10 нон-фікшн книжок, що вийшли в Україні під час війни

Зупинка найпотужніших друкарень, дефіцит паперу, склади, що потрапили під обстріли, співробітники видавництв, які перебувають в евакуації в різних містах країни, за кордоном чи захищають батьківщину у лавах ЗСУ – попри все вітчизняні видавництва продовжують працювати. Хтось переносить виробництво до інших регіонів, хтось тимчасово відмовляється від друку на користь електронних книжок… Галузь адаптується, щоб навіть нині забезпечити читача мудрістю, розмаїттям літератури, її здатністю освітлювати найтемніші часи. 

Все це означає, що в Україні продовжують виходити нові книжки, а ми і надалі будемо про них розповідати нашим читачам. Цього разу говоримо про новинки нон-фікшну, які вийшли від початку наступу й готуються до друку у травні.

Мрія про Антарктиду

Маркіян Прохасько, Мрія про Антарктиду. – Видавництво Старого Лева, 2022. 656 с.  

Книжка Прохаська вийшла напередодні війни й, на жаль, не отримала тієї уваги, на яку заслуговує. «Мрія про Антарктиду» – чудовий, написаний талановито й захопливо, взірець власне науково-популярної літератури. В книжці є все: особисті переживання автора, історичні, географічні відомості. Це нотатки мандрівника, головне прагнення яких – донести до читача важливу думку про те, «що мрії і окремих людей, і цілих країн здійснюються». 

Читайте також: Маркіян Прохасько: ми влаштовували в Антарктиді літературні вечори

Отже, книжка Маркіяна Прохаська про дороги, де «важливим є справді важливе», про шлак буденного життя у цивілізації, коли потрібно робити купу марудних справ, що у більшості своїй суттєво не впливають на життя і тим більше не сприяють перебуванню у доброму дусі. Натомість там, у суворих умовах Антарктиди, коли смертельна небезпека сусідить із відчуттям абсолютної волі, все зайве зникає доволі швидко. Про прокладання маршруту та збір коштів на здійснення мрії, плавання через бурхливу протоку Дрейка, острови-вулкани, видивляння айсбергів серед найтемнішої ночі, шматок космосу в Антарктиді, українську станцію «Академік Вернадський» та ще безліч неймовірних речей Прохасько розповідає так, що важко відірватись, і так само важко по-доброму не позаздрити досвіду автора. 

Купити книжку.

Шале пам’яті

Тоні Джадт, Шале пам’яті. – Човен, 2022. Пер. Софія Андрухович. – 240 с.

Відомий британо-американський історик надиктовував мемуари, коли вже був паралізований. Бічний аміотрофічний склероз скував тіло, але не розум. «Як історик повоєнного світу й під час мовчазного самодопиту пригадуючи деталі власного життя, що залишилось за плечима, я маю перевагу вести оповідь, яка водночас поєднує та прикрашає спогади, що інакше виявилися б незв’язними», – пише Джадт. Блукаючи коридорами свого «шале пам’яті», автор розповідає про дитинство у повоєнному Лондоні, коли доводилось зростати не в бідності, а в економії, про «гастрономічну юність» з «едвардіанською дієтою лівацького спрямування», якої дотримувалась мати Тоні, й святом смаків єврейської кухні Південно-Центральної Європи, пізнаних у бабусі. 

Джадт згадує одержимість свого батька автомобілями та їхні родинні «сітроени», що у 1960-х були своєрідним символом приналежності до єврейства. У вісімнадцять років майбутній видатний інтелектуал вирушив у подорож на вантажному судні до Ізраїлю, пропрацювавши чотири тижні в машинному відділенні… Серед спогадів про автобусні подорожі зеленими районами Лондона та роботу в ізраїльських кібуцах раптом виринають роздуми про незаперечність «спокусливості французької інтелектуальності». Мемуари Джадта – книжка, просякнута світлими почуттями до близьких, любов’ю до життя. Це щемке прощальне послання, що нагадує про цінність як дитячих вражень, так і сентиментів дорослих.

Купити книжку.

