Василь Чебаник — людина-ренесанс, новатор українського шрифтарства, щедрий вчитель

Попри поважний вік, Василь Чебаник до кінця йшов у ногу з часом. До останнього року життя він викладав і був професором кафедри графічного дизайну КДАДПМД імені Михайла Бойчука, жваво цікавився проєктами своїх учнів і навіть патронував фестивалі шрифтів і каліграфії, які об’єднували фахівців з усієї України.

Він був визнаним митцем ще за життя — багатогранним майстром у різних галузях мистецтва: живописі, графіці, каліграфії, типографії, книжковій шкіряній інтролігації, інженерному дизайні.

Цей перелік ролей умовний, адже художнє мислення Василя Яковича мало синестетичну цілісність: кожен твір — це втілення його внутрішньої музики. Техніка була для нього лише засобом реалізації глибокої ідеї, а практика — шляхом до досконалості.

Однією з найвідоміших праць митця стала авторська абетка «Рутенія», яка в 2019 році була удостоєна Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Цей проєкт — результат багаторічної праці та осмислення аутентичної кирилиці в контексті сучасної української мови. Митець прагнув передати графічне відображення мелодики українського мовлення, втілюючи синестетичний підхід до типографіки. До створення «Рутенії» Чебаника надихнула зустріч із видатним німецьким графіком Альбертом Капром у Лейпцигу в 1971 році — момент, що став точкою відліку у формуванні концепції.

Василь Якович запровадив вивчення інтролігації (конструювання книжки) в академічне поле, де вона стала окремим фахом. Книжкова інтролігація, за його методом, охоплювала всі етапи виготовлення книги — від технології шкіряної оправи до графічного оформлення.

Читайте також: Пішов з життя класик української графіки, художник Василь Чебаник

Серед найвідоміших робіт цього напрямку — унікальний примірник Конституції України, виготовлений його руками в 2001 році, на якому складають присягу Президенти у Верховній Раді України. Окрім вишуканої шкіряної оправи, примірник прикрашений шрифтом «Рутенія» на обкладинці.

Серед інших видатних видань, до яких Василь Чебаник долучився як графік, ілюстратор та розробник шрифтів і шрифтових композицій:

• «Камінний Господар» Лесі Українки (Радянська школа, 1963),
• «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго (Молодь, 1976),
• «Нічні роздуми старого майстра» Миколи Бажана (Радянський письменник, 1976), «Чари ночі» Олександра Олеся (1989),
• «Голосіївська осінь» Максима Рильського (Радянський письменник, 1985).

Для оформлення книжок і серії портретів українських письменників та митців італійського Ренесансу він створював гравюри на латуні, нержавкій сталі (власним методом електролітичного травлення), вініпласті, пластику та лінолеумі. Його рівень володіння технікою гравіювання заслуговує на окреме дослідження.

Педагогічну діяльність Василь Чебаник розпочав доволі рано. Ще бувши студентом четвертого курсу Київського художнього інституту він вів підготовчі курси, а на п’ятому — уже викладав на факультеті. У 1962 році став викладачем кафедри графічних мистецтв (нині НАОМА), а з 1980-х був професором і деканом.

Своїми вчителями вважав Наума Богомольного (графічні техніки), Михайла Різника (шрифт), Іларіона Плещинського (офорт), Василя Касіяна, Георгія Якутовича (книжкова графіка).

Під час викладання в Академії Бойчука він працював над каліграфією як окремою дисципліною — і це дало поштовх не лише розвитку української каліграфії, а й шрифтового дизайну в цілому.

Опанувавши комп’ютер аж у 70 років, Василь Якович працював над створенням українських кириличних шрифтів у рамках абетки «Рутенія». Найвідоміші з них: Ruta Medium, Tetiana, SofiaKyivska, Veronica Light Italic, ChebanykGroteskCond, Rutenia Bold (2024), Rutenia Cursive Italic (2007), Rutenia, UkrainianArial Rutenia Italic, Shypshyna Cursive Italic (2008).

По собі Василь Якович лишив сотні вдячних учнів і послідовників. Ми попросили лише кількох із них поділитися спогадами про свого вчителя.

Олег Грищенко та Олена Старанчук 

Куратори ілюстраторського клубу Pictoric, який обʼєднує сучасних митців.  

Василя Чебаника знають передусім як відомого каліграфа і розробника шрифтів, але водночас складно переоцінити його внесок у формування школи української ілюстрації як чудового графіка та педагога. Ще з 1960-х Василь Якович – викладач та професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) – виховував майбутніх відомих українських ілюстраторів. Серед них: Галина Галинська, Сергій Якутович, Валентин Гордійчук, Володимир Іванов-Ахметов та багато інших. Це надзвичайно великий внесок в історію української ілюстрації та книжкового мистецтва — адже його учні вже самі продовжили роботу з наступними поколіннями майстрів.

