Юрій Андрухович

«Радіо ніч» як гротескна сповідь смертника — перечитуємо Андруховича

18.11.2026

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Андрухович Юрій. Радіо Ніч: роман. Чернівці: Meridian Czernowitz, 2022. 456 с.

Місто засинає, прокидається радіо. «Радіо ніч», де клавішник Йосип Ротський розповідає історії зі свого сповненого пригод і переслідувань життя, ставить музику для безсонних слухачів і зникає з радіоефіру так само загадково, як і з’являється там. Зрештою, його — одного з героїв революції у своїй країні — досі переслідує режим.

У цьому романі Юрій Андрухович знову поєднує блазнювання й літературну гру з відчуттям близької катастрофи.

«Радіо ніч» вперше вийшла 2020 року у видавництві Meridian Czernowit, а потім перевидавалася. Наприкінці листопада 2026-го New York Review Books випускає англійський переклад Марка Андрейчика.

Роман Андруховича нагадує гротескне і дещо театральне полотно, в якому невідомий біограф намагається зібрати клаптики з життя піаніста Йосипа Ротського, учасника гурту «Доктор Тагабат» й одного з найвідоміших облич української Революції, під час якої він був також відомий як «Аґресор». Та найбільшу підозру тут викликає постать самого біографа. Надто вже він багато знає про життя об’єкта свого дослідження і надто любить переходити у своєму письмі з «він» на «я».

 

Біографічну лінію переривають вставки радіопередачі, яку невідь-звідки транслює сам Ротський, починаючи ефір опівночі й закінчуючи його на світанку. Передачі, що понад усе нагадує довгу, хоча й завуальовану сповідь смертника, що сидить ув’язнений у вежі і чекає на вирок.

 

Реальність у «Радіо ночі» постійно розмивається. Зокрема в текст вплетена інтермедія про замах Ротського на диктатора, сон у середньовічному сетингу, що сниться одночасно Ротському та його коханці. Зрештою, сам герой живе в химерному містечку Носороги — з явною відсилкою до однойменної п’єси Йонеско. Тож постає питання, що й чому тут коїться?

 

Роман «Радіо ніч» пересипаний культурними відсилками: гра словами, постатями й цитатами виринає ледь не в кожному реченні. Андрухович не називає Майдан прямо, та впізнати його неважко. Назва гурту «Доктор Тагабат» відсилає до «Я (Романтика)» Миколи Хвильового: Тагабат у цій новелі уособлює холодну жорстокість революційного насильства. Цікавий вибір для музичної самоназви, чи не так?

Втеча

Прекрасний піаніст, учасник культового гурту «Доктор Тагабат», Ротський приїжджає на Революцію, де грає в балаклаві на всіх піаніно й стає одним із найвпізнаваніших облич. І як музикант, і як людина, причетна до смерті диктатора. Ротський опиняється у вигнанні за кордоном, де його переслідують представники режиму, а заодно й організація Моб, що полює на гроші, ключ до яких стереже музикант.

 

Відчуття переслідування й динаміка сюжету, що веде до катастрофи, загалом характерні для книжок Андруховича. У «Московіаді» ми стежимо за божевільною біганиною героя Москвою, яка приводить його на фінальний бенкет імперських лідерів: у момент розпаду СРСР вони вже планують повернення імперії. Катастрофізм присутній і в «Рекреаціях», у яких фестивальне Свято Воскресаючого Духу (за яким зчитується проголошення Україною незалежності) закінчується інсценізацією збройного перевороту і страти культурних діячів.

«Радіо ніч» — роман про переслідування й втечу, а в постаті Йосипа є щось від образу Вічного Жида, що блукає Європою, повсякчас від чогось тікаючи. Сам Ротський перебуває за кордоном, але уважно перевіряє розстрільні списки, з яких одне за одним викреслюються люди. І список невпинно наближається до прізвища самого Ротського.

 

Втеча від імперії — повторюваний сюжет українського ХХ століття. Після поразки УНР у вигнанні опинилися політичні й культурні діячі, а після Другої світової через табори переміщених осіб пройшла нова хвиля української еміграції. Повернення до Радянського Союзу для багатьох означало загрозу репресій.

