З журбою радість обнялась: як пояснити іншим свої емоції

Марк Лівін. Ілля Полудьонний. Простими словами. Наш формат, 2020 — 264 с. 

Говорити про свої емоції часто буває складно та ніяково. Однак вони створюють наш досвід, що впливає на поведінку і реакції на подальші життєві ситуації.

За минуле століття наше суспільство пройшло крізь безліч масштабних трагедій, які наклали свій відбиток на емоційний стан людей. Ба більше — сформували багато моделей поведінки й у наступних поколінь. Однак в Україні культура осмислення чи обговорення пережитого досвіду ще досить низька, тож зараз у людей з’являється дедалі більший запит на розуміння своїх емоцій. Кожен і кожна знаходять свої шляхи: книжки, подкасти, науково-популярні статті чи безпосередньо психотерапію.

Одним із таких проєктів стала книжка «Простими словами» психолога Іллі Полудьонного і журналіста й письменника Марка Лівіна, створена на основі їхнього однойменного подкасту. Ми вибрали кілька знайомих усім емоцій — з авторським аналізом і  порадами.

Злість

У соціальному суспільстві уникнути злості неможливо. Ця емоція, як і будь-яка інша, не погана, адже допомагає розуміти свої межі й потреби, і таким чином краще взаємодіяти з іншими людьми. Коли людина відчуває злість, це свідчить про порушення її меж — психологічних, фізичних, тілесних. До того ж відчуття злості викликає енергію, яка дає змогу відновити ці межі.

Залежно від насичення це почуття охоплює незадоволення, роздратування, обурення, злість, гнів, лють і афект. Однак їх не варто пригнічувати чи висловлювати непрямо, бо вони можуть прорватися пізніше в інших невідповідних ситуаціях чи навіть нашкодити вашому здоров’ю. Автори радять конструктивно висловлювати свій гнів і обговорювати його, щоб вирішити ситуацію:

Зазвичай коли людина веде діалог усередині себе з агресором, тобто фантазує про те, як могла б вирішитися та чи інша ситуація, то уявляє помсту, приниження. Часом ці діалоги в голові можуть вестися по кілька годин. Людина намагається раціонально вирішити емоційне завдання. Найголовніше в цьому випадку — усвідомити, що злишся. Наступний крок — поставити собі запитання: «Які межі порушили?» — і знайти спосіб їх поновити чи позначити.

Провина

Багато людей не відрізняє провину від сорому, але ця різниця існує:

Сором і провина — дві подруги, що сидять за однією партою. Вони настільки схожі, що їх часом навіть плутають. Різницю помітно у сприйнятті себе. Коли перша не встигає зробити домашку, бо дивилася серіал, то думає: «Як я могла так вчинити? Я погана людина». Коли це трапляється з другою, міркування інші: «Навіщо я так зробила? Це поганий вчинок». Сором стосується людини загалом, її особистості, ставлення до себе. А провина — це коли щось зробив не так.

Відчуття провини виникає тоді, коли порушуються певні домовленості між людьми. Часто вони бувають непрямими чи й взагалі нав’язаними ззовні — і тут людині важливо розібратися, ким і чому вони нав’язані, як можна ці уявні «правила» змінити. Загалом такий договір є корисним для суспільного порядку, адже крім ірраціональної та екзистенційної провини, існує і раціональна, за яку можна вибачитись і спокутувати. Раціональна провина, наприклад, спонукає вводити закон на державному рівні, щоб підтримувати загальний порядок, чи пропонувати клієнтам додаткову послугу за неякісний сервіс.

Щастя

Цей розділ у книжці — єдиний, де нема ні особистих історій авторів, ні завдань. Все просто: тому що проживання щастя в кожної людини індивідуальне. Ба більше, це навіть не емоція чи почуття, а радше комплекс переживань, які формують цей стан. Тому автори радять сконцентруватися на пошуку власного «сенсу» та свідомому споживанню того, що пропонує масова культура як «рецепти» щастя.

