#EmptyChairPeople

«Коли єдиний злочин – відвага»: письменники та журналісти-політв’язні Еритреї

14.04.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Про сучасну Еритрею говорять переважно у контексті відсутності у країні свободи слова та порушення владою прав людини. У 2019 році ця держава Африки очолила рейтинг країн із найбільш жорсткою цензурою, тривалий час перебуваючи на одній з останніх позицій за індексом свободи преси (у 2020-му році – на 178 місці). Прикордонний конфлікт з Ефіопією став приводом для президента Еритреї Ісайяса Афеверкі запровадити режим, подібний до військової диктатури, усунути від справ близьких колег та реформаторів, ізолювати країну від зовнішнього світу.

Freedom House описує Еритрею як «мілітаризовану авторитарну державу», національні вибори у якій відсутні з моменту проголошення незалежності від Ефіопії (1993 рік). Єдина політична партія країни – «Народний фронт за демократію та справедливість», очолювана президентом Ісайясом Афеверкі.

У 2001 році журналісти та письменники Еритреї намагалися вплинути на ситуацію з правами людини у своїй країні, за що їх кинули за ґрати. У межах медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople) розповідаємо про ув’язнених журналістів і письменників Еритреї, справи яких досі не розглянуто. 

В’язниця Ейреро – обличчя режиму президента Афеверкі

Сучасний політичний режим Еритреї створив систему таємних в’язниць, головною з яких є  Ейрейро. Її розташування достеменно невідоме: одні джерела вказують, що Ейрейро знаходиться у гірській пустельній місцевості, де температура коливається від 40°C вдень до декількох градусів морозу вночі, а інші – що вона розташована приблизно за 10 миль від Асмари, столиці Еритреї.

 

Ейрейро, яку було побудовано для розміщення критиків Афеверкі,  вважають «табором смерті», що лякає умовами утримання в’язнів. Надзвичайно виснажених, їх цілодобово тримають в кайданах. Згідно з доповіддю «Репортерів без кордонів», де узагальнено інформацію, надану свідком, Ейрейро містить цілодобово освітлені камери розміром 3 на 3 метри, без вікон. У металевих дверях – 10-сантиметровий квадратний отвір, через який охоронці передають ув’язненому їжу. Праворуч від дверей всередині кожної камери – вигрібна яма. Над ямою знаходиться труба, якою кілька разів на тиждень особисто адміністратором табору подається вода. В’язниця являє собою Е-подібний комплекс із трьох цементних будівель, кожна із яких містить загалом 64 камери, розділені товстими стінами. Три секції, де утримують найбільш політично вразливих в’язнів, включаючи журналістів та письменників, – це A01, B01 і B03.

 

Дорогою до Ейрейро затриманим зав’язують очі, новоприбулі потрапляють до в’язниці босоніж, під конвоєм, їм суворо заборонено розмовляти або навіть дивитися на інших затриманих та охоронців.

 

В Ейрейро практикують допити, які часто проводять особисто Абдулла Джабер, керівник служби безпеки правлячої партії, або інші вищі посадові особи, такі як Йемане Гебред, радник президента Афеверкі. Під час допитів в’язнів катують. В одній із будівель є спальня для вищих чиновників Асмари включно з  президентом. Кожного з офіційних відвідувачів, які приїздять з Асмари для допиту затриманого, змушують спорожнити кишені та залишити на вході усі папери чи олівці.

 

У книжці «Диктаторленд» (2018 рік) журналіст Пол Кеньон пише, що у країні знаходиться приблизно 30 подібних ізоляторів. За одним із джерел, Ейрейро описується як «не найгірша з в’язниць Еритреї».

