Дебютанти і класики: поезія до Книжкового арсеналу-2026

Травень добігає кінця, а це означає, що наближається черговий – уже чотирнадцятий – «Книжковий Арсенал». Цей фестиваль традиційно тішить читачів численними новинками, тож для того, аби вам було легше скласти список літературних бажанок, ми підготували огляд найсвіжішої української поезії. До нього потрапили шість самобутніх і концептуально винахідливих збірок, п’ять з яких – дебютні. Не всі з цих книжок можна буде знайти на стендах фестивалю, але ми вирішили, що про них також слід загадати, щоб ви точно знайшли собі поезію до душі.

Зібрання вертань. Павло Вольвач

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення студії «Сері/граф», 2025. – 64 с.

Уважний читач помітить, що в бібліографічному записі нової книжки поезій досвідченого письменника Павла Вольвача роком публікації зазначено 2025-ий. Утім, на полиці книгарень ця збірка потрапила лише наприкінці січня, а її перша презентація відбулася всередині квітня 2026-го року, тож таке невеличке повернення в минуле, на наш погляд, видається цілком обґрунтованим. Тим паче сама назва книги – «Зібрання вертань» – натякає: повернення до якогось простору, часу чи стану – річ настільки поширена й природна, що навіть може бути предметом колекціонування.

Вірші Павла Вольвача візуально виразні, їхні образи зазвичай можна легко уявити. Іноді автор спершу конкретизує часопростір, із яким у нього пов’язаний певний стан або спогад, рефлексує над ним, а потім виходить на рівень метафори-узагальнення. Так, наприклад, цей вірш поет починає з топонімів Солом’янського району столиці та окреслення історичних рамок, а закінчує квіткою, що постає ледь не втіленням універсуму:

****

З якихось див, з якого Києва

зринає точена стопа.

Гора була собі Батиєва,

а яр був Кучмин, як доба.

Таємні відкривались брами,

як я хотів, як хтіла міс,

життя світилось кольорами

мов стіни надвечірніх міст.

І десь на хмарочосній висі

не роздивитися лиця

у жінки, що з очима рисі,

а далі – квітка. Все і вся.

Географія представлених у текстах цієї збірки місць широка: поет неодноразово повертається не лише до Києва із його районами, але й до рідного для себе Запоріжжя, Калантирівки, згадує Полтаву, Хоцьки, іноземні Мадрид, Нью-Йорк і Вільно. Часом він створює й абстрактні пейзажі, які слугують простором для міркувань щодо самої природи буття:

****

Так зненацька – біло. Білим-біло…

Дерево розквітле. Хмарка – над.

І слова, що з мороку прибило,

Зграями відкочують назад.

Чарку світла випито з ким-небудь.

Може – три. Полегшена земля

Підлітає, помінявшись з небом,

І стає життям, як уявляв.

Світу – празник. Світу лунко й рано.

Він ще снить, хіба схитнеться мить.

Він такий – мов церква чи кохана,

Що в тій церкві світиться, як віть.

Окремо слід відзначити увагу поета до звукопису й чіткості ритміки. У текстах цієї збірки Павло Вольвач нерідко застосовує внутрішні рими, алітерації й асонанси, вільно послуговується різними віршовими розмірами, тож читач, для якого «Зібрання вертань» стане першим знайомством із літературним доробком автора, може бути впевнений: перед ним книжка з поезією найвищого ґатунку.

Купити «Зібрання вертань» вже зараз

Дзвіниця в ущелині. Микола Антощак

Київ: Смолоскип, ілюстрації Анастасії Старко, дизайн та верстка Лесика Панасюка, фото на обкладинці Вероніки Антощак-Калитяк, передмова Миколи Воробйова, 2026. – 136 с., серія «Лауреати «Смолоскипа».

Дебютна збірка віршів поета й військового Миколи Антощака «Дзвіниця в ущелині» подолала довгий шлях, перш ніж дійти до читачів. Рукопис, який ліг в її основу, здобув премію літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» ще в 2020 році, а передмова, яку до неї склав Микола Воробйов, датується груднем 2023-го. Утім, як і має бути з хорошою літературою, тексти з «Дзвіниці в ущелині» не застаріли, а навпаки, набули нових вимірів і звучання.

