5 арткниг про київські околиці, емпатію інших і вигадане кохання

Чи може книжка бути продовженням мистецької практики — не лише репрезентацією та документацією, а й способом мислення, певного монтажу, практикою створення візуального ритму? Нові українські артбуки підтверджують, що це можливо: художники та фотографи не просто презентують свої твори на сторінках, а використовують книжковий формат як повноцінне медіа, осмислюючи всі його компоненти.

У цій добірці — п’ять нових і дуже різних видань, які розширюють межі мистецької книжки: від документальної урбаністики до практики зінів та артщоденників. 

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2025», створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал».

District

Владислав Андрієвський. District. – Syntax, 2024. – 96 с.

Ця книжка стала першою в каталозі видавництва Syntax і одразу позначила основний фокус видавництва — роботу з візуальними проєктами.

Фотокнига District — це портрет київської околиці, але не з погляду урбаніста. Це радше метафоричне зображення простору напруги, де реальність і мрії зіштовхнулися в нерівному двобої. За словами автора, ця історія — про молодь, що формується під впливом віртуального середовища, а фізичне довкілля ніби протиставляється вірі та надіям, притаманним молодості.

Андрієвський не просто документує, а структурує емоційний досвід життя на периферії. Його зображення фіксують тривожний спокій, фрагменти бетонного ландшафту, які наче готуються до зміни, але ще не вийшли зі сну. 

Придбати книжку можна в книгарні «Збірка».

Solomiya

Solomiya. №4: The Environmental Issue. – Solomiya Magazine, 2025. – 100 с.

Solomiya — це повернення до самвидавної свободи у формі сучасного видання. Англомовний журнал, створений у квітні 2022 року фотографами Себастьяном Веллсом та Всеволодом Казаріним у відповідь на розпочату Росією повномасштабну війну проти України вже налічує 4 випуски. У січні 2025 року зʼявилося четверте число, The Environmental Issue, створене в співпраці з Українською мережею довкіллєвої гуманітаристики (UEHN).

Колаж, розрив сітки, поєднання поетичного тексту з живописом, немов вручну «змонтовані» сторінки. Утім, автори відзначають текстоцентричність останнього випуску журналу. Недарма четвертий номер «Соломії» має незвичну структуру: він починається з текстів, а візуальний розділ відкривається в центрі — з роботи Катерини Алійник, що запрошує спершу уявити український ландшафт. Випуск розмірковує про уяву як інструмент влади й свободи.

Від першого випуску, зосередженого здебільшого на фотографії, команда розширювала діапазон творчості, й ось наразі організовує виставки та навіть фестиваль Solomiya Studio в Берліні 2025 року.

Купити журнал

Читайте також: Про магію, урбаністику та толерантність: підліткові книжки на Арсеналі

Обличчя ока

Влада Ралко. Обличчя ока / Das Gesicht des Auges. – ArtHuss, 2025. – 104 с.

«Обличчя ока» — книжка, яка пропонує тісний контакт іще з обкладинки: дзеркальна поверхня і жовті літери німецькою мовою — “Das Gesicht des Auges”. Це назва першої кураторської виставки Влади Ралко в Берліні і водночас — метафора бачення, що рухається поза межами прямого фокуса. 

Влада Ралко не просто документує виставку, а створює архітектоніку спільного простору розуміння. Замість каталогу в класичному сенсі вона пропонує зібраний, зосереджений корпус думок і образів як альтернативу миттєвій комунікації. «Ми буквально входимо в книжку», — каже художниця. Вона наполягає на тому, що книжка здатна структурувати не тільки знання, а й ставлення — до мистецтва, до часу, до себе.

«Обличчя ока» продовжує її багаторічну практику мислення книжкою як самостійною формою. Ще з 2014 року Ралко формувала видання, як цілісні висловлювання про момент, у якому вони створені.

Берлінська виставка, яка стала основою книжки, зібрала роботи п’ятьох художників: Юрія Лейдермана, Дітера Рукгаберле, Володимира Буднікова, Бернхарда Вогта та самої Влади Ралко. Ці твори не є буквальними реакціями на події — радше, вони говорять через контексти, через відлуння. 