 

Згідно з інформацією, отриманою «Репортерами без кордонів» у 2006 та 2007 роках, в Ейрейро загинули щонайменше дев’ять ув’язнених, включаючи журналістів Саїда Абдулкадера (як вважають, помер у березні 2005 року), Юсуфа Мохамеда Алі (помер 13 червня 2006-го), Медхане Хайле (помер в лютому 2006-го). Згодом «Репортери без кордонів» дізналися, що поет і драматург Фессехайе Йоханнес, співзасновник забороненого щотижневика «Сетіт», помер під вартою 11 січня 2007 року.

2001 рік: заборона незалежних медіа та арешти

У травні 2001 року 15 високопосадовців, що належали до правлячої партії «Народний фронт за демократію та справедливість», підписали відкритий лист до президента Афеверкі. В історії за ними закріпилася назва Група 15 (G-15). У листі ситуація у країні описувалася як кризова, вносилися пропозиції щодо її вирішення шляхом мирного та демократичного діалогу. Зокрема, лист закликав президента і правлячу партію дотримуватися Конституції, парламентських та урядових процедур, провести вибори та виконати низку обіцянок щодо судової реформи. За це членів Групи-15 звинуватили у дестабілізації країни та арештували.

 

Підписантів листа підтримали журналісти, після чого у вересні 2001 року уряд заборонив роботу незалежних ЗМІ та арештував їх засновників і редакторів, яких і досі утримують без звинувачень та суду. Серед затриманих журналістів: Фессахае Йоханнес, Саїд Абдулкадір, Йосуф Мохамед Алі, Емаануель Асрат, Темесген Гебреєсус, Маттевос Хабтеаб, Давіт Хабтемікаель, Медхані Хайле, Девіт Ісаак, Сейюм Цехайє, Саадія Ахмед, Салех Аль-Єзамеран, Акліду Мохаммед, Хамід «CNN» Мохамед Саїд і Гебрехівет Келета. Ще двох журналістів, Земенфеса Хайле та Селамінгеса Беєне, змусили відбувати національну службу протягом невизначеного терміну.

Колаж зроблено на основі робіт італійського художника-карикатуриста Джанлуки Костантіні

 

Жоден із затриманих не був публічно представлений у суді та не отримав юридичної консультації, відсутня також інформація щодо їх стану здоров’я та місцеперебування. Колишній охоронець Ейрейро, якому вдалося втекти з Еритреї, повідомив, що приблизно половина ув’язнених членів G-15 померла до 2004 року.

Девіт Ісаак: «Якщо у вас є можливість писати, робіть це»

Світ міг би говорити про нього насамперед як про письменника і журналіста, ідентичність якого яскраво поєднала еритрейську та шведську культури. Натомість його ім’я стало символом боротьби за свободу слова, лунаючи під час акцій на підтримку в’язнів сумління у різних країнах та часто з’являючись на шпальтах шведських видань, коли йдеться про чергові марні зусилля достукатися до офіційної Еритреї з вимогою бодай судового засідання у його справі.

 

Девіт Ісаак – шведсько-еритрейський драматург, журналіст і письменник, ув’язнений без суду з 2001 року за «зраду уряду Еритреї».

Девіт Ісаак народився 27 жовтня 1964 року в Еритреї, де зростав разом із п’ятьма братами та сестрами у родині власників  невеликого італійського гастроному. Його романи поширеною в Еритреї мовою тигринья отримують визнання літературних критиків. Через військовий конфлікт 1985 року Девіт стає біженцем у Швеції і через деякий час знаходить роботу в Ґетеборзі. Там він не забуває свого походження і навчає молодшого брата мови тигринья, одночасно адаптуючись до шведського суспільства і вбираючи шведську культуру. Також Ісаак стає активістом еритрейської громади у Швеції, члени якої поділяли мрію про вільну та демократичну країну. 1992 року Девіт отримує громадянство Швеції, а наступного року, коли Еритрея здобуває незалежність, повертається до столиці країни Асмари, де створює сім’ю.

