Психологи виступили проти розповсюдження «дитячої» книжки про вбивства дітей на війні

Національна психологічна асоціація склала лист-рецензію на книжку The War: the Children who will Never Get to Read Books, що вийшла у видавництві «Моя книжкова полиця», та не рекомендувала її для читання дітьми як з України, так і з інших країн. Її опублікували на сайті асоціації.

The War: the Children who will Never Get to Read Books («Війна: діти, які більше ніколи не читатимуть книжок») — книжка видавництва «Моя книжкова полиця». Авторка — Марія Сердюк, ілюстраторка — Тетяна Калюжна.

«Тринадцять історій дітей, які загинули від куль, ракет і снарядів російської армії. Діти, які більше ніколи не читатимуть книжок», — зазначають в анотації.

На сторінці видавництва повідомляють, що книжку розповсюджуватимуть на європейських читачів, для українського ринку вона буде недоступною «принаймні до перемоги»,  проте видавчиня Наталя Мосьпан у своєму дописі зазначає, що «зробить все, щоб книжка “Війна. Діти, які вже ніколи не читатимуть книжок” вийшла українською, німецькою, італійською, англійською, польською та всіма мовами світу».

У висновку психологів про видання ідеться про те, що через особливості сприйняття дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, вони не завжди можуть відрізнити реальні та контент-переживання, що спричинить подальшу неспроможність відрізнити чужу травму від власної.

«Навряд чи малі діти 3-7 років зрозуміють сенс того, про що вони читатимуть або про що їм читатимуть дорослі – тобто тих жахіть, про які йдеться в книжці. Насамперед діти будуть відчувати тривогу, роздратованість, злість і ненависть до батьків, які їм будуть це читати. З великою ймовірністю діти також відчуватимуть агресію, яка може бути спрямована не проти «абстрактних» далеких росіян, як того хоче автор книжки, а проти інших дітей, яких можуть віктимізувати, даючи прізвиська «росіянин», — наголосили в рецензії.

Національна психологічна асоціація повідомляє, що діти, травмовані війною, піддаються ретравматизації при перегляді подібного контенту, наслідком чого може стати розвиток ПТСР. 

«Якщо ми говоримо, що книга спрямована на інформованість дітей, які не перебували у зоні бойових дій (зокрема дітей з інших країн), про війну, то ми маємо знати, що діти мають природну егоцентричну схильність, яка унеможливлює розуміння того, що ситуація, яка сталася десь далеко, з іншими, зокрема з дітьми зі сторінок книги, не зашкодить і їм», — ідеться у рецензії психологів. 

Також психологічна асоціація звертає увагу на те, що особливістю сприйняття дітей є підвищена вікова сензитивність (міра чутливості), тобто дитина з поки що не розвинутим критичним мисленням може сприйняти побачене як норму, що вплине зниження порогу чутливості до жорстокості.

Також психологи зазначають, що викладу матеріалу бракує метафоричності, яка полегшує сприйняття дітьми історії: «Сам виклад контенту книжки має форму уривків з інформаційної стрічки новин, а не розповіді, вірша, казки – того, що можуть сприйняти діти до 10 років. Історії, що представленні у “книжці”, розірвані, не мають головної думки, яку могли б зрозуміти маленькі діти».

У висновку йдеться, що у колишньому Радянському Союзі, а зараз у росії та ОРДЛО, дітей знайомлять з контекстами війни, романтизують і сакралізують війну, починаючи з дошкільного віку. 

«Це не лише дитячі свята, на яких діти декламують вірші про війну, а й перегляд ними під наглядом дорослого картинок, фото, на яких зображені страждання (поранення, стікання кров’ю, тортури) людей різного віку, а також різні перфоманси, в яких діти виступають у ролях як жертви війни… Базове відчуття довіри до світу, яке надалі є фундаментом стресостійкості не сформоване в дитинстві. А формування такої бездушної, нерозумної людини починається з розгойдування емоційної сфери дитини в дошкільному віці, з читання дорослими книжок про війну, зі споглядання картинок, які містять образи руйнування тіла та смерті людини», — наголошують у рецензії.

На думку психологів, читання або перегляд книжки The War: the Children who will Never Get to Read Books дитиною є насильницьким внесенням у її голову настановлення про жахливий світ, про припустимість таких злочинів серед людей.

Відтак у висновку йдеться, що видання цієї книжки іншими мовами світу, її поширення та продаж уже надрукованих примірників є неможливими, оскільки це матиме негативний вплив на психіку дитини.

Повний висновок НПА можна прочитати за посиланням.

Рецензентками книжки стали Олена Вознесенська, кандидатка психологічних наук, Єлизавета Давоян, докторка філософії (PhD) з психології, психологиня психоаналітичного спрямування, дитяча психологиня, Дар’я Кирилова, психологиня психоаналітичного спрямування, дитяча та сімейна психологиня, Ганна Красіна, докторка філософії з педагогіки (PhD), психологиня кататимноімагінативного спрямування, Тетяна Маруда, практична психологиня, дитяча та сімейна психологиня, спеціалістка з роботи з горем та втратою, членкиня української та європейської асоціацій транзакційного аналізу, Лідія Чорна, кандидатка психологічних наук, завідувачка лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин ІСПП НАПН України.

Дитяча і сімейна психологиня та письменниця Світлана Ройз у своєму фейсбуці також зазначила, що «усе, що публікується людьми, що вміють працювати словом і емоціями, зі стану гострої травми — провокує вторинну травматизацію у читачів, слухачів, глядачів. Ми всі зараз тою чи іншою мірою в стані травматизації. Саме ця книжка, про яку йдеться, – травмує. І точно не для дітей. Там немає дитячої вікової категорії взагалі».

Видавчиня Наталя Мосьпан на своїй сторінці у фейсбук зазначила у відповідь на рецензію: «Боротьба з невиданою книжкою триває. Отримали рецензію, текст якої в кілька разів довший за текст самої книги.  “Вважаємо що друк будь-якими мовами є неможливим”. Цю б енергію, та в правильне русло».

Як відомо, у Грузії вийшла антивоєнна дитяча книжка.

Читайте також: Заспокоїти дітей й організувати змістовне дозвілля: десятки безкоштовних дитячих книжок онлайн

Чільне фото: Моя книжкова полиця