ожив на сцені. Тож спільно з Театром драми й комедії на лівому березі Дніпра та за підтримки Українського культурного фонду ми створили онлайн-прем’єру вистави «Дім», а тепер постановка стала частиною репертуару театру.

Читати також: З відпустки по книжки: 8 фестивалів і ярмарків кінця літа й початку осені

Створювати щось таке нішеве, експериментувати — захопливо, але водночас і ризиковано. Та, мабуть, інакше нам було б нецікаво.

Найбільші виклики та страхи

Дотепер пригадую, як найбільше боялася, що посварюсь із VERBацією (прим. – учасниці перекладацької групи: Вероніка Ядуха, Юлія Дідоха). Якщо я тоді вже трохи працювала на літературних фестивалях, то в дівчат досвіду не було взагалі, тож «розбір польотів» у нас тривав не одну годину. Але ми навчились чути одна одну, працювати над помилками, забувати іноді про еґо на користь проєкту. Я досі трохи болісно сприймаю зміни в складі команди, хоч це цілком природні процеси. Перший фестиваль ми робили фактично вчотирьох, зараз нас восьмеро в основній команді, але є ще багато людей, які якимось чином долучаються і допомагають фестивалю.

Фінансових складнощів у нас щоразу багато, адже ми є некомерційним проєктом – вхід на всі події принципово залишаємо вільним. Для мене як для керівниці при цьому найбільшим викликом є втримати команду в цих умовах. Мотивація – складна річ, і в кожного вона своя, але в перманентному стані непевності й вона іноді втрачається. Тут важливою є підтримка всередині, коли ми хочемо втілити в життя якусь ідею, варто лиш трохи засумніватися, як хтось у команді одразу скаже: робимо, а далі якось розрулиться! Тому TRANSLATORIUM – це завжди пригода, і мені подобається означувати цей проєкт саме так.

Цьогоріч через неправомірні дії Наглядової ради Українського культурного фонду V TRANSLATORIUM опинився без фінансування. Фактично ми спочатку виграли грант, а тоді в нас його забрали. Тепер замість того, щоб спокійно готувати програму фестивалю, ми змушені постійно шукати додаткові можливості підтримки. Ми запустили кампанію на Спільнокошті й віримо, що завдяки підтримці спільноти зможемо забезпечити базові організаційні витрати.