Поклик племені

Маріо Варґас Льйоса, Поклик племені / Пер. Галина Грабовська. – Видавництво Анетти Антоненко, 2022. – 272 с. 

Що таке «поклик племені»? У першому розділі книжки Маріо Варґас Льйоса, видатний перуанський письменник, політичний діяч, нобеліат, дає відповідь: «Несвідоме примітивної людини, що гніздиться у найпотаємніших глибинах душі усіх цивілізованих людей, які так і не побороли цілком ностальгію за тим традиційним світом – племенем, – коли людина все ще була невіддільною частиною колективу, що підкорявся всемогутньому шаману чи вождю, які приймали за неї усі рішення, в якому вона почувалася безпечною, позбавленою відповідальності, слухняною, як тварина у стаді, зграї, або людина у банді чи натовпі, приспана перебуванням серед тих, хто говорив тією самою мовою, поклонявся тим самим богам, дотримувався тих самих звичаїв, ненавидячи іншого».

На думку автора, той політик чи релігійний лідер, якому вдавалось достукатись до цього несвідомого, міг «породити найбільші масакри в історії людства». Звільнити суспільство від «поклику племені» можуть ліберальна та демократична культура. Тому есеї своєї книжки Льйоса присвятив тим, чиї ідеї колись привели його до лібералізму: Адаму Сміту, Хосе Ортеґа-і-Ґассету, Фрідріху фон Гаєку, Карлу Попперу, Ісаї Берліну, Реймону Арону та Жан-Франсуа Ревелю. Заглиблюймось, когось відкриваймо для себе наново, щоб вкотре переконатись, що свобода є найвищою цінністю. 

Купити книжку.

Розмови про архітектуру

Богдан Волинський, Олег Дроздов. Розмови про архітектуру. – IST Publishing, 2022. – 136 с. 

Презентація цього видання у Львові майже повністю відбулась в укритті. На жаль, такі реалії нашого часу. Але дивовижним залишається той факт, що навіть в цих реаліях продовжують виходити книжки. Як зазначено у вступі, «Олег Дроздов, засновник бюро «Дроздов та партнери», чия архітектурна практика триває з кінця 1990-х років, ділиться власними роздумами, відповідаючи на запитання про проєктування, будівництво, конкурси і замовників, дискутуючи про суспільну роль проєктанта, політику й освіту». 

Якщо читач щоразу милується київським Театром на Подолі, безпомилково визначає будівлі згаданої вище компанії у Харкові чи хоче присвятити свій професійний шлях створенню сучасних просторів, книжка авторитетного архітектора буде дуже цікавою. 

Як культура взаємодії зі світлом пов’язана з географічним розташуванням країни? Чому будівництво традиційної української хати нині є захмарною? У який спосіб архітектура відповідає на потребу соціуму в символах? Чому «поява нового будинку в місті – це набір компромісів»? Відповіді Дроздова допоможуть перейнятись інтересом до архітектури як мистецтва, філософії й способу значно урізноманітнити світ довкола.     

Купити книжку.

Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі

Оксана Пухонська, Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі. – Discursus, 2022. – 288 с.  

Літературознавиця, докторка філологічних наук Оксана Пухонська написала книжку, що є «спробою показати, наскільки сучасна цивілізація не здатна впоратися із часто замаскованими амбіціями боротьби за владу, вдаючись до однозначно руйнівних стратегій їхньої реалізації». У вужчому контексті авторка прагне ввести аналіз сучасної української воєнної літератури у наукове річище. Дослідження має два розділи: перший розглядає дискурс війни в сучасній українській літературі, другий – у творах балканських письменників. Роман Гаськи Шиян «За спиною» науковиця аналізує з точки зору розкриття особистих травм покоління, народженого в 1990-х, процесу самовизначення. «Доцю» Тамари Горіха-Зерня розглядає як «чергову письменницьку спробу осмислення українських прорахунків у процесі незауважальності ментальної іншості Донбасу», а книжку Станіслава Асєєва «Світлий Шлях: Історія одного концтабору» – як «текст, який репрезентує саме сутнісний прояв вербалізації досвіду війни на Донбасі». Балканський контекст представляють романи Сари Новіч «Дівчинка на війні», Саші Станішича «Як солдат ремонтував грамофон», Ґорана Войновича «Югославія, моя батьківщина», Славенки Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили».  Вийшло по-літературознавчому ґрунтовно та більше ніж злободенно. 