Василь Чебаник завжди був відкритий до співпраці з молодими ілюстраторами і художниками. Надавав можливості своєї майстерні для реалізації проєктів, дозволяв користуватися власною бібліотекою, розробляв моделі станків для друку — чи не найякісніші з тих, якими користувались. Така його відкритість до співпраці дала нам на початку професійного шляху величезний поштовх у розвитку як художникам, дизайнерам і кураторам, що задіяні в розвитку української ілюстрації.

Вікторія та Віталіна Лопухіни

Каліграфині, ілюстраторки, графічні дизайнерки та викладачки. 

Спогад про знайомство

Коли ми навчались на 3-му курсі, пішли чутки, що до нас в академію Бойчука переходить професор НАОМА Василь Чебаник. Казали, що він завідуватиме нашою кафедрою. Ми тоді вже розглядали каталоги з його абетками і були просто вражені тим, як він працює з формами літер, особливо із кирилицею. Знали, що він заслужений художник. Та й загалом уже багато про нього знали, тому що побували на фестивалі «Свято Кирилиці», який відбувся в Харкові в 2008 році, і слухали його там. У нас уже були успіхи з дисципліни «Шрифт». А коли Василь Чебаник перейшов у Бойчука, ми почали ходити на абсолютно всі його заняття. 

Тоді ми й почали з ним спілкуватися. Уже потім виявилось, що в нас багато спільних знайомих, як-от Дмитро Растворцев та Андрій Шевченко, і кожен із нас є в спільноті ua_typography на lj. Потім уже під патронажем Василя Чебаника й Олександра Мікули відбувся фестиваль каліграфії і типографії «Рутенія», до організації якого і ми долучались. Усі ми – наша українська спільнота каліграфів, типографів, шрифтових дизайнерів – здається, там і перезнайомились. 

Спогад з майстерні

Ми декілька разів заходили до Василя Яковича в майстерню на Печерську, що була на Звіринецькій. Там знімали інтервʼю із ним, на камеру самого художника.

Памʼятаю в нього була книга Едварда Джонстона “Writing & Illuminating & Lettering”. Саме в нього в майстерні ми вперше ознайомилися з якісною літературою зі шрифтового дизайну. Багато книжок у нього було саме про мистецтво книжки й мистецтво шрифту. Купа робіт, станки, мало місця — але ще серед полиць стояв великий Apple Mac, і Василь Якович на ньому працював.

Чебаник був достатньо суворим вчителем, але з тими, кого вважав талановитими і працьовитими, він спілкувався з максимальною повагою. Це була ніжна людина, інтелігентна. Він міг так дібрати слова, щоб влучно висловитися і не образити. Людина високого польоту.

Памʼятаю, як ми захищали свої перші дипломи – за вибраними листами української діаспори “Mal du Pays“ («Туга за Батьківщиною»). Василь Чебаник рецензував наші роботи. Ми тоді не хотіли його надто напружувати, але ходили консультуватися, говорили радше на загальні теми. На самому захисті він знімав нас на камеру і, здається, після цього диплому почав поважати нас як професіоналок — і для нас це було важливо. Називав нас «мої сонечки», і за цим відчувалось і тепло людини, і повага.

Спогад про фейсбук

На фейсбуці ми зареєструвалися в 2010 році, тому що на пошті побачили лист від Василя Чебаника із запрошенням в цю соцмережу. Подумали: «Мабуть, якщо Василь Якович там — треба реєструватись». От так і досі там.

Спогад із лікарні

Дуже соромно чомусь це згадувати. Десь у 2010 році Василь Якович зламав ногу, потрапив до лікарні. І ми пустили такий флешмоб: побажаймо здоровʼя йому каліграфічно. Коли він дізнався, що ми таке зробили, здається, образився і сказав: «Я не люблю цього пафосу, я хотів би, щоб про це ніхто не знав».

І зараз навіть не знаємо, як би він відреагував на ці всі дописи про нього.

Спогад про співвикладання в Академії Бойчука

У 2013 ми прийшли викладати як асистентки Василя Чебаника до Бойчука. Його дружина була у важкому стані, він доглядав за нею і не міг віддаватись роботі повністю. Так ми й почали викладати. Дякуємо за довіру, Василю Яковичу.

Варто сказати, що на всіх лекціях і воркшопах із каліграфії, на яких ми викладаємо, завжди згадуємо імʼя нашого вчителя. Доброї, світлої, тонкої натури. Світла памʼять.