Автори наголошують, що досягнути щастя неможливо:

З кожною новою кризою в людини з’являється більше можливостей знайти сенс і відчути себе щасливим тут і зараз. Для зустрічі із собою страждання неминуче, а щастя в цьому випадку — короткі миті радості від дороги, якою рухаєшся. У якомусь сенсі це ніби момент насолоди в дорозі, коли відчинив вікно, а там весна — і почуваєшся лабрадором, що висолопив язик та підставив симпатичну мордочку вітру. Щоправда, вічно так тривати не може — вікно доведеться зачинити.

Читайте ще: «Як навчити дітей розпізнавати емоції та позбуватися прикрих»

Образа

Коли людина не може одразу сказати про те, що її не влаштовує, найчастіше це викликає в неї почуття образи. По суті, образа є злістю, яка спрямовується всередину. Тобто вона так само виникає, коли порушуються кордони людини, а ще — коли руйнуються її очікування і системно не задовільняються певні важливі потреби.

Щоб впоратися з цієї емоцією, автори радять усвідомити свою злість, повідомити про образу і вчитися будувати кордони та прямо висловлювати те, що їй не підходить.

Автори пояснюють, що захищати свої кордони допомагає як і наявність безпосередньої навички, так і вміння протистояти в конкретній ситуації: 

Іноді люди вміють захищатися, але роблять це в якійсь одній формі або, наприклад, занадто агресивно. Коли реакція на порушення кордонів — крик у відповідь, це не завжди погано, але якщо репетуватимете на начальника, вас можуть звільнити. Тоді завдання психотерапевта — допомогти знайти адекватніші способи захисту.

А іноді, додають, можна просто розвернутися й піти чи прийняти відсутність власної енергії для відсічі.

Нудьга

Психолог Вільям Джеймс описує нудьгу як стан, у якому увага людини зміщується на перебіг часу, а не наповнення змістом свого життя. Зазвичай вона свідчить про потребу заповнити цей момент цікавими для людини подіями. І якщо життя людини є активним, (тобто це не вимушена нудьга, наприклад, у черзі чи в дорозі) — то нудьга підштовхує її замислитись про свої справжні бажання.

Нудьга як відчуття потрібна, щоб переосмислювати життя, вчитися знаходити цікаве в будь-якій миті. Окей, що цікавого можна зробити в літаку чи в потязі, на нудній вечірці чи в ліжку, чухаючи червоний від шмарклів ніс? Саме це відчуття піднімає багато фундаментальних питань. Куди я прямую? Чим наповнене моє життя тут і зараз?.

Автори пояснюють, що збудження не зарадить нудьзі по-справжньому, краще в цей час, наприклад, зробити те, що завжди відкладали. А щоб зрозуміти глибші сенси, яких хочеться додати своєму життю, можна спробувати зафарбувати кольоровими олівцями чистий аркуш паперу, уявивши, що він — це нудьга.

Самотність

Говорячи про самотність, автори радять відділяти її від усамітнення. Відчуття самотності виникає тоді, коли людині погано без когось чи й навпаки з кимось. А усамітнення дарує людині задоволення від перебування наодинці.

Тривале відчуття самотності може забирати дуже багато ресурсів і сил у людини, адже вона залишається сам на сам зі своїм болем і проблемами. Тобто ніхто не може заперечити її деструктивних думок і підтримати. Автори навіть порівнюють це відчуття з проживанням в одиночній камері. Тож радять насамперед намагатися контактувати з іншими людьми. А коли такої постійної змоги немає, то можна вчитись допомагати собі самостійно. Наприклад, давати собі час для усамітнення, навчитись бути в гармонії зі собою та приймати самотність як період, а не власну характеристику.

Не варто боятися й екзистенційної самотності, адже вона, зрештою, теж вчить нас бути ближчими:

Можливо, вам не вдасться передати подрузі, яку радість ви відчували, коли вперше побачили весняний квіт на дереві. Але можете сказати їй: «Глянь, абрикос цвіте», — і помітити, як вона всміхнеться. Припустімо, подруга не зрозуміла усієї глибини ваших переживань, не побачила ліричності цієї картини, та погляньте: їй також добре, а отже, цілі досягнуто. Хіба не кайф?.

