* ESC - закрити вікно пошуку
Книжковий Instagram в Україні: на кого підписатися
23.10.2020
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
Читати книжки у наш час не просто корисно, це ще й красиво. Тому підтвердження — активний рух Instagram-блогерів, Instagram-відгуків та загалом постів в Instagram, пов’язаних із книжками. Ми зібрали для вас найкращі українські Instagram-акаунти про книжки й поговорили з їхніми авторами (авторками) про улюблені жанри, рекомендації, вподобання підписників та блогерство як таке.
Акаунти не виставлені за жодним рейтингом, але підбірка таки поділена на 2 частини — аби розповісти вам про усіх букстаграмерів, які на нашу думку, варті уваги.
До речі, у Читомо теж є Instagram, на який рекомендуємо підписатися.
Марія Правда
На своїй сторінці в Instagram я давно пишу про книжки. У 2013 році я писала короткі дописи, здебільшого обмежувалась однією цитатою, і багато уваги приділяла фото. Коли дописи почали отримувати фідбек від незнайомих мені людей, я стала писати про прочитане більше, разом з тим еволюціонувала і фотографія. Я не ставила собі за мету перетворити свою сторінку на блог, але вона стала ним, щойно мене включили до першої добірки «книжкових блогерів».
Подобається писати про ті книжки, які лишили по собі слід у душі, змінили погляд на певну тему, навчили розуміння. Про такі книжки писати найскладніше, бо говорити про них хочеться багато, а варто казати про головне. Відгуки на них пишуться раптово і одразу повністю, наче в стані ейфорії. Саме тоді з’являються влучні слова, які якнайкраще відтворюють емоції від прочитаного. І саме такі відгуки найбільше привертають увагу. Гадаю, це через відвертість, із якою я пишу про книжки. Недарма ж я маю псевдо Марія Правда.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Коли на моїй сторінці почали з’являтись перші відгуки, вони завжди були про ті книжки, які я обирала сама. Потім, коли про блог дізнались різні видавництва і почалась співпраця із ними, мені надсилали на огляд як ті книжки, які я обирала сама, так і новинки, які видавництва хотіли промотувати (і все одно теми я намагалась дібрати собі до душі). В якийсь момент зрозуміла, що читаю «найсвіжіші» видання, читаю багато, але вартісної літератури зустрічаю дедалі менше. Тоді я сповільнилась, і тепер не часто беру книжки на огляд і беру лише ті, які на 100% мене цікавлять. Так я дбаю про свій ресурс і гарантую видавцям якісний та вчасний відгук на прочитане.
Найчастіше в моєму блозі можна зустріти сучасну художню літературу, нон-фікшн соціального та історичного спрямування, а також дитячу літературу.
Мої читачі люблять корисні списки. До Дня незалежності я вигадала флешмоб #книгозалежні_та_незалежні, і позначила ним добірку улюблених книжок, виданих за 29 років незалежності України. В дописі я закликала усіх охочих долучитись до цього флешмобу, і несподівано ідею підтримало багато людей, а ще більше — зберегло собі допис.
Поза блогом моя діяльність також напряму пов’язана із текстами. Я керівниця медіа-відділу в дизайн-бюро ODESD2 та компанії ZBROY drones, а також комунікаторкою і операторкою бекстейджу в продакшені Zbroy films. Окрім того, я пишу дитячі книжки, одна з яких вже у друці, а друга — щойно знайшла свого видавця.
Три книжки, з останніх прочитаних, які рекомендую:
- «Я змішаю твою кров із вугіллям» Олександра Михеда;
- «Ніч на Венері. 113 письменниць, які сяють у темряві» Ганни Улюри;
- «Доця» Горіха Зерня.
Богдана Неборак
Я ніколи не хотіла бути блогеркою. Радше в якийсь момент я зрозуміла, що хочу більше розказувати про те, що з задоволенням роблю на щодень. Цими заняттями є читання і приготування їжі. Тому я також частенько розказую про усілякі швидкі рецепти. У 2012 ми з близькою подругою завели блоги на blogspot — вона писала про моду та культуру одягу, а я — про книжки і місто. Ми придумували фотосесії та історії, але трактували це за розвагу після університету. У 2015 я осмислено почала більше уваги звертати саме на книжкову тему, Instagram був для цього швидким та зручним інструментом. Для мене завжди найважливіше було показати: читати — нормально, весело та приємно, я роблю це максимально інстаграмно — тобто, поруч із роботою, спортзалом і вибором нової сукенки. Зараз Instagram-блог для мене — ще один спосіб фіксації прочитаного, він дисциплінує, бо я хочу розповідати про літературу жваво та зрозуміло.