Читайте також: Смачний леттеринг і пластична кирилиця. Про що фільм «Митець»?

Богдан Гдаль

Графічний дизайнер, автор настінних розписів, шрифтовий розробник, громадський активіст.

Спогад про категоричність

Внесок Василя Яковича беззаперечно великий. Яскравий самобутній стиль, велика кількість напрацювань, надзвичайна продуктивність й одержимість ідеєю зробити «Рутенію» офіційною державною абеткою — за цим упізнаємо майстра. Звідси й безкомпромісна категоричність, і співпраця з людьми, які допомогли зробити його бренд упізнаванішим, але водночас завдали доробку репутаційних втрат. 

Тепер усьому цьому має дати раду фонд, створений родиною митця. Бажаю їм, щоб у них все вдалося.

Стас Букало

Графік, дизайнер, конструктор книг, The Book Brоthers Atelier. 

Спогад про викладацьку техніку

Чимало текстів зі світової літератури — про погляд учня на вчителя й учителювання загалом. Але тільки коли сам стикаєшся з прикладом такого учителя і приміряєш такий досвід співпраці на себе, тобі розкривається ще одна з багатьох граней майстерності – учительська. І в мене є такий приклад.

Мистецтво й науковість інтролігації дуже тісно пов’язано з ремісництвом. Саме цей предмет запропонував та впровадив до вивчення в Академії мистецтв Василь Якович Чебаник. Ну, а я був його останнім аспірантом. Вивчаючи цей фах, дуже важливо відчувати мистецтво книжки як ремесло — цього Василь Якович і вчив нас. 

Йому розумівся на техніці, дизайні та матеріалах ще й тому, що мав досвід армійської роботи з літаками. Він знався й на конструкторській роботі, був уважним до роботи конструктора не тільки в літаках, але й у книжках. Й учив він дуже тонко й по-філософськи. Так, наприклад, професор б’ється над тим, щоб студент зрозумів закони матеріалу, з яким працює, а закони студента не зовсім збігаються з законами матеріалу та законами книжки, над якою студент працює. Можна прочитати про це лекцію, можна довго розповідати, але…

Василь Якович приходив у нашу майстерню, споглядав наші «творіння», вислуховував жалоби на матеріал і розповідав такий анекдот: «Зустрічаються на льотному полі два пілоти. Один іншому жаліється, що в нього після рейсу в одному й тому самому місці завжди ламається крило літака. Другий пілот каже: “Та це справа відома! Ти візьми, на новому крилі вздовж того місця понасверлюй отворів та лети спокійнісінько у свій рейс. Я впевнений, що все буде добре”. Той так і зробив. А по прильоті на аеродром, зустрівшись із другим, дякує йому і питає, у чому все ж таки секрет. Досвідчений пілот йому відповідає: “Ти туалетний папір бачив? – Так. – Бачив отвори (перфорацію) в ньому? – Так у цьому місці ніколи не відривається”».

Мені здається, що цей приклад дуже характеризує постать Василя Яковича, яку нам всім ще буде можливість розкрити в часі.

Кирило Ткачов

Графічний дизайнер, каліграф, шрифтовий дизайнер, викладач, ілюстратор, артдиректор, засновник міжнародного фестивалю «Простір літер».

Спогади про експерименти

Титан. Метр. Справжній майстер.

Сміливий експериментатор. Василь Якович, як ніхто, обігрував історичні форми різних епох, надаючи їм нове життя. Оригінальні та пластичні елементи формували дивні і фантастичні образи літер. Сплав історії та неймовірної фантазії створював сміливі символи. 

Майстер. 

Андрій Шевченко 

Шрифтовий дизайнер. Був членом журі міжнародного конкурсу “New Cyrillic 2012” та студентського конкурсу Pangram-2017. У травні 2017-го року ініціював шрифтове свято «Букви й хвилі».

Спогад про створення шрифта

Важко оцінити вплив Василя Яковича на українське шрифтарство. Вишукані, впевнені й химерні — його шрифти складають цілий власний світ. Це наче втілена гра в бісер: із власною логікою, ритмом і помітною навіть профанам силою. Колись, спробувавши допомогти з оформленням літер Чебаника у цифровий шрифт, вразився їхній життєлюбності. Літери вперто не хотіли лишатись остаточними, пускали нові пагони, примушували Василя Яковича малювати їм варіанти й альтернативи. 