Образ батька є одним із центральних у цій книжці, а поєднання родової й національної пам’яті – один із її ключових мотивів. Інтимні переживання автора, події, які мали місце в історії його родини, раз по раз стають відправною точкою для узагальнень і рефлексій над масштабнішими процесами, що визначили долю цілого народу й країни. Так, наприклад, у поезії «Перша дитина» Микола Антощак проводить паралель між татом, який «…став першою дитиною / народженою в родині Михайла Антощака / після / повернення з Сибіру» і «маленькою зеброю чи телятком бізона / що народилося в заповіднику / щойно його родину привезли туди / й залишили у просторому вольєрі». Як відомо, Сибір – одне з тих місць, куди українців неодноразово депортували в часи Російської Імперії та Радянського Союзу, а згадуваний тут заповідник – це Асканія-Нова, що від початку повномасштабного вторгнення перебуває під російською окупацією. Отже, остаточно зрощуючи в тексті образи батька й бізона, Микола Антощак пише: «тату ти вже не побачиш / на що перетворили росіяни твій перший дім / чоловіче без пуповини / бізоне без кутніх зубів / чоловіче без спини і того що за спиною / бізоне / коло якого спів».

Вірші Миколи Антощака – це здебільшого верлібри, хоча з-поміж них можна знайти й кілька римованих. Вони часто багатошарові й мають густу метафорику, наприклад, як тут:

нелетючий птах

отче переді мною те про що кажуть

викинь не бери до рук

не піднімай

не занось до хати

але воно ж прекрасне

воно схоже на дім

воно схоже на

птаха нелетючого

якого обійняти хочеться

коли все болить

воно схоже на обличчя рідне

якого торкнутися хочеться

коли болить

не бери до рук не піднімай

не занось до хати

люби і вмри на місці –

мама мала рацію –

я точно такий як батько

мама не мала рації –

батько – птах

нелетючий

він унизу

а ти – крилатий господи – вгорі

А іноді його тексти нагадують ледь не прозорі акварелі, в яких емоція виходить із візуального образу:

****

я бачив гусеня

що зводиться навшпиньки

щоб попити воду з відра

я бачив як гори димлять

але наблизившись зрозумів

що це пекельна машина працює

біля диявольської лісопильні

я бачив пагорби тирси

і людей чий одяг зливається з нею

я бачив гусеня

і позбувся страху

у скронях і зубах

і це не таємниця

а сила що дається тут і тепер

У віршах із цієї книжки багато хтонічного й вічного, такого, що резонує на глибинному рівні, відлунює в підсвідомості, як звук великого давнього дзвона.

Купити «Дзвіниця в ущелині» вже зараз

Крапка. Немо. Євгеній Володченко

Чернівці:  Меридіан Черновіц, художнє оформлення і дизайн Діани Чмуж, 2026. – 64 с.

Цієї весни видавництво «Меридіан Черновіц» підготувало для прихильників хіп-хоп гурту «Курган & Agregat» справжнє свято – дебютну книжку його соліста Євгенія Володченка «Крапка. Немо». Ця збірка поезій лише кілька днів тому почала надходити на полиці книгарень, але ми вже встигли її прочитати й готові повідомити: вона, попри свій невеликий обсяг, вийшла не менш розбишацькою, драйвовою й провокаційною, ніж пісні самих «Кургана & Agregata».