Поза блогерською діяльністю я культурна менеджерка. Донедавна працювала в Українському інституті книги, а зараз роблю подкаст «Взяла і прочитала» на «Радіо Поділ».
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Я люблю писати про те, що сподобалося. Instagram є для мене читацьким щоденником, але я не бачу потреби розказувати історії про те, що мені не сподобалося.
Для мене будь-яка книжка є джерелом інформації або емоції. Якщо пощастить, то це поєднується. Тому для мене не має значення жанр. Останні два-три роки я читаю дуже багато гуманітаристики: літературознавства, історії, культурної антропології. Але також художню літературу та поезію. Трохи фільтрую це у Instagram, бо не кожному цікава моя пристрасть до історії ХХ століття. Але оскільки щиро вважаю, що це класна тема — намагаюся її транслювати у трохи популярнішій формі, скажімо, через романи Мілана Кундери.
Найкраще моїм підписникам заходять книжкові переліки :). Я сама така — часто зберігаю усілякі там «10 найгарніших дахів Львова» чи «5 курсів для зимових канікул». Тому розумію, що тематичні переліки часто відгукуються.
Мені пощастило — мої читачі цінують емоційні враження. Я стараюся бути якнайчеснішою, коли пишу про прочитане. Не плекати занудство штибу «чому в Наталки Полтавки були червоні черевики», а визбирувати соціальні та емоційні контексти у творах. І з такими ж відгуками та коментарями до мене приходять інші читачі.
Не пам’ятаю відчуття коли отримала першу 1000 підписників. Пригадую, коли з’явилася цифра 5000 — я тоді подумала: «Клас, і що це означає?» І досі не знаю. Мені значно ціннішою є не цифра, а взаємодія – відгуки людей про те, що завдяки моїй сторінці вони, скажімо, уперше з шкільних часів почали читати українську поезію.
Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- Софія Андрухович «Амадока» — через карантин гадаю, що цей роман прочитали менше людей, ніж могли. А він однозначно вартує, це історія пам’ятей — індивідуальних та колективних, дослідження можливостей цих пам’ятей. А ще історія любові, емпатії та співчуття. І чи не головне — історія цікавої України, яку хочеться для себе відкривати;
- Микола Вінграновський «На срібнім березі» – я дуже люблю перечитувати Вінграновського. Поезія міста, любові, буденності;
- Наталя Гуменюк «Загублений острів» – збірка репортажів з окупованого Криму. Це добрий спосіб відкрити для себе жанр літературного репортажу, літератури факту, яка говорить про важливе через індивідуальні історії. І це книжка про те, що складні речі не стаються одномоментно.
Ольга Штець
Конкретно цьому блогу 4 роки, а до нього завжди кудись дописувала про книжки: в інтернет-видання чи в інші соцмережі. Після переїзду в США з’явилося багато вільного часу, Instagram постійно показував у рекомендаціях зарубіжних букстаграмерів, тож захотілося створити щось красиве україномовне, знайти однодумців, мати мотивацію ще більше читати і розповідати іншим.
Поза блогом дистанційно працюю на Amnesty International, вчуся малювати і волонтерю для платформи «Хочусобаку».
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Я пишу про свій досвід. Люблю писати на буденні теми, про які мало хто говорить, бо якось незручно, а потім, виявляється, якраз всім давно хочеться поділитися переживаннями і досвідом. Так з останнього було про менструацію. Ще люблю розвінчувати міфи про життя за кордоном. У США, наприклад, нам одного разу сусід прострелив стіну, а в Німеччині через місяць після заїзду в квартиру новенького будинку прорвало труби під паркетом саме у нас і всі стіни покрилися грибком.
І, звісно, люблю писати про книжки. Хочеться, аби інші надихалися і теж читали більше, та й просто, аби книжки стали і розвагою теж, а не виключно інтелектуальною працею, на яку перед сном сил нема, тому і не читається.
Спеціалізації у мене нема. Читаю все, що зацікавить: хоч любовний роман, хоч янґ-едалт, хоч класика, хоч сучукрліт. Серед усіх жанрів можна знайти щось дуже прекрасне. Не читаю хіба поезію (без упереджень, просто не хочеться).
Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- «Лінкольн у бардо» Джордж Сондерс;
- «Жінка в Берліні» Анонім;
- «The Seven Husbands of Evelyn Hugo» Taylor Jenkins Reid.