Це не було чернецтво — лише наполеглива праця на кришталево ідеальну шрифтову Україну. Василь Якович радо ділився своєю візією й щиро цікавився шрифтовими новинками. Усміхнений, доброзичливий та впертий — він переймався, звісно, що його ідеї не стали загальними, хоч і здобули чимало прихильників. Але справжнє осмислення спадку ще попереду. 

Великому ж Майстрові вдячність і шана!

Читайте також: Виклали 6 безплатних шрифтів, присвячених київському метро

Євген Садко

Засновник і керівник українського шрифтового веб-сервісу Rentafont.

Спогад про перші зустріч та співпрацю

Вперше я побачив Василя Яковича приблизно в 2006 році на фестивалі «Свято Кирилиці» в Харкові. Тоді він розповідав про своє бачення кирилиці, українські форми літер і показував проєкт «Рутенія».

Через багато років мені пощастило попрацювати й поспілкуватися з ним, переважно в переписці. Я збирав й опрацьовував альбом його робіт, а він створив для мене літерацію на замовлення — а потім навіть у подарунок.

Думка про спадок

У 2019–2021 роках Василь Чебаник створив чимало монограм та іменних написів для українських діячів і митців, а також для колег-шрифторобів: Андрія Шевченка, Богдана Гдаля, Генадія Заречнюка і навіть для мене. Він не обирав імена за значимістю чи популярністю, а просто робив стільки, скільки дозволяли сили й здоров’я. Усі ці написи були подарунками!

Його доробок величезний і за розміром, і за значенням для української культури — його необхідно зберігати і розвивати!

Графіка Чебаника та ідеї з проєкту «Рутенія» лягли в основу кількох шрифтових гарнітур, створених українськими шрифторобами. З 2017 року ці шрифти допомагали українським волонтерам грошима від продажів.

Я іноді не погоджувався з ним, але, коли ми говорили, він завжди відповідав з повагою до моєї думки. У нас були живий діалог і дуже цікава співпраця.

Особливо запам’ятався один випадок: якось я попросив його зробити літерацію для групи «Шрифтові Знадібки», і був здивований тим, що він назвав доволі помірну суму, для роботи такого майстра. Це був черговий прояв його дружнього ставлення до колег по шрифтовій справі. Взагалі Василь Якович в першу чергу працював заради мистецтва, на благо України, а не заради грошей.

Олександр Друганов

Онук Василя Чебаника, дизайнер.

Спогад про дитинство

Для мене Василь Якович був насамперед дідусем — близькою рідною людиною, із якою я проводив багато часу в майстерні, коли був маленький. Влітку ми їздили всією родиною відпочивати або на дачу, або до Канева на творчу базу НАОМА. Він навчив мене водити автомобіль, працювати із деревиною та шкірою. Він був прикладом людини з неймовірною трудовою дисципліною й талантом. 

Про стиль’естетику

Для мене він – людина-ренесанс. Йому я присвятив свою концепцію «стиль’естетики», яка стане ключовою ідеологемою Благодійного фонду Василя Чебаника.

У ній я спробував зафіксувати особисте переживання чуттєвого сприйняття стилю, погляд на філософію творчості та на метафізику буття саме через практику творення.

У центрі стиль’естетики лежить уявлення про стиль як феномен, який осягається передовсім не розумом, а тілом, рухом, ритмом, інтуїцією. Стиль — це те, що проживається і відчувається, а не просто конструюється на ментальному рівні. Стиль — це жест особистості, її відповідь світові, втілена у формі, русі, композиції. Це не рамки еґо, а його голос, який робить естетику зримою. Естетика — це пульс світу, що сприймається тілом і почуттями; мить, коли буття відкривається в ритмі, текстурі, світлі. Так і зʼявилося слово «стиль’естетика»: як злиття персонального стилю та всеохоплюючої естетики через тілесно-чуттєве сприйняття. 

Персональна стиль’естетика може бути виражена в будь-яких матеріалах та інтелектуально-інтуїтивному творчому інструментарії. Василь Якович майстерно використовував такі матеріали, як шкіра, деревина, латунь, мідь, сталь та такий фундаментальний інструментарій, як форма, композиція, динаміка, гра тіні та світла, гра кольору, а також елементи синестетики — відчуття музики, втіленої у формі та композиції, — як це робили справжні майстри італійського Ренесансу.

Стиль’естетиці близька «Гра в бісер» Германа Гессе — як безкінечна Практика, у якій з’єднуються музика, форма й сенс. Стиль’естетика — це звільнення від симулякра Жана Бодріяра. Це маніфест повернення до справжнього. 

Зображення: Rentafont, архів Олександра Друганова.

Читайте також: Шрифти на експорт: найцікавіші українські гарнітури, про які мають знати у світі