Відповідь Феліксу Редьці про наклади книжок в СРСР не від чату GPT, а від Читомо

Комік Фелікс Редька, відомий за подкастом «Комік плюс історик», потрапив у скандал після заяви, що твердження про знищення української мови росією — це «пропагандистський штамп», адже, за його словами, подібну мовну політику проводили й інші держави. Свою позицію він підкріпив аргументом з ChatGPT про те що, мовляв, в СРСР українськомовних книжок видавали більше, ніж у незалежній Україні.

У відповідь на заяви Фелікса Редьки Читомо зібрало 16 фактів, що доводять хибність тверджень Редьки, на основі досліджень й аналітики з наших спецпроєктів «Путівник з історії утисків української мови» (історія послідовних репресій російської імперії, СРСР та росії проти української мови), «Стирання слова» (низка текстів про інструменти знищення української літератури), «До друку» (дослідження українських видавничих феноменів, що впливали на культурний процес свого часу) та «Екземпляри ХХ»  (про знакові періодичні видання, що пов’язані з літературою і мистецтвом XX століття): 

• З приходом радянської влади різко зменшилася кількість українськомовних видань — з 6394 (79 % загальної кількості) у 1930 році до 1895 (43 %) у 1939 році. Як констатує Юрій Шевельов, причиною відносного зменшення українських видань була, в першу чергу, урядова політика, але щодо зниження абсолютних чисел «відігравала ролю і відраза читача до творів, перейнятих офіційною пропагандою, та ще й низького художнього рівня, і помітне зменшення самих читачів внаслідок розгрому інтелігенції та освіченіших кіл селянства» (читайте про руйнацію українських видавництв совєтами).

• Стосовно накладів. До 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, пропаганди ідей  радянського патріотизму, дружбі народів було присвячено близько 90 назв загальним тиражем понад 3 млн примірників. (справи Держкомвидаву УРСР, 1973 рік).

• Стосовно репертуару. 1976 року за підсумками XVIII Всесоюзного конкурсу Мистецтво книги з видань від України були відзначені 20 книг, а саме: Л. І. Брежнєв. Звіт ЦК КПСС і чергові завдання партії в галузі внутрішньої і зовнішньої політики. Доповідь ХХV з’їзду КПСС (Дніпро), В. І. Лєнін. Вибрані твори у трьох томах (Політвидав України), Комуністична партія України – боєвий отряд КПСС (Політвидав України), Л. І. Брежнєв. Звіт ЦК КПСС і чергові завдання партії в галузі внутрішньої і зовнішньої політики. Доповідь ХХV зїзду КПСС (Політвидав України), Художнє конструювання у машинобудівництві (Техніка), А. П. Меркулов. По моделях природи (Техніка), Мир і труд. Збірник віршів (Радянський письменник)  (справи Держкомвидаву УРСР, 1976 року). 

• 11 січня 1918 року був підписаний «Декрет про державне видавництво», дія якого поширювалася згодом на окуповані більшовиками українські території. У декреті зазначалося, що державні видавництва мають випускати «дешеві народні видання російських класиків» (читайте про руйнацію українських видавництв совєтами). 

• Радянський письменник міг жити добре: влада дбала про нього,
  спокушала великими тиражами, гонорарами, преміями та всілякими благами. В кінці 40-х років, щойно молодий Гончар видрукував у журналі «Вітчизна» під назвою «Голубий Дунай» продовження свого успішного роману про війну «Альпи», – як обидва твори, об’єднані назвою «Прапороносці», випустили видавництво «Радянський письменник» накладом 25 тисяч та видавництво «Молодь» – 30 тисяч (читайте про привілеї і статус, які надавалися «ідеологічно правильним письменникам»). Автори, які не проходили редакторську цензуру, могли надовго замовкнути, пишучи свої твори «у шухляду» – серед них, наприклад, Валерій Шевчук, Василь Голобородько, Іван Семененко, Михайло Григорів та інші.

• На території України на початку 1922 року працювало понад 100 різноманітних партійних, відомчих та кооперативних видавництв, то вже у серпні 1922 року більшість з них були закриті. УРСР створила Державне видавниче об’єднання України (ДВОУ). У 1966–1985 роках в Україні працювало лише 24 видавництва (читайте про руйнацію українських видавництв совєтами). 

Читайте також: Література другої категорії. Як створювалась і працювала система маргіналізації української словесності

• Можна ознайомитися зі списком забороненої літератури та рекомендованих ідеологічних видань від Головіліту 1988 року на 37 сторінок. Можна скласти уявлення про репертуар видавництв. Також за тим же посиланням є список видань Академії наук, знищених у 1930-х роках.

• До 1922 року совєцький союз вичистив фонди україномовних книжок сотень бібліотек «Просвіти», що існували на всій території України. (читайте більше про нищення українських бібліотек).