Ірина Юрченко
Пишу про книжки вже більше 5 років. Хотілося якось ділитися враженнями про прочитане, обговорювати хоч з кимось (в моїй «бульбашці» у той час книголюбів не було) — так і почала. Цілі стати саме блогером не було, просто робила (і роблю) те, що подобається.
Поза блогом працюю в київській гімназії-інтернат 13 — займаюся своїм проєктом #chitachi — ненудною бібліотекою для школярів. Виховую сина, багато читаю.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
У мене немає спеціалізації, читаю ледь не все: від дитячих книжок до класики, мотиваційного нонфікшену до сучукрліту. Обираю імпульсивно: зацікавила книжка – хапаю і читаю. Найбільше подобається писати про книжки, що вразили.
Теми важко окреслити, бо ж пишу багато — і не лише про книжки. Останнім часом найпопулярнішими в блозі є саме книжкові дописи, відгуки на новинки.
Коли отримала першу 1000 підписників була в шоці, адже не думала, що людям буде цікаво читати про книжки у інстасвіті селфі та їжі.
Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- «Американський бруд» Джанін Каммінс;
- «Амадока» Софії Андрухович;
- «Як нагодувати диктатора» Вітольда Шабловського.
Аннушка
Блогером я себе досі не усвідомлюю. Про книжки пишу, мабуть, роки 4, з того моменту, коли почала співпрацювати з якабу, хоч і як… фотограф. У мене вдома завжди була купа новинок, які треба було відзняти, і я намагалась якомога більше встигнути прочитати.
В основному я читаю лише художню літературу. Все частіше захоплююсь сучасною українською літературою. Люблю новинки, але коли видають щось зі старого і дуже улюбленого — обов’язково купую. Буває, якесь видавництво згадає твір, яким я захоплювалась років в 15, і я не можу не придбати! На мене завжди впливають ностальгічні відчуття.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Я пишу про різне у своєму блозі і як не дивно, про книжки мені якраз більш за все НЕ подобається писати. Мені здається дуже важким передати свій захват від книжки й не переповісти сюжет. Тут якась тонка грань між спойлерами і занудним відгуком.
Серед моїх підписників улюблена тема це знов, на жаль, не книжки. Практика показує, що більш за все мої читачі люблять їжу.
Поза блогерською діяльністю я змінюю брудні підгузки, готую вафлі без цукру, гуляю на дитячих майданчиках і перманентно заколисую людину, яка не має наміру лягати спати.
Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- «Сила» Наомі Альдерман;
- «Міракл-Крік» Енджі Кім;
- «Важкий понеділок» Санджай Ґупта.
Summer is Lily
Раніше я відчувала сором, коли мене називали блогером. От чесно. В чому була справа: у самокритиці чи невпевненості, не знаю. Але коли я проаналізувала, скільки часу, сил і себе віддаю своїй сторінці, зрозуміла, що даремно ставлю власну роботу під сумнів. Тому я не думала бути блогером, це сталося само собою.
За освітою я журналістка. Зараз працюю на державній службі у сфері зв’язків зі ЗМІ та громадськістю.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Інколи мені здається, що мій блог — то суміш несумісного. Але я ніколи не говоритиму про те, що мені не подобається: ні в живому спілкуванні, ні в онлайн-форматі. Тому тут лише ті теми, які цікаві мені самій — спорт, кінематограф, подорожі, гарний настрій, любов до собаки. І, звісно, книжки — світ, в якому я жила завжди.
У книгарні мені хочется скупити все й одразу. Хоча я розумію, що моє серце віддане трилерам і детективам, а останнім часом, ще й сімейним сагам. Проте читаю все і уявлення не маю, як то — бути прихильницею лише одного жанру. Визначальними у виборі книжки для мене є жанр, автор, обкладинка, якість видання. Саме в такому порядку.
Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- «Дюна» Френк Герберт — неймовірна фантастика з дивовижним світом пісків;
- «Дім на краю ночі» Кетрін Беннер — епічна, красива, душевна сага;
- «Прислуга» Кетрін Стокетт — прониклива драма на основі реальних історичних подій.
Тетяна Морар
Я не вирішувала ставати блогеркою цілеспрямовано, писала про книжки (трохи примітивно і у своєму стилі) задовго до того, як дізналася про існування букстаграму, десь з 2015 року. Вже потім, коли побачила, що букстаграм — це щось масштабне і потужне, я почала працювати над якістю контенту і розвиватися у цьому напрямку.