До книжки увійшли тексти, що розгортають цей досвід у різних регістрах: кураторські роздуми самої Ралко, аналітичний есеїстичний текст «Вдивляння як протест» мистецтвознавиць Тані Стас та Валерії Плєхотко, есе Костянтина Дорошенка «Очі світу» про глобальність погляду, а також розмова Юлії Манукян «Вдивляння у темряву».

Книжка вийшла накладом лише 200 примірників, друкований екземпляр можна придбати в книгарні «Збірка». Онлайн-версія доступна українською та німецькою. Це книжка, що фіксує погляд — не прямий, а виведений у бік. І саме тому такий точний.

ilostmylibrary 

Маріта Ландграф, Альона Каравай та інші. Емпатія інших / The Empathy of Others. – ilostmylibrary, 2025. – 72 с.

Це проєкт «Асортиментної кімнати», який створює малотиражні книжки на межі форми й сенсу: нон-фікшн про мистецтво й освіту, зіни, артбуки. Тут працюють із голосами, які не звучать у мейнстримі, і з темами, які залишаються незакцентованими або витісненими на ментальні, географічні чи політичні периферії.

Серед нових видань, які побачать світ у червні, книжка «Емпатія інших» — це дослідження того, як (і чи) працює емпатія в міжкультурному мистецькому обміні. У фокусі — дві серії Саші Курмаза, представлені в Німеччині. Тексти українських і німецьких авторок аналізують, як мистецтво стає або не стає містком між досвідом війни й глядачем, який не має цього досвіду. Візуальний складник видання репродукує колажі Саші Курмаза. 

«Ті, що бачили Смерть» Катерини Яковленко побудована у формі поетичного лібрето, вона переплітає документальні свідчення війни, інтерв’ю й особисту пам’ять. У першому акті Смерть — персонаж, який звертається до психотерапевта й не хоче більше жити. Візуально текст доповнюють  малюнки Станіслава Туріни, що фіксують тілесність відсутності. 

Передзамовити книжки

Танго для трьох. Правдива історія про видуманий роман

Наталія Ханенко-Фрізен (упоряд.). Танго для трьох. Правдива історія про видуманий роман. – Родовід, 2025. – 336 с.

Ця книжка — виняток у добірці: хоча її впорядкувала дослідниця, вона звучить з такою силою авторських голосів, що стає повноцінним артпроєктом на перетині листа, щоденника, колажу й документа доби.

У центрі історії — листування між Іваном Остафійчуком, тоді ще графіком із Львова на початку кар’єри, та Наталкою Гусар — молодою мисткинею з канадської діаспори, що вперше приїхала на батьківщину своїх предків. Їхня зустріч у 1969-му була випадковою, але спровокувала листування, яке тривало роками. За «сценарієм» це мав бути фіктивний роман — спосіб «вирватися на Захід», одружившись з іноземкою. Але з часом розіграна історія поступово стала уявною реальністю.

У вступній статті Наталія Ханенко-Фрізен розгортає інтригу: чи були ці сотні листів лише перформансом для очей цензорів, чи між героями справді народилося щось, хай навіть тільки в межах уяви? Іван прагнув свободи, Наталка — звʼязку з Україною. Їхнє листування — це спільнотворення у просторі між двома світами.

Окрім приватної історії, листування змальовує й портрет доби. У книжці зібрані листи Івана (їх близько 550), збережені Наталкою. Вони відскановані у форматі факсиміле — з усіма авторськими малюнками, фігурними шрифтами, кольорами, декоративними вставками. Супроводжуються фотографіями, листівками, конвертами, збереженими Наталкою квитками львівського трамвая. Це листування про вигадане кохання, але навіть більше – про силу творчої уяви. Про роман, що відбувався в просторі паперу та листи, які, хоч і читав цензор, подолали кордон та час.

Купити книжку

Читайте також: Візуальне, предметне, перформативне: артвидання до Книжкового Арсеналу