 

Дія «Радіо ночі» розгортається в іншому часі, проте цей досвід відлунює в історії Ротського. Назва клубу «Хата Моргана», де він грає по четвергах, співзвучна і fata morgana — міражу, і «Fata Morgana» Михайла Коцюбинського, повісті про примарну мрію мати власну землю. Земляки Йосипа у вигнанні теж мріють про власний дім і державу; музикант не стане для них Мойсеєм, але може їх згуртувати й дати відчуття культурної спорідненості.

Фаустіана

Якщо шукати першотекст, з яким діалогізує «Радіо ніч», то це точно буде «Фауст» Гете. Ротський у романі повсякчас наштовхується на дияволів і укладає угоди з ними. На самому початку книжки до нього приходить фігура Мефістофеля (чоловік так і представляється — Меф) і пропонує йому творчу угоду: грай у нас по четвергах, твої земляки в екзилі потребують фігури, яка дасть їм згуртованість і сенс. Перед тим до Йосипа у в’язниці звертається Джефрі Субботнік із пропозицією стати його скарбником — вивчити код до його рахунку і правильно розпорядитися грішми в разі його, Субботнікової, смерті. Буде ще одна угода з дияволом — давніша й родом із його країни: Йосипа катуватимуть і намагатимуться змусити записати потрібне режиму відео. Цим фаустівські перегуки не вичерпуються.

Якщо пригадати початок трагедії Гете, Мефістофель укладає з Богом парі щодо душі Фауста. Ми побачимо в «Радіо ніч» багато від диявола й мало від Бога, але відчуватимемо, що змагання за душу Ротського триває. Це божественне парі зводить музиканта до ролі пішака на шахівниці долі. Попри всі іронічні випади в книжці зокрема й проти такого порівняння, Йосип таки фігура Фауста, іграшка й предмет закладу між Богом і дияволом. Хоча сам він вірить, що є вирішальною краплею в будь-якій справі (тим самим трохи відсилаючи до гасла Революції гідності «Я — крапля в океані»).

 

У Ротського, як і у Фауста, чиста душа. Попри всі перипетії його життя, численних коханок і недоліки характеру, його блукання і втечі не мають крутійського характеру. Він достатньо наївний і легковажний. І навіть вірний крук Едгар, його постійний супутник, не завжди може побути його голосом розуму.

 

Цікаво, що серед мистецтв Андрухович вибирає для Ротського саме музику. Крім особистих уподобань автора, це споріднює героя з Леверкюном із Маннового «Доктора Фаустуса» — композитором, у якого, як і в Ротського, проблеми з любов’ю. Леверкюнові відповідно до його угоди з дияволом не можна було любити. У Ротського складніша любовна філософія, але ми бачимо, до чого призводять жінки в його житті: любов до них небезпечна, адже або вони зраджують Ротського, або стають його слабким місцем. Обидва варіанти в умовах розкинутих тоталітарним режимом сітей становлять фатальну небезпеку.

Ніч перед стратою

«Радіо ніч» побудоване як зворотний відлік часу — від півночі до ранку. Цей формат нагадує сповідь смертника, якого на світанку поведуть на страту. І це очікування також споріднює Йосипа з іншими персонажами книжок Андруховича, особливо з Альбертом, одним із героїв його «Коханців Юстиції», де також з’являється сюжет угоди з дияволом, а крутій і шахрай Альберт сподівається на визволення з ув’язнення напередодні страти. І, якщо вже йти за сюжетом «Радіо ночі», це відчуття недалеке від правди.

 

У «Радіо ночі» Революція гідності майже неприховано вплетена в сюжет, проте роман не претендує на роль її головної книжки. Він радше продовжує катастрофічні пророцтва попередніх книжок Андруховича. Його герої ось уже понад 30 років намагаються втекти від рук імперії, які не припиняють тягнутися по них. Тож наприкінці згадаємо останній рядок із поеми Грицька Чубая «Говорити, мовчати і говорити знову». Він став епіграфом до «Московіади», а пасує чи не всім романам Андруховича:

 

Нехай і на сей раз вони в нас не вполюють нічого.

Купити «Радіо Ніч»