Перше, що привертає увагу (окрім суржика й ненормативної лексики, звісно, про які ми не можемо не попередити мовних пуристів, не знайомих із творчістю гурта) – це ілюстрації Діани Чмуж, дружини  Євгенія Володченка. Їй вдалося за допомогою техніки колажу створити яскраве візуальне доповнення до часом експериментальних, часом лихоманкових (у гарному сенсі), а часом і просто провокаційних віршів свого чоловіка. Так, наприклад, один із текстів Євгенія Володченка існує одразу в двох варіантах написання (звичайному й віддзеркаленому – із буквами задом-наперед), і так само у звичайному й віддзеркаленому варіанті він проілюстрований. А інший, здається, міг народитися лише уві сні при температурі сорок, тож і проілюстрований він урбаністичним чоловічком зі світлофором замість голови:

Я був адвокатом диявола

Я був охранніком ківи

Колись, наплювавши на правила

Я туфлі стер об могили

Сардіну откривав молитвою

Товаришу саддаму хусейну

Ділився із Богом травічкою…

Чистив йому басейн

Червона сорочка крові

За мене жила і думала

Окови кілометрові

В які вона нас закутала

Нічим не краще моментів

Якими мене пригостили

Я був охоронцем диявола

Я був адвокатом ківи

Однак слід зауважити, що під провокаціями й експериментами з формою, якими наповнена ця збірка, часто приховуються щемкі особисті історії з біографії автора і навіть філософські рефлексії. У стилістично контрастних стосовно віршів вступному й завершальному слові, Євгеній Володченко розмірковує над концептами ентропії, космосу й тиші, а також пояснює, що таке «точка Немо», яка й дала назву книжці. Це – найвіддаленіше від суші місце в океані. Читаєш це, і поезія Євгенія Володченка раптом перетворюється з несерйозної забавки на цілком серйозний метафізичний якір в океані світового хаосу.

Купити «Крапка. Немо» вже зараз

нова норма. Іван Бережний

Харків: Відкриття; Київ: Поліпринт, ілюстрації Віолети Демури, 2026. – 172 с.

У назві одного з віршів дебютної книжки «нова норма» поета й військового Івана Бережного також фігурує слово «nemo», щоправда, тут його значення має дещо інший акцент. З латини воно перекладається як «ніхто», і в тексті поезії його можна інтерпретувати як своєрідну екзистенційну порожнечу, смерть мови, форму, позбавлену змісту, що виникає на місці звичного світу внаслідок багаторазово повторюваної осінньої зливи – апокаліптичного лиха:

nemo

злива б’є краплями ринви –

осінь звучить на повторі

злива б’є холодом тіло –

ця осінь

подібна

потворі

слова зрадили нас – вони всі потонули у змові

слова восени позбавляються значень

а

мова

–

забутий людьми інвалід

не здатна своє ремесло

робити

як слід

залишає по собі нам розмір та форму

(солдатську

віршовану

з ритмами

з нормами)

залишає в горлянці клубок неспромоги

залишається поряд з розстріляним богом

злива б’є другу добу і немов

перетворює світ на

немо

У цьому вірші панує безвихідь, а Бог уже розстріляний. Фактично Іван Бережний артикулює думку, суголосну ідеї Гайдеґґера про абсолютну закинутість людського буття. А також увиразнює поняття «нової норми» – стану, до якого приходить суспільство після великої кризи. Такою кризою в текстах усієї збірки, вочевидь, постає тривала російсько-українська війна. Сам автор в анотації зазначає: «І хоч війна ще не закінчилась, мені здається, що ми вже випрацювали власну «нову норму». Норму, в якій війна сприймається невіддільною частиною буденності». І справді, коли така звична, ледь не ідилічна річ, як стрекотіння цвіркуна стає відповіддю на питання «скільки нам лишилося жити?», про стару нормальність більше не йдеться.

цвіркуни

цвіркуни стрекотали всю ніч

стрекотали коники цикади

птахи вели партію сопрано

перешіптування друзів звучали монотонним басом

а за цимбалами стояв

вибух

цвіркунчику

цвіркунчику

скільки нам лишилося жити?

цвіркуни стрекотали всю ніч

Утім, попри домінування трагічного пафосу у віршах цієї збірки, не можна не відзначити розкутість їхнього ритму, винахідливість звукопису та й загалом експериментальність форми. Часто це зорова поезія, яка вже своїм розташуванням на сторінках може викликати емоційний відгук і підштовхнути до філософської рефлексії.

Купити «нова норма» вже зараз

Я темрява. Ольга Рубнікович

Харків: Відкриття; Київ: Поліпринт, ілюстрації Олени Тихої, передмова Елли Євтушенко, 2026. – 112 с.