Купити книжку.

Війна як внутрішнє переживання

Ернст Юнґер, Війна як внутрішнє переживання / Пер. Олександр Андрієвський. – Стилет і стилос, 2022. – 136 с. 

Перша світова війна почалась для Ернста Юнґера із запису у добровольці. Отримавши кілька поранень, зробивши блискучу кар’єру бойового офіцера, він повернувся до мирного життя. Головним захопленням Юнґера стала література. «Війна як внутрішнє переживання» – друга його книжка. Це есеїстика, присвячена різним аспектам війни та почуттям, що виникають під час її переживання. Осмислюючи власний досвід, автор ідеалізує війну. Коли у 1920 році Юнґер пише, що вона – закон природи, з цим важко погодитись у 2022. Втім, стежити за роздумами письменника цікаво, адже він подає точку зору військового, який був на боці країни-агресора.

Читайте також: Після вибухів антивоєнні книжки втратили релевантність. Письменники про майбутнє сучукрліту

То що ж відбувається в душі того, хто приходить на чужу землю зі зброєю. Він переживає жах, зіштовхнувшись зі смертю, дивується, коли його зневажає ворог, відчуває сп’яніння перед вирішальною битвою… Юнґер із захватом пише, що війна підіймає на трон силу, кулак і чоловічу мужність, залишаючи позаду витонченість духу, що тільки боротьба здатна загартувати для подальших перетворень… З чимось, звісно, можна погодитись. Але, хочеться вірити, що світ за останні сто років змінився аж настільки, щоб не підносити безглуздя – типу величі однієї країни та її переваг над іншими – над цінністю життя.   

Купити книжку.

Camera Lucida. Нотування фотографії

Ролан Барт, Camera Lucida. Нотування фотографії. / Пер. Олена-Олександра Червоник. – RED ZET Editions, 2022. – 176 с. 

Авторитетний французький журнал про кіно Cahiers du cinéma наприкінці 1970-х років планував випустити серію книжок про сучасне візуальне мистецтво. Ролану Барту, на той час вже відомому філософу-структуралісту,  запропонували написати першу з них – про кіно. Але критик вирішив обрати фотографію. Барт важко переживав смерть матері, сумуючи, переглядав родинний фотоархів, вже тоді формулюючи певні думки про цей вид мистецтва. Книжка «Camera Lucida. Нотування фотографії» складається із 48 розділів, що поділені на частини. Перед Бартом не ставили завдання написати наукову працю, тому до початкового бажання розібратись та осягнути мистецтво фотографії додає все більше рефлексій.

Читайте також: Мейнстрім чи статусна річ: як зробити фотокнигу успішною

Автор вважає, що існує три точки зору на фотографію: оператора, глядача та об’єкта в кадрі. На думку Барта, той, кого зазнімкували, бачить себе таким, яким вважає; таким, яким би хотів, щоб його бачили інші; таким, яким його бачить фотограф… Коли всі ці образи поєднуються, у людини виникає відчуття чогось несправжнього, хибного. Барт поділяє фотографію на певні типи, міркує про неї та смерть тощо. Як і будь-який інший текст філософа, ця книжка сама по собі є твором мистецтва – чудовим у своїй складності та непередбачуваності.  

Купити книжку.

Три квитки до Пригоди

Джеральд Даррелл, Три квитки до Пригоди. / Пер. Олег Лесько.  – НК-Богдан, 2022,  208 с. 

Джеральд Даррелл – відомий британський натураліст, зоозахисник і письменник. Його найпопулярніші книжки, наприклад, «Моя сім’я та інші звірі», «Птахи, звірі та родичі» вже видавались в Україні. У далеких 1950-х роках, коли культура захисту тварин була далекою від сучасного рівня, він, випереджаючи свій час, розумів, яких руйнівних наслідків для існування багатьох видів має діяльність людини. За життя Даррелл заснував власний фонд дикої природи та зоопарк, написав понад сорок книжок й отримав величезну кількість почесних відзнак і нагород. Що ж до його письменницького стилю, то він поєднує легкий гумор у традиціях Джерома К. Джерома, пригодницьку складову та завзяття самовідданого натураліста. 