Читайте ще: «Навіщо розвивати емпатію у школярів і до чого тут книжки» 

Сумніви

Попри те, що темпи сучасного життя часто вимагають швидких рішень, сумніватися — це нормально. Сумніви допомагають дослухатись до внутрішніх бажань і зробити «свій» вибір.Тому важливо нормалізувати це змалечку:

Якщо дитині не давати сумніватися й не підтримувати її в цьому, у неї складатиметься враження, що існує великий регулятор зовні, який завжди знає, як треба. «Навіщо мені думати й вирішувати — нехай інші це роблять замість мене». Це делегування відповідальності, яке в дорослому житті може спричиняти відсутність відповідей на базові запитання: світ безпечний? Зі мною все окей? Що від мене залежить?

 

Крім того, деякі сумніви навпаки можуть шкодити людині, забираючи забагато  внутрішніх ресурсів, часто ще й підсилюючи невпевненість у собі. Їх може спричиняти сором, провина, відповідальність, страх помилки — і з ними варто боротися.

Безсилля

Відчуття безсилля, як і, наприклад, щастя, є комплексним. Воно виникає тоді, коли людина вже не може нічого змінити, але продовжує «боротись», реагуючи злістю, відчаєм, провиною чи іншими емоціями. Безсилля – це наслідок втрати контролю над чимось. Це переживання добре зустріти ще в дитинстві, щоб прийняти, що «світ не рухається навколо тебе». Власне, сум і безсилля від зменшення своєї всемогутності — етапи переходу до дорослого життя. Однак безсилля, як і всі інші почуття, корисне, адже спонукає міркувати, що вам під силу:

В ідеалі згодом через це переживання можна почати краще розуміти свої межі. Що я можу, а чого — ні? Що контролюю, а що від мене не залежить? Скажімо, у мене не вийде скочити на три метри у висоту, але я можу стрибнути на метр сімдесят, а якщо почну тренуватися, то сягну і двох. Зустріч із безсиллям у якомусь сенсі — це звірка орієнтирів. Де я перебуваю і куди мені далі рухатися?

Відштовхування

Відчуття відштовхування залежить від стилю прив’язаності, закладеного в дитинстві. Якщо він був травматичним, це може викликати в людини страх бути відштовхнутою і навіть віддаляти її від інших. Хоча вона при цьому може потребувати близькості й теплоти. Як і інших емоцій, відштовхування не варто уникати чи пригнічувати в собі, адже люди постійно взаємодіють між собою, і в цьому процесі всі можуть періодично наближатися і віддалятися. Автори пояснюють це так:

У нормі відштовхування потрібне для того, щоб людина вчилася відчувати межі й розуміла власну відповідність певному контексту чи ситуації, адже ми справді не всюди можемо бути бажаними. Те, що нас, скажімо, не покликали на закриту вечірку — ще не привід сумувати під пісні Чіпа Тейлора й почуватися останньою людиною на планеті, яка нікому не потрібна. Можливо, варто ближче познайомитися з людьми, що її влаштовують, і тоді проблем не буде?

Горе й утрата

 Кожна людина так чи інакше проживає втрату. І йдеться тут не лише про смерть, а про втрату цінного загалом: стосунків, дружби, ідеалів чи надій. Різні люди по-різному проживають своє горе, однак переважно усі проходять через п’ять стадій: заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Якщо людина дозволяє собі відгорювати й нормально пройти всі ці етапи, то її емоції перетворюються в досвід, з яким вона може жити далі.

«Якщо цим знехтувати, рано чи пізно з’являться проблеми. Намагатися забути й не займатися своїми переживаннями — усе одно, що нічого не робити з глибокою раною, мовляв, сама загоїться. Часто на травмування впливає не сама подія — втрата цінності, а те, як людина пережила цей епізод. Психічний розлад може виникнути там, де горе не було прожито до кінця. Обговорення — це найкраща профілактика наслідків утрати й переживання нещастя», — радять автори.

 

Купити книжку

Матеріал створено у співпраці з партнерами.