Вірші з дебютної збірки поетки Ольги Рубнікович «Я темрява» також не позбавлені ознак хтонічності. Так, авторка передмови Елла Євтушенко зазначає: «Це могла б бути добротна книжка «жіночої» поезії. Збірка відвертих, відкритих текстів, у яких постає героїня: наша сучасниця «…» Могла б – але поетка закликає у свідки своїх повсякденних історій цілий сонм міфологічних сил: зорі і місяць, і смерть, і світло сонця, впольоване у пляшку, ніби спогад, і роззявлену пащу землі, і тіні предків, які летять услід за нами». Ілюстративним у цьому контексті є такий текст:

ТИША

коли після відбою

замовкає шерхіт вітру

і спів цвіркунів

тебе накрива з головою

ковдра тиші

цілковитої як вакуум

і якщо колись уявляла космос

то це він 

довкола тебе

без звуків

без людей

без світла

лише ніч і темрява

а найгустіша тиша 

завжди передує світанку

Головним часом доби, в якому здебільшого існують світи поезій Ольги Рубнікович, є ніч, тож не дивно, що другим за важливістю після темряви образом є місяць, фази якого дали назви розділам збірки. Сама ж темрява в текстах авторки постає амбівалентним образом: з одного боку – традиційнішого – вона несе загрозу, а з другого – оригінальнішого – виступає як своєрідний оберіг, що може подарувати надію на щасливий фінал: 

***

я темрява

що визирає з-за дерев

крадеться понад шляхом

в’ється димом із темних хат

шумить крилами над головою

цокає годинником в кишені

відміряючи кроки до кінця

я темрява

суголосна зі світлом

яке вкрали у нас

бо зі світлом випадає град

рветься смерч

здіймається ураган

і тонкою цівкою

зміїться понад землею

голос смерті

її розпачливий шепіт

вона сліпо блукає у темряві

шукаючи свої жертви

я темрява

і покровом огортаю землю

щоби вберегти її до світанку

який вже жевріє на нашому сході

я темрява

але ще трохи

і зійде сонце

Центральною темою цієї збірки є війна з усіма її жахами. А тому те, що Ольга Рубнікович під антуражем мороку приховує світлу надію – однозначно великий плюс для її текстів.

Купити «Я темрява» вже зараз

Чорний, білий, рожевий, хакі. Васек Духновський, Оленка Сахар Землі

Глибока: Твоя підпільна гуманітарка, дизайн Богдана Стрільчика, 2026. – 200 с.

В анотації до збірки віршів «Чорний, білий, рожевий, хакі», яка стала дебютною для подружжя військового, поета Васека Духновського та художниці, поетки Оленки Сахар Землі, написано, що її автори мають радикально різне світобачення. Утім, насправді спільного в текстах Васека й Оленки значно більше, ніж може здатися на перший погляд. Їхні вірші однаково сміливі й різкі, гострі, часто соціально ангажовані й ідеологічно незручні, а подекуди навіть контркультурні. До прикладу, в провокативному тексті під назвою «[мій соціально важливий вірш]» ліричний герой фактично маніфестує, що він нацист, лібераст і наркоман, «який мріє аби всі віталися / тільки словами «плотна зіга» / різали горлянки за російську мову», «який хоче щоб батьків називали / тільки родітєль один і родітєль два», а ще «який вважає смерть від передозу найпочеснішою». Авжеж, цей вірш потребує іронічного прочитання. Утім, тексти з цієї збірки наповнені також особливою чуттєвістю й ніжністю, вирізняються оригінальністю, але при цьому прості для розуміння:

якби наша безмежна країна була гітарою

захід безумовно став би найвищими ладами

південь струнним гніздом регулював би вібрацію

а схід міцним деком беріг би цілісність інструменту

якщо ж ідеться про київ

(так чи інакше завжди ідеться про київ)