«Три квитки до Пригоди» – дивовижно захоплива книжка, що переносить у світ яскравих пейзажів, різних, а тому оригінальних людей, і головне – дивовижних істот, що зустрілись автору на просторах Британської Гвіани, нині – Гаяни. З місцевим мешканцем Айвеном та художником Бобом автор вирушає у подорож до містечка Пригода (Adventure), щоб «зібрати якомога більше птахів, ссавців, плазунів і риб, які водяться в цьому куточку Південної Америки, і доправити їх до англійських зоопарків». У цікавій компанії, що мала таке непересічне завдання, точно не буде нудно. Книжка з’явиться у продажу в травні. 

Купити книжку.

Міста, в які ти поїдеш

Євгенія Завалій, Міста, в які ти поїдеш. – Книги-XXI, 2022. – 184 с. 

Іще одна травнева новинка, що запрошує читача чи то помріяти про майбутні подорожі, чи то згадати про ті, що вже відбулися, а, зважаючи на реалії, може й просто відірватися від потоку новин. Вісім міст – Амстердам, Відень, Барселону, Мілан, Краків, Вільнюс, Мюнхен і Париж – авторка описує з точки зору їхнього значення для усвідомлення українськими мандрівниками «цінності європейського світу». Так, Амстердам у Завалій постає казковим місцем, каналами якого можна плавати нескінченно довго, розглядаючи будинки на воді. Різдвяний Відень авторка опису як романтичне місто, яким «треба гуляти, зазирати у храми, музеї, крамнички й обов’язково пити каву». Любов до Барселони у багатьох мандрівників приходить не з першого разу, про що також зауважує авторка. Але важко втриматись і не захопитись архітектурою Ґауді, каталанською кухнею та особливою атмосферою міста із романів Карлоса Руїса Сафона. Далі – Мілан як столиця європейської моди, місто з багатою історією та не менш цікавим сьогоденням. Про Краків, Вільнюс, Мюнхен і Париж охочі прочитають самостійно й, сподіваймося, неодмінно прогуляються маршрутами Євгенії Завалій, волонтерки, активістки, популяризаторки сучасної української літератури. 

Купити книжку.

Ми – Bellingcat

Еліот Гіґґінз, Ми – Bellingcat / Пер. Орина Ємельянова. – Наш Формат, 2022. – 242 с. 

Наприкінці травня вийде книжка про Bellingcat, групу журналістів-розслідувачів, «народну розвідку», що «розслідує воєнні злочини та спростовує дезінформацію, ґрунтуючи свої висновки на інформації з відкритих джерел». Її засновник Еліот Гіґґінз розповідає про перші дні своєї діяльності як блогера, уважного до деталей, якому вдалося створити міжнародну агенцію – впливову та ідейну. Автор детально описує, як він із розслідувачами працювали над доведенням факту контрабанди зброї з країн колишньої Югославії до Сирії, як встановлювали причетність Росії до трагедії з рейсом МН17,  армії Башара Асада – до застосування хімічної зброї проти мирних сирійців. Злодіянням режиму Путіна у книжці надано багато уваги. «Це не тому, що ми тримаємось якогось політичного курсу, а тому, що саме ці уряди (Путіна й Асада – прим. авт.) – найбрехливіші та найжорстокіші за останні роки», – зауважує Гіґґінз. 

Читайте також: «Записати» війну: про свідчення простих українців почали дізнаватися в усьому світі

Нині Bellingca працює над збором даних про воєнні злочини Росії на території України. Еліот Гіґґінз запевняє, що «у боротьби за справедливість і правосуддя немає кінця, однак досягнення й перемоги – є». Будемо вірити й підтримувати оптимізм за допомогою його натхненної книжки. 

Купити книжку.