• Була така професія «бібліотечний колектор». Діючи відповідно до вказівок влади у книговидавничій політиці, вони практикували нав’язування бібліотекам насамперед російськомовних видань. Якщо ж книгозбірні бажали поповнити свої фонди популярними україномовними книжками, то мусили миритися з тим, що отримували обов’язковий «довісок» у вигляді російськомовної продукції з пропагандистськими наративами (читайте більше про нищення українських бібліотек).

Читайте також: Путівник з історії утисків української мови

• Від самого початку існування совєтської держави цензура була провідним складником її політики у сфері поширення інформації та регулювання видавничої справи. Управління в справі охорони державних таємниць у пресі, партійний контроль, цензура бібліотек і державних комітетів – вся ця інфраструктура була покликана на те, щоби читач отримував лише «правильні» тексти. Процес проходження книжки «цензурними лабіринтами» часом затягувався до одного року – поки текст пройде всі інстанції й виправлення. Деякі автори вдавалися до спроб обдурити цензорів. Так, наприклад, поети УРСР часто вдавалися до так званих «паровозів» – ідеологічно ангажованих віршів на початку поетичної збірки, які «протягували» решту віршів до друку. Наприклад, такі тексти можна знайти у збірках «Американський зошит» Івана Драча, «Пальмова віть» Дмитра Павличка, «Тиша і грім» Василя Симоненка та інших (читайте більше у нашому спецпроєкті “Стирання слова”).

• 223 українські письменники зникли з літератури упродовж 1930-1938 років. Основна причина – репресії, розстріли, самогубства, зникли безвісти. (Лавріненко, «Розстріляне Відродження») (більше про масові розстріли й захоронення радянських письменників). 

•  У дитячому видавництві «Веселка» багато книжок покращеної якості виходило про піонерів, комсомол і Лєніна (Микола Поляновський «Чесне піонерське: Оповідання» (1978)), Володимир Канівець «Ленін у Шушенському: Уривки з повісті „Хлопчик і жар-птиця”» (1970), «Найдорожчий друг: збірка творів про Леніна» (1981) та ін (більше читайте про історію видавництва «Веселка», особливо цікаво про репресії проти редакції).

• 1930 року розпочалася політична кампанія проти «шкідництва на мовному фронті», під час якої ліквідували Інститут української наукової мови, зокрема низку наукових комісій (діалектологічну, історії української мови, нормативної граматики української мови, для складання словника живої української мови, історичного словника української мови, етимологічного словника) (читайте більше про утиски української мови).

• 1933 року Народний комісаріат освіти (Наркомосу) УСРР видав наказ про організацію комісії, завданням якої було відкинути «штучне відмежування української мови від російської мови у словниках» та усунути «націоналістичні правила правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазні культури». Програма на «викорінення, знищення коренів українського націоналізму» у справі термінології та граматики стає засадничою у «знешкодженні» словників і правопису 1928 р. Символічно, що наближати українську мову взялися саме в розпал Голодомору. Мовознавиця Лариса Масенко згадує, як до редакцій журналів і видавництв надходили списки «репресованих» слів — тих, що треба було вилучати з текстів. Наприклад, таким словам, як обрус, аркуш, визиск, сталий не давали можливості повноцінно функціонувати у мові, їх фактично вилучали з вжитку, замінюючи синоніми, близькими за звучанням до аналогічних російських слів: скатертина, лист, експлуатація, постійний (читайте більше про утиски української мови).

• 1938 рік РНК СРСР і ЦК ВКП(б) видало постанову «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей» обґрунтовувалося та забезпечувалося обов’язкове вивчення російської мови на всій території СРСР. Рівно через 20 років, вийшла постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям…», що проголошувала необов’язковість вивчення мов союзних республік у школах; вивчення всіх мов, крім російської, було за бажанням батьків учнів (читайте більше про утиски української мови).

• 1970 року Міністерства освіти СРСР прийняло наказ, що писати і захищати всі дисертації можна лише російською мовою, а їхнє затвердження можливе тільки в Москві. Зі зміщенням центру українського наукового життя до метрополії українська наукова мова переходить в розряд низькосортних та потроху починає занепадати (читайте більше про утиски української мови).

• 1973 року заборонили відзначати ювілей твору Івана Котляревського «Енеїда». Згідно з радянським каноном, історія формування української літературної мови не може бути довшою від російської, якій відведено роль старшої серед мов трьох братніх народів (читайте більше про утиски української мови).

Зазначимо, що Фелікс Редька вже потрапляв у скандали щодо мовного питання в Україні: у 2024 році він закликав перестати чіплятися до громадян, які продовжують у побуті розмовляти російською мовою і не засуджувати батьків, які говорять з дітьми російською мовою, а у 2023 — жартував на стендапі про те, скільки бомб має впасти на мешканців прифронтових областей, щоб вони перестали говорити російською.

Читайте також: Маршрутом заборон української мови: як працює проєкт «Лінгвоцид»