 

Починається етап його творчих пошуків, зокрема, Девіт пише книгу про війну між Еритреєю та Ефіопією. Наприкінці 90-их в результаті кампанії лібералізації політики в Еритреї ухвалили закон, що дозволяв незалежні друковані видання. Тож 1997 року Ісаак разом з іншими журналістами створює видання «Сетіт» –першу незалежну газету Еритреї, назва якої походить від єдиної у країні річки.

Як журналіст, Девіт зосереджується на темах культури та внутрішньої політики. Але через чергову хвилю сутичок між Ефіопією та Еритреєю 2000 року разом з родиною він переїздить до Ґетеборга. Однак вже наступного року, незважаючи на нестабільну ситуацію у країні, повертається до Еритреї. Ісаак любив повторювати: «Якщо у вас є можливість писати, робіть це». 

 

Незабаром Девіт опиняється в центрі полеміки, ініційованої групою G-15 – «Сетіт» публікує відкритий лист, який став поворотним моментом у долі незалежної журналістики Еритреї. 23 вересня 2001 року Девіта Ісаака арештовують. Так він стає в’язнем без суду та зникає у системі таємних в’язниць.

 

У 2017-му один з колишніх тюремних охоронців, утікач з Еритреї, розповів шведським ЗМІ, що Девіт живий, проте дуже хворий. 

 

З 2001 року тривають спроби добитися від Еритреї бодай судового засідання у його справі: відбуваються міжнародні кампанії з метою тиску на Еритрею, проходять виступи представників громадянського суспільства. Швеція як друга батьківщина Девіта Ісаака неодноразово вдавалася до дипломатичних демаршів, аби привернути увагу до його справи. Водночас шведську дипломатію критикують та називають «мовчазною», наголошуючи на неефективності її зусиль.

 

2003 року шведський осередок «Репортерів без кордонів» нагороджує Девіта Ісаака премією «Свобода преси». З 2004 року організація регулярно надсилає листи до посольства Еритреї в Стокгольмі та неодноразово (але безрезультатно), просить зустрічі з послом. У травні 2017 року Ісааку присуджують Всесвітню премію ЮНЕСКО Гильєрмо Кано за внесок у свободу друку. 

До 50-річчя Девіта Ісаака його колега, шведський журналіст Мартін Шиббі (2011 року потрапив до в’язниці у Ефіопії) створив відеоперформанс в умовах тюремної камери. Мартін говорить: «У нього був вибір: інша робота, інша професія. Він міг би залишитися у Швеції, але обрав повернутися до Еритреї і писати. Це рішення кинуло його за ґрати. Його єдиний злочин – відвага».

 

Еммнуель Асрат: «На майдані життя і смерті»

Емануель Асрат – еритрейський поет, літературний критик та головний редактор газети «Земен» (у перекладі «Час»), яка здобула популярність завдяки фокусу на літературі та мистецтві.

Завдяки йому на початку 2000-их в Еритреї відроджується поезія: разом зі своїми друзями і однодумцями Асрат створює кілька письменницьких клубів, серед яких – «Суботня вечеря» (2001 рік). Його внесок у розвиток мистецтва як критика і поета згадує на своїй сторінці у фейсбуці італійський художник-карикатурист, комікс-журналіст та активіст Джанлука Костантіні.

 

Асрат пише про повсякденне життя незаможних верств Еритреї, висвітлюючи усі наслідки війни. Найвідоміший вірш Емануеля Асрата, «Батіг війни», перекладений 15-ма мовами. На відміну від багатьох популярних під час війни з Ефіопією еритрейських поетів, Асрат змальовує потворність і братовбивчий характер конфлікту, у якому зацікавлені політики:

Асрата арештовують 23 вересня 2001 року разом з редакторами інших недержавних видань. Відтоді про нього нічого невідомо.

 

Минулого року англійський PEN визнав Емануеля Асрата Міжнародним письменником мужності. Ця нагорода присуджується з метою пропаганди свободи слова та літератури у всьому світі авторам, яких переслідують за переконання. 