то він був би резонансним отвором

набридливою діркою

в якій вічно губляться крихти

з бутербродів неохайного музиканта

злазимося сюди на крихти

самою музикою ситий не будеш

наїдаємося досхочу

а тоді сидимо і дивимося з діри

як виблискують над нами струни

і раптом відчуваємо в собі стільки музики

що цілі оркестри йшли б у відставку

якби таке почули

бо все тут резонує і дихає

Варто відзначити й те, наскільки вдалою є сама концепція збірки: рішення розмістити вірші Васека й Оленки почергово, щоб читачі бачили тему з двох протилежних точок зору, а також розподілити їх за розділами-кольорами, що винесені в назву книжки, видається оригінальним і цікавим. Основні теми, яких торкаються тексти цієї збірки – вічні: любов, смерть, війна, сенс буття. Здається, у вірші, що має назву традиційної японської техніки ремонту кераміки, лаконічно представлені всі вони:

[кінцуґі]

в розгромлених містах

на розорених вулицях

в розвалених будинках

в розтрощених кімнатах

в розбитих шафах

в розламаних людях

золотими прожилками сяє

ціла любов

Купити «Чорний, білий, рожевий, хакі» вже зараз

Неохопія: Вибрані твори. Олег Клюфас

Київ: Дух і Літера, упорядкування, дизайн і верстка Лесика Панасюка, ілюстрації на обкладинці Олега Клюфаса, передмова Діани Делюрман, 2026. – 248 с.

На жаль, не всі дебюти стаються вчасно, інколи це відбувається трагічно пізно. Перша самостійна збірка вибраних творів військовослужбовця, філософа й поета Олега Клюфаса «Неохопія» вийшла майже через три роки після його загибелі на фронті російсько-української війни. Книжку впорядкував Лесик Панасюк – військовослужбовець, поет і дизайнер із дозволу брата Олега Клюфаса – Ігоря, який надав доступ до архіву. У слові від упорядника Лесик Панасюк стверджує, що пам’ятання потребує дії, тож «активне пам’ятання» – це наш обов’язок кожного перед тими, кого забрала війна. Ця книжка – наслідок відчуття такого обов’язку в упорядника.

Що до текстів, то «Неохопія» і справді неохопна. Схоже, уся поезія Олега Клюфаса – це один великий експеримент. І то – вдалий. За яку форму не брався б автор – усе йому вдавалося з блиском. Ось, наприклад, одне з «сучасних хайку» Клюфаса:

Х    Після позимки

Звесни позбувши

Літко литіє

Також Олег Клюфас писав і жуки поетичні – трирядкові вірші, що складаються з 6 складів (2–2–2). Цей жанр на початку 2022 року вигадали поети Олег Коцарев, Богуслав Поляк і Лесик Панасюк, а сам Клюфас доєднався до їхнього творчого експерименту дещо пізніше, вигадав новий підвид жука:

ж     пер е

ко ти п

оле

Ось – два раки літеральні (поезії, що читаються в обидва боки): метафізичний «33 А в вашім Усесвіті все – суміш, Авва!» і войовничий «205 А тато тяв святотата?». А ось – два патріотичних фразеолобізми (це слово написане правильно): «Крим Кримом вибивають» і «Козацькому роду – елітну породу!»

Писав Олег Клюфас також і поетичні мініатюри. Вашій увазі одна з них, іронічна:

М     Він мав уже їх більше, ніж потрібно,

          і, не зважаючи на купу вав

          у голові від них, все далі, бідний,

          він книги привселюдно купував…

Сама ж неохопія – це не просто вигадлива назва книжки, а ще й авторське визначення конкретної поетичної форми, особливість якої полягає в тому, що вона повністю складається з оказіоналізмів – авторських неологізмів. Способів інтерпретації в неохопії може бути багато. Пропонуємо вам самостійно розгадати такий (на наш погляд, ліричний) текст:

***

      Вчорітиметься

      залітками ткими

      ма дніч

      єї сповуджує тсей довщ:

      У дівнім узволінні персень

      брима

      Єдвабило бо тожне з двас

      Любовсть –

      Шугайстрами

      крихтує пхаос косьми

      безвікно пережурхуючи       

      Цить:

     Однесь промінить зовсінь абивосьме

     Вчорілося

     і встихло

     Двись зірчить –

Звичайні римовані поезії та верлібри Олега Клюфаса насправді теж не звичайні. Їм притаманний оригінальний звукопис і чітка ритміка:  

***

скрута хвиль

наскрізь – пил, скрегіт крил

постріл в ціль, звідусіль

простір – тил

на склі сіль,

на тлі тіл постіль – стиль

скраю стіл, хліба цвіль

болю бій

криє стрій, пропусти

припусти простоту складности

Окрім поетичних творів до «Неохопії» увійшли також кілька невеликих філософських есеїв, які також свідчать про багатогранність Олега Клюфаса як автора. Неймовірно шкода, що творчий експеримент цього поета перервався передчасно.

Купити «Неохопія» вже зараз

Вітер з Марса. Ліна Костенко

Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, ілюстрації Владислава Єрка, 2026. – 224 с.

Авжеж, ми не могли оминути увагою й свіжу книжку класикині української літератури Ліни Костенко «Вітер з Марса», в якій зібрано найновіші вірші авторки, а також ті, що раніше не друкувалися. Виняток становлять лише окремі поезії воєнного циклу й розділ під назвою «Коротко – як діагноз», куди ввійшли тексти з публікації в газеті «Літературна Україна» від 14 жовтня 1993 року. У цій збірці Ліна Василівна на рівні форми продовжує дотримуватися традицій української силабо-тоніки, а на рівні змісту зачіпає ледь не всі реалії сучасності. Авторка вельми критично висловлюється про нинішній стан поезії й технологічний прогрес, розмірковує про політику, рефлексує над пандемією коронавірусу й пов’язаними з нею обмеженнями. У її текстах знайшлося місце навіть для штучного інтелекту, який поетка оцінює доволі негативно:

***

Альтернативи розуму нема,

бо він живий, з душею нерозлучний.

Хіба вже людство вижило з ума,

що так потрібно створювати штучний?

Та я, будь ласка,

я люблю прогрес.

Але щось людство пробирає трема.

У ШІ нема душі.

Ось в чому вся проблема.

Але центральною темою для цієї збірки все ж лишається війна: абстрактна й екзистенційна, як стан, в якому перманентно перебуває людство, і конкретна, розв’язана Росією, як щоденна трагедія українського народу. Вітер з Марса (планети війни) – це запізніле передчуття масштабної катастрофи, яка вже відбулася, хоч їй можна було запобігти:

***

Таки цю Землю людство дотерзає.

Чого ніяк не може поділить?

Скидає бомби, танками вгрузає,

вона ж уже роз’ятрена, болить!

Навіщо б’є балістикою, дронами

і жалить Землю вибухами мін?

Уже планета стала пантеонами

Людських трагедій, звалищ і руїн!

А що як ми в глибинах щось порушим,

чи не урветься, врешті, їй терпець?

Дріж пройде по Землі

тотальним землетрусом,

вулкани здетонують – і кінець.

То хто ж ми – люди чи покірна маса,

конґломерат розсварених держав?

А далі що?

Я чула вітер з Марса.

Він був зловісний. Він попереджав.

Купити «Вітер з Марса» вже зараз

До цього огляду ввійшли далеко не всі поетичні новинки, які можна буде знайти на майбутньому «Книжковому Арсеналі», але не забуваємо і про «Позиція. Поезія звідти» військового й поета Федора Рудого, «Крапка. Немо» учасника гурту Курган & Agregat Євгенія Володченка, «Наживо» військової й поетки Юлії (Тайри) Паєвської, «нова норма» військовослужбовця й поета Івана Бережного, а ще перший том поезій Василя Стуса від видавництва «Смолоскип», нове вибране Богдана-Ігоря Антонича в поетичній серії видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» і багато іншого. Не всі книжки встигли потрапити нам до рук, але цей фестиваль обіцяє бути багатим на свіжу поезію, що не може не тішити в наші буремні часи.

Читайте також: Свідчення перехідного часу: поетичні підсумки 2025-го