Поза блогом працюю на даний момент в продуктовій ІТ-компанії за напрямком комплаєнсу.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Якщо говорити про що подобається писати… Мабуть буду банальною і відповім, що таки про книжки. Але мені подобається писати про них у своєрідній манері: не переповідати сюжет, регалії книжки чи біографію автора — я намагаюся транслювати через відгук на книжку емоції і думки, які виникали у мене під час читання. Тоді розповідь виходить більш щира, і читачі легше розуміють, чи буде їм цікава конкретна книжка.
Не маю якогось конкретного алгоритму відбору книжок. Часто орієнтуюся на відгуки книжкових блогерів, чиїм смакам довіряю. Деколи обираю лауреатів міжнародних та українських премій. Якісь книжки трапляються на моєму шляху випадково, ніби самі мене знаходять. І, звісно, не грішу тим, щоб купити книжку через гарну обкладинку.
Якщо ж говорити про спеціалізацію, то сказала б, що вона тяжіє до сучасної української літератури — намагаюся підтримувати українських авторів і розвіяти міф, що сучукрліт несерйозних і непрофесійний.
Аудиторії найбільше відгукуються особисті рефлексії на теми, що близькі кожному: пошуки себе, самовдосконалення, гостросоціальні питання. Адже мій блог не є на 100% книжковим. А якщо говорити про книжкові дописи, це точно ті, які мають найбільше емоційне забарвлення.
Книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:
- «Загублений острів: книга репортажів з окупованого Криму» Наталі Гуменюк;
- «Аркан вовків» Павла Дерев‘янки, а там, якщо сподобається, й інші книги «Літопису Сірого Ордену» і «Дурну кров» Джона Керейру.
Wanderlust Reading
16 листопада мій блог святкуватиме свій п’ятий день народження, міні-ювілей :). У 2015 я зрозуміла, що не можу більше мовчати про прочитане та хочу ділитись думками із такими ж книголюбами. Побачила, що в Instagram багато хто пише про книжки, але тоді основною масою книжкових блогерів у стрічці були росіяни. Почала писати, коментувати дописи інших — і поступово знаходила все більше й більше українських книголюбів. Радує, що за п’ять років з’явилось так багато сторінок, де читачі нашої країни діляться своїми враженнями та несуть любов до книжок у світ.
Поза блогом працюю з авторськими правами у сфері медіа. Радує, що все більше в Україні людей розуміють: кожна праця має бути оплаченою, і продукти інтелектуальної власності в тому числі.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Будь-який допис в моєму блозі написаний про те, що мене цікавить і що подобається. Відгуки дають змогу висловити враження від прочитаного, структурувати думки та почути думки інших про книжку. Дописи про «тут і зараз» — швидкий нарис про те, як проходять дні та що відбувається, і можливість почути, що проживають підписники, у відповідь. Я також пишу в блозі про особисті межі — і ці дописи ніколи не легкі в написанні, але завжди важливі для мене. Не легкі — тому що я довго коригую текст, бажаючи зробити його максимально тактовним, і при цьому важливі — тому що відчуваю певне очищення, говорячи про внутрішні кордони та навчаючись їх відстоювати. І по фідбеку бачу, що для підписників ці дописи також цікаві й важливі — резонують завжди.
До постів, які відгукуються аудиторії, зазвичай не належать відгуки про книжки. По кількості коментарів бачу, що підписники радо діляться тим, що зараз читають, під дописами, що у букстаграмі звуться «книжковою перекличкою». Люблять добірки книжок по темам — це видно зі збереженням таких дописів. Потужно відгукується особисте — як я казала вище, дописи про особисті межі завжди знаходять свого читача — мабуть, багато болісного у нас спільного. А ще підписники завжди готові дати пораду, якщо просиш про неї.
Мої рекомендації:
- з нон-фікшну дуже сподобалась «Посібник астронавта з життя на Землі» Кріса Гедфілда;
- з художньої літератури — атмосферним видався детектив «Гвинтові сходи» Етель Ліни Вайт та захопила серія фентезі Голлі Блек про Повітряний народ (перша та друга частини вийшли українською під назвами «Жорстокий принц» та «Лихий король» відповідно).
Читайте також: Буктьюб по-українськи-2: ще 9 книжкових відеоблогерів
This publication is sponsored by the Chytomo’s Patreon community
«Читомо» — це професійне медіа про книжки і книговидання в Україні та світі. Ми залишаємось незалежними лише завдяки коштам наших донаторів. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
Підтримати проєкт
що більше читаєш – то ширші можливості