Сейюм Цехайє: «Мені все одно, якщо я тут помру»

Сейюм Цехайє (нар. 1952) – еритрейський журналіст, який з 1991 року очолював Eri-TV, державне телебачення Еритреї. Станом на січень 2016 року перебував у камері N10 блоку A01 в’язниці Ейрейро.

Історія боротьби Цехайє розпочинається 1977 року, коли він приєднується до Еритрейського народного фронту визволення у війні за незалежність, поєднуючи роботу військового кореспондента з обов’язками партизанського винищувача. Протягом кількох перших років незалежності Еритреї, коли у країні почала розвиватися недержавна журналістика, Сейюм очолює громадське телебачення, фотографує, займається створенням кіно, стає причетним до видання «Сетіт». Протягом 1998–2000 років робить спроби знімати Еритрейсько-ефіопську війну, однак йому відмовляють у фінансуванні та не дозволяють їхати на фронт. Сейюм дедалі критичніше ставиться до війни та до уряду.

 

Його арештовують у вересні 2001 року, коли президент Афеверкі закриває усі недержавні джерела інформації. 2002 року Сейюм Цехайє, Фессехайе Йоханнес та кілька інших в’язнів режиму розпочинають голодування, вимагаючи суду. Наступного року Сейюма перевозять до Ейрейро. Він неодноразово відмовляється виконувати вимоги наглядачів, повстає проти охорони і оголошує голодування, заявляючи: «Я виконав свій обов’язок», «Це моя відповідальність» і «Мені все одно, якщо я тут помру». У грудні 2007 року Сейюма визнають Репортером року за версією «Репортерів без кордонів». 2013-го племінниця Сейюма, Ванесса Цехайє, проводить кампанію «Сейюм», щоб привернути увагу до потреби звільнення його та інших політичних в’язнів Еритреї.

Підтримка міжнародної спільноти

Те, що Мартін Шиббі говорить у своєму відео про Девіта Ісаака, стосується практично кожного журналіста і письменника, які стали в’язнями режиму: «слова кинули його за ґрати, слова звільнять його». Нещодавно відкрита виставка італійського журналіста та активіста Джанлуки Костантіні «Права людини в Еритреї» – не лише слова, а й образи, які влучно змальовують постаті ув’язнених. Виставка з цитатами журналістів та письменників, а також короткими довідками щодо їх затримання доступна онлайн

 

Крім того, у вересні минулого року у Мальме відкрилася бібліотека Девіта Ісаака, у якій зібрано твори авторів, які через свої погляди зазнали репресій, цензури або переслідувань. Ця подія стала досить резонансною з огляду на те, що це перша у світі інституція подібного напрямку, а її колекція, доступна широкій публіці, – унікальна. 

 

Також осередки PEN у різних країнах світу опікуються долею ув’язнених журналістів та письменників, організовуючи акції підтримки, інформаційні кампанії та написання їм листів. В’язні сумління Еритреї залишаються у фокусі уваги міжнародних правозахисних організацій (Human Rights Watch, Freedom House, Amnesty International), їм періодично присвячуються звіти, інтерв’ю та опитування.

 

Матеріал створений у межах медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який реалізовують медіа «Читомо» та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Проєкт присвячений сучасним українським письменникам та журналістам-політв’язням, що перебували чи продовжують перебувати у в’язницях Криму, ОРДЛО та РФ, а також політичним в’язням Білорусі, Туреччини, Мексики, Еритреї, Венесуели, Індії, Зімбабве та Філіппін.

 

Назва проєкту відсилає до символу ув’язнених, переслідуваних, вбитих чи зниклих авторів, який використовують на правозахисних акціях у Міжнародний день ув’язненого письменника, або День порожніх стільців, який відзначають щороку 15 листопада з ініціативи Міжнародного ПЕН.

 

Читайте також: Невільники духовного раю: індійські інтелектуали та правозахисники-політв’язні