У Норвегії вийшла антологія, до якої увійшов текст Ірини Цілик

Тема есею — «свобода писання».

«Мені написався текст про моїх колег — тих, що стоять за моєю спиною, тих, що поруч, тих, що надто зайняті війною за виживання України і не мають можливості писати як раніше, і тих, що більше ніколи й нічого не напишуть.  Я багато про що і про кого писала в тому тексті. … Я писала про все невисловлене, приховане з питань безпеки, про тяжку німоту багатьох моїх попередників. Про те, як багато синонімів в українській мові є до слова “туга” і як бісила мене ще в школі наша українська класична література. Аж поки я не почала відкривати для себе світ усіх цих письменників і письменниць, поки не дізналася, що вони теж чорно жартували, кохалися, згоряли від пристрасті й болю. А ще — мали часом сміливість писати про важливе, за що й були перемелені темними часами. Писала трохи про наші 1920-30-ті, про наші 1960-80-ті і тих, хто став їхніми голосами. Писала також про наше сьогодні, про мою френдстрічку, часто схожу на стрічку некрологів, про моє покоління, чиї молодість, ресурси, сили, а часом і життя пожирає війна», — зазначила письменниця.

Вона додала, що в тексті також йдеться про Вікторію Амеліну та щоденник Володимира Вакуленка. У постскриптумі Цілик написала про вбивство росіянами Вікторії Амеліної у Краматорську.

Нагадаємо, 2022 року у Норвегії видали антологію української народної поезії.

Читайте також: П’ять українських авторів відмовилися від участі в норвезькому літературному фестивалі

Чільне зображення: litteraturhuset.no